Дата документу 02.12.2025
Справа № 334/6395/24
Провадження № 2/334/228/25
02 грудня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Добрєва М.В.,
за участю секретаря Лук'янченко Ю.І.,
представника позивача-адвоката Уткіна О.Є.,
представника відповідача Султанової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Хохлова К.К., Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса), ДП «СЕТАМ» про стягнення коштів,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Приватного виконавця Хохлова К.К., Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса), ДП «СЕТАМ» про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначає, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2013 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, задоволений позов ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 «Про звернення стягнення на предмет іпотеки».
На виконання заочного рішення від 23.01.2013 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя 20.05.2013 року виданий виконавчий лист від 13.01.2013 року, що неодноразово пред'являвся до примусового виконання до Дніпровського (Ленінського) ВДВС у м. Запоріжжі.
Під час перебування виконавчого листа від 13.01.2013 року в провадженні Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі (ВП №60489342) державним виконавцем було винесено постанови від 23.04.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору а сумі 64563 гривен 05 копійок та іншу постанову від 23.04.2020 року «Про повернення виконавчого листа від 13.01.2013 року стягувачу».
Ця постанова від 23.04.2020 року «про стягнення виконавчого збору» є окремим виконавчим документом, на підставі якого постановою було відкрито 04.05.2020 року виконавче провадження №61907817.
Постановою від 13.01.2021 року ВП№ 61907817 звернуто стягнення на пенсію, яку ОСОБА_1 отримує в УПФУ.
В період з 13.01.2021 року по 12.12.2023 року з ОСОБА_1 на користь Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі було примусово стягнуто 8216 гривень 07 копійок.
Постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжі від 12.12.2023 року припинено стягнення з пенсії ОСОБА_1 за виконавчим документом - за постановою від 23.04.2020 року «про стягнення виконавчого збору» №61907817.
27.04.2020 року на адресу приватного виконавця Хохлова К.К. надійшов рекомендований лист стягувача з заявою «Про відкриття виконавчого провадження».
Постановами приватного виконавця Хохлова К.К. від 28.04.2020 вирішені питання: про відкриття ВП; про накладення арешту на майно ОСОБА_1 ; про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; про стягнення з боржника основної винагороди.
22.10.2020 року Державним підприємством «СЕТАМ» проведені електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 та належала іпотекодавцю ОСОБА_1 , на підтвердження чого переможцю торгів виданий протокол №507781 від 22.10.2020 року, згідно з яким: продаж квартири відбувся за ціною 425 000 (чотириста двадцять п'ять тисяч) гривень.
Постановою приватного виконавця Хохлова К.К. від 09.11.2020 р. ВП№61929815 на підставі п.15 ч.1 ст.39, 40 ЗУ «Про виконавче провадження» закінчено.
Постановою Верховного Суду від 26.04.2023 року частково задоволена касаційна скарга відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 .
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2013р. та постанова Запорізького апеляційного суду від 20.07.2021 р., в частині задоволення позовних вимог АТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки змінено, зазначивши іншу (змінену - зменшену) суму заборгованості: 224 574,20 гривен.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.01.2013 та постанова Запорізького апеляційного суду від 20.07.2021 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовані.
В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишено без змін.
3 викладеного вбачається, що іпотекодавець ОСОБА_1 мала відповідати за кредитну заборгованість третьої особи ОСОБА_2 в межах суми, яка не перевищує 224 574, 20 грн.
Залишок коштів від продажу квартири в сумі 200 425 гривен 80 копійок мав бути повернутим іпотекодавцю ОСОБА_1 , оскільки підстава, на якій вони були набуті відповідачами - відпала.
Ухвалою суду від 22.08.2024 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
16.09.2024 від представника приватного виконавця, адвоката Балика П.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Вказує, що позивачка просить стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Хохлова К.К. 20 611 грн. 32 коп., з яких: - 47 % безпідставно отриманої основної винагороди, мінімальних витрат виконавчого провадження: (36 413,72+69+130)/100*47= 17 208,11 грн.; - 3 % річних за період з 20.10.2020 по 24.02.2022 - 696 грн.; - інфляційні витрати за період з 20.10.2020 по 24.02.2022 - 2 707,32 грн. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Основна винагорода приватного виконавця за виконання рішення майнового характеру становить 10 % стягнутої суми. Приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». При цьому, вирішення питання про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Таким чином, приватний виконавець, що забезпечив повне фактичне виконання судового рішення, що на час його примусового виконання набрало законної сили, та не було скасовано у встановленому законом порядку, отримав грошову винагороду та його дії по стягненню винагороди відповідають обсягу його прав та обов'язків, вчинені відповідно до вимог законодавства, та не можуть бути предметом розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, стягнення основної винагороди приватного виконавця, не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Відсутні правові підстави для застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Оскільки вказана основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій не можуть вважатись безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження, то ці кошти стягненню не підлягають. Також не можуть бути стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки останні можуть походити лише від наявності основного зобов'язання.
18.09.2024 представник Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. У Дніпровському відділі державної виконавчої служби міста Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області перебувало на виконанні виконавче провадження № 60489342 з виконання виконавчого листа № 0814/6450/2012 від 20.05.2013 року виданий Ленінським районним судом м. Запоріжжя про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 645630,51 гривень. 05.11.2019 року державним виконавцем Накопією С.Б. винесено постанов про відкриття виконавчого провадження, постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору. 23.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» згідно заяви стягувача від 22.04.2020 року . Стягнення по вищезазначеному виконавчому провадженню не проводились. Та в зв'язку з тим, що виконавчий збір та витрати виконавчого провадження були не стягнуті у ВП № 60489342 вони були винесені в окремі виконавчі провадження для подальшого стягнення на підставі ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. ВП № 61907748 з виконання постанови № 60489342 від 23.04.2020 винесеної Дніпровським відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 287,70 грн. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження та виносяться при відкриття виконавчого провадження. 04.05.2020 державним виконавцем Саідовою Т.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. У провадженні № 61907748 стягнуто витрати виконавчого провадження у розмірі 356,70 грн. 22.10.2020 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» повне фактичне виконання. Постанова про витрати виконавчого провадження не оскаржувалась. ВП № 61907817 з виконання постанови № 60489342 від 23.04.2020 винесеної Дніпровським відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південно Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Дніпро) про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчий збір у розмірі 64563,05 грн. 04.05.2020 державним виконавцем Саідовою Т.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 11.06.2020 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлено на утримання з пенсії боржника. Останні кошти стягнуті з боржника надійшли на депозитний рахунок відділу 20.04.2022 року. Всього у ВП 61907817 було стягнуто 8216,07 грн. За весь період стягнення виконавчого збору сама постанова про стягнення виконавчого збору № 60489342, постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника до відділу або до суду боржником не оскаржувалась. Виконавчий збір боржником з 23.04.2020 року не оскаржувався та стягувався відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Зменшення суми боргу згідно рішення суду не є підставою в розумінні закону на повернення стягнутого виконавчого збору. Відділом не приймалось рішення на підставі п.5 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» та на момент перебування виконавчого документа № 61907817 на виконанні такі підстави не існували. Отже не існує обов'язок повернення виконавчого збору. Також не можуть бути стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки останні можуть походити лише від наявності основного зобов'язання.
18.09.2024 від представника відповідача АТ «Райффайзен Банк» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого вимоги викладені в позовній заяві АТ «Райффайзен Банк» вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних правових підстав. Прохальна частина позовної заяви містить вимогу стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» грошові кошти в розмірі 27601,36 грн. на підставі ст. 625 ЦК України за період з 20.10.2020 р. по 24.02.2024 р., з яких 5644,00 грн. - 3% річних, 21957,36 грн. - інфляційні витрати. При цьому позивачем до позовної заяви доданий документ під назвою «Вихідні дані Результати розрахунків 3% річних та інфляційних витрат, що підлягають стягненню з АТ «Райффайзен Банк», в якому зазначено період заборгованості: 20.10.2020р. - 24.02.2022р. Згідно постанови ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (14-465цс18) 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, яке набрало законної сили. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
Обставини справи, що розглядається, свідчать про те, що зобов'язання Банку сплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 139 563, 08 грн. могло виникнути після набрання законної сили ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.11.2023 року у справі № 0814/6450/2012 (провадження № 6/334/438/23) за заявою ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду. Однак, ще до закінчення строку на апеляційне оскарження цього судового рішення, а саме 10.12.2023 року, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» перерахувало ОСОБА_1 зазначені кошти, виконавши, таким чином, своє зобов'язання і не допустивши його прострочення. Це підтверджує і сама позивачка у позовній заяві. У визначений позивачкою період часу (22.10.2020р. - 24.02.2022р.) було відсутнє будь-яке судове рішення щодо зобов'язання Банку вчинити дії на користь позивачки, в т.ч. сплати коштів. Отже, відсутній факт прострочення з боку відповідача АТ «Райффайзен Банк» грошового зобов'язання перед позивачкою ОСОБА_1 . Відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат, зазначених в позовній заяві.
Ухвалою суду від 15.01.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 26.03.2025 заяву позивача про закриття провадження у частині позовних вимог до ОСОБА_2 задоволено. Закрито провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Представник позивача, адвокат Уткін О.Є. у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги з наведених у позовній заяві підстав.
Представник відповідача Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса) - Султанова О.В. в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» просила суд відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача приватного виконавця Хохлова К.К. просив суд відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача Державного підприємства «СЕТАМ» у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно і належним чином.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ухвали Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 27.11.2023 року у справі № 0814/6450/2012 (провадження № 6/334/438/23) заява ОСОБА_1 про поворот виконання рішення задоволена частково. Допущено поворот виконання рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2013 у справі № 0814/6450/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 139 563 (сто тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят три) гривні 08 копійок, надмірно стягнутих при примусовому виконанні виконавчого листа у справі № 0814/6450/2012, виданого Ленінським районним судом міста Запоріжжя 20.05.2013, виконавче провадження № 61929815. У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Ленінський районний суд м. Запоріжжя під час розгляду справи № 0814/6450/2012 (провадження № 6/334/438/23) в ухвалі від 27.11.2023р. встановив наступні обставини: «Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2013 у справі № 0814/6450/2012 задоволений позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на майно в погашення заборгованості по кредиту. Звернуте стягнення на предмет іпотеки квартиру, що належить ОСОБА_1 шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, та за рахунок коштів отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, задовольнити в повному обсязі вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 645630,51 гривень.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20.07.2021 апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2013 залишена без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2013 по цій справі залишене без змін.
20.05.2013 Ленінським районним судом міста Запоріжжя виданий виконавчий лист в цій справі.
28.04.2020 приватним виконавцем Хохловим К.К. відкрите виконавче провадження № 61929815 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
22.10.2020 ДП «СЕТАМ» проведені електронні торги з реалізації квартири, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1 .. Продаж відбувся за ціною 425000 гривень, що на підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 507781 від 22.10.2020.
28.10.2020 грошові кошти в сумі 403750 гривень надійшли на рахунок з обліку депозитних сум приватного виконавця Хохлова К.К.. Своїм розпорядженням № 61929815 від 04.11.2020 приватний виконавець розподілив грошові кошти наступним чином: 36413,72 гривні перераховано приватному виконавцю Хохлову К.К. у якості основної винагороди; 364137,28 гривень - стягувачу в рахунок боргу за кредитним договором; 3000 гривень - стягувачу у якості повернення сплаченого авансового внеску; 69 гривень витрати за користування АСВП та 130 гривень витрати виконавчого провадження.
04.11.2020 грошові кошти в сумі 364137,28 гривень та 3000 гривень були перераховані приватним виконавцем Хохловим К.К. на рахунок стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль»
Постановою приватного виконавця Хохлова К.К. від 09.11.2020 виконавче провадження № 61929815 було закінчене на підставі пункту 15 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Верховного Суду від 26.04.2023 частково задоволена касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23 січня 2013 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки змінено в частині визначення заборгованості за кредитним договором від 12 квітня 2007 року № 014/17-02/4291-50, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: зазначено суму заборгованості 224574,20 грн. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано. В іншій частині заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишено без змін».
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Щодо вимог позивача до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно постанови ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (14-465цс18) 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, яке набрало законної сили.
Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування статі 625 Цивільного кодексу України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Обставини справи, що розглядається, свідчать про те, що зобов'язання Банку сплатити на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 139 563, 08 грн. могло виникнути після набрання законної сили ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.11.2023 року у справі № 0814/6450/2012 (провадження № 6/334/438/23) за заявою ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду.
Однак, ще до закінчення строку на апеляційне оскарження цього судового рішення, а саме 10.12.2023 року, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» перерахувало ОСОБА_1 зазначені кошти, виконавши, таким чином, своє зобов'язання і не допустивши його прострочення. Це підтверджує і сама позивачка у позовній заяві.
У визначений позивачкою період часу (22.10.2020р. - 24.02.2022р.) було відсутнє будь-яке судове рішення щодо зобов'язання Банку вчинити дії на користь позивачки, в т.ч. сплати коштів.
Отже, відсутній факт прострочення з боку відповідача АТ «Райффайзен Банк» грошового зобов'язання перед позивачкою ОСОБА_1 . Відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат, зазначених в позовній заяві.
Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» про стягнення коштів відсутні.
Щодо вимог позивача до Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса) суд зазначає наступне.
Позивачка, на підставі ст. ст. 625 та 1212 ЦК України, просить стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса) 9840,62 грн. з яких:
- безпідставно стягнути виконавчий збір: 8216,07 грн.;
- 3 % річних за період з 23.04.2020 по 24.02.2022 - 332,00 грн.;
- інфляційні витрати за період з 23.10.2020 по 24.02.2022 - 1292,62 грн.
Виконавчий збір боржником з 23.04.2020 року не оскаржувався та стягувався відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Зменшення суми боргу згідно рішення суду не є підставою в розумінні закону на повернення стягнутого виконавчого збору.
Відповідно до п. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Законом встановлено виключний перелік підстав для повернення стягнутого виконавчого збору - у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Дніпровським відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса) не приймалось рішення на підставі п.5 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» та на момент перебування виконавчого документа № 61907817 на виконанні такі підстави не існували. Отже не існує обов'язок повернення виконавчого збору.
Також не можуть бути стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки останні можуть походити лише від наявності основного зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 201/1311/19 провадження № 61-15241св21.
В той же час, посилання позивачки на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки правовідносини, які були предметом судового розгляду, ні є подібними.
З огляду на викладене, зазначені позивачкою посилання на висновки Верховного Суду не можуть бути враховані судом при розгляд даного спору.
Щодо вимог позивача до Приватного виконавця виконавчого округу Запорізького округу Хохлова К.К. суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 5 частини 1 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частинами 1,2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
З пунктів 5, 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, приватний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв'язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Позивачкою не заперечується, що виконавче провадження № 61929815 було відкрите на виконання рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2013 у справі № 0814/6450/2012, та було закінчене на підставі пункту 15 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до другого речення частини четвертої статті 432 ЦПК України якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К. не є стягувачем за виконавчим листом, який був наданий йому для примусового виконання.
Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає основи організації та діяльність приватних
виконавців їхні завдання та правовий статус.
Статтею 16 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Таким чином, повноваження органів державної виконавчої служби та приватних виконавців цілком ідентичні, мають єдині завдання, правову основу і принципи діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Основна винагорода приватного виконавця за виконання рішення майнового характеру становить 10 % стягнутої суми.
Частиною першою статті 42 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На виконання статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.
Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди приватний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
При цьому, вирішення питання про стягнення основної винагороди одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком приватного виконавця.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів та витрати виконавчого провадження, що передбачено абзацом другим частини третьої статті 42 вказаного Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в банках рахунки, у тому числі за потреби в іноземній валюті, для:1) обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів у національній та іноземній валютах та їх виплати стягувачам;2) зарахування коштів виконавчого провадження; 3) зарахування винагороди.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України «Про виконавче провадження», кошти, зазначені у пунктах 1 і 2 частини другої цієї статті, не є доходом приватного виконавця.
Таким чином, приватний виконавець, що забезпечив повне фактичне виконання судового рішення, що на час його примусового виконання набрало законної сили, та не було скасовано у встановленому законом порядку, отримав грошову винагороду та його дії по стягненню винагороди відповідають обсягу його прав та обов'язків, вчинені відповідно до вимог законодавства, та не можуть бути предметом розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Крім того, стягнення основної винагороди приватного виконавця, не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
Оскільки вказана основна винагорода та витрати на проведення виконавчих дій не можуть вважатись безпідставно набутими коштами у розумінні ст. 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження, то ці кошти стягненню не підлягають.
Також не можуть бути стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки останні можуть походити лише від наявності основного зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 201/1311/19 провадження № 61-15241св21.
В той же час, посилання позивачки на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки правовідносини, які були предметом судового розгляду, ні є подібними.
З огляду на викладене, зазначені позивачкою посилання на висновки Верховного Суду не можуть бути враховані судом при розгляд даного спору.
Щодо вимог позивача до ДП «СЕТАМ» суд зазначає наступне.
Позивач просить стягнути із ДП «СЕТАМ» безпідставно отримані кошти у розмірі 9987,22 гривень, 3% річних за період з 20.10.2020 по 24.02.2022 у розмірі 4504 гривень, інфляційні витрати з 20.10.2020 по 24.02.2022 у розмірі 1571,25 гривень.
Суд зазначає, що гарантійний внесок це грошовий завдаток, який учасник аукціону сплачує, щоб підтвердити свої наміри та забезпечити виконання зобов'язань: це частина суми, що гарантує, що переможець дійсно викупить лот, а іншим учасникам повертається протягом 3 робочих днів після торгів, якщо вони не перемогли або не брали участі, а переможцю він зараховується як частина оплати, якщо він не виграє - не повертається.
Гарантійний внесок повертається на підставі регламентів конкретних торгів, де він є завдатком.
Таким чином, гарантійний внесок, після проведення торгів, був повернений переможцю торгів.
Відтак жодних підстав щодо задоволення вимог, щодо стягнення безпідставно отриманих коштів із відповідача суд не вбачає.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат суд зазначає наступне.
Оскільки вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат є похідними від вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів, то підстав для задоволення цих вимог про стягнення вищезазначених вимог немає оскільки судом відмовлено у задоволені похідних вимог.
На підставі встановлених під час розгляду справи обставин, досліджених письмових доказів, враховуючи вищенаведені норми та правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову.
Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судовий збір та судові витрати стягненню із відповідачів на користь позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 76-83, 259, 263-265 ЦПК України, суд-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Приватного виконавця Хохлова К.К., Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції України (м. Одеса), ДП «СЕТАМ» про стягнення коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Добрєв М. В.