Справа № 466/11208/23
Провадження № 2/466/245/25
09 грудня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Пилипців О.-І.І.
прокурорів Ільющенкової К.О., Мельника Н.В.
представника позивача Поліщук О.С.
представника відповідача, адвоката Янчака П.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки
25.10.2023 року перший заступник керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки, в якому просить суд ухвалити рішення, яким розірвати договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 від 19.11.2015, б/н, укладений між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Львівської міської ради земельну ділянку площею 0,1153 га. кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 та привести у придатний стан.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що Галицькою окружною прокуратурою м. Львова встановлено, що рішенням Брюховицької селищної ради №712 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння по АДРЕСА_1 » від 15.10.2015 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 площею 0,1153 га по АДРЕСА_1 , яка надається в оренду на 49 років для сінокосіння (код 01.08) ОСОБА_1 .
В подальшому, між Брюховицькою селищною радою (далі - Орендодавець) та ОСОБА_1 (далі - Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, б/н, від 19.11.2015 (далі - Договір) кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 по АДРЕСА_1 в оренду на 49 років для сінокосіння.
Згідно листа Львівської міської ради №2412-вих-17762 від 15.02.2023 проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0202. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки № 28 від 03.02.2023 складеного Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради виявлено можливе порушення орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0202 вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України.
Зокрема, на вказаній земельній ділянці розташований водний об'єкт, а орендарем в процесі здійснення господарської діяльності здійснено виїмку (зняття) грунтового покриву земельної ділянки і облаштовано штучну водойму (ставок) та виведено з сільськогосподарського обороту (змінено) сільськогосподарські угіддя (пасовище) на землі водного фонду під угіддя - ставки.
Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.2-1353/2-23 від 28.03.2023 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 27.01.2016 на вказану земельну ділянку зареєстровано право комунальної власності за Брюховицькою селищною радою.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» від 12.06.2020 №178-р 20.12.2021 смт. Брюховичі ввійшли у склад Львівської міської територіальної громади (КОАТУУ 4610100000).
Відповідно до ч. 1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
Вказане кореспондується також з нормами ст. 514 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відтак, Львівською міською радою набуто право власності на спірну земельну ділянку та до останньої перейшли права та обов'язки орендодавця за оскаржуваним договором оренди землі.
Одним із основних принципів Земельний кодекс України визначає принцип раціонального використання та охорони земель. Відтворюючи дієвість цього принципу, Земельний кодекс України поділяє земельний фонд України, який складають усі землі країни в межах її території, за особливим правовим режимом та основним цільовим призначенням на категорії.
Відповідно до ч. З ст. 19 ЗК України земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.
Згідно з ч. 2 ст. 20 ЗК України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, окрім іншого, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.
Згідно з п.1 Договору Орендар прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку для сінокосіння з земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за адресою: м. Львів-Брюховичі, вул. Під осовою, кадастровий номер 4610166300:07:004:0202.
Відповідно до п. 15 Договору земельна ділянка передається в оренду для сінокосіння, п. 16. Цільове призначення земельної ділянки (категорія земельної ділянки 01.08) - землі сільськогосподарського призначення, п. 17 умови збереження стану об'єкту оренди: використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.
Окрім цього, відповідно до п. 27 Договору згідно з Переліком обмежень, виданим розробником проекту землеустрою ТзОВ «Геоцентраль» від 28.08.2015 за № 68, встановлені, окрім іншого, обмеження - зміни цільового призначення проводити у відповідності до чинного законодавства.
Також, у п. 5 рішення Брюховицької селищної ради №712 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння по АДРЕСА_1 » від 15.10.2015 зазначено, що земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням.
Разом з цим, Департаментом містобудування Львівської міської ради проведено обстеження вказаної вище земельної ділянки та складено акт №27 від 03.02.2023 (далі - Акт).
Так, згідно зі ст. 6-1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, окрім іншого, виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, розміщенням, проектуванням, будівництвом, введенням в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, експлуатацією, збереженням протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад: а) вносять до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону; б) звертаються до суду з позовом про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням; в) вживають відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам; г) здійснюють інші повноваження відповідно до закону. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад набувають установлених законом повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю і реалізують функцію державного контролю за використанням та охороною земель через державних інспекторів з державного контролю за використанням та охороною земель відповідних рад, кваліфікаційні вимоги до яких визначені статтею 10 цього Закону.
Відповідно, рішенням Львівської міської ради №567 від 22.02.2022 «Про затвердження Положення про управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради та його структури» затверджено Положення про управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради та його структури.
Згідно з п. 1.1 Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради (надалі - управління) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 04.02.2021 № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Основними завданнями управління є: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель на території Львівської міської територіальної громади (п. 2.1.1.); забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України (п. 2.1.2.); запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення (п. 2.1.3.).
До компетенції управління належать такі повноваження: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (п. 4.1.18.), а саме за: виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням, розміщенням, проектуванням, будівництвом, введенням в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, експлуатацією, збереженням протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень (п. 4.1.18.3).
Згідно з п. 5.1. для реалізації завдань та виконання повноважень, передбачених цим Положенням, іншими нормативними актами, управління має право: п. 5.1.2. здійснювати контроль, проводити перевірки та аналітичну роботу з питань, які належать до його компетенції.
Таким чином, Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради є повноважним на здійснення перевірки цільового використання землі та, за результатами її проведення, складання актів.
Так, згідно з Актом на час обстеження на земельній ділянці площею 0,1153 га, кадастровий номер 4610166300:07:004:0202, розташований водний об'єкт, Орендарем в процесі здійснення господарської діяльності здійснено виїмку (зняття) ґрунтового покриву земельної ділянки і облаштовано штучну водойму (ставок) та виведено з сільськогосподарського обороту (змінено) сільськогосподарського угіддя земельної ділянки, змінено категорію земель та її цільове призначення на землі водного фонду угіддя ставки. Вказане підтверджується оглядом місця події від 09.06.2023, який проведений в межах кримінального провадження № 42023142040000046 та довідкою Львівської філії ДУ «Держгрунтохорона» від 26.06.2023.
Згідно з ст. 1 ВК України водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.
У ст. 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.
Таким чином, Орендар створивши водний об'єкт (ставок) на земельній ділянці з категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - сінокосіння, самовільно змінив цільове призначення на землі водного фонду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням - невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень).
Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам в оренду, зазначається в договорі про оренду земельної ділянки.
Відповідно до п. З Додатку 58 Порядку ведення Державного земельного кадастру під час зміни цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення і його коду та назви здійснюється згідно з вимогами статті 20 Земельного кодексу України.
Однак, Брюховицька селищна рада та Львівська міська рада рішень про затвердження проекту землеустрою по зміні цільового призначення земельної ділянки не приймали.
Зазначені обставини свідчать про здійснення господарювання на орендованій земельній ділянці, що призвело до виведення з сільськогосподарського обороту сільськогосподарських угідь, втрату родючості земель.
Отже, ОСОБА_1 , як Орендар земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0202, використовує її з порушенням виду цільового призначення, оскільки на вказаній ділянці знаходиться самовільновиритий водний об'єкт.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).
За частинами третьою, четвертою ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Аналогічні норми встановлені ст. 651 Цивільного кодексу України, зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п.п. 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Частиною 5 ст. 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.
Згідно з ст. 36 Закону України «Про охорону земель» охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.
Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом. У разі вилучення (викупу) земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб забезпечується пріоритет максимального збереження продуктивних земель.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону земель» передбачено, шо власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.
Згідно з ст. 143 ЗК України до підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку, що здійснюється у судовому порядку, окрім іншого, відноситься використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Таким чином, наведені норми діючого законодавства встановлюють, що підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення є саме використання ОСОБА_1 землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, для якої було надано землю.
Тому, оскільки згідно договору оренди земельної ділянки, б/н, від 19.11.2015, рішення Брюховицької селищної ради № 712 від 15.10.2015 земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:07:004:00202 надано в оренду ОСОБА_1 для сінокосіння, відповідно, цільове призначення земельної ділянки - за кодом КВЦПЗ - 01.08 - землі сільськогосподарського призначення, наявні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення у зв'язку з її використанням не за цільовим призначенням.
Відповідна правова позиція застосування приписів ст. 143 Земельного кодексу України наведена у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №17/5007/1093/12.
Також, аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17. Так, поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
Відповідно до постанови ВП ВС від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, ВП ВС дійшла висновку, що протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред'явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов'язку виконувати зобов'язання щодо цільового використання земельної ділянки), тож у такій категорії справ обрахунок строку позовної давності з моменту, коли орендодавець довідався або мав би довідатись про нецільове використання земельної ділянки орендарем, є невірним.
Таким чином, ОСОБА_1 використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є підставою припинення прав на земельну ділянку шляхом розірвання договору оренди відповідно до вимог ст. 143 Земельного кодексу України та позбавляє можливості Львівську міську раду здійснювати повноваження власника земельної ділянки у порядку та спосіб визначений законом.
З врахуванням вищевикладеного, змушений звернутися до суду.
Прокурор Ільющенкова К.О., Мельник Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просили позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача Поліщук О.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просила позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача, адвокат Янчак П.О. в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмовий відзив, заперечення на відповідь на відзив, додаткові пояснення, долучені до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до п. 3 ст. 131 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що Рішенням Брюховицької селищної ради №60 від 02.07.2015 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,11 га для надання в оренду по АДРЕСА_1 , для сінокосіння (а.с.96).
На підставі вказаного Рішенням Брюховицької селищної ради від 02.07.2015 року №60, ТзОВ «Геоцентраль» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (а.с.81-91).
Згідно Висновку Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради №4354-п від 02.09.2015, погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (а.с.100).
Рішенням Брюховицької селищної ради від 15.10.2015 року №712, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,1153 га по АДРЕСА_1 , яка надається для сінокосіння (код 01.08) ОСОБА_1 . Надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1153 га кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 по АДРЕСА_1 в оренду терміном на 49 років для сінокосіння (код 01.08). Встановлено орендну плату в 12-кратному розмірі земельного податку (а.с.21).
В подальшому, між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, б/н, від 19.11.2015, згідно якого земельна ділянка площею 0,1153га кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 по АДРЕСА_1 передається в оренду ОСОБА_1 на 49 років для сінокосіння (а.с.25-29).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки №27 від 03.02.2023 складеного Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, виявлено можливе порушення орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 4610166300:07:004:0202 вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України. Зокрема, на вказаній земельній ділянці розташований водний об'єкт, а орендарем в процесі здійснення господарської діяльності здійснено виїмку (зняття) грунтового покриву земельної ділянки і облаштовано штучну водойму (ставок) та виведено з сільськогосподарського обороту (змінено) сільськогосподарські угіддя (пасовище) на землі водного фонду під угіддя - ставки (а.с.30-37).
Згідно листа Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради №2412-вих-17762 від 15.02.2023, проведеним обстеження земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 встановлені можливі порушення законодавства та просять Львівську обласну прокуратуру вжити заходів для реагування в межах компетенції (а.с.22-24).
Відповідно до Протоколу огляду місця події від 09.06.2023, який проведений в межах кримінального провадження №42023142040000046 та довідки Львівської філії ДУ «Держгрунтохорона» від 26.06.2023, в результаті огляду встановлено, що земельна ділянка пл. 0,1153га, кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 має рівнинний рельєф і на ній знаходиться водойма. Було відібрано одну ґрунтову пробу для визначення вмісту гумусу та складено акт обстеження. Лабораторні дослідження показали, що показник гумусу високий (4,1%). За результатами даного огляду і аналізів встановлено, що змивання гумусного шару грунту на ділянці відсутнє, оскільки вона має рівнинний рельєф. Провести порівняння змін вмісту гумусу у відібраній точці і в місці розташування водойми неможливо, так як верхній родючий шар порушений і залитий водою, що спричинило втрату родючості ґрунту (а.с.59-68).
Крім того, як встановлено судом, з проекту землеустрою, складеного ТзОВ «Геоцентраль», зокрема плану території, вбачається, що надана в оренду земельна ділянка межує з північної сторони з річкою Брюхівчанка, а по території ділянки проходить канава (а.с.86). Вказане також підтверджується повідомленням ТзОВ «Геоцентраль» №5 від 21.03.2025, де вказано, що проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки в оренду безпосередньо відтворює реальний стан земельної ділянки на момент розроблення. А тому матеріали проекту сторінках 12, 13, 20 тощо містять зображення на земельній ділянці канави (а.с.232).
Так, під час дії договору оренди, орендар ОСОБА_1 звернувся до орендодавця, власника земельної ділянки - Брюховицької селищної ради із заявою про надання дозволу на влаштування меліоративного рову, оскільки земельна ділянка піддається негативному впливу річки, яка самим несприятливим чином впливає на стан ділянки в цілому та унеможливлює її використання за цільовим призначенням.
З довідки Дублянського управління водного господарства №215 від 15.09.2015 також вбачається, що земельна ділянка площею 0,1153га, що відводиться ОСОБА_1 для сінокосіння по АДРЕСА_1 розміщена в прибережній захисній смузі річки Брюхівчанка, тому її використання обмежене ст. 89 ВКУ.
Рішенням Брюховицької селищної ради від 27.12.2016 року №431, відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на влаштування меліоративного рову в межах орендованої земельної ділянки на АДРЕСА_1 (а.с.105).
Відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них (ст. 792 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також орендної плати за водний об'єкт.
Згідно з ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
Згідно з ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до п.п. 2.20., 2.23. Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2016, у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі», у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі ст. ст. 1, 13 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 в справі № 912/1385/17, у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 та від 10.09.2021 у справі № 650/628/19.
Як встановлено судом, відповідачем ОСОБА_1 своєчасно оплачувалась орендна плата за договором оренди від 19.11.2015 року у встановленому розмірі.
Крім того, 24.01.2024 року між Львівською міською радою (правонаступник Брюховицької селищної ради) та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 19.11.2015, згідно якого строк договору до 15.10.2064 року, орендна плата в розмірі 59,47грн. в рік. П. 39 вказаного договору передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (а.с.117-120).
Окрім того, згідно Договору про відшкодування втрат від недоотримання коштів ЛМР за фактичне землекористування, відповідачем сплачено кошти за землекористування за період з 01.01.2021 до 31.01.2024, що підтверджується копіями відповідних квитанцій (а.с.134-137).
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Так, п. «ґ» та п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України зазначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до абзаців першого, другого частини п'ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Згідно зі статтею 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Відповідно до частин першої, третьої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.
Згідно із частинами першою, другою статті 36 ЗК України громадянам або їх об'єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.
Відповідно до статті 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.
Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33 - 37 ЗК України для такого виду використання.
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.
Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові Великої Палати від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.
Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок.
Проте, такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення чинним законодавством не передбачено.
Водночас, у постанові Касаційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі №620/6024/20, зазначено, що поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Крім того, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за призначенням, не передбаченим генеральним планом населеного пункту, іншою містобудівною документацією, планом земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України. Зміна орендарем виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не вважається зміною її цільового призначення, а отже не потребує проходження процедур, які, відповідно до земельного законодавства України, застосовуються в разі зміни цільового призначення (розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Такий висновок було зроблено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 14.07.2020 року у справі №916/1998/19.
Як вже встановлено судом, надана відповідачу в оренду земельна ділянка межує з північної сторони з річкою Брюхівчанка, а по території ділянки проходить канава. У зв'язку з цим, орендар ОСОБА_1 звернувся до орендодавця, власника земельної ділянки - Брюховицької селищної ради із заявою про надання дозволу на влаштування меліоративного рову, оскільки земельна ділянка піддається впливу річки, яка негативно впливає на стан ділянки в цілому та унеможливлює її використання за цільовим призначенням.
Рішенням Брюховицької селищної ради від 27.12.2016 року №431, відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на влаштування меліоративного рову в межах орендованої земельної ділянки на АДРЕСА_1 (а.с.105).
Слід зауважити, що таким рішенням не визначено ні площу рову, ні його глибину. Фактично це був рів для водовідведення з земельної ділянки, а тому не потребував жодних містобудівних умов та обмежень, що підтверджено змістом самого рішення орендодавця, яким не зобов'язано ОСОБА_1 розробляти проект містобудівної документації. Крім того, контроль за виконанням рішення покладено на комісію природокористування, охорони довкілля та благоустрою Брюховицької селищної ради. Відтак, з 2017 року Брюховицька селищна рада здійснювала заходи контролю за влаштуванням та експлуатацією рову.
Отже, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 виконував покладені на нього законодавством обов'язки захищати земельну ділянку від шкідливого антропогенного та природного впливу, та виконував заходи щодо захисту земель від підводної ерозії, підтоплення, заболочування, адже як свідчить з плану земельної ділянки, поблизу такої знаходиться річка Брюхівчанка.
А відтак основним захистом земельної ділянки від підтоплення є спорудження на його території меліоративних конструкцій. Тому, на переконання суду, вказаними діями ОСОБА_1 не допустив підтоплення орендованої земельної ділянки.
З довідки Львівської філії ДУ «Держгрунтохорона» від 26.06.2023 року № 158-12/92 вбачається, що було відібрано одну ґрунтову пробу для визначення вмісту гумусу та складено акт обстеження, визначено, що показник гумусу високий (4,1%). Вбачається, що провести порівняння змін вмісту гумусу у відібраній точці і в місці розташування водойми неможливо, так як верхній родючий шар порушений і залитий водою, що спричинило втрату родючості ґрунту.
Така довідка підтверджує, що діям ОСОБА_1 з влаштування меліоративного рову за згодою орендодавця, земельна ділянка зберегла високий показник гумусу.
Отже, доводи позивача щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не відповідають матеріалам справи, адже земельна ділянка використовувалася відповідачем за її цільовим призначенням - для сінокосіння.
Більш того, слід зазначити, що стаття 37 Закону України «Про охорону земель» доповнена новою частиною згідно із Законом № 2321-IX від 20.06.2022, в якій зазначено, що зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється. Ця вимога не поширюється на зміну угідь земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, право оренди, емфітевзису щодо яких виникло до набрання чинності цією частиною.
Договір оренди, який є предметом даного спору, укладено 19.11.2015 року, а тому до правовідносин сторін не застосовуються положення цієї статті щодо того, що зміна сіножатей, пасовищ та перелогів на інші угіддя в межах земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, переданих у користування на умовах оренди, емфітевзису, забороняється.
Окрім того, доказів притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за ст. 254 КК України щодо факту нецільового використання орендованої земельної ділянки суду не надано.
Отже, доводи позивача щодо порушення відповідачем умов договору оренди землі, та відповідно прав позивача в особі Львівської міської ради спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачу ОСОБА_1 дозволено у встановленому порядку влаштувати меліоративний рів в межах орендованої земельної ділянки площею 0,1153 га. кадастровий номер 4610166300:07:004:0202, відповідачем проводились заходи для недопущення підтоплення вказаної земельної ділянки, а отже збереження родючості грунту, орендна плата сплачується ОСОБА_1 своєчасно, а позивачами не подано суду належних доказів про те, що земельна ділянка використовується відповідачем не за цільовим призначенням, відтак, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Отже, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б обґрунтовано підтверджували існування обставин, про які зазначає у позовній заяві у розрізі процесуального закону. Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновок суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ще один стандарт доказування - "поза розумним сумнівом". У справі "Кобець проти України" суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (рішення у справі "Авшар проти Туреччини"). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Галицької окружної прокуратури м. Львова не підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що судом відмовлено у задоволені позовних вимог, понесені судові витрати позивачам не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позовної заяви першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 від 19.11.2015, б/н, укладений між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_1 ; зобов'язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Львівської міської ради земельну ділянку площею 0,1153 га. кадастровий номер 4610166300:07:004:0202 та привести у придатний стан - відмовити.
Позивач: Галицька окружна прокуратура м. Львова, адреса місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Богомольця, 9, ЄДРПОУ - 02910031.
Позивач: Львівська міська рада, адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ- 26256622.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 09 грудня 2025 року.
Суддя О. І. Ковальчук