м. Вінниця
11 грудня 2025 р. Справа № 120/15618/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що його довіритель проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 23 січня 2024 року по 14 лютого 2024 року перебував на лікуванні у комунальному підприємстві "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. О.І. Ющенка"
Крім того, в період з 26 лютого 2024 року по 14 березня 2024 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні у лікаря-стоматолога, що підтверджується довідкою від 18 березня 2024 року.
У зв'язку з наведеним позивач 21 червня 2024 року звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив направити його на повторне стаціонарне лікування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Проте, військова частина НОМЕР_1 листом від 27 серпня 2024 року вих. № 940/35300 відмовила позивачу у направленні його на повторне стаціонарне лікування з огляду на те, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, представник позивача звернувся з цим позовом до суду з вимогою зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 направлення на стаціонарне лікування на підставі рапорту від 21 червня 2024 року.
Ухвалою від 26 листопада 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30 грудня 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 2-ї гармати 1-го самохідного артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 . Однак з 24 лютого 2024 року позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину та до теперішнього часу не повернувся. 26 серпня 2024 року до командування військової частини НОМЕР_1 звернувся представник Тимощука Д.О. з вимогою розглянути рапорт про направлення останнього на лікування. За результатами розгляду даного рапорту адвокату Тимощука Д.О. направлено відповідь від 27 серпня 2024 року, у якій зазначено про неможливість направлення на лікування військовослужбовця ОСОБА_1 у зв'язку із тим, що останній самовільно залишив військову частину.
За наведених обставин представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06 березня 2024 року вирішено вважати сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину з 24 лютого 2024 року.
21 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив направити його на повторне стаціонарне лікування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Проте військова частина НОМЕР_1 листом від 27 серпня 2024 року вих. № 940/35300 відмовила у направленні позивача на повторне стаціонарне лікування з огляду на те, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року № 548-XIV (надалі - Статут внутрішньої служби).
Відповідно до статті 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (стаття 31 Статуту внутрішньої служби).
Згідно зі статтею 254 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Як зазначено у статті 260 Статуту внутрішньої служби на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров'я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).
У разі направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі номер електронного направлення (а в разі відсутності технічної можливості виписування направлень в електронній формі - направлення в паперовій формі), медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я за висновком лікаря військової частини, який проводить оцінку стану здоров'я військовослужбовця у спосіб здійснення безпосереднього медичного огляду військовослужбовця.
Згідно зі статтею 261 Статуту внутрішньої служби про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 262 Статуту внутрішньої служби начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
Отже, після виписки із закладу охорони здоров'я військовослужбовець самостійно має повернутися до військової частини, в якій проходить військову службу, і здати до медичного пункту військової частини відповідні медичні документи.
Так, ОСОБА_1 з 23 січня 2024 року по 14 лютого 2024 року на підставі направлення командира військової частини НОМЕР_1 перебував на стаціонарному лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарні імені академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради".
При цьому у виписці із медичної карти стаціонарного хворого, що видана комунальним некомерційним підприємством "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарні імені академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради", зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений щодо необхідності прибуття до військової частини НОМЕР_1 , заборони вживання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Також у згадуваній виписці вказано, що ОСОБА_1 14 лютого 2024 року виписаний у військову частину НОМЕР_1 .
Разом із тим після проходження лікування ОСОБА_1 самостійно не повернувся до військової частини НОМЕР_1 та не здав до медичного пункту військової частини відповідних медичних документів.
У свою чергу, неприбуття позивача до військової частини НОМЕР_1 після виписки із закладу охорони здоров'я без поважних причин обумовлює відсутність повноважень у командира військової частини НОМЕР_1 на видачу позивачу направлення на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини.
Окрім того, частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Також пунктами 144-1 та 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Як свідчать матеріали справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 06 березня 2024 року вирішено вважати сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину з 24 лютого 2024 року.
Доказів оскарження вказаного наказу позивачем суду не надано.
Тобто, з 24 лютого 2024 року позивач вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язків військової служби, не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань та на нього не поширюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Суд наголошує на тому, що гарантії, які стосуються збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців, так само як і обов'язки командирів щодо створення здорових умов служби і побуту, направлення на стаціонарне лікування або проходження медичних оглядів, виникають (застосовуються) виключно у тих військовослужбовців, які виконують обов'язки військової служби (проходять службу в Збройних Силах України).
За наведених обставин суд дійшов висновку, що самовільне залишення військової частини не створюють для відповідача обов'язку видати позивачу направлення на стаціонарне лікування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я військовослужбовця.
Що ж стосується власне відмови військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про направлення на стаціонарне лікування, то варто врахувати таке.
Відповідно до абзацу 21 пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року №40 (надалі - Інструкція № 40) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців врегульовано Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735).
Відповідно до пунктів 4, 5, 6 розділу І Інструкції № 735 у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв'язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності дії, унаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Згідно із пунктом 2 розділу II Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.
У зверненні мають бути зазначені прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути надруковане або написане від руки, розбірливо, чітко підписане заявником (групою заявників) із зазначенням дати (пункт 4 розділу II Інструкції № 735).
Відповідно до пунктів 3-8 розділу III Інструкції № 735 після первинного розгляду звернень громадян керівниками органів військового управління, командирами військових частин працівник підрозділу документального забезпечення (секретаріату, канцелярії):
уносить до журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян або реєстраційно-контрольної картки персонального комп'ютера резолюцію керівництва та встановлені терміни виконання доручень за зверненнями громадян;
здійснює відправку звернень за належністю та відповідей - їх авторам;
забезпечує оперативне доведення звернень громадян до виконавців.
Звернення громадян, одержані органом військового управління, військовою частиною для виконання, в обов'язковому порядку обліковуються в журналі обліку звернень цього органу військового управління або заводиться реєстраційно-контрольна картка.
Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.
Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.
Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
У реєстраційно-контрольній картці фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідомлено під час особистої бесіди.
Отже, у разі надходження до військової частини належно оформленого письмового звернення військовослужбовця таке в обов'язковому порядку та в строки, встановлені Інструкцією № 735, належить прийняттю та розгляду. В свою чергу, за наслідками розгляду такого звернення заявника має бути повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Встановлені в ході судового розгляду обставини свідчать про те, що станом на день виникнення спірних правовідносин позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 24 лютого 2024 року.
21 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив направити його на повторне стаціонарне лікування у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Проте військова частина НОМЕР_1 листом від 27 серпня 2024 року відмовила позивачу у направленні його на повторне стаціонарне лікування з огляду на те, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину.
Наведені обставини свідчать про те, що рапорт ОСОБА_1 розглянуто військовою частиною НОМЕР_1 та повідомлено заявника про результати розгляду такого рапорту, чим дотримано приписів Інструкції № 735.
При цьому правомірність відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача та направленні ОСОБА_1 на стаціонарне лікування встановлена судом вище.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних із розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 )
Повний текст рішення суду складено 11.12.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович