Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 грудня 2025 року Справа№200/7467/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 05.08.2025 року №084599, -
У вересні 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 05.08.2025 року №084599 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно акту серії ОАР №063291 від 11.07.2025 року, складеного старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Колядою А.Ю., під час перевірки виявлено порушення ст. 34, 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення пасажирів за маршрутом міжобласним «Краматорськ-Харків» через Слов'янськ (зі слів водія та згідно передньої трафарети), відсутній витяг з дозволу, передбачений п.30 Постанови КМУ №176 від 18.02.1997 року, схема маршруту, таблиця вартості проїзду, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України про автомобільний транспорт (перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 39 цього Закону).
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.08.2025 року №084599.
Позивач вважає вищевказане рішення протиправним, оскільки транспортний засіб «MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI» з номерним знаком НОМЕР_1 було передано у користування ТОВ «Бастранс», що підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном НОМЕР_2 від 08.05.2025 року, який є чинним (дійсним) до 05.05.2028 року.
Позивач звертає увагу, що водій ОСОБА_2 , є найманим працівником саме ТОВ «Бастранс», а не ФОП ОСОБА_1 . У зв'язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.
06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
20 жовтня 2025 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначає, що в ході перевірки транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 було встановлено, що він належить позивачу та використовується останнім у господарській діяльності.
На момент проведення перевірки було встановлено: відсутність витягу з дозволу для міжобласного маршруту; відсутність схеми маршруту та таблиці вартості.
У зв'язку з виявленням вищезазначеного порушення, державними інспекторами було складено акт № ОАР 063291 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.07.2025 (далі - акт), зі змістом якого водій ознайомлений, підписавши без зауважень, копію отримав.
Представник відповідача звертає увагу, що договір страхування відповідальності на
автомобільному та міському електричному транспорті від 09.01.2025, який надано водієм під час рейдової перевірки 09.07.2025, та зазначення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основного виду економічної діяльності «49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення» підтверджують статус позивача, як автомобільного перевізника.
З урахуванням наведеного представник Державної служби України з безпеки на транспорті вважає позовні вимоги необґрунтованими.
У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій на території Донецької області, задля збереження життя та здоров'я учасників справи, працівників суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, у встановлений КАС України строк рішення у справі з об'єктивних причин не було прийнято, справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
11 липня 2025 року посадовими особами відповідача проведено рейдову перевірку.
За результатами перевірки транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, державний номерний знак НОМЕР_1 , було встановлено відсутність витягу з дозволу для міжобласного маршруту та відсутність схеми маршруту та таблиці вартості.
11 липня 2025 року Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях складено акт № ОАР 063291.
У зв'язку з наведеним, відповідачем було прийнято постанову №084599 від 05.08.2025 року про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17000,00 грн.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності прийнятого відповідачем рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III), державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Положеннями статті 6 Закону №2344-III також встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою КМУ від 11.02.2015 року №103, визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з п.8 вказаного Положення, Державна служба України з безпеки на транспорті здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Згідно із статтею 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів та забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За правилами частин першої та другої статті 39 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Суд звертає, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозяться пасажири. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Така позиція неодноразово зазначалася у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії (постанови від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
При цьому, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
За встановлених обставин цієї справи, відповідачем при проведенні перевірки, з наданих водієм документів, визначено ФОП ОСОБА_1 як власника транспортного засобу, ТОВ «Бастранс» як автомобільного перевізника, якому належить транспортний засіб відповідно до тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 від 08.05.2025 року. Така інформація зазначена в акті перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № ОАР 063291 від 11.07.2025 року.
Водночас у постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.08.2025 року №084599 відповідач визначає ФОП ОСОБА_1 як автомобільного перевізника.
У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Як встановлено судом, між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «БАСТРАНС» (орендар) 01.05.2025 року укладено договір оренди транспортного засобу № 1/05-25, за умовами якого орендодавець передав у тимчасове користування транспортний засіб-мікроавтобус загального користування: марка, модель MERCEDES-BENZ SPRINTER 519 CDI; державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; рік випуску 2010; № кузова (шасі) НОМЕР_3 .
Вищевказане підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном ХХР №115123 від 08.05.2025 року.
Також встановлено, що до прийняття оскаржуваної постанови, на розгляд справи про порушення відповідачу було надано лист ТОВ «БАСТРАНС» від 04.08.2025 року № 12-8/25. У вказаному листі вказано, що згідно цивільно-правових договорів (договорів про надання послуг з управління транспортним засобом) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснює перевезення пасажирів на мікроавтобусі Mercedes-Benz sprinter 519 CDI р.н. НОМЕР_1 , який і по теперішній час надає послуги на підприємстві ТОВ "БАСТРАНС". 09.07.2025 р. та 11.07.2025 р. водій ОСОБА_2 на мікроавтобусі Mercedes-Benz здійснював нерегулярні перевезення пасажирів за маршрутом Харків-Київ-Харків на підставі договору між ТОВ "БАСТРАНС" з замовником перевезень.
Отже, в даному випадку саме ТОВ "БАСТРАНС" є перевізником в розумінні Закону № 2344-III.
Таким чином, вищевстановлені обставини прямо вказують на протиправність спірної постанови про застосування до позивача санкцій за порушення ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Щодо стягнення витрати на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 9 зазначеної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно акту №1 надання послуг до договору № 1/16 від 16.09.2025 року про надання професійної правничої допомоги, витрати на правничу допомогу складаються з:
- консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду - 500 грн;
- складання клопотання, подання та ознайомлення з матеріалами справи на підставі яких винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 084599 від 05.08.2024 року - 1000 грн;
- складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу - 5000 грн;
- підготовка документів до подачі через електронний суд, у тому числі: роздрукування примірників позовної заяви з додатками для сторін та сканування письмових доказів для додавання до позовної заяви, завіряння документів - 1000 грн. Всього: 7500,00 грн.
У відзиві на позов представник відповідач зазначає, що дії адвоката у даній справі не потребували тих затрат часу, які заявлені представником позивача як доведені витрати на професійну правничу допомогу. У 2024 році на користь перевізників із 1952 справ винесено 150 рішень на користь перевізників. За такими судовими рішенням на користь перевізників з ДСБТ стягнуто 300 420 грн. витрат на правову допомогу. Таким чином, середній розмір витрат на правову допомогу становить 2000,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження складу та розміру витрат суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Суд зазначає, що відповідач не довів не співмірність витрат, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 16 квітня 2020 року №727/4597/19, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн.
Крім того, згідно частини 2 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно квитанції від 26.09.2025 року позивачем сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 2422,20 грн., в той час коли за законом необхідно сплатити 968,96 (1211,2 х0,8) грн (пункт 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, сплачується судовий збір - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу).
Таким чином, частковому відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Разом з тим, суд вважає необхідним наголосити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 05.08.2025 року №084599 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 05 серпня 2025 року №084599.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору та правничої допомоги у розмірі 8468 (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв