Справа № 120/16432/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
12 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчиняти дії,
позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду до військової частини про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2025 позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 20 квітня 2022 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 квітня 2022 року № 5.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 265 від 12 вересня 2024 року ОСОБА_1 з 12 вересня 2024 року, звільненого з військової служби відповідно до пункту "б" частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
В період з 20 квітня 2022 року по 12 вересня 2024 року грошове забезпечення (як основні його види, так і додаткові) ОСОБА_1 нараховувалося та виплачувалося з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже апеляційний суд не надає правової оцінки постанові суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
З набранням чинності Постановою № 704, якою змінено (збільшено) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача з 01.01.2018 виникли підстави для перерахунку пенсії.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності Постанови № 704 (01.03.2018) п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 №103 (далі за текстом - постанова КМ України № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Відтак, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
При цьому згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Колегія суддів зазначає, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 по постанови Кабінету Міністрів України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Враховуючи те, що норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням іншого показнику ніж прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Апеляційний суд наголошує, що з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Крім того, колегія суддів враховує те, що на час виникнення спірних правовідносин п. 4 постанови Кабінету Міністрів України викладений в редакції підпункту 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 103, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування пункту 4 в редакції постанови № 103.
Отже, з 29.01.2020 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, тобто станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Відтак, дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20.04.2022 по 19.05.2023 (а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення), без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 є протиправними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а.
Стосовно включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні календарної відпустки виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, апеляційний суд зазначає таке.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - Постанова № 168).
Згідно пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови № 168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а з іншого, обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
При цьому правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Водночас, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, непередбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Таким чином, додаткова винагорода, яка передбачена Постановою № 168, не має регулярного характеру та виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за наявності певних умов, а саме: на період дії воєнного стану, пропорційно часу участі в інших заходах в умовах особливого періоду.
Відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Розділ XXXI Порядку № 260 регулює питання виплати військовослужбовцям грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Згідно пункту 3 розділу XXXІ Порядку № 260 (в редакцій, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) передбачав, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Пунктом 6 розділу XXXІ Порядку № 260 встановлено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
При цьому зазначена норма не містила застережень щодо неможливості включення при обрахунку розміру грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
Разом з тим, питання, чи враховується передбачена Постановою №168 додаткова винагорода до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток, вирішувалось Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, у якій Верховний Суд констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони врахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та виплачувалася позивачу, тому вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Такі висновки в подальшому послідовно підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 07 листопада 2024 року у справі № 240/23909/23, від 20 грудня 2024 року у справі №240/21650/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 420/35446/23, від 10 вересня 2025 року у справі 240/2400/24 та від 30 жовтня 2025 року №240/33499/23.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення заявлених вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 265 від 12 вересня 2024 року ОСОБА_1 з 12 вересня 2024 року, звільненого з військової служби відповідно до пункту "б" частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
В листопаді 2024 році позивач звернувся до відповідача з проханням обчислити і виплатити грошове забезпечення та виплату одноразових винагород, однак відповідач не здійснив нарахування та виплату відповідного грошового забезпечення та надав відповідь позивачу на його звернення від 18.11.2024 № Р/2436.
Разом з тим, до суду з позовом звернувся - 10.12.2024, тобто в межах строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, які у даному випадку підлягають застосуванню.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Крім того, при поданні апеляційної скарги відповідачем не сплачено судовий збір.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом, справляється судовий збір.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами сплачується судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру який подано фізичною особою сплачується судовий збір в сумі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 визначений у розмірі 3028 грн.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині двох немайнових вимог, то за подання апеляційної скарги в даному випадку належить сплатити судовий збір в сумі 3633,60 грн.
Оскільки апеляційна скарга подана через систему «Електронний суд» застосовується коефіцієнт 0,8, а тому судовий збір підлягає сплаті в розмірі - 2906,88 грн.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з військової частини НОМЕР_1 судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року в сумі 2906,88 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року - без змін.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 2906,88 грн (дві тисячі дев'ятсот шість гривень вісімдесят вісім копійок) за подання апеляційної скарги на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 120/16432/24 за реквізитами отримувач коштів: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601); ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ: 37993783; банк: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA90899980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.