П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.
25 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30770/25
У вересні 2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко Ірини Валеріївни № ВП 78249932 від 01.09.2025 р. про накладення штрафу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 року апеляційну скаргу Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року - залишити без змін.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року у справі № 420/36850/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення розрахунків сум складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 17 вересня 2021 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 17 вересня 2021 року по 19 травня 2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01.01.2021 року - 2270 грн., на 01.01.2022 року - 2481 грн., на 01.01.2023 року - 2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню ОСОБА_1 згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та здійснити нарахування та виплату з відрахуванням обов'язкових утримань ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2021 року по 01 червня 2023 року: посадового окладу в сумі 40925,03 грн (сорок тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень 03 копійки); окладу за військовим званням в сумі 9265,61 грн (дев'ять тисяч двісті шістдесят п'ять гривень 61 копійка); надбавки за вислугу років в сумі 15057,18 грн (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят сім гривень 18 копійок); надбавки за особливості проходження служби в сумі 42411,09 грн (сорок дві тисячі чотириста одинадцять гривень 09 копійки); надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці - 3343,82 грн (три тисячі триста сорок три гривні 82 копійки); премії - в сумі 85650,19 грн. (вісімдесят п'ять тисяч шістсот п'ятдесят гривень 19 копійок); допомоги на оздоровлення в сумі 25574,30 грн (двадцять п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири гривня 30 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 420/36850/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року задовольнити частково, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року змінити, виклавши третій абзац його резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 17.09.2021 по 19.05.2023 та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року залишено без змін.
29.04.2025 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/36850/23.
03.06.2025 року старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78249932 за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду №420/36850/23 виданим 29.04.2025 року та повідомлено боржника про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 31.05.2024 р. № 1500-0505-5/83209 Військова частина НОМЕР_1 повідомила відповідача, що фінансовою службою військової частини НОМЕР_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі 420/36850/23 від 13 вересня 2024 року здійснено перерахунок грошового забезпечення за період 17.09.2021 по 19.05.2023 та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим повідомила, що відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе міністерство оборони України.
Зазначено, що 29.04.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 клопотання щодо погодження суми коштів для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/36850/23 від 13 вересня 2024 року. 11.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 було погоджено суми коштів для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/36850/23 від 13 вересня 2024 року.
Також зазначено, що 10.06.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 направлено на адресу Департаменту соціального забезпечення Міністерства Оборони України заявку на виділення грошових коштів на виконання рішень судів та видатків за КЕКВ2800 «Інші поточні видатки».
Станом на дату надання відповіді Департаментом соціального забезпечення міністерства Оборони України не забезпечено надходження коштів на виконання рішень судів та видатків за КЕКВ2800 «Інші поточні видатки» у тому числі рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/36850/23 від 13 вересня 2024 року.
Вказано, що військова частина негайно, після надходження коштів на виконання рішень судів та видатків за КЕКВ2800 «Інші поточні видатки», проведе виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2021 року по 19 травня 2023 року включно, та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
15.08.2025 р. старшим державним виконавцем Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лебеденко І.В. винесено постанову про накладення штрафу, відповідно до якої за не виконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії накладено на боржника - Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.
За наслідками апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця про накладення на Військову частину НОМЕР_1 штрафу за невиконання судового рішення є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції посилався на те, що невиплата нарахованих грошових коштів обґрунтовується позивачем відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
Колегія суддів зазначила, що можливість реалізації даного обов'язку військовою частиною перебуває у залежності від його фінансового забезпечення, яке є обмеженим. Тобто, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат Військова частина НОМЕР_1 не має.
Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що накладення штрафу у даному випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Колегія суддів дійшла висновку, що під час прийняття оскаржуваної постанови відповідачем помилково не враховано наявність поважних причин невиконання позивачем рішення суду в частині здійснення виплати нарахованої заборгованості, яка обліковується у позивача, що свідчить про відсутність підстав для накладення на нього штрафу за оскаржуваною постановою.
Не погоджуючись з вказаним висновком колегії суддів апеляційного суду, вважаю за необхідне, керуючись ст.34 КАС України, висловити окрему думку.
Так, зі змісту судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року у справі № 420/36850/23, ухваленого на користь ОСОБА_1 , з урахуванням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року, вбачається, що судом було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 не лише здійснити перерахунок основних, додаткових видів грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік, а й здійснити виплату перерахованих сум.
Як повідомила Військова частина НОМЕР_1 , на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі 420/36850/23 від 13 вересня 2024 року було здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 17.09.2021 по 19.05.2023 та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Однак у зв'язку з відсутністю фінансування зазначена сума доплати ОСОБА_1 не виплачена.
Боржник за виконавчим провадженням вказував на те, що погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету після надходження коштів на виконання рішень судів та видатків за КЕКВ2800 «Інші поточні видатки».
Слід зазначити, що статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Європейський Суд з прав людини вказував на те, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", у справі «Іванов проти України»).
Також Європейський Суд з прав людини наголошував на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (рішення по справі «Іванов проти України»).
Таким чином право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Звертаю увагу на те, що ЄСПЛ було постановлене «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04, в якому Суд зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України.
Суд вказав на те, що справа, яка розглядається, свідчить про те, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань.
В свою чергу, згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio".
Все вищевикладене свідчить про те, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є важливою гарантією дотримання права особи на справедливий суд. Виконання рішення повинно бути швидким і ефективним. Ухвалене на користь особи судове рішення не може не виконуватись державними органами, оскільки це підриває основоположні принципи правової, демократичної держави.
Однак, незважаючи на наявність конституційних приписів щодо обов'язковості судового рішення, а також наявність численних рішень ЄСПЛ, пов'язаних із питанням невиконання судових рішень, ухвалених на користь людини, державні органи, зокрема і боржник у даному виконавчому провадженні в особі військової НОМЕР_2 , продовжують систематично порушувати права громадян та не виконують судові рішення.
За встановлених у даній справі обставин вбачається, що саме неправомірні дії військової частини, які виразились у відмові здійснити ОСОБА_1 перерахунок сум грошового забезпечення, змусили останню звертатись до суду за захистом порушених прав і це підтверджено судовими рішеннями у справі № 420/36850/23, ухваленими на її користь.
В подальшому, отримавши судове рішення, ОСОБА_1 звернулась у визначеному законодавством порядку до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання зазначеного судового рішення.
Однак, незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, військова частина НОМЕР_1 , судове рішення не виконує. При цьому в обґрунтування своєї бездіяльності боржник посилається на відсутність бюджетних асигнувань на виплату відповідної заборгованості.
Вважаю, що вказані обставини не можуть виправдовувати бездіяльність позивача у справі, свідчити про поважність причин невиконання судового рішення та відсутність підстав для застосування до боржника штрафних санкцій.
Хочу звернути увагу на те, що завданням державної виконавчої служби є саме своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання, зокрема, судових рішень.
Одним із важелів, яким наділені органи державної виконавчої служби з метою спонукання боржника до виконання покладеного на нього обов'язку щодо виконання судових рішень, є можливість застосовувати штрафні санкції за невиконання без поважних причин судового рішення.
В свою чергу підтримання судом позиції позивача у справі про можливість невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, на мою думку, буде сприяти боржникам в подальшому ігнорувати вимоги Конституції та законів України, уникаючи при цьому будь-якої відповідальності.
Впевнений, що передбачена законом можливість застосування посадовими особами державної виконавчої служби до боржника, на якого покладено обов'язок щодо виконання судового рішення, штрафу за таке невиконання, є належним та дієвим заходом впливу з метою спонукання такого боржника до виконання законодавчих приписів щодо обов'язковості судового рішення.
На моє переконання, сама думка про можливість невиконання з будь-яких підстав державним органом судового рішення є неприпустимою з точки зору концепції права, якої дотримуються цивілізовані правові держави.
Вважаю, що невиконання судового рішення грубо порушує права та законні інтереси позивача, що може мати наслідком ухвалення ЄСПЛ рішення проти України на користь позивача, і така ситуація беззаперечно негативно вплине на імідж України у сфері верховенства права та призведе до значних витрат з Державного бюджету України, пов'язаних з компенсацією особі шкоди, завданої внаслідок протиправних дій державних органів.
З огляду на все вищезазначене вважаю, що в даному випадку оскаржувана постанова Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № ВП 78249932 від 01.09.2025 р. про накладення штрафу є законною та обґрунтованою, що свідчить про відсутність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Суддя: А.В. Бойко