Справа № 580/1870/25 Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
11 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дяченка Олексія Володимировича на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 з вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
20 лютого 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся через свого представника - ОСОБА_2 до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, січень 2008 року у загальній сумі 85 422, 64 грн;
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 12 травня 2020 року та з 24 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 року включно;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3 885, 94 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 12 травня 2020 року та з 24 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 року включно у загальній сумі 196 495, 15 грн відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстави пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся із позовом 20 лютого 2025 року, тобто після спливу тримісячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX), який обчислюється з дня звільнення з військової служби - 29 лютого 2024 року. Суд зазначив, що до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував строк звернення до суду у спорах щодо оплати праці, однак після цієї дати він становить три місяці. Позивач не навів жодних об'єктивних причин, які б перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду, а доводи про дію воєнного стану не можуть вважатися достатніми підставами для поновлення строку, оскільки сам факт його запровадження не звільняє від обов'язку дотримуватись процесуальних строків. Також суд відхилив посилання представника позивача на рішення Конституційного Суду України 2013 року та окремі постанови Верховного Суду, оскільки вони стосувалися правовідносин у редакції законодавства, чинній до внесення змін Законом №2352-IX.
07 березня 2025 року на виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 через уповноваженого представника подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій зазначив, що застосування до спірних правовідносин тримісячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України в редакції після 19 липня 2022 року, є помилковим, оскільки спір стосується невиплаченої індексації грошового забезпечення за періоди, що почалися ще до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX. Посилаючись на статтю 58 Конституції України та постанови Верховного Суду у справах № 420/14777/22 і № 300/4201/22, представник наголосив, що закон, який звужує права особи, не має зворотної дії в часі, а тому до правовідносин до 19 липня 2022 року застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП, яка не передбачала обмеження строків звернення до суду. Крім того, позивач фактично отримав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, лише 29 січня 2025 року у відповідь на його запит до відповідача, тому звернення з позовом 20 лютого 2025 року відбулося в межах тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України. Обов'язок надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми покладено на роботодавця відповідно до статті 30 Закону «Про оплату праці», тому відсутність такого повідомлення з вини відповідача не може позбавляти його права на звернення до суду. Крім того, ОСОБА_1 протягом усього періоду з 24 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 ркоу безперервно проходив військову службу, що згідно з правовими позиціями Верховного Суду у справах № 500/1912/22, № 320/15312/21, № 580/9339/21 визнається поважною причиною пропуску строку звернення. Також заявник зазначив, що надмірний формалізм у питанні строків порушує право військовослужбовця на ефективний судовий захист, а з урахуванням виконання ним обов'язку із захисту держави та складності правового регулювання щодо строків після 19 липня 2022 року, суд повинен застосувати принцип пропорційності та поновити строк на підставі статей 122 КАС України та 234 КЗпП України.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву ОСОБА_1 повернуто, оскільки суд дійшов висновку, що позивач пропустив установлений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин для його поновлення. Суд відзначив, що згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX у справах про виплату всіх сум, що належать при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня отримання письмового повідомлення про такі суми. Оскільки наказ про звільнення позивача з військової служби видано 29 лютого 2024 року, а позов подано лише 20 лютого 2025 року, суд визнав, що тримісячний строк звернення сплив. Доводи позивача про те, що він звернувся у межах року після звільнення та мав поважні причини пропуску строку, суд відхилив як необґрунтовані, вказавши, що надані пояснення не підтверджені доказами і не свідчать про наявність непереборних обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню до суду. Суд також зазначив, що сам факт дії воєнного стану не може автоматично визнаватися поважною причиною для поновлення строків, посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справах № 802/592/17-а та № 420/16598/21, де підкреслено, що питання поновлення строків вирішується індивідуально залежно від конкретних обставин, а воєнний стан є загальною умовою для всіх учасників процесу. Крім того, суд відмовив у врахуванні посилань позивача на рішення Конституційного Суду України 2013 року та постанови Верховного Суду, ухвалені за чинності попередньої редакції статті 233 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини регулюються новою редакцією норми, чинною після 19 липня 2022 року.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначив, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції після 19 липня 2022 року до правовідносин, які виникли раніше, чим порушив вимоги статті 58 Конституції України про заборону зворотної дії закону в часі. Спір у частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 18 липня 2022 року має розглядатися за правилами КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою не передбачалося будь-яких строкових обмежень на звернення до суду у справах щодо оплати праці. Тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропуск строку звернення до суду. Позивач звернувся до суду у межах тримісячного строку, передбаченого чинною редакцією статті 233 КЗпП, оскільки письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, він отримав лише 29 січня 2025 року, а позов подано 20 лютого 2025 року. Апелянт підкреслює, що саме роботодавець зобов'язаний надати працівникові письмове повідомлення з розшифруванням складових виплат згідно зі статтею 30 Закону України «Про оплату праці», тому перекладення цього обов'язку на працівника є неправомірним. Крім того, представник позивача зауважив, що наказ про звільнення не може вважатися письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми, оскільки не містить розрахунку індексації та не відображає, чи була вона виплачена повністю. Лише після отримання офіційної довідки від відповідача 29 січня 2025 року позивач дізнався про невиплату належних сум. Апелянт також послався на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої проходження військової служби визнається поважною причиною пропуску строку звернення до суду (зокрема, постанови у справах № 500/1912/22, № 320/15312/21, № 580/9339/21). З огляду на те, що ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 року безперервно проходив військову службу та виконував бойові завдання, наявні об'єктивні підстави для поновлення строку. Суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, не врахувавши принцип пропорційності та права позивача на ефективний судовий захист, оскільки застосування до військовослужбовця формальних строкових обмежень у ситуації, коли він виконував обов'язки із захисту держави, є несправедливим і суперечить практиці Верховного Суду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач підтримав висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції, та просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що позивач звернувся до суду лише 20 лютого 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, який починає свій перебіг з дня звільнення з військової служби - 29 лютого 2024 року. При цьому будь-яких обставин, які б об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду, позивач не навів і доказів на їх підтвердження не подав. Відповідач наголосив, що суд першої інстанції правильно застосував чинну редакцію статті 233 КЗпП України, запроваджену Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, оскільки саме вона діяла на момент звернення позивача до суду. Після 19 липня 2022 року законодавство обмежує строк звернення у спорах про оплату праці трьома місяцями і ця норма має застосовуватись незалежно від періоду, за який заявлено вимоги, якщо позов подано після набрання чинності змінами до закону. Також відповідач послався на усталену судову практику Верховного Суду, зокрема постанови від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 200/5937/23, а також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, де чітко вказано, що при звільненні військовослужбовця строк звернення до суду у справах про виплату грошового забезпечення починається саме з дати звільнення, а не з дати подальшого отримання довідок чи відповідей від роботодавця. Крім того, відповідач зазначив, що твердження апелянта про отримання письмового повідомлення від відповідача лише у січні 2025 року не змінює суті спору, адже наказ про звільнення від 29 лютого 2024 року підтверджує факт припинення служби та дає початок відліку процесуального строку.
Апеляційний розгляд справи відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Вирішуючи питання про наявність підстав для залишення позову без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Враховуючи те, що на момент нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 18 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про працю не обмежувався будь-яким терміном, колегія суддів вважає помилковими висновки суду про пропуск позивачем строку звернення до суду з даними вимогами за зазначений період.
З прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, змінено редакцію статті 233 КЗпП України.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, якою Кодекс був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року на всій території України карантин щодо вказаного захворювання.
Тому, до спірних правовідносин за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року застосовуються правила, встановлені частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ.
Структура частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) визначає початком обрахування трьохмісячного строку звернення до суду з позовом день одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Позивач у заяві про поновлення строку послався на те, що відповідач при звільненні 29 лютого 2024 року всупереч статті 116 КЗпП України письмово не повідомив позивача про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.
У січні 2025 року позивач через уповноваженого представника звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив надати інформацію про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення при звільненні, а також провести перерахунок із урахуванням належної індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 12 травня 2020 року та з 24 лютого 2022 року по 29 лютого 2024 року відповідно до положень пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Листом від 29 січня 2025 року № 1021/7/228 відповідач повідомив позивачу про суми, нараховані та виплачені при звільненні, та надав відомості про виплачене грошове забезпечення.
Таким чином, саме день отримання від відповідача даних про суми, нараховані та виплачені при звільненні, може бути юридично значущою подією, з якої починається перебіг строку звернення до суду, якщо відповідач не надасть доказів про більш раніший строк ознайомлення позивача з цією інформацією.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання, є підстави, передбачені статтею 320 КАС України, для скасування його ухвали та направлення справи для продовження розгляду на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 308, 315, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дяченка Олексія Володимировича задовольнити.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.