11 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/14730/24 пров. № А/857/31242/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Ланкевичем А.З. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області, ГУ ПФУ в Рівненській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Рівненській області №134450019819 від 10.04.2024 про відмову у призначенні йому пенсії, зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до його страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1982, а саме : з 28.07.1982 по 15.04.1983 на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний завод ім.С.М.Кірова, з 03.05.1983 по 15.05.1985 - період служби в Радянській Армії, з 19.08.1985 по 17.03.1998 - на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний комбінат ім.С.М.Кірова та зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити йому пенсію за віком з 02.04.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що за результатами розгляду поданих позивачем документів, при обчисленні страхового стажу, не враховано відомості трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1982, оскільки внесені на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки відомості про особу засвідчено печаткою, відтиск якої непридатний для сприйняття змісту. Вказує, що до страхового стажу позивача зараховано періоди роботи на підставі долученого до електронної пенсійної справи диплома серії НОМЕР_2 від 15.07.1982 та інформації про сплату страхових внесків, що міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 02.04.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою, в якій просив призначити йому пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи були передані ГУ ПФУ в Рівненській області, яке приймало оспорюване рішення.
Дослідженням записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 28.07.1982 судом встановлено, що вона містить такі записи про роботу позивача, а саме : у період з 28.07.1982 по 15.04.1983 - на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний завод ім.С.М.Кірова; з 03.05.1983 по 15.05.1985 - період служби в Радянській Армії; з 19.08.1985 по 17.03.1998 - на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний комбінат ім.С.М.Кірова.
За результатами розгляду заяви та наданих позивачем документів ГУ ПФУ в Рівненській області прийняло оспорюване рішення.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування та зобов'язання вчинити відповідачем у зв'язку з цим певні дії.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов висновку позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягнув 60 років та мав необхідний страховий стаж роботи, який з урахуванням зарахування спірного періоду становив більше ніж 31 рік, а тому має право на пенсію за віком відповідно до Закону №1058. Суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством, а тому оспорюване рішення є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган ПФУ, визначений за принципом екстериторіальності, який вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за його заявою, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Рівненській області.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та Законом №1058.
Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч.1 ст.4 Закону №1058).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Спірним у даній справі є питання зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно записів трудової книжки для призначення пенсії.
Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно ч.1, 2, 4 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.16 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058 регулював Закон №1788.
Статтею 56 Закону №1788 визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст.62 Закону №1788 Кабінет Міністрів України постановою №637 від 12.08.1993 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.04.2020 по справі №159/4315/16-а, від 26.04.2021 по справі №348/2180/16-а.
З матеріалів справи видно, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач у період з 28.07.1982 по 15.04.1983 працював на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний завод ім.С.М.Кірова, з 03.05.1983 по 15.05.1985 проходив службу в Радянській Армії, з 19.08.1985 по 17.03.1998 працював на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний комбінат ім.С.М.Кірова.
Підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів до його страхового стажу слугувало те, що внесені на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки відомості про особу засвідчено печаткою, відтиск якої непридатний для сприйняття змісту.
Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 по справі №687/975/17, від 04.07.2023 по справі №580/4012/19.
Колегія суддів зазначає, що записи трудової книжки позивача містять повну інформацію про його роботу у спірний період та характер виконуваних ним робіт.
Крім того, вказані записи виконані відповідно до вимог законодавства, із зазначенням відповідних наказів, на підставі яких вони внесені та без будь-яких помилок або виправлень.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наявні недоліки у заповненні трудової книжки та первинних документів не можуть бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист. Позивач не мав можливості впливати на дотримання роботодавцем установленого порядку ведення та оформлення трудової документації і, відповідно, не може нести негативні наслідки за недоліки, допущені з вини адміністрації підприємства чи інших уповноважених осіб.
Визначальним для призначення пенсії є наявність у особи необхідного страхового стажу, а не безумовне дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших документів, що підтверджують трудову діяльність. При цьому, наявні недоліки у зазначених документах не спростовують достовірності інших відомостей, що підтверджують факт виконання позивачем трудових обов'язків.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пенсійний орган безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.07.1982 по 15.04.1983 на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний завод ім.С.М.Кірова, з 03.05.1983 по 15.05.1985 службу в Радянській Армії та з 19.08.1985 по 17.03.1998 на підприємстві Макіївський ордена Леніна металургійний комбінат ім.С.М.Кірова.
Суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення не вказав про ухвалене рішення стосовно ГУ ПФУ у Львівській області, проте, правильно визначив відповідача, на якого слід покласти певні зобов'язання у зв'язку із скасуванням оспорюваного рішення пенсійного органу.
Проте, вказана помилка не має наслідком скасування чи зміни судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі №380/14730/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук