12 грудня 2025 року № 760/16593/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
про зобов'язання вчинити дії,
I. Зміст позовних вимог
До Солом'янського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив:
- зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що накладений постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. від 18 грудня 2014 року у виконавчому провадженні №45564723.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позову позивач зазначає, що на його думку, арешт нерухомого майна боржника за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном.
Також зазначає, що існування арешту нерухомого майна порушує права інших осіб, які є співвласниками нерухомого майна, однак не є боржниками (треті особи на стороні позивача).
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31.07.2024 справу №760/16593/24 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Наведена вище адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
Ухвалою суду від 16.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 26.12.2024 о 15:00.
26.12.2024 справу знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. Розгляд справи призначено на 13.01.2025 на 14:30.
13.01.2025 в судове засідання сторони не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені. Суд на місці ухвалив, клопотання представника позивача задовольнити, відкласти розгляд справи на 17.02.2025 року на 14:30, повідомити сторін про дату та час розгляду справи.
17.02.2025 в судове засідання сторони не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені. Враховуючи викладене, керуючись приписами частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позивач повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, явку свого представника не забезпечив.
Відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового розгляду справи, у судове засідання не прибув, явку свого представника не забезпечив.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.
У зв'язку з неявкою учасників та достатністю доказів у матеріалах справи, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
29.05.2008 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (Іпотекодавці) було укладено іпотечний договір РМL-012/150/2008/1, відповідно до умов якого з метою забезпечення належного виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № PML-012/150/2008 від 29.05.2008 року, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотеко держателю майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. за реєстраційним номером 2318.
14.09.2021 року, право вимоги за кредитним договором № ML-012/150/2008 від 29.05.2008 перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі Договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2021 року, укладеного між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», посвідченого ПН КМНО Чернелюх Л.В. за реєстровим № 1218.
25.10.2023 між ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Укрфінстандарт» укладено договір про відступлння права вимоги № 25-10/ДЖ-23, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
25.10.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «Укрфінстандарт» та ОСОБА_4 укладено договір про відступлння права вимоги № 25-10/УФС-23, посвідчений приватним нотаріцсом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В. за р/н 2825, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки перейшло до ОСОБА_4 .
Таким чином, право вимоги за кредитним договором № PML-009/055/2007 від 01.03.2007 року та за кредитним договорм № ML-012/150/2008 від 29.05.2008 року, а також за іпотечним договором PML-012/150/2008/l від 29.05.2008 належить ОСОБА_4
03.11.2014 Солом'янським районним судом було видано виконавчий лист №2609/24325/12/2-1122/14 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором PML-012/150/2008/1 від 29.05.2008, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26.11.2014 старшим державним виконавцем ВПВР управління ДВС ГУЮ у м. Києві Маховою Д.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №45564723 з примусового виконання виконавчого листа №2609/24325/12/2-1122/14, виданого 03.11.2014 Солом'янським районним судом м. Києва.
18.12.2014 в рамках вказаного виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
19.12.2014 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Підставою для повернення виконавчого документа та завершення виконавчого провадження стали приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
У відповідності до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»:
- не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;
Нерухомість за адресою АДРЕСА_1 відповідає вищевказаним критеріям, оскільки є єдиним місцем проживання як боржника ОСОБА_1 , так і поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Окрім того, вказана квартира є єдиною нерухомістю, яка знаходиться у власності вказаних осіб.
На час розгляду справи виконавче провадження № 45564723 є завершеним.
З урахуванням проведених 25.10.2023 правочинів з заміни кредитора на даний час всі права вимоги за кредитними договорами та договором іпотеки належать ОСОБА_4 .
05.03.2024 позивач звертався до відповідача з заявою про зняття арешту з нерухомого майна. Однак, станом на дату звернення з даним позовом позивач жодної відповіді не отримав, арешт знятий не був, що підтверджується актуальною інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
У відповідності до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»:
- не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У частині 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" наведені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
При цьому у частині 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Як зазначено у ч. 5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановленихстаттею 12 цього Закону.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження")
VI. Оцінка суду
Надаючи оцінку наявності підстав для задовлення позовних вимог про зобов'язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що накладений постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. від 18 грудня 2014 року у виконавчому провадженні №45564723, суд зазначає таке.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Судом встановлено, що виконавчий лист від 03.11.2014 №2609/24325/12/2-1122/14 виданий Солом'янським районним судом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором PML-012/150/2008/1 від 29.05.2008, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , повернутий згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 19.12.2014 року винесеної державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У частині 4 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" наведені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
При цьому у частині 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Як зазначено у ч. 5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження")
Судом встановлено, що стягувач (жоден з тих, хто володів правом вимоги у різні проміжки часу) не пред'являв виконавчий документ до повторного виконання та не звертався до суду за поновленням строків пред'явлення до виконання.
Запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна боржника, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 є чинним до теперішнього часу.
При цьому, строк, протягом якого виконавчий лист №2609/24325/12/2-1122/14, виданий 03.11.2014 Солом'янським районним судом м. Києва міг бути пред'явлений стягувачем до примусового виконання, сплинув.
Згідно листа відповідача від 17.12.2024 матеріали виконавчого провадження №45564723 з примусового виконання виконавчого листа №2609/24325/12/2-1122/14, виданого 03.11.2014 Солом'янським районним судом м. Києва знищено за перебігом терміну зберігання.
Враховуючи, що виконавчий лист від 03.11.2014 №2609/24325/12/2-1122/14 виданий Солом'янським районним судом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором PML-012/150/2008/1 від 29.05.2008, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , повернутий згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, а також сплив терміну пред'явлення виконавчого листа №2609/24325/12/2-1122/14 від 03.11.2014 виданого Солом'янським районним судом м. Києва, суд вважає, що наявність арешту на квартиру, що належить позивачу порушує його право, а також право інших осіб, які є співвласниками нерухомого майна гарантоване 41 статтею Конституції України право громадянина на володіння, користування і розпорядження своєю власністю, а також є порушенням положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIII. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 1211,20 грн.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)(код ЄДРПОУ: 43315602, місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32) зняти арешт з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що накладений постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. від 18 грудня 2014 року у виконавчому провадженні №45564723.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ: 43315602, місцезнаходження: 03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Леонтович А.М.