10 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19922/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/19922/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
08.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якій з урахуванням уточнень, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності від 21.05.2025 №045750032495;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити з 14.05.2025 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він має достатній страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності від 21.05.2025 №045750032495.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 22.04.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача пенсійним органом було правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.05.2025 № 045750032495. Наголошує, що без належним чином оформленої довідки, виданої за місцем роботи позивача, до страхового стажу останнього неможливо зарахувати спірні періоди його трудової діяльності, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнятий позивач.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а також стягнути з пенсійного органу на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, і пов'язані з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції в сумі 6000,00 грн.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи №149/25/524/Р від 28.04.2025 є особою з інвалідністю ІІІ групи з 22.04.2025.
Позивач 14.05.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням № 045750032495 від 21.05.2025 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу (14 років).
У рішенні, зокрема, вказано: «Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 14.05.2025.
Вік заявника на дату встановлення інвалідності 57 років. Не працює.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІІ групи, від 56 років до досягнення особою 59 років включно 14 років.
Страховий стаж особи становить 10 років 7 місяців 3 дні.
До страхового стажу, згідно поданих документів, не зараховані періоди трудової діяльності, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 28.03.1996 по 16.04.1996, оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнята особа. Для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності).
59 років включно - 14 років.
Страховий стаж особи становить 10 років 7 місяців 3 дні.
До страхового стажу, згідно поданих документів, не зараховані періоди трудової діяльності, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 28.03.1996 по 16.04.1996, оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнята особа. Для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності).».
Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу щодо незарахування вказаного періоду до страхового стажу та відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість проте частково задовольнив позовні вимоги не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу.
Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом частини першої статті 32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Наведені норм права свідчать про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності рішенням від 21.05.2025, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996.
З оскаржуваного рішення пенсійного органу та апеляційної скарги вбачається, що як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області посилається на відсутність в записах трудової книжки серії НОМЕР_1 назви підприємства/організації, в яке прийнятий позивач.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до означених тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.
Приписами пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд апеляційної інстанції враховує, що за приписами частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, маючи сумніви щодо підтвердження факту наявності у позивача необхідного страхового стажу, враховуючи конкретні обставини цієї справи, мало право на звернення до підприємства, в якому працював останній, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності поданих відомостей та умов праці, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте доказів вчинення таких дій суб'єктом владних повноважень у ході судового розгляду надано не було.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та з метою відновлення законних прав та інтересів позивача, зобов'язав пенсійний орган зарахувати до страхового стажу останнього спірні періоди його роботи та з 22.04.2025 призначити пенсію по інвалідності, відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.ст. 134, 139 КАС України.
Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу від 01.10.2025 представником позивача було заявлено клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Вказане клопотання вмотивоване тим, що у зв'язку із розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, позивач поніс судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Відповідач не скористався правом подання заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Слід також зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача до відзиву було надано ордер серії АЕ №1429243 від 29.09.2025, свідоцтво про паво на заняття адвокатською діяльністю серії ДП 4027 та акт наданих послуг №2 від 29.09.2025.
Судом досліджено надані докази та встановлено, що згідно договору про надання правничої допомоги та представництва інтересів № 126/1-07/25 від 03.07.2025, який міститься в матеріалах справи (а.с. 18-23), Адвокатське об'єднання «Дніпро Легал Груп»» в особі партнера Алейниченко Марії Миколаївни бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу ОСОБА_1 в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний сплатити гонорар у порядку та строки обумовлені Сторонами (п. 1.1. Договору).
Відповідно до пункту 3.2.4. Договору клієнт зобов'язаний прийняти та оплатити виконану Адвокатським об'єднанням роботу, що була здійснена на доручення за цим договором на умовах та в строки, передбачені додатковою угодою до цього Договору.
Згідно із пунктами 4.1.- 4.2. Договору клієнт зобов'язується за надання правничої допомоги сплачувати Адвокатському об'єднанню плату, обумовлену даним Договором та Додатком 1 до нього.
У випадку досягнення позитивного результату на користь Клієнта, останній зобов'язується сплатити Адвокатському об'єднанню грошову винагороду, визначену даним Договором та Додатком 1 до даного Договору, якщо така винагорода визначалась.
29.09.2025 між сторонами договору № 126/1-07/25 від 03.07.2025 підписано акт наданих послуг №2, згідно із яким адвокатом в інтересах клієнта надано такі юридичні послуги: 1. Підготовка та подання до Третього апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у справі №160/19922/25 - 6000,00 грн.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, враховує, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог п.3 ч.6 ст.12 КАС України, а також наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.
З наданих суду апеляційної інстанції документів не вбачається можливим встановлення порядку визначення оплати послуг адвоката та витрачений адвокатом час.
Жодних доказів, які б визначали порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, матеріали справи не містять.
Згідно із пунктом 4.1 Договору правову допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням клієнт оплачує у відповідності до додатку 1 до договору. Однак, такий додаток у матеріалах справи відсутній.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що представником позивача не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у цій справі разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена.
За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла до висновку, що представником позивача не надано належного документального підтвердження понесення позивачем в рамках цієї справи витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які вона просить стягнути з пенсійного органу, тому у задоволенні клопотання про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року в адміністративній справі №160/19922/25 - залишити без змін.
У задоволені клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Алейниченко Марії Миколаївни про стягнення судових витрат на правничу допомогу - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак