11 грудня 2025 рокуСправа № 161/18937/25 пров. № А/857/44134/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Кузьмича С.М., Курильця А.Р.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року (суддя Черняк В.В., м.Луцьк, повний текст складено 13 жовтня 2025 року), -
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 13.08.2024 №676/1 (далі Постанова).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, яким позовні вимоги задовольнити.
В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач за адресою реєстрації місця проживання повідомлення (повістку) про розгляд справи про адміністративне правопорушення, копію оскаржуваної Постанови не отримував, відтак не знав про факт притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому не мав можливості добровільно сплатити штраф.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення також не містять доказів самої відмови Позивача від отримання повістки на проходження ВЛК. Зазначає, що незважаючи на те, що позивач отримав під розписку примірник протоколу про адміністративне правопорушення, фактичні обставини свідчать про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), оскільки відмова від отримання повістки на проходження ВЛК не є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Крім того, зазначає, що відсутній підпис посадової особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення.
Також вказує на процесуальні порушення щодо порядку примусового виконання Постанови.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини другої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статі 268 КАС, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, що не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача направлено на проходження медичного огляду для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я, у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він проходження якого останній відмовився, а тому в його діях наявний склад адміністративного правопорушення передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 02.08.2024 ОСОБА_1 було видано направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я в підрозділах ЗС України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Від отримання направлення на проходження ВЛК ОСОБА_1 відмовився, про що було складено відповідний акт.
На підставі наведеного, за порушення вимог частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», 06.08.2025 в присутності ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
13.08.2024 ТВО начальника ОМТЦК полковником ОСОБА_2 була винесена оскаржувана Постанова, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом частини третьої статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція частини третьої статті 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб., який неодноразово продовжувався і діє дотепер.
У статті 1 Закону №3543-XII наведено визначення, що мобілізація це - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» (далі - Закон №2232-XII).
В частині сьомій статті 1 Закону №2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом частини дев'ятої статті 1 №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно з вимог статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №3543-XII громадяни, серед іншого, зобов'язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно з «Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок):
Резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду (пункт 74 Порядку).
Контроль за направленням та проходженням резервістами та військовозобов'язаними військово-лікарської комісії покладається на керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (пункт 78 Порядку).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Згідно зі статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому відповідно до частини першої цієї ж статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20 травня 2020 року у справі №524/5741/16-а).
Із матеріалів справи вбачається, що під час дії особливого періоду 02.08.2024 позивач був скерований на медичний огляд з метою встановлення придатності за станом здоров'я до проходження військової служби, що підтверджується направленням від 02.08.2024 №1524.
06.04.2024 позивач відмовився його проходити, що підтверджується актом відмови від проходження медичного огляду від 06.04.2025, складеним та підписаним в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Будь-яких яких належних та допустимих доказів, що підтверджують неможливість проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби, документів про наявність відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, на адресу відповідача позивач не надавав та до матеріалів справи не долучив.
Відтак, судом достеменно встановлено, що позивач свідомо ухилився від проходження медичного огляду під час дії особливого періоду. Зазначеними діями позивач порушив вимоги частини першої статті 22 Закону №3543-XII та вчинив правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у зв'язку з чим, відповідачем 06.08.2024 було складено протокол про адміністративне правопорушення №676. Позивача повідомлено під підпис про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 13.08.2024 за адресою м.Луцьк, вул.Теремнівська, 85А в кабінеті №406.
Жодних зауважень та пояснень до змісту протоколу, клопотань, заяв щодо розгляду справи, залучення захисника позивач не подавав.
Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи про адміністративне правопорушення, позивач у визначений час не з'явився, клопотань щодо перенесення розгляду справи не подавав, у зв'язку з чим в уповноваженої особи не було перешкод розглянути справу 13.08.2024 та, за наявності підстав, винести Постанову.
Зважаючи на те, що позивач відмовився пройти медичний огляд (ВЛК) для визначення ступеня придатності до військової служби в умовах особливого періоду, чим порушив абзац третій частини першої статті 22 Закону №3543-XII, апеляційний суд вважає обґрунтованим притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративне правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
З приводу доводів скаржника щодо відсутності підпису посадової особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».
При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення про правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Будь-які процесуальні та/або процедурні порушення, пов'язані із самим оформлення результатів діяльності суб'єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб'єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи, яка звинувачується у правопорушенні, та суспільними (публічними) інтересами. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 210/5129/17 та від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21.
Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Такі висновки були висловлені також Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18 та підтримані, зокрема, у постанові від 16 листопада 2023 року у справі №300/3110/20.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність підпису посадової особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення не впливає на її законність та не спростовує факту відмови позивача від проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби під час дії особливого періоду, що підтверджується матеріалами справи. Наведені позивачем доводи не складають належних підстав для висновку про протиправність оспорюваної нею Постанови відповідача та необхідність скасування такої.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої формальні процедурні порушення чи технічні помилки, що не впливають на правильність ухваленого рішення по суті, не можуть бути підставою для визнання його незаконним.
В частині неотримання позивачем відзиву на позовну заяву з додатками, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач та його представник не були позбавлені права ознайомлюватись з матеріалами справи в суді першої інстанції, робити з них витяги, знімати копії з документів. В судовому засіданні представник позивача підтвердила відсутність перешкод для здійснення процесуальних прав в суді апеляційної інстанції.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що процесуальні дії в частині примусового виконання Постанови, зокрема, в частині стягнення подвійного розміру штрафу з ОСОБА_1 не є предметом апеляційного перегляду в межах спірних правовідносин. Водночас, позивач не позбавлений права оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби в порядку статті 287 КАС.
Оскільки жодних доказів, які б спростовували факт відмови позивача від проходження медичного огляду та, відповідно, вчинення ним правопорушення, не надано, доводи в частині порушення процедури складання Постанови та порядку розгляду справи не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваної Постанови та відсутність підстав для задоволення позову.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 12.12.2025.