Дата документу 12.12.2025
Справа № 334/5760/25
Провадження № 2/334/3233/25
12 грудня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Коломаренко К.А.
при секретарі: Цілінко А.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,
18 липня 2025 року до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якій позивач просить суд: стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 37500 (тридцять сім тисяч п'ятсот) грн. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Заява обґрунтована тим, що через постійні відключення електроенергії ОСОБА_1 01 вересня 2024 року було придбано «зарядну станцію» у ФОП ОСОБА_2 для особистого використання, що коштувала 25 000, 00 гривень. Вказану суму позивач сплатив при отриманні (накладеним платежем) у відділенні Нової пошти №1 у м. Запоріжжі. В Запоріжжі почали застосовувати графіки відключення світла, і ОСОБА_1 скористався електростанцією в офісі. При першому ж включенні в офісі вона некоректно працювала і була відправлена, щоб з'ясувати причину і за необхідності здійснити гарантійний ремонт. Після отримання, його повідомили, що ремонт негарантійний і необхідно сплатити кошти у сумі 12 500 грн. Так, як ОСОБА_1 не є фахівцем з електроприладів, а лише звичайний побутовий користувач, якому необхідна зарядна станція для використання при відключенні світла, то ж 26 вересня 2024 року позивач здійснив грошовий переказ у сумі 12 500 грн. Після цього позивачу відправили зарядну станцію та запевнили, що станція після ремонту працює коректно.
При першому відключенні світла позивач спробував скористатися зарядною станцією й перевірити її працездатність, однак заявленої продавцем потужності в 3 кВт станція не видавала. Зарядна станція не забезпечувала електроенергією приміщення, постійно вмикалася, що супроводжувалося звуком роботи вентилятора. Тобто, фактично вона не працювала. Позивач вдруге звернувся до відповідачки, щодо некоретної роботи зарядної станції.
22.11.2024 року вдруге відправив станцію для огляду, щоб з'ясувати причину. У подальшому позивача повідомили, що це не гарантійний ремонт і необхідно сплатити 12500 грн. Отримавши, таку інформацію, позивач намагався з'ясувати причину та просив пояснити звичайною мовою, як для побутового користувача, чому електростанція не працює. Чіткої відповіді щодо причин несправності позивач не отримав, позивачу лише запропоновано знизити ціну за ремонт до 9 500 грн. Не погодившись з запропонованими умовами позивач попросив повернути електростанцію в тому стані в якому він її надіслав. Однак, протягом тривалого часу позивачу не повертали зарядну станцію і в решті решт відповідач зовсім не виходив на зв'язок. Вищевказані обставини змусили ОСОБА_1 звернутися до поліції, і тільки після відкриття кримінального провадження Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повернула непрацюючу електростанцію. В подальшому на замовлення позивача було проведено обстеження перетворювача напруги, інвертора саморобної станції на працездатність. Відповідно до висновку з'ясувалося, що відповідач продав зарядну станцію зовсім з іншими характеристиками, ніж було заявлено у документації й до того ж непрацездатну, тому позивач просить стягнути з відповідача повну сплачену вартість інвертора саморобної станції (зарядної станції з відшкодуванням сплачених сум за ремонт).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коломаренко К.А.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2025 року відкрито провадження в порядку спрощеного без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.
28.08.2025 року до суду засобами поштового зв'язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими через неправильну експлуатацію зарядної станції позивачем. Зазначає, що позивачу була передана справна зарядна станція за яку було сплачено 25000 грн. накладеним платежем та прилад вийшов з ладу через неналежне користування, а не через виробничий дефект. Вказує, що перший ремонт здійснювався за рахунок позивача. Позивач сплатив 12500 грн., що свідчить про визнання своєї відповідальності, вдруге позивач відмовився від запропонованого ремонту зі знижкою та встановлення менш потужного інвертора, тож зарядну станцію було повернуто позивачу в несправному стані. Відповідач зазначає, що відсутні підстави для повернення коштів, вимоги суперечать ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки пошкодження виникло з вини споживача, а проведена експертиза не може підтвердити жодного браку або вини продавця.
04.09.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, сформована в системі «Електронний суд», в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач зазначає, що при замовленні він керувався заявленими Відповідачем характеристиками та його завірили, що саме зарядна станція на 3 КВт забезпечить його потреби. Вказує, що при отриманні зарядної станції на Новій Пошті неможливо перевірити її справність, оскільки перевірити чи вона працює можливо лише у разі, якщо відділення Нової пошти буде відключено від загального електропостачання та власних засобів живлення, щоб можливо було перевірити працездатність станції. Посилається на те, що фактично не зміг скористуватися станцією за призначенням при відключенні світла у місті через відсутність живлення від станції на офісне приміщення та одразу повідомив про це Відповідача. У відповідь почув, що щось зламалось і необхідно робити ремонт і він платний. З урахуванням того, що зарядна станція є саморобною і звернутися з гарантійним ремонтом до звичайного сервісного центру позивач був позбавлений можливості, через необхідність працювати і будучи обмеженим у часі на з'ясування обставин, чи не вводять його в оману, він сплатив 12500 грн. виробнику і продавцю цієї станції - Відповідачу у справі, щоб якнайшвидше отримати зарядну станцію й користуватися нею за призначенням. Однак, навіть після нібито «виконаного ремонту» нічого не змінилося та отримавши її позивач знову не зміг нею користуватися. Позивача запевняли, що навіть при відключенні електропостачання у місті Запоріжжі, може бути, що у будівлі, в якій не працює жодна розетка та освітлення, все одно, начебто, наявне залишкове електропостачання і тому зарядна станція була пошкоджена та як наслідок не працює. Зазначає, що згідно висновку, який додавався до позовної заяви вказано, що: «в характеристиках інвертора заявлено, що він має захист від перевантажень, перегріву та короткого замикання, то таким чином інвертор не може вийти з ладу при вмиканні великого навантаження». Вважає, посилання Відповідача на якесь зізнання нічим не підтвердженою вигадкою й введенням в оману, так як за весь час з моменту купівлі жодного разу, позивач не зміг живити офіс під час відключення електропостачання у м. Запоріжжі. Також, повідомляє, що дійсно звертався до відповідача з приводу того, чому після нібито «виконаного ремонту» відповідачем станція так і не запрацювала. Для чого позивач відправив її новою поштою відповідачу на огляд та пізніше отримав повідомлення про необхідність виконання чергового ремонту. Через сумніви, позивач вирішив звернутися до іншого фахівця, щоб отримати незалежний висновок щодо працездатності станції для чого попросив повернути станцію в тому стані в якому вона є, однак Відповідач ігнорував позивача. Тож позивач був змушений звернутися до правоохоронних органів та лише після того як було відкрито кримінальне провадження позивачу повернули зарядну станцію в непрацездатному стані й було проведено її обстеження. Вважає, викладені у відзиві обставини недоведеними та такими, що не відповідають дійсності.
04.09.2025 року від позивача надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд», про долучення доказів до матеріалів справи, а саме відеозапису.
15.09.2025 до суду засобами поштового зв'язку від відповідача надійшли додаткові пояснення та коментарі щодо відповіді на відзив, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог посилаючись на наступне. Споживач має право перевірити товар перед його прийняттям, що відправлення неякісного чи несправного товару не є логічною дією та призведе до додаткових витрат. Зазначає, що поломка сталася через порушення правил підключення, про що роз'яснено у відеозаписі долученому позивачем до матеріалів справи. Інвертор має захист лише від короткого замикання на стороні батареї, а позивач подав 220 у вхід інвертора. Зауважує, що відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець не відповідає за недоліки товару, які виникли внаслідок порушення правил експлуатації, тому просить відмовити у задоволенні позову.
Також від позивача за допомогою системи Електронний Суд надійшло клопотання про допит в чкості свідка ОСОБА_3 , який надавав висновок про несправність товару. Вказане клопотання судом було задоволено.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2025 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено судове засідання.
Позивач в судове засідання не з'явився. Згідно поданого клопотання просить справу розглядати за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає. В ході судового розгляду надав пояснення, аналогічні викладеним у заявах по суті спору та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час день та місце слухання справи була повідомлена належним чином та завчано. Згідно поданих заяв просила справу розглядати за її відсутності.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, заслухавши свідка, доходить наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
При вирішенні цивільного спору суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 01.09.2024 року ОСОБА_1 придбав саморобну зарядну станцію заявленою потужністю 3 кВт у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 вартістю 25 000, 00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень), що підтверджується експрес-накладною № 59001211340856, квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 3841358342 та фіскальним чеком (а.с. 8-9). Вказані обставини визнані і стороною відповідача.
Разом з товаром продавцем надано покупцеві «Інструкцію з використання електростанції для дому SvitloVam 3 kWt\ SvitloVam 2 kWt 50 Гц» (а.с. 9зворот-10; 32-33).
Як зазначає позивач, при першому ж включенні в офісі саморобна зарядна станція некоректно працювала і була повернута продавцеві, щоб з'ясувати причину і за необхідності здійснити гарантійний ремонт. На повідомлення, що ремонт негарантійний, позивач, який не є фахівцем з електроприладів, 26 вересня 2024 року здійснив грошовий переказ у сумі 12 500 грн. на карту відповідача.
Вказані обставини визнаються сторонами.
Проте після отримання товару позивач виявив її несправність, у зв'язку з чим повторно звернувся до відповідача та направив зарядну станцію для проведення ремонту.
У зв'язку з тривалим неповерненням станції позивачу 24.12.2024 він звернувся до поліції, у зв'язку з чим 24.12.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 12024105060000786 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, у якому 20.01.2025 року дізнавачем сектору дізнання (з обслуговування центральної частини міста Києва) Печерського УП ГУНП у м. Києві , лейтенантом поліції Макеєвою А.В., було допитано ОСОБА_1 в якості потерпілого (а.с. 41-44).
Відповідно до скріншоту з додатку «Нова пошта» за експрес-накладною № 59001300380906 електростанція (саморобна станція) була відправлена відповідачем 12.01.2025 року та отримана позивачем 28.01.2025 року (а.с. 51).
Відповідно до висновку ТОВ «Запорізьке пусконалагоджувальне підприємство - 461» №5 від 07.02.2025 року за заявою ОСОБА_1 проведено обстеження перетворювача напруги, інвертора саморобної станції на працездатність та встановлено наступне: «1. Інвертор виробництва Китай, шильник з відомостями про виробника із поверхні інвертора видалений (помітні залишки клею, яким він був приклеєний до поверхні). 2. За допомогою фото елементів схеми виявлено виробника інвертора: "TATALIKEN, 2500 Вт, 12/220, чистий синус", вартістю на сайті України PROM.UA - 2850грн. 3. Інвертор знаходиться в непрацездатному стані, при приєднанні акумулятора 12 В на виході не з'являється напруга 220 В. 4. Перевіркою встановлено що силові елементи інвертора знаходяться в справному стані, елементи управління без розпайки перевірити немає можливості, тому можна допустити, що не працездатні елементи управління силовими вихідними елементами. 4. Переріз провідників, якими виконано з'єднання від акумулятора на вхід інвертора складає 2 мм2, 2 провідника паралельно, що допускає комутувати потужність 600 Вт, але ніяк не 2500 Вт, як заявлено в паспорті. 5. Оскільки в характеристиках інвертора заявлено, що він має захист від перевантажень, перегріву та короткого замикання, то таким чином інвертор не може вийти з ладу при вмиканні великого навантаження. 6.Перевірена схема приєднання зарядної станції до мереж Замовника. Приєднання виконано правильно, та не допускає попадання мережі ~ 220 В на зарядну станцію» (а.с. 10зворот-13).
30.04.2025 року ОСОБА_1 направив претензію відповідачу, що підтверджується описом вкладення та поштовими квитанціями до листа № 6901800096072 від 30.04.2025 року і рекомендованим повідомленням про вручення з приводу повернення грошових коштів за непрацюючий прилад (а.с. 13зворот - 14).
Відомостей про надання відповіді на претензію суду не надано.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду повідомив, що до нього звернувся позивач як до спеціаліста задля визначення чи відповідають технічні характеристики саморобного пристрою тій документації, яка була надана відповідачем, а також можливої несправності цього пристрою. Свідок пояснив, що після огляду було виявлено, що усі матеріали і сам пристрій виготовлено з неякісних матеріалів китайського походження. При цьому, зазначив, що ті матеріали, які використовувались в пристрої, не можуть комутувати потужність, яка була заявлена в характеристиці. Додав, що ті підстави, які зазначав виробник, що на пристрій потрапила електроенергія ззовні не підтвердилися, бо в такому випадку усі б елементи вигоріли, а при обстеженні не було виявлено наслідків короткого замикання. Також свідок пояснив, що з усіх поверхонь навмисно було стерто усю інформацію з приводу виробників та характеристик елементів. Щодо можливості позивача втрутитись у елементи саморобної станції та заміну їх неякісними, свідок повідомив, що усі елементи були опломбовані заводським герметиком та пломбувальним матеріалом, що свідчить про неможливість стороннього втручання у елементи станції до моменту її огляду.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частинами 1 та 2 ст. 76 ЦПК України.
Згідно ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц зроблено правовий висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Згідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч.2 ст.642 ЦК якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст. 679 ЦК України якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Відповідно до п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з п.12 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: він взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб серед іншого мають право на належну якість продукції і саме продукцію належної якості продавець, згідно з частиною першою статті 6 цього Закону, зобов'язаний передати споживачеві.
Згідно ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. Захист прав споживачів здійснюють також суди.
Статтею 6 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.
Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості передбачені статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п.1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми.
Частини 7,8,9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило: 1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; 2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків; 3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача - споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені законом, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. Збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач та будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Відповідно до п.5 ст.7 ЗУ «Про захист прав споживачів» стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 14ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець або виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Проте відповідачем не доведено, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.
За змістом частини чотирнадцятої статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню лише у тому випадку, коли продавець доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.
Тобто тягар доказування відсутності істотного недоліку товару покладений саме на відповідача, а останній не довів належну якість товару, відсутності в ньому істотних недоліків та існування інших обставин, які звільняли б його від відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 року у справі №904/5002/18, від 30.09.2020 у справі №927/787/19.
Крім того, установлена практика Верховного Суду вказує на те, що тягар доказування відсутності істотного недоліку товару покладений саме на відповідача, останній має довести належну якість товару, відсутності в ньому істотних недоліків та існування інших обставин, які звільняли б його від відповідальності (постанови ВС від 16.04.2018 року у справі №357/6497/17 та від 01.07.2020 року у справі №751/7892/17).
Враховуючи вищенаведене, обов'язок доведення належної якості проданого товару покладено на продавця. Відповідач зазначених обставин не довів, належних, допустимих та достатніх доказів не надав, з заявами/клопотаннями про проведення судової експертизи не звертався.
Відповідно до засад змагальності процесу за ст. 12 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги позивача про повернення сплаченої за товар грошової суми є обґрунтованими і підлягають задоволенню, що у повній мірі забезпечить права споживача, гарантовані йому Конституцією України, з урахуванням норм права, які регулюють ці правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь держави слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-78, 81, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 37500 (тридцять сім тисяч п'ятсот) гривень 00 коп.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у сумі 1211 (тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 12.12.2025 року.
Суддя: Коломаренко К. А.