Справа № 607/16200/23Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/985/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
01 грудня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої Хома М.В.
суддів Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
секретар Дідух М.Є.
з участю представника ОСОБА_1 -
адвоката Сидоренка С.І.,
представника ОСОБА_2 -
адвоката Майки А.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2025 року, постановлене суддею Герчаківською О.Я. у справі №607/16200/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що 14 грудня 2021 року ОСОБА_2 взяв у нього позику кошти у сумі 70 000 дол. США, які зобов'язався повернути 14 грудня 2022 року, про що була складена розписка.
Після настання терміну повернення позики ОСОБА_2 кошти не повернув. 14 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення грошових коштів, отриманих у позику, однак заявлена претензія залишилася без відповіді.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 умов договору позики ОСОБА_1 нараховано у відповідності з ст. 625 ЦК України три відсотки річних за користування простроченою сумою позики за період з 15 грудня 2022 року по 17 серпня 2023 року у розмірі 1 415 дол. США.
Враховуючи вищенаведене позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики у розмірі 70 000 дол. США.
В заяві про збільшення розміру позовних вимог від 18 вересня 2024 року позивач просив збільшити позовні вимоги на суму 3% річних від суми заборгованості ОСОБА_2 , донарахованих за період з 18 серпня 2023 року по 01 вересня 2024 року та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 70 000 дол. США, три відсотки річних за період з 15 грудня 2022 року по 01 вересня 2024 року у розмірі 3 597,47 дол. США, а всього -73 597,81 дол. США.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 000,00 дол. США заборгованості за договором позики згідно розписки від 14 грудня 2021 року, та три відсотки річних за прострочення повернення позики у розмірі 3 597,47 дол. США за період з 15 грудня 2022 року до 01 вересня 2024 року, а всього - 73 597,47 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 320,00 грн судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Вважає, що рішення прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини, що мають істотне значення для справи, з'ясовані судом неповно, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Зазначає, що суд не взяв до уваги наявність в іншій справі активного спору про визнання розписки удаваною, що має вплив на оцінку доказів, зокрема наявність у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва справи №752/21448/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «Дрон.Юа Агро Сплай», в якому позивач просить визнати правочин, укладений 14 грудня 2022 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вигляді розписки про отримання грошових коштів у розмірі 70000,00 дол. США - удаваним.
Щодо експертного висновку у почеркознавчій експертизі зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду у справі №589/4601/21 від 29.11.2023 експертні висновки оцінюються в сукупності з іншими доказами, відповідно до ст.89 ЦПК України.
Вважає, що вказана в матеріалах справи розписка щодо передачі коштів у іноземній валюті є нікчемною, оскільки прямо порушує статтю 5 Закону України «Про валюту і валютні операції», згідно з якою розрахунки між резидентами на території України здійснюються в гривні, крім випадків, передбачених цим Законом. Передача суми 70,000 доларів США між резидентами без участі банку чи ліцензованої фінансової установи є порушенням валютного регулювання, а відповідна розписка - документальною фіксацією незаконної валютної операції.
Разом з цим, зазначає що така фінансова операція порушує вимоги AML-законодавства, зокрема порушує валютне регулювання та не відповідає критеріям прозорості її здійснення, а тому такий договір позики не може бути визнаний дійсним і не може підлягати примусовому виконанню.
Вказує, що судом не встановлено наявності між позивачем та відповідачем правовідносин, які виникають за договором позики, також вказує, що наявну в матеріалах справи боргову розписку він не писав та не підписував.
У відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко С.І. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування вказує, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків рішення суду першої інстанції.
Зазначає, що судова практика, на яку посилається апелянт як на спростування доводів рішення суду першої інстанції, не є аналогічними із правовідносинами, які існують між сторонами в даній справі.
Також звертає увагу суду, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не заперечує факт отримання ним коштів, а тільки вважає, що передача коштів у розмірі 70000 дол. США суперечить вимогам валютного законодавства та порушує публічний порядок, відповідно правочин є нікчемним.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Майки А.Б., який апеляційну скаргу підтримав, представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренко С.І., яка заперечила проти апеляційної скарги, рішення суду вважає законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики.
Судом встановлено, що борг позивачу відповідачем не повернуто, що підтверджується фактом наявності у ОСОБА_1 оригіналу розписки від 14 грудня 2021 року.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції.
Обставини справи.
14 грудня 2021 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 14 грудня 2021 року одержав від ОСОБА_1 в борг суму 70 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 14 грудня 2022 року.
Обов'язок щодо повернення коштів у визначений строк ОСОБА_2 не виконав, кошти не повернув.
14 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про повернення йому позичених коштів, в іншому випадку він змушений буде звернутися із вимогами до суду. Дана вимога надіслана поштовим відправленням № 215600426655 від 17 серпня 2023 року, однак не була виконана.
Оригінал розписки станом на час подання позову знаходився у позивача та наданий до матеріалів справи.
Відповідач, заперечуючи щодо доводів позивача, посилався на те, що жодної розписки він не писав.
Для встановлення даного факту судом першої інстанції була призначена судова почеркознавча експертиза.
За змістом висновків експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 липня 2024 року № 2658/24-32, який складено судовим експертом Годзь В. С. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз: 1. Рукописний текст, що починається за слова «Розписка…» та закінчується словами «… ОСОБА_2 » у розписці від 14 грудня 2021 року, виконаний ОСОБА_2 ; 2. Підпис у розписці від 14 грудня 2021 року, виконаний ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа №723/304/16-ц).
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Отже, подана позивачем та наявна у матеріалах справи розписка (оригінал) свідчить про укладення між сторонами договору позики, отримання зазначеної у розписці суми коштів відповідачем та неповернення цих коштів у визначений сторонами строк.
Суд першої інстанції вірно встановив правову природу справжню правову природу укладеного між сторонами договору, а також надав оцінку всім наявним доказам, та зробив обґрунтовані правові висновки, що відповідають встановленим обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги про наявність в іншій справі активного спору про визнання розписки удаваною, що має вплив на оцінку доказів, колегія суддів оцінює критично та зазначає наступне.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було розглянуто та задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження по справі у зв'язку із розглядом справи № 752/21448/24, про що суд першої інстанції виніс відповідну ухвалу.
Однак така ухвала скасована постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, у якій суд зробив висновок, при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , останній не позбавлений можливості доводити справжню правову природу договору, а суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів повинен встановити справжню правову природу укладеного між сторонами договору та зробити відповідні правові висновки.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявний у матеріалах справи експертний висновок не може бути розцінений як беззаперечний факт отримання відповідачем коштів, колегія суддів не бере до уваги.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В межах розгляду справи судом першої інстанції, за клопотанням відповідача була призначена судова почеркознавча експертиза, на вирішення якої було поставлено наступні запитання:
1. Чи виконано рукописний текст у розписці від 14 грудня 2021 року ОСОБА_2 , чи іншою особою?
2. Чи виконано підпис у розписці від 14 грудня 2021 року ОСОБА_2 , чи іншою особою?
Висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 липня 2024 року № 2658/24-32, який складено судовим експертом Годзь В. С. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз: 1. Рукописний текст, що починається за слова «Розписка…» та закінчується словами «… ОСОБА_2 » у розписці від 14 грудня 2021 року, виконаний ОСОБА_2 ; 2. Підпис у розписці від 14 грудня 2021 року, виконаний ОСОБА_2 .
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Як вбачається із висновків суду першої інстанції, висновок почеркознавчої експертизи було оцінено в сукупності з іншими матеріалами справи, що дозволило суду встановити фактичні обставини справи в їх взаємозв'язку.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення валютного законодавства, яке тягне за собою нікчемність договору, колегія суддів зазначає наступне.
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно зазначене у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги щодо передачі значної суми готівкою та суперечності фінансовому моніторингу та AML-законодавству.
В Україні основним нормативно-правовим актом, який відноситься до комплексу AML (Anti-Money Laundering) законодавства, є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму».
Згідно ст. 6 цього Закону суб'єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страховики (у тому числі під час здійснення діяльності з перестрахування), страхові (перестрахові) брокери, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи; оператори платіжних систем; професійні учасники організованих товарних ринків; професійні учасники ринків капіталу, крім осіб, які провадять діяльність з організації торгівлі фінансовими інструментами; оператори поштового зв'язку, які надають фінансові платіжні послуги та/або послуги поштового переказу, та/або послуги із здійснення валютних операцій; філії або представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, що надають фінансові послуги на території України; спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу.
До спірних правовідносин не застосовуються вимоги спеціального AML-законодавства, оскільки договір позики за борговою розпискою є правочином, який укладено між фізичними особами, а фізична особа не є суб'єктом фінансового моніторингу згідно з вказаним вище Законом.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2025 року.
Головуюча М.В. Хома
Судді Б.О. Гірський
Н.М. Храпак