П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2334/25
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
повний текст судового рішення
складено 16.06.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФ в Миколаївській області), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - ГУПФ в м. Києві) та просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Миколаївській області від 02.01.2025 року №262240028485 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати ГУПФ в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки з 02.02.1989 по 30.09.1989; з 15.07.1990 по 10.05.1991 та з 10.05.1991 по 13.02.1992 та призначити позивачу з 27.12.2024 року пенсію за віком.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУПФ в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії від 02.01.2025 року №262240028485.
Зобов'язано ГУПФ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки з 02.02.1989 по 30.09.1989; з 15.07.1990 по 10.05.1991 та з 10.05.1991 по 13.02.1992 та повторно розглянути його заяву від 27.12.2024.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся 27.12.2024 до ГУПФ в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
ГУПФ в Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 та 02.01.2025 було прийнято рішення №262240028485, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Зі змісту рішення вбачається, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 60 років 04 місяці. Страховий стаж позивача становить 30 років 03 місяців 18 дні.
При цьому, зазначеним рішенням не зараховано до страхового стажу позивача:
- з 02.02.1989 по 30.09.1989 в КУП “Знадоба», оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті на прийняття.
- з 15.07.1990 по 10.05.1991 та з 10.05.1991 по 13.02.1992 в Литовській Республіці, оскільки стаж не підтверджено формуляром зв'язку згідно Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення.
Не погоджуючись з відмовою у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначив, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Також суд дійшов висновку, що враховуючи положення статті 13 Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, для визначення права на пенсію відповідачем повинно враховуватись також стаж, накопичений позивачем в Литовській Республіці.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону №1058-ІV, цей Закон визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058).
Згідно п.1 ч.22 Закону №1058 відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду поміж іншого для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 Постанови КМУ “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» №637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відмовляючи позивачу у врахуванні стажу за період роботи позивача з 02.02.1989 по 30.09.1989 в КУП “Знадоба», відповідач виходив з того, що в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті на прийняття.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Проте, пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для не зарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Пунктом 4 Постанови КМУ “Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 (далі - Постанова №301) закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Апеляційний суд наголошує, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою та з врахуванням архівної довідки, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи та навчання позивача у спірний період.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи з 02.02.1989 по 30.09.1989 в КУП “Знадоба».
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.07.1990 по 10.05.1991 та з 10.05.1991 по 13.02.1992 з підстав не підтвердження формуляру зв'язку згідно Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
З трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 23.09.1982 вбачається, що у період з 15.07.1990 по 10.05.1991 та з 10.05.1991 по 13.02.1992 роки він працював в Інформаційно-організаційному кооперативному агентстві «Такие дела» («Tokios Tokeles»), що підтверджується довідкою від 25 квітня 1999 року №11, яка видана головою правління Інформаційно організаційного кооперативного агентства «Такие дела» («Tokios Tokeles») та в якій зазначено, що дане агентство було створено в 1988 році й зареєстроване в 1993 році в тодішній Литовській Радянській Соціалістичній Республіці (Литовський РСР). У травні 1991 року воно було зареєстровано в Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) «Такие дела» («Tokios Tokeles»). Протягом усього зазначеного періоду (15.07.1990 - 10.05.1991 та 10.05.1991 13.02.1992) позивач працював на території України.
Для врегулювання питань, пов'язаних із призначенням та виплатою пенсій, між Україною та Литовською Республікою укладено:
- Угоду між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 27.09.1994 (Угоду ратифіковано Законом №166/95-ВР від 16.05.1995 року) (далі - Угода);
- Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, ратифікований Законом України від 10.01.2002 №2928-III (далі - Договір);
- Угоду між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством соціальної охорони і праці Литовської Республіки про порядок реалізації Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 09.12.2015 (далі - Угода від 09.12.2015);
- Технічну угоду між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.
Відповідно до статті 3 Угода охоплює нижчеперелічені види пенсій соціального страхування (трудові пенсії): а) пенсії по інвалідності; б) пенсії по старості (за віком); в) пенсії за вислугу років; г) пенсії в разі втрати годувальника.
Згідно із статтею 6 Угоди при визначенні права на пенсію повністю зараховується страховий (трудовий) стаж, в тому числі в пільговому обчисленні, набутий згідно з законодавством кожної Договірної Сторони, незалежно від того, яка частка страхового (трудового) стажу набута на території тієї чи іншої Договірної Сторони.
При призначенні пенсії на пільгових умовах та за вислугу років зараховується тільки стаж, набутий згідно з законодавством кожної з Договірних Сторін, у відповідній системі або на тій же посаді, роботі чи професії.
08.02.2002 року набрав чинності Договір.
Статтею 2 встановлено, що Договір поширюється на передбачені законодавством кожної із Сторін нижчеперераховані види соціального забезпечення: в Україні - пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії у разі втрати годувальника; пенсії та відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, та у випадку його смерті з цих причин; допомоги по тимчасовій непрацездатності (хворобі), по вагітності та пологах; допомоги сім'ям з дітьми; допомоги по безробіттю; допомоги на поховання.
Згідно із частиною першою статті 3 Договору, цей договір регламентує соціальне забезпечення осіб, що проживають на території однієї із сторін, на яких поширювалось чи поширюється законодавство однієї або обох сторін.
Частинами 1 та 2 статті 5 Договору, визначено, що право на призначення пенсій та допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.
Якщо цим договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої сторони.
Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Договору при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї сторони, з метою сумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої Сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково в часі.
Якщо законодавство однієї Сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій зараховуються періоди, накопичені на підставі законодавства іншої Сторони у тій же професії, або на тій же роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.
Згідно із частиною другою статті 33 Договору при виникненні страхового випадку після набрання чинності цим Договором за весь страховий (трудовий) стаж, накопичений з 1 січня 1992 року, зобов'язання по наданню зацікавленій особі відповідної пенсії приймається Стороною, відповідно до законодавства якої цей стаж був накопичений. За весь страховий (трудовий) стаж, накопичений до 1 січня 1992 року на території колишнього СРСР, зобов'язання по наданню зацікавленій особі пенсії відповідно до чинного законодавства приймається Стороною, на території якої ця особа проживає в момент звернення за призначенням пенсії.
Угода від 09.12.2015 регулює порядок реалізації Договору, визначає компетентні установи, уповноважені призначати та виплачувати пенсії та допомогу згідно з Договором.
Статтею 3 Угоди від 09.12.2015 встановлено, що відповідно до пункту 3 статті 27 Договору компетентними установами в Україні, зокрема, є: Пенсійний фонд - з питань призначення, переказу та виплати пенсій, а також виплати допомоги на поховання пенсіонерів.
В даному випадку, враховуючи положення статті 13 Договору, для визначення права на пенсію, відповідачем повинно враховуватись також стаж, накопичений позивачем в Литовській Республіці.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що у відповідача не було правових підстав для відмови в зарахуванні періоду роботи позивача з 15.07.1990 по 10.05.1991 та з 10.05.1991 по 13.02.1992, оскільки той підтверджується належними доказами.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивача є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький