про відмову у забезпеченні доказів
11 грудня 2025 року №320/60709/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій (бездіяльності),
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення доказів до подання позовної заяви шляхом їх витребування.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення доказів, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення доказів унеможливить їх збереження, оскільки відповідні документи будуть знижені, пошкоджені або втрачені, оскільки військова частина бере участь в бойових діях.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад суду для розгляду вказаної заяви, головуюча суддя Панченко Н.Д.
Вказану заяву було передано судді Панченко Н.Д. для розгляду 08.12.2025, що підтверджується відповідним актом суду.
Відповідно до ч.1-3 ст.117 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, визначеному цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею.
Заявник та інші особи, які можуть отримати статус учасників справи, повідомляються про дату, час і місце судового засідання, проте їх неявка не перешкоджає розгляду поданої заяви.
Сторони в судове засідання не з'явилися, подали до суду заяви про розгляд заяви без їх участі.
Розглянувши матеріали заяви про забезпечення доказів, суд вважає її такою, що задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Підстави та порядок забезпечення доказів визначені статтею 114 КАС України, а процедура розгляду заяви - статтею 117 КАС України. Згідно з частиною першою статті 114 КАС України суд забезпечує докази за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, якщо існують підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або що збирання чи подання відповідних доказів стане у майбутньому неможливим або утрудненим. Частина друга цієї статті передбачає можливість подання заяви про забезпечення доказів як до, так і після пред'явлення позову.
Відповідно до частини першої статті 115 КАС України, забезпечення доказів може здійснюватися шляхом допиту свідків, призначення експертизи, витребування та огляду доказів, у тому числі за місцем їх знаходження, заборони вчиняти певні дії щодо доказів або зобов'язання вчинити певні дії щодо них.
Згідно з частиною першою статті 116 КАС України у заяві про забезпечення доказів мають бути зазначені: найменування суду; відомості про заявника; відомості про іншу сторону (за наявності); докази, забезпечення яких необхідне, та обставини, що ними підтверджуються; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб забезпечення доказів; перелік доданих документів.
Аналіз наведених положень свідчить, що заява про забезпечення доказів повинна містити конкретні обставини, які вказують на реальну небезпеку втрати доказів або ускладнення їх подання в майбутньому.
Інститут забезпечення доказів є процесуальним механізмом, спрямованим на збір доказів до початку судового розгляду або у його ході з метою гарантування того, що такі докази будуть збережені у випадку ризику їх втрати. Неможливість подання доказу повинна бути об'єктивно зумовлена: можливим знищенням, пошкодженням, вибуттям із володіння особи чи об'єктивною неможливістю доступу до нього у майбутньому. Ускладнення подання доказу також має ґрунтуватися на реально існуючих обставинах, а не на припущеннях.
Аналізуючи наведені норми у взаємозв'язку з доводами заявника, суд дійшов висновку, що передбачений законом механізм забезпечення доказів - у тому числі шляхом їх витребування чи заборони вчиняти певні дії щодо них - застосовується лише у разі доведеності ризику безповоротної втрати доказів або істотного ускладнення їх подання.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18.
Суд звертає увагу, що подана заява містить лише загальні посилання на можливі ризики втрати доказів, проте наведені твердження заявника мають характер припущень і не підтверджені жодними об'єктивними даними. Зокрема, посилання заявника на участь військової частини в бойових діях не свідчить саме по собі про існування безперечних ризиків втрати, знищення документів чи можливість будь-яких дій, спрямованих на умисне знищення, пошкодження чи приховування документів, а також не свідчить про створення перешкод у доступі до таких документів. Аналогічно, сам факт запровадження та дії воєнного стану в Україні не може розцінюватися як безумовний доказ існування реальної загрози втрати або знищення відповідних доказів у розумінні статті 114 КАС України.
Водночас КАС України передбачає інший процесуальний механізм отримання доказів - витребування відповідно до частини четвертої статті 9 та статті 80 КАС України. Судом наголошується, що учасник справи, який не може самостійно надати докази, має право заявити клопотання про їх витребування судом, а будь-яка особа, у володінні якої перебуває доказ, зобов'язана надати його на вимогу суду.
Таким чином, заявник не позбавлений можливості довести свою позицію шляхом належного подання клопотання про витребування доказів у порядку, встановленому законом.
Отже, оскільки заявником не наведено та не доведено обставин, які б свідчили про реальну небезпеку втрати доказів або неможливість їх подання чи збирання у майбутньому, підстави для забезпечення доказів відсутні.
Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 9901/608/19, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом при вирішенні цієї справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів обов'язок суду наводити підстави свого рішення не означає необхідності детально відповідати на кожен аргумент сторін; обсяг обґрунтування залежить від характеру рішення та наведених доводів. Разом із тим рішення має свідчити про те, що суд дослідив усі ключові питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подання позовної заяви у зв'язку з відсутністю достатніх, належних та допустимих доказів, які б дозволили обґрунтовано припустити наявність підстав, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 114, 115, 117, 241-243, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій (бездіяльності), відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.