12 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2212/25 пров. № А/857/38590/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Носа С.П.;
суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі № 260/2212/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
суддя у І інстанції Ващилін Р.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення не зазначено,
ОСОБА_1 звернулася у Закарпастький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) в якому просила визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військову частину НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішенням Закарпатський окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військову частину НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
В решті позовних вимог відмовлено відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходить військову службу в органах Державної прикордонної служби України, в тому числі на момент звільнення в ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - НОМЕР_2 прикордонний загін).
До матеріалів справи копії архівних відомостей з грудня 2022 року по травень 2023 року, її посадовий оклад та оклад за військовим званням були розраховані з прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018.
Згідно архівних відомостей в травні 2023 року ОСОБА_1 , окрім посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, було виплачено також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідач не заперечує, що розмір вказаних виплат був розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018.
У відповідь на надісланий представником позивача запит щодо розміру та складових грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплачених у період проходження військової служби, НОМЕР_2 прикордонний загін листом №09/С-13252/13336 від 31.10.2024 повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення застосувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
Позивач вважаючи, що розмір грошового забезпечення слід обраховувати із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція).
Згідно п. 1 підрозділу 1 розділу ІІ Інструкції, розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (далі - Постанова №704).
Відповідно до п. 1 підрозділу 2 розділу ІІ Інструкції розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до Постанови №704.
Постановою №704 затверджено, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно п. 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Первинно розміри посадових окладів військовослужбовців було поставлено в залежність від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Кабінет Міністрів України 21 лютого 2018 року ухвалив Постанову №103, п. 6 якої внесено зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі, п. 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва №826/6453/18 від 29.01.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103.
Згідно частини 2 ст. 265 КАС України передбачені наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, відповідно до яких такий втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Починаючи з 29 січня 2020 року норми п. 6 постанови №103 та внесені до п. 4 Постанови №704 зміни втратили чинність та не підлягають застосуванню.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно пункту 8 Прикінцевих положень Закон України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містить.
Отже, положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 дійшов правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 07.06.2023 у справі №340/2148/21.
Законом України «Про Державний Бюджет України на 2018 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 року 1762 гривні, який, як вже зазначено вище, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» використовувався і в 2019 році як розрахункова величина для визначення посадових окладів, зокрема, військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262.
Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022 - 2023 роки не містять.
Зміна прожиткового мінімуму є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно п. 1 Розділу 6 Глави IV Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Враховуючи те, що відповідач при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом січень відповідного календарного року, як розрахункову величину, то грошове забезпечення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з 01 грудня 2022 року по 20 травня 2023 відповідач виплатив у меншому розмірі, ніж визначено законодавством.
Таким чином, позивач має право на перерахунок грошового забезпечення, в тому числі, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум.
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Верховний Суд в постанові від 30 травня 2025 року у справі №380/19729/24 зазначив, що в адміністративних справах з питань виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у період після 19 липня 2022 року, судам слід враховувати наявність документального підтвердження ознайомлення позивача до моменту звернення до суду з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Стверджуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду, відповідач жодних доказів письмового ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення не надав. Натомість ОСОБА_1 стверджує, що дізналася про порушення своїх прав тільки після отримання листа-відповідача від 31.10.2024, в якому НОМЕР_2 прикордонний загін повідомив про застосований про розрахунку грошового забезпечення розмір прожиткового мінімуму.
Відповідачем заявлені позивачем твердження належними та допустимими доказами не спростував.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Не підлягає задоволенню позовна вимоги про зобов'язання відповідача провести перерахунок допомоги на оздоровлення, оскільки відомостей щодо виплати позивачу такої в спірному періоді в матеріалах справи відсутні.
Картки особового рахунку військовослужбовця не містять відомостей щодо виплати ОСОБА_1 за спірний період допомоги на оздоровлення, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Згідно п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до п. 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Згідно п. 5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки належне до виплати ОСОБА_1 грошове забезпечення відноситься до виплат, право на які позивач набула у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, суд вважає, що дія Порядку поширюється також і на такі виплати.
Несвоєчасна виплата грошового забезпечення сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлена права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі № 260/2212/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук