Справа № 505/3729/25
№ 1-кп/505/793/2025
10 грудня 2025 року м. Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області
в складі : головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора: ОСОБА_3
обвинуваченого: ОСОБА_4
захисника: ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави стосовно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025150020002022 від 02 травня 2025 року,
В провадженні Подільського міськрайонного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025150020002022 від 02 травня 2025 року.
У даному кримінальному провадженні 03 вересня 2025 року ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 31 жовтня 2025 року із правом внесення застави у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 514 000 грн.
Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 30 жовтня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою до 28 грудня 2025 року з визначенням застави у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 514 000 грн.
В судовому засіданні прокурор Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що термін дії раніше обраного судом запобіжного заходу обвинуваченому закінчується 28 грудня 2025 року, кримінальне провадження з об'єктивних причин неможливо розглянути у вказаний термін.
В обґрунтування вказаного клопотання прокурор зазначив обставини кримінального правопорушення, обвинувачення у вчиненні якого пред'явлено ОСОБА_4 згідно обвинувального акту, який обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст.177 КПК, які були наявні під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати і на даний час, не зменшилися, і не змінилися, а саме:
- ризик переховування від органу досудового розслідування та суду, передбачений пунктом 1 ч. 1 ст.177 КПК України, обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої, тому усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, що загрожує йому, ОСОБА_4 може переховуватись від суду;
- ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, передбачений пунктом 3 ч. 1 ст.177 КПК України, обґрунтовує тим, що обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності може здійснювати вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, які ще не допитані судом, з метою зміни чи відмови від наданих ними показань. Також зазначив, що ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, оскільки відповідно до передбаченої КПК України процедури, показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (ст.ст.23, 224, 352 КПК України). Суд може обґрунтувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку, передбаченому ст.225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
На думку прокурора зазначені в клопотанні дані, у своїй сукупності, свідчать про неможливість запобігти наявним ризикам, шляхом застосування більш м?яких запобіжних заходів.
Стосовно призначення обвинуваченому розміру застави, який перевищує 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, прокурор зазначив, зокрема, що згідно декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої ОСОБА_4 19 березня 2025 року вартість його активів орієнтовно становить 500 000 грн. та з урахуванням того, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, яке було вчинено в умовах воєнного стану та яке створило в суспільстві негативне враження безладдя, безкарності отримання з корисливих мотивів грошових коштів злочинним шляхом, і є виключним випадком.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вважає його необґрунтованим, просив суд відмовити у його задоволенні і застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді застави в межах, в межах, визначеному законом.
Зокрема, захисник зазначив, що прокурор не надав жодного доказу та не зазначив обставини, які доводять існування ризиків, на які він посилається в клопотанні прокурор, а також прокурор не врахував стан здоров?я обвинуваченого, інвалідність його батька та важку хворобу матері та те, що на його утриманні є малолітня дитина.
Окрім того, захисник зазначив, що визначений обвинуваченому розмір застави є завищеним та не помірним для його підзахисного, оскільки перевищує отриманий обвинуваченим дохід за вісім місяців у 2025 році, та значні кошти йдуть на лікування матері обвинуваченого. Крім того, звернув увагу суду на те, що визначений судом розмір застави досі не була внесена через відсутність такої суми коштів як у обвинуваченого, так і членів його сім'ї.
Обвинувачений ОСОБА_4 повністю підтримав позицію свого захисника та заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Зазначив, що прокурор не довів існування ризиків, просив суд врахувати, що його сім?я потребує його допомоги, оскільки батько - інвалід третьої групи, а його мати важко хвора, а також він має малолітню дитину.
Заслухавши клопотання прокурора, учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В своєму рішенні «Хайрудінов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулося за умов, установлених у пункті 1 статті 5 Конвенції.
Крім того, у кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Так, відповідно до п. 79 рішення в справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу, серед іншого, є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, санкція за вчинення якого передбачає покарання від 5 до 10 років позбавлення волі.
У справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки це свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Тобто суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
З огляду на викладене та зважаючи на обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , на думку суду дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, суд вважає, що існує ризик, визначений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, який полягає в можливості переховування від суду.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 має досвід роботи в правоохоронних органах, в силу чого обізнаний з тактикою та методикою розслідування кримінальних правопорушень та обізнаний з частиною розсекречених матеріалів негласних слідчих (розшукових) у даному провадженні, тому знаходячись на волі, зможе незаконно впливати як безпосередньо так і опосередковано на свідків, зокрема, шляхом залякування, підкупу, шантажу, погроз, а також примусити допитаних під час досудового розслідування свідків змінити покази на свою користь до дачі неправдивих показів та викривлення обставин, які підлягають доказуванню. З огляду на те, що допит свідків в судовому засіданні є важливою стадією судового розгляду, оскільки суд оцінює лише покази, які були сприйняті ним безпосередньо або отримані в порядку ст.225 КПК, тому необхідно забезпечити відсутність негативного впливу на цих осіб.
Відтак, у цій справі існує ризик, визначений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливості незаконного впливу ОСОБА_4 на свідків.
При розгляді клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд бере до уваги обставини даного кримінального провадження, ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення; дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, міцність соціальних зв'язків та його майновий стан, наявність утриманців, судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання указаного обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я.
У відповідності до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини суд також враховує, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, за умови доведеності його вини у вчиненні інкримінованого тяжкого кримінального правопорушення, може спонукати обвинуваченого вживати заходів, спрямованих на уникнення кримінальної відповідальності. Окрім того, перебуваючи на волі, та зважаючи на покарання, яке йому загрожує у випадку доведення винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може ухилятись від суду, та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, а тому, враховуючи справжні інтереси суспільства та конкретні обставини кримінального провадження, суд вважає за доцільне продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки інший більш м'який запобіжний захід наразі не зможе забезпечити дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час розгляду кримінального провадження в суді.
Із урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вище указане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вище зазначеним ризикам. Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді тримання під варту, на даному етапі провадження не зменшились.
Також необхідно врахувати і суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 є однією з основних загроз національній безпеці, що підриває як довіру населення до держави, так і спроможність державних службовців захищати національні інтереси через використання посади для власного збагачення, сповільнює економічний розвиток, руйнує державні інституції, знецінює освіту та особисті досягнення, згубно впливає на моральні принципи в суспільстві.
Виходячи з того, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Продовжуючи строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд виходить із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав та інтересів суспільства.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, суд обґрунтовано вважає, що більш м'який запобіжний захід може не забезпечити належної поведінки обвинуваченого, а захисником обвинуваченого не надано доказів, які свідчать, що з'явились нові обставини для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого. З огляду на викладене доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави є необґрунтованими, а відтак і не можуть бути задоволені судом.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
У відповідності до пункту 2 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміри застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Зокрема, у своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Суд також звертає увагу, що Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та предмет кримінального правопорушення (справа «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 року).
При визначенні розміру застави, суд враховує специфіку інкримінованого корупційного злочину, наявні ризики, відомості про особу обвинуваченого, його вік та стан здоров'я; соціальний статус; зв'язки, які він набув обіймаючи посаду заступника начальника сектору кримінальної поліції Подільського РУП ГУНП в Одеській області, тобто обвинувачений був особою, яка займає відповідальне становище, його майновий стан, та прийшов до висновку про те, що в даному випадку необхідним визначити розмір застави, який буде перевищувати межі, передбачені п.2 ч.5 ст.182 КПК України, а саме в розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 514 000 грн., оскільки саме такий розмір застави буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
При цьому, суд, оцінюючи доводи сторони захисту щодо надмірного розміру застави та неспроможності обвинуваченого її внести, зауважує, що застава може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч.2 ст.182 КПК України.
На переконання суду перспектива втрати застави у визначеному розмірі, на початковій стадії судового розгляду, буде достатнім стримуючим фактором для обвинуваченого, щоб запобігти виникненню у нього бажання переховуватись від суду, впливати на свідків, або будь-яким чином перешкоджати розгляду даного кримінального провадження.
Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 на 60 діб із застосуванням застави - 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 514 000 грн.
У разі внесення застави, зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_4 прибувати за кожною вимогою до суду та покласти на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 197, 199, 202, 331, 369, 372, ч. 2 ст. 376, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025150020002022 від 02 травня 2025 року - задовольнити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, продовжити на 60 діб, тобто до 07 лютого 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 500 (п'ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 514 000 (один мільйон п'ятсот чотирнадцять тисяч) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим ОСОБА_4 , так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави: отримувач ТУ ДСА України в Одеській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26302945, банк отримувача ДКСУ, м.Київ код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA418201720355249001000005435 - застава за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по справі № 505/3729/25 провадження № 1-кп/505/793/2025, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №62025150020002022 від 02 травня 2025 року.
Обвинувачений або заставодавець має право в будь-який момент внести заставу в розмірі, зазначеному в ухвалі про продоження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом терміну дії ухвали.
З моменту звільнення з-під варти, у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Роз'яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в разі внесення застави у встановленому в даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, що підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок повинен бути наданий уповноваженій службовій особі в місці тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , де останній буде утримуватись під вартою.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, ОСОБА_4 підлягає негайному звільненню з-під варти.
Про внесення застави та звільнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти негайно повідомити прокурора та суд.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у разі внесення застави наступні обов'язки, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду;
- не відлучатися за межі населеного пункту за місцем проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватись від спілкування з свідками в даному провадженні;
- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою з моменту вручення копії ухвали.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому ОСОБА_4 , його захиснику, а також направити уповноваженій службовій особі в місця тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
Суддя ОСОБА_1