12 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4011/25 пров. № А/857/12460/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Нор У.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
28 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо не застосування п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні з 29.01.2020 по 30.03.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови; зобов'язати провести перерахунок та доплату за період з 29.01.2020 по 30.03.2023 з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, визначених з урахуванням п. 4 постанови КМУ від 30.08.2027 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткових мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску або ж доказів на підтвердження того, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. На обгрунтування зазначає, що про складові грошового забезпечення, яке нараховувалося та виплачувалося позивачу дізнався лише в лютому 2025 року після отримання відповіді на адвокатський запит. Таким чинном позивач зазначає, що тримісячний строк обраховується з моменту одержання письмового повідомлення від відповідача. Просить суд поновити пропущений строк звернення до суду.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом у справі №460/4011/25 та відмовлено у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, виходив з того, що на момент звільнення позивача з військової служби, тобто 03.03.2023, ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежується трьома місяцями. Позовну заяву подано 28.02.2025, тобто після закінчення трьохмісячного строку з дати звільнення із служби, відтак позивачем пропущений строк звернення до суду. Позивач, пропустивши строк звернення до суду, не наводить жодних причин пропуску строку звернення до суду, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України вихідною датою для початку обрахунку тримісячного строку звернення до суду для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, є день вручення працівнику письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Вказує, що письмове повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені їй при звільненні було надано у лютому 2025 року, тому строк звернення до суду не пропущено. Звертає увагу на те, що наказ про виключення зі списків особового складу не може вважатись письмовим повідомленням про суми, належні на дату виключення зі списків особового складу, оскільки в ньому не зазначені розміри належних виплат.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2023 № 66 (по стройовій частині) слідує, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та знятий зі всіх видів забезпечення з 03.03.2023.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки її подано поза межами встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду без зазначення поважних причин його пропуску.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд першої інстанції інстанції в оскарженій ухвалі застосував строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
Водночас спірним у цій справі є питання початку обчислення цього строку.
У контексті зазначеного суд апеляційної інстанції зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У цій справі предметом спору є невиплата позивачу з 29.01.2020 по 30.03.2023 суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, визначених з урахуванням п. 4 постанови КМУ від 30.08.2027 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткових мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідні тарифні коефіцієнти.
Згідно з положеннями частини другої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі 420/33039/24 констатував, що у випадку звільнення особи з військової служби та в разі невиплати йому частини грошового забезпечення, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на отримання якого він має право, закон пов'язує початок обчислення строку саме із датою одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні.
Із матеріалів справи слідує, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03.03.2023 № 66 (по стройовій частині) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення з 03.03.2023.
Саме з цим наказом суд першої інстанції пов'язував початок обчислення тримісячного строку для звернення позивача до суду та, як наслідок, прийшов до висновку про те, що після ознайомлення з цим наказом позивач повинен була дізнатися про виплату спірних сум грошового забезпечення.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками судді суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, чинне законодавство не містить затвердженої форми повідомлення про нараховані і виплачені працівнику суми при звільненні, водночас приписи статті 116 КЗпП України конкретизують, що в ньому повинно бути зазначено, а саме: окремо кожен вид виплати - основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні.
Отже, головним акцентом повідомлення про нараховані і виплачені суми при звільненні є розмір кожної виплати, як єдиний індикатор, що дозволяє визначити правильність виплачених сум, та, відповідно, наявність/відсутність порушеного права.
Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 квітня 2025 року у справі 420/33039/24
Як слідує зі змісту наказу № 66 від 03.03.2023 року, такий не містить інформації щодо кожного виду виплат позивача, як це вимагає стаття 116 КЗпП України.
У зв'язку з цим наказ від № 66 від 03.03.2023 року не може вважатися письмовим повідомленням про суми, нараховані і виплачені позивачу при звільненні, з одержанням якого частина друга статті 233 КЗпП України пов'язує початок обрахунку тримісячного строку для звернення до суду.
Водночас матеріали справи містять доказ повідомлення позивача про нараховані і виплачені йому суми при звільненні - лист відповідача від 21.02.2025 № 50/55/12-225-вих 1194/25/456/пс, з якого стало відомі всі суми грошового забезпечення та його складові, які виплачувались позивачу при звільненні.
Викладене в сукупності дає підстави для висновку про суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про недотримання позивачем передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом та, як наслідок, повернення позову позивачу на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України.
Колегія суддів, здійснюючи аналіз ст. 233 КЗпП України, зазначає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, такий момент відраховується у спірних правовідносинах з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм процесуального права, неправильно встановивши початок перебігу строку звернення до суду, у зв'язку із чим прийшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 460/4011/25 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар