Справа № 298/869/25
Закарпатський апеляційний суд
10.12.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/488/25 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Марини В. Г. на постанову судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 07.07.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Гайсин Гайсинського району Вінницької області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, непрацюючий, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 327952 від 04.04.2025 та постанови суду від 07.07.2025 вбачається, що 03.06.2025 о 14 год 30 хв на околиці населеного пункту «Жорнава» (територія Ставненської сільської громади Ужгородського району Закарпатської області), в межах контрольованого прикордонного району на відстані близько 5700 метрів до державного кордону України, на напрямку 28 прикордонного знаку Словацької Республіки, був затриманий громадянин України ОСОБА_2 , під час спроби незаконного перетинання державного кордону в пішому порядку з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, в умовах воєнного стану. Своїми діями громадянин України ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Марина В. Г. просить постанову судді від 07.07.2025 скасувати та закрити провадження у справі щодо ОСОБА_2 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Вважає, що постанова є незаконною у зв'язку з неповнотою судового розгляду та порушення норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 був затриманій на значній відстані від державного кордону, а саме 5700 м, а не під час незаконного перетину державного кордону. У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б із достовірністю підтверджували наміри ОСОБА_2 чи спробу на незаконний перетин державного кордону України. Відсутня в матеріалах справи схема із зазначенням конкретного місця вчинення
-2-
правопорушення, на якій зафіксовані умовні позначки місця вчинення правопорушення, маршрут руху порушника та лінію державного кордону, фото- чи відео фіксація факту вчинення правопорушення, а також відсутні відомості про наявність у ОСОБА_2 знаряддя для перетину державного кордону або наявності будь-яких речей (карт, GPS навігаторів тощо), тобто беззаперечні докази, які б указували на причетність та умисел ОСОБА_2 на спробу перетину державного кордону у такий спосіб, який ставиться у провину, відсутні. Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а заява ОСОБА_2 про розгляд справи без його участі та визнання ним своєї вини, не може братися до уваги як доказ у справі, оскільки підписана без участі захисника.
Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_2 та його захисник-адвокат Марина В. Г. на розгляд справи щодо ОСОБА_2 не з'явилися, відомостей про поважність причин неявки не надали. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП участь особи, яка притягується до відповідальності, в апеляційному розгляді справи, не є обов'язковою. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності, ОСОБА_2 та його захисника-адвоката Марини В. Г., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_2 належним чином дотримані.
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 327952 від 04.06.2025 встановлено, що 04.06.2025 о 14 год 30 хв на околиці населеного пункту «Жорнава» (територія Ставненської сільської громади Ужгородського району Закарпатської області), в межах контрольованого прикордонного району на відстані
-3-
близько 5700 метрів до державного кордону України, на напрямку 28 прикордонного знаку Словацької Республіки, був затриманий громадянин України ОСОБА_2 , під час спроби незаконного перетинання державного кордону в пішому порядку з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, в умовах воєнного стану. Своїми діями громадянин України ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 04.06.2025, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 04.06.2025, поясненнями ОСОБА_2 від 04.06.2025, поясненнями начальника відділення інспекторів прикордонної служби ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_3 , заявою ОСОБА_2 та схемою затримання.
Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.
Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 стороною захисту не надано.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби відділу прикордонної служби 1-ї категорії водій відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_4 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_2 протоколу за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби відділу прикордонної служби 1-ї категорії водій відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_4 діяв у межах наданих йому повноважень.
Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_2 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового визнання ним вини у вчиненні адміністративного правопорушення, а також підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині апеляційний суд не бере до уваги і такі відхиляє, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Крім того, сторона захисту не надала доказів того, що відносно ОСОБА_2 був вчинений моральний тиск чи незаконні дії з боку саме працівників прикордонної служби, що призвело до підписання процесуальних документів. Між тим, апеляційний суд бере до уваги відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 оскаржував незаконні дії саме працівників прикордонної служби, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення у передбачений законом спосіб.
-4-
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що в ході розгляду справи суд першої інстанції дав невірну оцінку матеріалам справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_2 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що складений щодо ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення є неналежним доказом, оскільки у порушення вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення ОСОБА_2 інкримінованого йому діяння, не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону, не додано схему із зазначенням цих координат з прив'язкою до місцевості.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що зміст складеного щодо ОСОБА_2 протоколу свідчить про те, що такий відповідає вимогам ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, у ньому відображені всі необхідні й передбачені цими нормами відомості та обставини, у тому числі чітко викладена суть адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про намір ОСОБА_2 на перетин державного кордону поза пунктами пропуску, зокрема відсутність схеми із зазначенням конкретного місця вчинення правопорушення, маршруту руху порушника та лінії державного кордону, фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, а також відсутність відомостей про наявність у ОСОБА_2 знаряддя для перетину державного кордону та будь-яких речей, апеляційний суд визнає неспроможними і такі відхиляє, оскільки докази, які наявні в матеріалах справи є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Із цих підстав, як такі, що не знаходять свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав наміру перетинати державний кордон України.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону. У матеріалах справи відсутні переконливі відомості, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 , який є мешканцем Вінницької області, знаходився на напрямку прикордонного знаку № 28, на відстані 5700 метрів від лінії державного кордону України, на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску.
-5-
Як безпідставні та необґрунтовані апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що наявна в матеріалах справи заява про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та визнання вини, не є належним та допустимим доказом на підтвердження вини ОСОБА_2 , оскільки така зроблена за відсутності захисника. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що вказана заява підписана ОСОБА_2 без жодних зауважень, і відповідно до її змісту, ОСОБА_2 визнав свою вину, надав пояснення, в яких визнав намір на незаконний перетин кордону, зазначив, що послуг захисника не потребував, та жодних обставин про застосування працівниками прикордонної служби незаконних методів, фізичного чи психічного примусу матеріали справи не містять.
Враховуючи, що сторона захисту не надала до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження її версії щодо незаконності дій працівників прикордонної служби під час проведення ними затримання ОСОБА_2 поблизу лінії державного кордону України при спробі його незаконного перетину, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів, яких не містять і матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах та долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що унеможливлює врахування апеляційним судом доводів захисника у цій частині.
Відповідно до диспозиції частини першої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України.
Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Отже, ознакою об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною першою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України.
Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд оцінює їх, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції. При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що під час затримання ОСОБА_2 не заперечував свій намір перетину державного кордону поза межами пункту пропуску.
-6-
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що 04.06.2025 о 14 год 30 хв ОСОБА_2 здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України в Словацьку Республіку поза пунктом пропуску, в результаті чого був виявлений та затриманий прикордонним нарядом «Старший зміни прикордонних нарядів» на відстані 5700 метрів від лінії державного кордону в напрямку 28 прикордонного знаку Словацької Республіки.
Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження і такі відхиляються.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та, на думку апеляційного суду, є спробою уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
За таких обставин, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є підтвердженням в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, отже судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_2 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
-7-
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Марини В. Г. залишити без задоволення, а постанову судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 07.07.2025 щодо ОСОБА_5 , - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя