12 грудня 2025 року Справа № 480/661/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/661/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 27.11.2023 № 184050007677 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком.
Також позивач просить стягнути на його користь з бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Свої доводи мотивує тим, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харкіській області від 27.11.2023 № 184050007677 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу відповідач не зарахував періоди роботи у колгоспі з 02.06.1986 до 16.10.1988 та період навчання в радгосп-технікумі з 1981 до 1986 р. Позивач вважає рішення про відмову у призначені йому пенсії протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
За змістом довідок про доставку електронного листа вказана ухвала доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Сумській області в підсистемі "Електронний суд" 01.02.2024 (а.с. 36), а ГУ ПФУ в Харківській області - 01.02.2024 (а.с. 37).
ГУ ПФУ в Сумській області на виконання вимог суду надало копії матеріалів пенсійної (а.с. 39-65).
Відповідачі у встановлений судом строк відзиви на позов не надали, про причини неподання відзивів до суду не повідомили, тому, у відповідності до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання головними управліннями відзивів на позов кваліфікується судом як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7), звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 23.11.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 50).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), розгляд документів, наданих позивачем, провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням від 27.11.2023 №184050007677 ГУ ПФУ в Харківській області відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно з розрахунком стажу страховий стаж позивача становить 25 років 11місяців 17 місяців (стаж зараховано до 30.09.2023 згідно даних СПВО).
Також у рішенні про відмову у призначені пенсії зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 02.06.1986 до 16.10.988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1986, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих вихододнів в колгоспі та період навчання в радгосп-технікумі з 1981 до 1986 згідно диплому НОМЕР_2 від 30.04.1986, оскільки термін навчання перевищує встановлений та є факт проходження військової служби в період навчання (необхідно надати уточнюючу довідку) (а.с. 8).
Позивач не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Харківській області 27.11.2023 №184050007677, вважає його протиправним, тому звернувся до суду з цими позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
До набрання чинності Законом №1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).
Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені ст. 56 Закону № 1788-XII.
Так, ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зіст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 18 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 та 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
У трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно із зразком трудової книжки колгоспника, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, у трудовій книжці колгоспника зазначається в розділі V відомості про трудову участь в загальному господарстві, зокрема прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та причини невиконання такого річного мінімуму.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Так, висновки пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком ґрунтуються, у тому числі, на твердженні про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи періоду з 02.06.1986 до 16.10.1988 за час роботи у колгоспі у зв'язку з відсутністю довідки про кількість відпрацьованих вихододні.
Разом з тим, у ході судового розгляду встановлено, що відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 01.08.1986 позивач працював в Колгоспі "Знамя Ленина" (мова оригіналу): на посаді головного інженера з 02.06.1986 до 16.10.1988 (з.б.а.с. 52).
У зазначеній книжці колгоспника містяться відомості про річну норму вихододнів та кількість відпрацьованих вихододнів позивачем. Відповідні записи засвідчені підписом уповноважених осіб та печаткою.
При цьому у графі "Причини невиконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві" за 1986, 1987 та 1988 роки жодних записів не міститься (з.б.а.с. 56).
Таким чином, висновок пенсійного органу про необхідність надання довідки про кількість відпрацьованих вихододнів є необґрунтованим, оскільки відомості про річну норму вихододнів та кількість відпрацьованих вихододнів позивачем містяться в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 01.08.1986, що є достатнім для підтвердження трудового стажу позивача та вимоги щодо підтвердження такого стажу іншими документами законодавством не встановлено.
При цьому суд вважає необхідним відмітити, що згідно з розрахунком стажу позивача (а.с. 15) відповідачем зараховано період його роботи в колгоспі з 15.10.1988 до 31.12.1992, а отже, в межах спірних правовідносин підлягає зарахуванню лише період роботи з 02.06.1986 до 14.10.1988.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 1981 року по 1986 року, суд зазначає наступне.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.
Відповідно до ст. 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР «Про професійно-технічну освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637).
В період 1972-1991 років діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 (далі - Положення № 590).
Згідно з підпунктами "з" та "і" пункту 109 Положення №590 окрім роботи в якості працівника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також: з) навчання в училищах та школах системи державних трудових резервів та системи професійно-технічної освіти (у ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах та училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних, д.) та в інших училищах, школах та на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації; і) навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах тощо), партійних школах, радпартшколах, школах профруху, на робітфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а період навчання підтверджується виданими навчальним закладом дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
На підтвердження періоду навчання до заяви про призначення пенсії додано копію диплому серії НОМЕР_2 , виданого позивачу 30.04.1986, в якому зазначено, що він в 1981 році вступив до Калиновського сільськогосподарського технікуму і в 1986 році закінчив повний курс Калиновського радгосп-технікуму по спеціальності "Механізація сільського господарства". Рішенням державної кваліфікаційної комісії від 30.04.1986 позивачу присвоєна кваліфікація "Техніка - механіка" (а.с. 14).
Відтак, позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду навчання у Калиновському радгосп-технікумі.
Однак суд вважає необхідним відмітити, що період навчання з 01.09.1981 до 30.04.1986 у Калиновському радгосп-технікумі перетинається із періодом проходження позивачем військової служби з 04.05.1982 до 10.05.1984, який згідно з розрахунком стажу (а.с. 15) вже зараховано до страхового стажу позивача, а отже, в межах спірних правовідносин підлягає зарахуванню лише період навчання з 01.09.1981 до 03.05.1982 та з 11.05.1984 до 30.04.1986.
Водночас суд з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС, для ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в радгосп-технікумі з 01.09.1981 до 03.05.1982, з 11.05.1984 до 30.04.1986 та період роботи з 02.06.1986 по 14.10.1988.
Таким чином, загальний страховий стаж позивача, із урахуванням вже зарахованого ГУ ПФУ в Харківській області стажу 25 років 11 місяців 17 днів, становить більше 30 років.
За наведених вище обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №184050007677 від 27.11.2023 про відмову в призначені пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 60 років (вік, з якого призначається пенсія відповідно до ч. 1 ст 26 Закону 1058-ІV) позивачу виповнилося 21.12.2023.
З заявою про призначення пенсії позивач звернувся 23.11.2023, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, суд визнає, що орган Пенсійного фонду має призначити пенсію позивачу відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV саме, з 22.12.2023 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, а саме щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, суд констатує.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області.
З матеріалів справи встановлено, що подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 2ст. 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак у правовідносинах щодо призначення пенсійних виплат органи пенсійного фонду не наділені дискреційними повноваженнями, оскільки зобов'язані прийняти одне з рішень (про призначення пенсії або про відмову у призначенні), яке відповідає закону.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу з 22.12.2023 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-VI.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись основними засадами адміністративного судочинства, вимогами законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати в розмірі в розмірі 908 грн. 40 коп., сплачених позивачем при зверненні до суду, що підтверджується фіскальним чеком від 26.01.2024 (а.с. 29).
Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої та четвертої ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Отже суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Осьмаковим Олександром Анатолійовичем (далі - адвокат, Осьмаков О.А.).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання правової допомоги від 25.01.2024 р. № 10-01/24, акт виконаних робіт (надання послуг) від 26.01.2024 № 05-01/24, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000695, квитанція до прибуткового касового ордера від 26.01.2024 про сплату позивачем 3000 грн.
Слід зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 04.02.2021 у справі №806/2299/18.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, згідно акта виконаних робіт надані послуги зводились виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою, неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
Таким чином, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок ГУ ПФУ в Харківській області витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 1500 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 27.11.2023 №184050007677 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, під. 3, поверх 2, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) період навчання в радгосп-технікумі з 01.09.1981 до 03.05.1982, з 11.05.1984 до 30.04.1986 та період роботи з 02.06.1986 по 14.10.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, під. 3, поверх 2, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 22.12.2023.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, під. 3, поверх 2, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова