П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22926/25
Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 05.08.2025р.) про повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
11.07.2025р. громадянин Нігерії ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ДМС України, в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення ДМС України від 02.06.2025р. №31-25 про відмову йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ДСМ України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19.09.2025р. суд 1-ї інстанції залишив позовну заяву ОСОБА_2 без руху, встановивши десятиденний строк (з дня вручення цієї ухвали) на усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин його пропуску, тобто таких, що об'єктивно та незалежно від волі позивача унеможливили звернення до суду із дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.
30.09.2025р. позивачем було подано до Одеського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивовану тим, що вперше позовну заяву ним було подано до суду 27.06.2025р., однак така повернута ухвалою суду від 02.07.2025р. Водночас, на переконання позивача, повернення позову не перешкоджає повторному зверненню до суду.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 - повернуто на підставі ч.2 ст.123 КАС України.
Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 23.09.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2025р. та направити адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
09.10.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність належних і достатніх підстав для її задоволення.
Так, спірні правовідносини у справі фактично склалися з приводу визнання ОСОБА_2 протиправним рішення ДМС України від 02.06.2025р. №31-25 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
На стадії апеляційного провадження спірним є питання дотримання чи недотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даними позовними вимогами.
У відповідності до п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Однак, щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу, в свою чергу, слід дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду і кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції, втім у межах часових рамок, визначених законом.
У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, ч.3 ст.122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до суду іншими законами.
Наслідки ж пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України.
Як передбачено ч.1 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо оскарження рішень про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є 5 робочих днів з дня отримання повідомлення про прийняття відповідного рішення. У свою чергу, наведені позивачем у заяві від 28.07.2025р. підстави для поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом щодо попереднього звернення до адміністративного суду є поважними, адже у справі №420/20799/25 позов подано 27.06.2025р., тобто з порушенням строку звернення до суду із вказаним позовом, останнім днем якого є 17.06.2025р.
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, судова колегія звертає увагу на те, що КАС України дійсно передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI.
Так, порядок оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту визначено ст.12 Закону №3671-VI.
Відповідно до ч.ч.1,2 цієї статті, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Аналіз наведених правових норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду з вимогами про оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається спеціальною нормою, закріпленою в ч.2 ст.12 Закону №3671-VI.
Зазначена норма передбачає, що рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені до суду в установлені цим Законом строки.
З урахуванням положень Закону №3671-VI, особа має право на оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання нею письмового повідомлення про його прийняття.
Таким чином, у контексті оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, строк звернення до суду становить п'ять робочих днів з моменту отримання особою письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і обчислюється з наступного робочого дня після фактичного вручення такого повідомлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2025р. у справі №320/6453/23.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 11.07.2025р.
Однак, відповідне повідомлення про прийняття оскаржуваного рішення від 02.06.2025р. позивач отримав 10.06.2025р, про що особисто зазначає у позові.
Тобто, у спірних правовідносин, звернення до суду відбулося з пропуском п'ятиденного строку, який передбачений ст.12 Закону №3671-VI.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладеної у постанові від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів звертає увагу, що поважними причинами визнаються виключно ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При цьому, суд 1-ї інстанції цілком вірно відхилив наведені позивачем у заяві від 28.07.2025р. підстави для поновлення строку звернення до суду із цим позовом (щодо попереднього звернення до суду), оскільки у справі №420/20799/25 позов було подано лише 27.06.2025р., тобто з порушенням строку звернення до суду із первинним позовом, останнім днем якого було - 17.06.2025р.
Щодо покликання в апеляційній скарзі на той факт, що ситуація у країні походження позивача при визначенні його статусу біженця є доказом того, що його суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими (підкріплюються об'єктивним положенням в країні), то колегія суддів зазначає, що наведені обставини жодним чином не зупиняють перебіг процесуальних строків.
Саме по собі посилання в апеляційній скарзі на зазначені вище обставини, як і інші, які фактично враховуються під час прийняття рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не може бути поважною причиною для поновлення процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме вказані обставини вплинули на пропуск відповідного строку або необхідність його поновлення.
За усталеною практикою Верховного Суду, застосування норм ч.1 ст.121 КАС України, вперше сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019р. (справа №9901/405/19), правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони мають бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами або ж труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії» та справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45).
Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п.33).
Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем у встановлений законом строк не було наведено обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, а тому наявні усі правові підстави для повернення позовної заяви.
У свою чергу, апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.121,122,123,240,241,243,308,315,316,321,322,325,328 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 12.12.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко