Справа № 640/167/20 Головуючий у 1-й інстанції: Діска А.Б.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
11 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Лемешева Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій протиправними, визнання протиправною та нечинною постанови, стягнення моральної шкоди,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач/КМУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - третя особа/НКРЕКП), про:
- визнання протиправними (неправомірними) дій (бездіяльності) КМУ при виданні постанови «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867;
- визнання протиправною та нечинною з дати її видання постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867;
- стягнення з КМУ на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму, що дорівнює 1 грн х кількість побутових споживачів газу в Україні.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала посиланням на те, що відповідач, приймаючи постанову «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867, діяв у спосіб, що суперечить положенням статей 1, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 13, частин першої, другої, четвертої, сьомої статті 41, частини першої статті 64, підпунктів 1, 5 частини першої статті 92 Конституції України, а також статті 1, пункту 1 частини четвертої статті 11, пункту 3 статті 12, пункту 4 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу». Зазначеною постановою на побутових споживачів природного газу неправомірно покладено спеціальні обов'язки шляхом встановлення фіксованої ціни постачання природного газу. Внаслідок прийняття оскаржуваної постанови їй було завдано моральної шкоди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 23 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 640/167/20, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15 листопаду 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року скасовано та направлено справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
На виконання Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-IX від 13 грудня 2022 року справу 17 жовтня 2023 року передано до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про залишення позову без розгляду відмовлено. Закрито провадження в адміністративній справі №640/167/20 на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що КМУ діяв у межах наданих законом повноважень, на підставі та у спосіб, визначений Конституцією і законами України, а постанова «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867 прийнята з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, що прямо передбачено статтею 11 Закону України «Про ринок природного газу». Оспорювана постанова не покладає спеціальних обов'язків на побутових споживачів, а лише визначає обсяг та умови виконання таких обов'язків для суб'єктів ринку природного газу - НАК «Нафтогаз України», операторів газорозподільних систем, державних видобувних компаній і постачальників, які беруть участь у виконанні соціальних функцій держави. Доводи позивачки про обмеження прав споживачів на вільний вибір постачальника газу є безпідставними, оскільки закон прямо гарантує це право (частина друга статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року № 329-VIII), а постанова «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867 не скасовує і не обмежує його. Крім того, постанова не встановлює конкретних тарифів або структури ціни на газ, а має рамковий характер - визначає лише граничну (верхню) межу ціни, яка застосовується у разі перевищення ринкової вартості. Відсутність у тексті постанови детального розподілу складових ціни (зокрема частки газу власного видобутку) не є порушенням права споживача на інформацію, оскільки обов'язок щодо її надання покладений на постачальників, а не на КМУ. Встановлення фіксованої ціни на газ у межах спеціальних обов'язків є проявом державної соціально-економічної політики, спрямованої на захист населення, і не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Посилаючись на практику ЄСПЛ у справах James and Others v. the United Kingdom та Hatton and Others v. the United Kingdom, суд зазначив, що держава має широку дискрецію у сфері регулювання цін і забезпечення суспільного інтересу. На момент розгляду справи постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867 втратила чинність (20 травня 2021 року), а отже, не може породжувати правових наслідків і не є предметом чинного юридичного спору в розумінні статті 264 КАС України. Тому обраний позивачкою спосіб захисту шляхом визнання акта протиправним і нечинним не може забезпечити відновлення прав чи інтересів, які вона вважає порушеними. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то позивачка не довела факту завдання їй моральних чи фізичних страждань, а також причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям постанови й виникненням шкоди. Формальне визначення розміру відшкодування як « 1 грн х кількість побутових споживачів газу» не відповідає вимогам статті 23 ЦК України та принципу індивідуального характеру немайнової шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що суд першої інстанції, хоча формально й відобразив обставини справи та зміст оскаржуваної постанови, проте зробив помилковий висновок про відсутність протиправності дій Кабінету Міністрів України та не дав належної оцінки тому, що покладення спеціальних обов'язків щодо постачання природного газу за фіксованою ціною фактично поширюється і на побутових споживачів, чим порушено її права як споживача на прозору структуру ціни та отримання інформації про частку газу власного видобутку. Суд неповно дослідив положення оскаржуваної постанови, зокрема пункти 5, 6, 9, 14 Положення, неправильно застосував норми Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про захист прав споживачів», допустив описки у посиланнях на статті закону, не врахував висновок Мін'юсту до проєкту постанови, а також порушив вимоги статті 77 КАС України, фактично поклавши тягар доказування не правомірності оскаржуваного акта на позивачку. Висновок суду про неможливість визнання постанови протиправною та нечинною у зв'язку з втратою нею чинності суперечить статтям 2, 5 КАС України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позбавляє апелянтку ефективного судового захисту, а відмова у відшкодуванні моральної шкоди ухвалена без урахування презумпції завдання такої шкоди в разі протиправних дій суб'єкта владних повноважень і практики Верховного Суду, що також свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.
В судовому засіданні 09 грудня 2025 року оголошувалась перерва для підготовки відповідачем відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач підтримав висновки, викладені судом першої інстанції у рішенні, та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін. Зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу, втратила чинність 20 травня 2021 року, що виключає можливість повторного її оскарження чи визнання протиправною та нечинною після втрати чинності. Враховуючи це, правові підстави для задоволення позову відсутні. Питання, підняті позивачем, уже були предметом розгляду у справі № 640/2412/20, за результатами якої Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання вказаної постанови протиправною, а також зазначив, що нормативно-правовий акт втрачає чинність із моменту набрання законної сили рішенням суду про його скасування, а не з моменту прийняття такого рішення. Кабінет Міністрів України також зауважив, що встановлення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу здійснювалося в межах компетенції Уряду, визначеної Конституцією та законами України, зокрема Законом України «Про ринок природного газу», з метою забезпечення суспільних інтересів і стабільного функціонування ринку. Прийняття постанови № 867 відповідало міжнародним зобов'язанням України перед Європейським Енергетичним Співтовариством і не порушувало прав споживачів чи принципів добросовісної конкуренції. Крім того, позивач не довів факту наявності шкоди, спричиненої прийняттям постанови, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 500 000 грн. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив цю вимогу, оскільки позивач не надав жодних доказів моральних чи фізичних страждань, а сам факт незгоди з нормативно-правовим актом не є підставою для компенсації моральної шкоди. Уряд діяв виключно в межах наданих повноважень, із дотриманням вимог законодавства та принципу правової визначеності, а доводи апеляційної скарги спрямовані лише на переоцінку обставин, які були всебічно досліджені судом першої інстанції.
Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь третьої особи в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за її відсутності.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» 19 жовтня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 867 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (далі - постанова Кабінету Міністрів України № 867, Положення № 867).
Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 867, визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов'язки), зокрема, для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
Пунктами 5, 6, 7, 8 згаданого Положення встановлено, що обов'язки, передбачені абзацами другим, третім і одинадцятим підпункту 1 та підпунктами 3 і 4 пункту 3 цього Положення, не застосовуються до побутових споживачів та релігійних організацій, що проживають/розташовані на тимчасово окупованій території України.
Обов'язки, передбачені абзацами четвертим - десятим підпункту 1 пункту 3 цього Положення, не застосовуються до діяльності з постачання природного газу на об'єкти газоспоживання виробників теплової енергії, що розташовані на тимчасово окупованій території України.
ПАТ «Укргазвидобування» та ДАТ «Чорноморнафтогаз» зобов'язані до 01 травня 2020 року щомісяця здійснювати продаж природного газу власного видобутку (крім обсягів виробничо-технологічних витрат, обсягів, які використовуються для власних потреб ПАТ «Укргазвидобування» та ДАТ «Чорноморнафтогаз», пов'язаних із видобутком, підготовкою до транспортування і транспортуванням природного газу, а також для виробництва скрапленого природного газу та стабільного бензину), а НАК «Нафтогаз України» - придбавати такий природний газ для забезпечення виконання покладених на Компанію цим Положенням спеціальних обов'язків.
Інші суб'єкти господарювання, що провадять діяльність з видобутку природного газу, можуть добровільно взяти на себе зобов'язання, передбачене абзацом першим цього пункту, стосовно будь-якого обсягу видобутого природного газу. У такому разі до зазначених суб'єктів господарювання застосовуються відповідні норми цього Положення.
НАК «Нафтогаз України» придбаває природний газ у ПАТ «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз» та інших суб'єктів господарювання, які добровільно взяли на себе зобов'язання відповідно до цього пункту, з 01 листопада 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) та з 01 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року (включно) за ціною, що визначена згідно з пунктом 12 цього Положення, за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.
У разі коли обсяг природного газу, необхідний НАК «Нафтогаз України» для виконання покладених на Компанію цим Положенням спеціальних обов'язків, перевищує обсяг продажу природного газу суб'єктами господарювання, що визначені абзацами першим і другим цього пункту, НАК «Нафтогаз України» придбаває необхідні обсяги природного газу в інших оптових продавців, у тому числі за кордоном.
З 01 січня 2020 року ціна придбання природного газу не може бути вищою за середню арифметичну ціну продажу природного газу для промислових споживачів (за умови попередньої оплати до періоду поставки газу), визначену відповідно до пункту 13 цього Положення, за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1, 917 відсотка зазначеної ціни.
Постачальник природного газу, який має ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу, уклав договір постачання природного газу з побутовим споживачем, релігійною організацією (крім обсягів, що використовуються для провадження її виробничо-комерційної діяльності) або державним підприємством України «Міжнародний дитячий центр «Артек» та є постачальником такого споживача у місяці (місяцях) постачання з 01 листопада 2018 року по 01 травня 2020 року, має право подати до НАК «Нафтогаз України» заявку на купівлю природного газу в обсязі, необхідному йому для здійснення постачання такому споживачеві. У разі відсутності вузла обліку природного газу в такого споживача вважається, що необхідним є обсяг природного газу, визначений відповідно до норм споживання, встановлених законодавством.
НАК «Нафтогаз України» не має права до 01 травня 2020 року відмовити в задоволенні зазначеної заявки у разі виконання всіх таких умов:
- укладення зазначеним постачальником з НАК «Нафтогаз України» договору купівлі-продажу природного газу відповідно до законодавства;
- відкриття та використання таким постачальником поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ, відповідно до пункту 4 цього Положення;
- подання до 18 числа місяця, що передує місяцю постачання, постачальником до НАК «Нафтогаз України» довідки, виданої Мінфіном, що підтверджує наявність у Мінфіну відповідно до пункту 10 цього Положення інформації про споживачів, яким планує постачати природний газ такий постачальник, та передачу таким постачальником до Мінфіну даних відповідно до пункту 14 цього Положення;
- станом на 1 число місяця, що передує місяцю постачання, загальна сума заборгованості такого постачальника перед НАК "Нафтогаз України" (без урахування вартості природного газу, проданого НАК "Нафтогаз України" для постачання у двох попередніх місяцях постачання до цієї дати) не перевищує загальну суму заборгованості такого постачальника перед НАК "Нафтогаз України" станом на 1 жовтня 2018 року.
Умови, передбачені абзацами п'ятим і шостим цього пункту, застосовуються починаючи з січня 2019 року.
Купівля-продаж природного газу між НАК «Нафтогаз України» та постачальником природного газу відповідно до пункту 7 цього Положення здійснюється за ціною, визначеною згідно з пунктами 12 і 13 цього Положення, відповідно до договору, який укладається на підставі примірного договору купівлі-продажу природного газу між НАК «Нафтогаз України» та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 9 Положення № 867 (у редакції чинній станом на момент звернення позивача до суду - 07 грудня 2019 року) з 01 січня 2019 року по 01 травня 2020 року НАК «Нафтогаз України» зобов'язана постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек», яким у відповідному місяці постачання не здійснює інший постачальник (у тому числі інший постачальник із спеціальними обов'язками відповідно до цього Положення), незалежно від наявності заборгованості (у тому числі простроченої) у споживача перед попереднім постачальником у разі виконання всіх таких умов:
1) укладення споживачем договору розподілу природного газу з оператором газорозподільної системи, до якої підключений об'єкт газовикористання споживача;
2) присвоєння споживачу оператором персонального коду ідентифікації споживача як суб'єкта ринку природного газу або його точки комерційного обліку (далі - ЕІС-код споживача);
3) отримання НАК «Нафтогаз України» не пізніше 20 грудня 2018 р. (або до 20 числа місяця, що передує місяцю постачання, якщо першим місяцем постачання не є січень 2019 р.) від Мінфіну (за зверненням НАК «Нафтогаз України») або безпосередньо від споживача під час укладення договору постачання природного газу такої інформації про споживача: вид об'єкта газовикористання; поштова адреса об'єкта газовикористання; найменування оператора газорозподільної системи, з яким споживач уклав договір розподілу природного газу; EІC-код споживача.
Постачання природного газу відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що визначається відповідно до пунктів 12 і 13 цього Положення, збільшеною на торговельну надбавку (націнку) постачальника, яка не може перевищувати 2,5 відсотка зазначеної ціни.
Кожен побутовий споживач має право на вільний вибір та зміну постачальника на умовах та у порядку, визначених законодавством.
Згідно із пунктом 11 Положення № 867 виробник теплової енергії має право з 01 листопада 2018 року по 01 травня 2020 року придбавати природний газ для всіх категорій використання природного газу у НАК «Нафтогаз України» у разі виконання таких умов:
1) укладення виробником теплової енергії договору постачання природного газу з НАК «Нафтогаз України» відповідно до законодавства;
2) виконання виробником, на якого станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» або якому надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс або індивідуально визначене майно з вироблення теплової енергії, що використовувалися виробником теплової енергії, на якого станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», обов'язку щодо відкриття рахунків із спеціальним режимом використання;
3) виконання виробником теплової енергії, що також придбаває природний газ, у тому числі для виробництва електричної енергії, установлених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року № 670 «Про порядок розрахунків за спожитий природний газ виробниками електричної енергії, які використовують природний газ для її виробництва» (Офіційний вісник України, 2015 р., № 53, ст. 1722) вимог щодо проведення розрахунків з використанням механізму розподілу коштів, що надходять за відпущену електричну енергію на рахунки із спеціальним режимом використання.
Крім того, виробнику теплової енергії необхідно виконати одну з таких умов:
- досягнення станом на 23 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу, рівня розрахунків виробника теплової енергії (без урахування штрафних санкцій) з урахуванням суми нарахованих та неперерахованих пільг і субсидій згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 10, ст. 482; 2003 р., № 44, ст. 2309), за усіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами про постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) не нижче 90 відсотків; або
- укладення з НАК «Нафтогаз України» договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ згідно з типовим договором у рамках реалізації Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (за наявності відповідної заборгованості) та виконання зазначеного договору; або
- подання виробником теплової енергії до НАК «Нафтогаз України» погодженого НАК «Нафтогаз України» та виконавчим органом відповідної місцевої ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 р. щодо всіх договорів з НАК «Нафтогаз України»), складеного на підставі довідки щодо заборгованості, виданої НАК «Нафтогаз України», та виконання такого графіка, а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ. Наявність графіка погашення заборгованості не змінює порядку розрахунків, установленого між постачальником та виробником теплової енергії у договорах постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо).
При цьому графіки погашення заборгованості, подані виробниками теплової енергії та прийняті НАК «Нафтогаз України» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)» (Офіційний вісник України, 2015 р., № 79, ст. 2651), використовуються для цілей цього Положення та не підлягають зміні або коригуванню, крім випадків участі теплопостачальних та теплогенеруючих організацій у процедурі врегулювання заборгованості за спожитий природний газ, визначеній Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», в частині реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ.
Виробники теплової та електричної енергії, управління майном яких здійснюють суб'єкти господарювання, які залучені Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, відповідно до статті 21 Закону України «Про Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», мають право з 01 листопада 2018 року по 01 травня 2020 року придбавати природний газ для всіх категорій використання природного газу, у тому числі для виробництва електричної енергії, у НАК «Нафтогаз України» у разі виконання таких умов:
- умов, визначених у підпунктах 1-3 цього пункту;
- досягнення станом на 23 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу, рівня розрахунків з урахуванням суми нарахованих та непрофінансованих пільг і субсидій згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 10, ст. 482; 2003 р., № 44, ст. 2309), за договорами про постачання природного газу, укладеними з НАК «Нафтогаз України», не нижче 90 відсотків.
У разі наявності у виробника теплової та електричної енергії боргових зобов'язань перед НАК «Нафтогаз України» з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли до дати прийняття об'єкта, на якому здійснюється виробництво теплової та електричної енергії, в управління управителем, погашення зазначених боргових зобов'язань здійснюється управителем за рахунок коштів, одержаних від погашення дебіторської заборгованості, що належала власнику (користувачу) майна об'єкта, на якому здійснюється виробництво теплової та електричної енергії, на дату прийняття його в управління управителем. У разі припинення управління відповідно до частини восьмої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» або зміни його умов, що пов'язані із зміною особи управителя, законний власник об'єкта, на якому здійснюється виробництво теплової та електричної енергії, або суб'єкт господарювання, якому переходить в користування (власність) об'єкт, на якому здійснюється виробництво теплової та електричної енергії, стає правонаступником за борговими зобов'язаннями перед НАК «Нафтогаз України».
Постачання природного газу НАК «Нафтогаз України» виробникам теплової енергії відповідно до цього Положення здійснюється за цінами, визначеними відповідно до пунктів 12 і 13 цього Положення, на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії.
Відповідно до пункту 12 Положення № 867 з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2019 року (включно) НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за ціною (без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, які підлягають обов'язковій оплаті відповідно до умов договорів транспортування та розподілу природного газу), що розраховується за такою формулою:
Ц = (Цбаз х Кд),
де Ц - ціна продажу/постачання природного газу;
Цбаз - середня арифметична ціна продажу/постачання природного газу НАК «Нафтогаз України» для промислових споживачів, за умови попередньої оплати до періоду поставки газу, що діяла з 1 липня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. (8981 гривня за 1000 куб. метрів згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК «Нафтогаз України»);
Кд - коефіцієнт дисконту, що дорівнює:
0,6943 - для розрахунку ціни природного газу з 1 листопада 2018 року;
0,8 - для розрахунку ціни природного газу з 1 травня 2019 року.
Додатком до Положення № 867 визначено Перелік постачальників природного газу, на яких покладено спеціальні обов'язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) до зміни постачальника природного газу.
14 листопада 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 942 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року № 217 і від 19 жовтня 2018 року № 867».
Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 (далі - Зміни):
2. У пункті 11 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867:
1) абзац шостий після слів і цифр «не нижче 90 відсотків» доповнити словами і цифрами «(у період з 01 грудня 2018 року до 01 квітня 2019 року - не нижче 78 відсотків, а для виробника теплової енергії, управління майном якого здійснює Фонд державного майна і який використовує природний газ для виробництва теплової та електричної енергії, у період з 16 листопада 2018 року до 01 квітня 2019 року - не нижче 60 відсотків)»;
2) абзац дванадцятий після слів і цифр «не нижче 90 відсотків» доповнити словами і цифрами «(у період з 01 грудня 2018 року до 01 квітня 2019 року - не нижче 78 відсотків)».
29 вересня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 857 «Про внесення зміни до пункту 11 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», доповнивши абзац шостий вказаного пункту після слів і цифр «у період з 16 листопада 2018 року до 01 квітня 2019 рку» словами і цифрами «та у період з 01 жовтня 2019 року до 01 травня 2020 року».
27 листопада 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1000 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 (далі - Зміни):
1. Пункт 6 доповнено абзацом такого змісту:
«У разі визначення для цілей пункту 13 цього Положення цін на два періоди поставки: місяць та квартал, НАК «Нафтогаз України» придбаває природний газ за ціною, яка є середньою арифметичною ціною продажу/постачання природного газу на відповідний місяць та квартал за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.».
2. Пункт 13 викласти в такій редакції:
« 13. З 01 січня 2020 року НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем) на відповідні періоди поставки (місяць або квартал), але не вище середньої арифметичної ціни газу, за якою Компанія пропонує газ промисловим споживачам за умови попередньої оплати до відповідного періоду поставки газу (місяць або квартал). Вимоги щодо граничного рівня ціни застосовуються окремо до кожного періоду поставки.
На період з 01 січня 2020 року ціна природного газу визначається одночасно на два періоди поставки:
- квартал - продаж/постачання природного газу за ціною I кварталу здійснюється відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення на період I кварталу та квітня 2020 року;
- місяць - продаж/постачання природного газу за щомісячними цінами здійснюється відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення у разі відсутності договору постачання природного газу за квартальними цінами, укладеного з окремими побутовими споживачами, виробниками теплової енергії та релігійними організаціями (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державним підприємством «Міжнародний дитячий центр «Артек», за квартальними цінами.».
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач зверталася до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправними (неправомірними) дії (бездіяльність) Кабінету Міністрів України при виданні постанови від 19 жовтня 2018 року № 867 зі змінами, зобов'язання відповідача при здійсненні повноважень, визначених абзацом 16 підпункту 2) пункту 1 статті 20 Закону № 796-XII по здійсненню державного управління у сфері використання надр та природних ресурсів, враховувати обсяг природного газу власного видобутку та кількість споживачів газу, визнання протиправною та нечинною з дати її видання постанову Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 зі змінами та стягнення з Кабінету Міністрів на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у сумі 12 500 000 грн, що дорівнює 1 грн х кількість побутових споживачів газу в Україні.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у справі № 640/2412/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 20 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач, вважаючи, що постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19 жовтня 2018 року № 867 порушено її права як побутового споживача природного газу, зокрема право на отримання повної та достовірної інформації про структуру ціни природного газу, оскільки на думку позивача, формування ціни є непрозорим, адже в первинній редакції оскаржуваної постанови відсутня чітка інформація щодо наявності або відсутності у структурі ціни частки газу власного видобутку, а також звертаючи увагу на те, що зазначеним нормативно-правовим актом було фактично обмежено право побутових споживачів на вільний вибір постачальника природного газу, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Беручи до уваги, що у вказаних судових рішеннях у справі № 640/2412/20 вже надано оцінку доводам позивача щодо внесених змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867, у межах даної адміністративної справи № 640/167/20 предметом судового розгляду є не лише питання обґрунтованості визначеної у первинній редакції постанови № 867 ціни природного газу, а й правомірність дій Кабінету Міністрів України при її прийнятті. Зокрема, суд перевіряє, чи діяв Уряд у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, чи були дотримані вимоги щодо обґрунтування та прозорості формування державної політики у сфері енергетики, а також чи не призвело ухвалення зазначеної постанови до необґрунтованого втручання у права споживачів або суб'єктів ринку природного газу.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII (далі - Закон № 794-VII/в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
За приписами пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
Відповідно до статті 3 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до статті 20 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України, серед іншого забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.
За приписами частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 № 1160-IV визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Законом України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року № 329-VIII (далі - Закон № 329-VIII/в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 329-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на виконання зобов'язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме: Директиви 2009/73/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку природного газу та про скасування Директиви 2003/55/ЄС; Регламенту (ЄС) 715/2009 про умови доступу до мереж транспортування природного газу та яким скасовується Регламент (ЄС) 1775/2005; Директиви 2004/67/ЄС про здійснення заходів для забезпечення безпеки постачання природного газу.
Статтею 3 Закону № 329-VIII передбачено, що ринок природного газу має функціонувати на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами, зокрема:
- забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу;
- вільної торгівлі природним газом та рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені;
- вільного вибору постачальника природного газу.
Водночас, відповідно до частини другої статті 3 глави II Директиви 2009/73/ЄС у повній мірі беручи до уваги відповідні положення Угоди (994_017), зокрема її Статті 86, держави-члени можуть покладати на підприємства, що працюють у газовій галузі, виходячи з загальних економічних інтересів, зобов'язання громадського обслуговування, які можуть стосуватися надійності, в тому числі надійності постачання, регулярності, якості та ціни поставок газу і захисту довкілля, в тому числі енергетичної віддачі та охорони клімату. Такі зобов'язання повинні бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними, та такими, що піддаються перевірці.
Так, статтею 11 Закону № 329-VIII, яка визначає спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, встановлено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання.
Такі обов'язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України.
Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів.
Обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу.
До загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу належать:
1) національна безпека, а також безпека постачання природного газу;
2) стабільність, належна якість та доступність енергоресурсів;
3) захист навколишнього природного середовища, у тому числі енергоефективність, збільшення частки енергії з альтернативних джерел та зменшення викидів парникових газів;
4) захист здоров'я, життя та власності населення.
Рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу має визначати:
1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов'язки на суб'єктів ринку природного газу;
2) обсяг спеціальних обов'язків;
3) коло суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки;
4) обсяг прав суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки, необхідних для виконання таких обов'язків;
5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки;
6) територію та строк виконання спеціальних обов'язків;
7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб'єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки, з урахуванням положення частини сьомої цієї статті.
Вибір суб'єкта або суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки відповідно до частини першої цієї статті, здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника.
За наведених приписів можна дійти висновку, що Закон № 329-VIII регулює функціонування ринку природного газу в Україні, ґрунтуючись на принципах вільної конкуренції, захисту прав споживачів, безпеки постачання та інтеграції з ринками країн Енергетичного Співтовариства. Цей Закон імплементує низку актів Європейського Союзу в українське законодавство, включаючи Директиви та Регламенти, що регулюють функціонування внутрішнього газового ринку, забезпечення безпеки постачання та прозорість енергетичних ринків. Водночас держава може у виключних випадках покладати спеціальні обов'язки на окремих суб'єктів ринку задля забезпечення загальносуспільних інтересів (національної безпеки, стабільності постачання, захисту довкілля тощо). Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, пропорційними та прозорими; не повинні створювати дискримінаційних умов або перешкод для розвитку ринку; не можуть обмежувати права постачальників з країн Енергетичного Співтовариства; не покладатися на споживачів та повинні супроводжуватися визначенням компенсації суб'єктам, які їх виконують.
Отже, Уряд України має право у виключних випадках покладати спеціальні обов'язки на суб'єктів ринку природного газу з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
При цьому слід наголосити, що як положення статті 11 Закону № 329-VIII, так і норми Директиви 2009/73/ЄС виходять із виняткового, тимчасового та цільового характеру спеціальних обов'язків, які можуть покладатися на суб'єктів ринку природного газу. Такі заходи допускаються правом Європейського Союзу саме як інструмент захисту вразливих споживачів, забезпечення безпеки постачання та стабільності ринку в перехідний період. Отже, оскаржувана постанова не виходить за межі повноважень держави, які їй надані правом ЄС у цій сфері, і, навпаки, відповідає ідеї поступового відкриття (лібералізації) ринку природного газу при одночасному збереженні соціального захисту для населення.
Водночас колегія суддів виходить із того, що здійснюючи судовий контроль за нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, адміністративний суд не підміняє собою орган державної влади, уповноважений на формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері. Завдання суду полягає не в оцінці доцільності обраної Урядом моделі регулювання ринку природного газу чи рівня цін як таких, а в перевірці відповідності оскаржуваної постанови вимогам Конституції та законів України, зокрема щодо наявності належної правової підстави, дотримання меж компетенції та відсутності явної сваволі чи непропорційного втручання в права особи. Сам по собі факт незгоди позивачки з обраною Урядом моделлю покладення спеціальних обов'язків та цінового регулювання не може бути підставою для визнання постанови протиправною.
На виконання статті 11 Закону № 329-VIII Кабінетом Міністрів України видано постанову від 18 жовтня 2018 року № 867, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
Зі змісту пояснювальної записки до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (арк.102-106 том V) вбачається, що Положенням покладаються такі спеціальні обов'язки:
« 1) на ПАТ «НАК «Нафтогаз України»: продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням;
постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек», постачання яким у відповідному періоді і (місяця постачання) не здійснює інший постачальник (у тому числі інший постачальник із спеціальними обов'язками відповідно до цього Положення), на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням;
постачати природний газ виробникам теплової енергії, в тому числі тим, що використовують природний газ для виробництва електричної енергії, управління майном яких здійснюється суб'єктами господарювання, які залучені Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, відповідно до статті 21 Закону України «Про Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» для всіх категорій використання природного газу на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням;
придбати такий природний газ у господарських товариств, 100 відсотків акцій (паїв, часток) який належать державі або іншому господарському товариству, єдиним акціонером якого є держава (ПАТ «Укргазвидобування», ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»), для формування ресурсу природного газу для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» та виробників теплової енергії для всіх категорій використання природного газу на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням;
2) на операторів газорозподільних систем - надавати інформацію, необхідну для забезпечення безперервного постачання природного газу побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек», на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням;
3) на постачальників природного газу, які придбали природний газ у НАК «Нафтогаз України» відповідно до цього Положення, - постачати такий природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек» і звітувати про його використання на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням;
4) на господарські товариства, 100 відсотків акцій (поїв, часток) яких належать державі або іншому господарському товариству, єдиним акціонером якого є держава (ПАТ «Укргазвидобування», ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»), - продавати природний газ НАК «Нафтогаз України» для формування ресурсу природного газу для побутових споживачів, релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності), державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» та виробників теплової енергії для всіх категорій використання природного газу та умовах та у порядку, що визначені цим Положенням.
При виборі суб'єктів рину природного газу (постачальників природного газу), на яких покладаються спеціальні обов'язки, були враховані пропозиції НКРЕКП, а саме:
- наявність ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання природного газу;
- наявність розвиненої мережі точок контракту для надання інформації побутовим споживачам;
- наявність матеріальної бази для забезпечення функціонування точок контракту протягом п'яти робочих днів/40 годин на тиждень;
- функціонування на належному рівні персонального веб-сайту у мережі Інтернет, та забезпечення можливості функціонування особистого кабінету споживача в мережі Інтернет;
- забезпечення мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів при наданні послуг постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 21 вересня 2017 року № 1156.».
В Положенні про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (арк. 114-132 том V) відображено обґрунтування підходу до визначення ціни на природний газ для потреб, зокрема, побутових споживачів, обґрунтування продовження терміну покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу, захист населення через субсидії та аналіз питання компенсації економічно обґрунтованих витрат суб'єкту ринку природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки. Зокрема, зазначається, що ціна, передбачена проєктом Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, є економічно обґрунтованою, у тому числі у розумінні вимог частини другої статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» і пункту 6 статті 4 Закону України «Про ринок природного газу», оскільки базується на принципі повної компенсації витрат постачальника та має на меті забезпечувати співставність ціни на природний газ з витратами на придбання і продаж з торговою націнкою.
В обґрунтуваннях щодо проєкту оскаржуваної постанови вказано, що згідно з Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання з реформування енергетичного сектору , які включають в себе і питання ціноутворення, відповідні вимогам МВФ. У 2017 році Кабінет Міністрів України схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність», якою передбачені поетапні кроки на шляху лібералізації внутрішнього ринку природного газу та його інтеграції до європейського ринку природного газу.
Отже, можна дійти висновку, що ухвалення оскаржуваної постанови було продиктоване потребою забезпечити реалізацію публічно важливих завдань держави, зокрема, створення умов для формування справедливої ринкової ціни, підтримання стабільності й доступності природного газу для населення, а також гарантування безперервності його постачання споживачам у перехідний період реформування газового ринку, про що прямо зазначено в її преамбулі та змісті.
При цьому, обов'язок з продажу газу є спеціальним обов'язком, визначення обсягу та умов виконання якого передбачені статтею 11 Закону № 329-VIII. Водночас, ціна на природний газ є однією з умов виконання спеціального обов'язку щодо продажу газу.
Таким чином, частина четверта статті 11 Закону № 329-VIII прямо передбачає право Кабінету Міністрів України покладати спеціальні обов'язки на суб'єктів ринку газу з метою забезпечення загальносуспільних інтересів.
Щодо тверджень позивача про те, що відповідач, приймаючи постанову від 19 жовтня 2018 року № 867, поклав саме на побутових споживачів спеціальні обов'язки у вигляді встановлення ціни постачання природного газу, то суд вважає їх необґрунтованими.
Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу покладає такі обов'язки виключно на певні категорії суб'єктів, зокрема: ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», операторів газорозподільних систем, постачальників природного газу, які здійснюють закупівлю газу у НАК «Нафтогаз України» відповідно до зазначеного Положення, а також на господарські товариства, 100% акцій (паїв, часток) яких належать державі або господарським товариствам, єдиним акціонером яких є держава (зокрема ПАТ «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз»).
Водночас, за змістом оскаржуваної постанови побутові споживачі не належать до кола суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки.
За таких обставин апелянтка, будучи побутовим споживачем, не довела, у чому саме полягає індивідуальне та реальне порушення її прав оскаржуваною постановою. Її доводи фактично зводяться до незгоди із загальнодержавною ціновою політикою та моделлю організації ринку природного газу, однак КАС України вимагає наявності причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваним актом та конкретним порушенням прав, свобод чи інтересів позивача. Матеріали справи не містять доказів того, що дії відповідача призвели до позбавлення позивачки можливості укладати договори з іншим постачальником, обирати іншу комерційну пропозицію або що встановлені Урядом правила створили для неї індивідуальний надмірний тягар порівняно з іншими побутовими споживачами.
Колегія суддів також бере до уваги, що адміністративне судочинство не передбачає можливості так званого «абстрактного контролю» за нормативно-правовими актами за ініціативою будь-якої особи. Статті 2, 5, 19 КАС України вимагають, щоб між оспорюваним актом суб'єкта владних повноважень і конкретним позивачем існував реальний причинно-наслідковий зв'язок, який проявляється в порушенні, оспорюванні або загрозі порушення саме його прав чи інтересів. Наявність загального статусу побутового споживача природного газу чи незгода з державною ціновою політикою сама по собі не є достатньою підставою для судового втручання у сферу дискреційних повноважень Уряду.
Доводи апелянтки про порушення постановою № 867 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не знаходять підтвердження.
Згідно з пунктом 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава має право здійснювати контроль за використанням власності в інтересах загального блага. У цьому контексті запровадження фіксованої ціни на природний газ у межах спеціальних обов'язків (PSO) є тимчасовим соціальним інструментом, спрямованим на захист побутових споживачів, і не порушує баланс між приватними та публічними інтересами.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що держави володіють широкою свободою розсуду у сфері соціально-економічної політики, зокрема при визначенні механізмів регулювання цін, тарифів та доступу населення до енергоресурсів.
Так, у пункті 46 рішення у справі «James and Others v. the United Kingdom» Суд зазначив, що в питаннях економічної політики національні органи краще поінформовані та компетентні, а тому їм належить широка дискреція у прийнятті рішень, спрямованих на досягнення суспільного інтересу. Аналогічно, у справі «Hatton and Others v. the United Kingdom» наголошено, що держава має право забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, якщо втручання переслідує легітимну мету і є пропорційним.
Таким чином, запровадження спеціальних обов'язків і встановлення граничної ціни на природний газ відповідає принципам Конвенції, є виправданим засобом реалізації державної соціально-економічної політики та не становить порушення прав позивачки.
Оцінюючи втручання держави у сферу майнових прав крізь призму статті 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів бере до уваги три ключові критерії, вироблені практикою ЄСПЛ, а саме: законність втручання, наявність легітимної мети та дотримання справедливого балансу між загальним інтересом і правами особи. У даному випадку втручання ґрунтується безпосередньо на положеннях Закону № 329-VIII, переслідує легітимну мету забезпечення загальносуспільних інтересів (національна безпека, стабільність та доступність енергоресурсів, захист споживачів) та є пропорційним, оскільки не позбавляє апелянтку майна, не унеможливлює користування природним газом, не встановлює індивідуальних обмежень, а лише визначає тимчасовий механізм формування граничної ціни у перехідний період реформування ринку.
Апелянтка не довела, що на неї покладено «індивідуальний надмірний тягар», який би виходив за межі неминучих соціально-економічних наслідків загальнодержавного регулювання.
Стосовно тверджень про те, що формування ціни є непрозорим, адже в первинній редакції оскаржуваної постанови відсутня чітка інформація щодо наявності або відсутності у структурі ціни частки газу власного видобутку, а отже, й порушено право позивачки на отримання повної та достовірної інформації про структуру ціни природного газу, слід звернути увагу на таке.
Відповідно до пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 з 01 січня 2019 року по 01 травня 2020 року НАК «Нафтогаз України» зобов'язана постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек», постачання яким у відповідному місяці постачання не здійснює інший постачальник (у тому числі інший постачальник із спеціальними обов'язками відповідно до цього Положення).
З пункту 13 Положення № 867 вбачається, що з 01 січня 2020 року НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем) на відповідні періоди поставки (місяць або квартал), але не вище середньої арифметичної ціни газу, за якою Компанія пропонує газ промисловим споживачам за умови попередньої оплати до відповідного періоду поставки газу (місяць або квартал). Вимоги щодо граничного рівня ціни застосовуються окремо до кожного періоду поставки.
На період з 01 січня 2020 року ціна природного газу визначається одночасно на два періоди поставки:
- квартал - продаж/постачання природного газу за ціною I кварталу здійснюється відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення на період I кварталу та квітня 2020 року;
- місяць - продаж/постачання природного газу за щомісячними цінами здійснюється відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення у разі відсутності договору постачання природного газу за квартальними цінами, укладеного з окремими побутовими споживачами, виробниками теплової енергії та релігійними організаціями (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державним підприємством «Міжнародний дитячий центр «Артек», за квартальними цінами.
Відповідно до пункту 14 Положення № 867 постачальники природного газу, що закуповують природний газ у НАК «Нафтогаз України» відповідно до пунктів 7 і 8 цього Положення, зобов'язані, зокрема, до 01 травня 2020 року постачати такий природний газ виключно побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек» за ціною, в якій торговельна надбавка (націнка) постачальника не може перевищувати 2,5 відсотка ціни природного газу, за якою такі постачальники закупили зазначені обсяги природного газу у НАК «Нафтогаз України» відповідно до цього Положення (без урахування податку на додану вартість).
Зазначені положення передбачають так звану «верхню межу» ціни за природний газ, за якою НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 Положення № 867 і яка застосовується у випадку перевищення ціни, що сформувалася на вільному ринку природного газу між продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем).
Слід зауважити, що пункти 12 та 13 постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 не визначають конкретної ціни постачання/продажу природного газу побутовим споживачам, а лише встановлюють граничну ціну на природний газ, за якою НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 та 11 цього Положення і яка буде застосовуватись лише у випадку перевищення ціни, що сформувалась на вільному ринку природного газу між постачальником і споживачем.
Водночас, Постанова № 867 не встановлює структуру ціни, а лише регламентує порядок покладення спеціальних обов'язків та затверджує граничний рівень ціни на природний газ, за якою НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу.
Відсутність у тексті постанови деталізованої інформації щодо складових ціни, зокрема частки газу власного видобутку, не свідчить про її протиправність. Оскаржуваний нормативний акт має рамковий характер і не містить детального розкриття цінових компонентів, які регулюються іншими нормативними актами та/або комерційними договорами.
Право споживача на отримання повної та достовірної інформації про структуру ціни на природний газ забезпечується на рівні постачальника газу, а не через постанову Кабінету Міністрів.
Постанова Кабінету Міністрів України № 867 не є договором з конкретним споживачем і не встановлює механізм розкриття цінової інформації безпосередньо для споживачів. Відповідні зобов'язання щодо надання інформації передбачені договором постачання природного газу та регуляторними вимогами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг.
Підпункт 2 пункту 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) встановлює загальне право споживача на інформацію, але не регулює склад або структуру цін, встановлених нормативно-правовими актами.
Цей закон визначає обов'язки постачальників щодо інформування споживачів, а не компетенцію Кабінету Міністрів щодо формування цін. Відтак, посилання позивача на цей нормативний акт у контексті оскарження постанови Кабінету Міністрів України є необґрунтованим.
Якщо позивач має зауваження щодо конкретної інформації від постачальника, він може вимагати її безпосередньо у постачальника або звернутися до регулятора, але зазначені позивачем обґрунтування не можуть бути підставою для визнання постанови Кабінету Міністрів України № 867 протиправною.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сам по собі факт відсутності у постанові Кабінету Міністрів України № 867 детальної розшифровки складових структури ціни на природний газ, зокрема частки газу власного видобутку, не може свідчити про порушення прав позивачки. Зміст цієї постанови свідчить, що вона має рамковий регуляторний характер - визначає загальний механізм формування граничних цін, а не конкретні економічні розрахунки чи формули.
Питання прозорості, розкриття інформації про структуру ціни та порядок доведення її до споживачів врегульовано іншими нормативно-правовими актами, які покладають відповідні обов'язки на постачальників природного газу та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Відтак, посилання апелянтки на положення статті 7 (помилково вказаної як стаття 4) Закону № 2189-VIII у контексті оскарження постанови Кабінету Міністрів України є безпідставним, оскільки наведена норма регулює відносини між споживачем та виконавцем комунальної послуги, але не стосується порядку прийняття нормативно-правових актів уряду чи формування державної політики у сфері енергетики.
Крім того, згідно з частиною першою статті 12 Закону № 329-VIII постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником, на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
Щодо тверджень апелянтки про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 обмежує право побутових споживачів на вільний вибір постачальника природного газу через зазначення у додатку до постанови лише 44 постачальників, тоді як фактично на ринку діяло значно більше (441 станом на 01 листопада 2018 року та 596 станом на 05 січня 2021 року), колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 9 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України кожен побутовий споживач має право на вільний вибір та зміну постачальника на умовах та у порядку, визначених законодавством.
Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 не створює жодних обмежень щодо реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника, а також не позбавляє позивача, як побутового споживача, можливості обирати постачальника природного газу та права укладати договори постачання природного газу за цінами, які встановлюються за згодою сторін відповідно до Закону України «Про ринок природного газу».
Постанова № 867 визначає механізм виконання спеціальних обов'язків (PSO), які покладаються на окремі компанії з метою забезпечення соціального захисту населення та стабільності постачання газу за регульованою ціною для певної категорії споживачів. Визначення переліку таких суб'єктів у додатку до постанови не є встановленням монополії чи обмеженням конкуренції, а лише засобом державного регулювання у сфері публічного інтересу.
При цьому жодна норма постанови № 867 не позбавляє споживачів права обирати будь-якого іншого постачальника, який здійснює господарську діяльність на ринку природного газу відповідно до вимог законодавства. Таке право прямо передбачено статтею 12 Закону № 329-VIII, яка гарантує вільний вибір постачальника для кожного споживача.
Отже, перелік 44 постачальників не є обмеженням прав споживачів, а визначає лише коло суб'єктів, на яких тимчасово покладено спеціальні соціальні обов'язки.
Стосовно зауважень Міністерства юстиції України до проєкту постанови № 867, то вони мають рекомендаційний характер і не є свідченням помилковості постанови Уряду чи її невідповідності закону. Встановлено, що постанова була схвалена в межах компетенції Кабінету Міністрів України, пройшла належну процедуру погодження і державну реєстрацію відповідно до вимог чинного законодавства. Доказів порушення процедури ухвалення чи перевищення повноважень відповідачем під час її прийняття матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам, спростовуються самим змістом рішення, у якому ці аргументи детально відображені та проаналізовані. Фактично апелянтка лише дублює свої попередні міркування, не наводячи жодних нових доказів або юридичних аргументів, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 867 не обмежує права побутових споживачів, а навпаки забезпечує баланс між соціальними гарантіями громадян та розвитком конкурентного ринку природного газу. Її положення спрямовані на стабілізацію ринку, запобігання ціновим коливанням і гарантування безперебійного постачання енергоресурсу населенню, що повністю узгоджується з метою та принципами Закону № 329-VIII.
Колегія суддів зазначає, що втрата чинності нормативно-правовим актом не позбавляє суд повноважень надавати оцінку його законності, якщо такий акт породив чи продовжує породжувати правові наслідки для особи.
Однак у цій справі позивачка не довела, що постанова Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 на момент розгляду справи створює або зберігає будь-які юридичні наслідки щодо неї.
Визнання цієї постанови протиправною та нечинною не спричинить зміну правового становища позивачки, не усуне ймовірних обмежень її прав чи інтересів і матиме виключно декларативний характер. Такий спосіб захисту не є ефективним у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адже не призведе до відновлення порушених прав чи інтересів.
Аналогічний підхід висловлений у практиці Верховного Суду, який зазначає, що судове рішення повинно мати реальні правові наслідки для сторін і не може зводитися до абстрактного констатування правомірності або неправомірності дій органу влади.
Отже, беручи до уваги, що оскаржувана постанова втратила чинність до моменту ухвалення рішення і не має жодного впливу на права позивачки, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача моральної шкоди у розмірі 12 500 000 грн (що, як зазначено в позовній заяві, відповідає 1 грн на кожного побутового споживача природного газу в Україні), то перевіряючи доводи скарги в цій частині, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх безпідставність.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичних або душевних стражданнях, приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, а також в інших немайнових втратах, спричинених протиправною поведінкою. Згідно зі статтею 1173 цього ж Кодексу, відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, допускається лише за умови доведення факту завдання такої шкоди та наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями органу та шкодою.
Як роз'яснено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен конкретно зазначити, у чому полягає шкода, якими неправомірними діями вона заподіяна та якими доказами це підтверджується. Відповідно, тягар доказування факту заподіяння моральної шкоди покладається саме на позивача.
Разом із тим, позивачка не навела переконливих доводів того, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року № 867 спричинило їй особисті моральні чи фізичні страждання, приниження честі, гідності або інші втрати немайнового характеру. Не доведено й причинного зв'язку між ухваленням зазначеної постанови та будь-якими негативними переживаннями чи стражданнями, що могли б досягти рівня моральної шкоди у правовому розумінні.
Посилання на власне негативне сприйняття урядового рішення або на незгоду з політикою держави у сфері ціноутворення не є доказами моральної шкоди.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, не кожне порушення права або негативна емоція становить підставу для відшкодування моральної шкоди - необхідна наявність істотних душевних чи фізичних страждань, підтверджених належними доказами.
Крім того, визначення позивачкою розміру моральної шкоди за арифметичним принципом (1 грн Ч кількість побутових споживачів природного газу) не узгоджується з індивідуальним характером моральної шкоди, передбаченим статтею 23 ЦК України та суперечить засадам справедливості, розумності й виваженості.
Обраний підхід до визначення розміру моральної шкоди фактично показує, що позивачка ототожнює свої особисті немайнові права з правами усіх побутових споживачів природного газу. Такий підхід виходить за межі індивідуального судового захисту та фактично перетворює позов на звернення від імені невизначеного кола осіб, що є неприпустимим у межах адміністративного судочинства.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено протиправних дій Кабінету Міністрів України під час прийняття постанови № 867, відсутні правові підстави для висновку про завдання позивачці моральної шкоди у розумінні статей 23 та 1173 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вимогу про відшкодування моральної шкоди у сумі 12 500 000 грн такою, що не підтверджена належними доказами, не пов'язана з реальним порушенням прав позивачки та не відповідає вимогам закону щодо підстав і способу захисту прав у даній категорії справ.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 12.12.2025.