12 грудня 2025 р. Справа № 520/18428/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємство "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№54) на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) від 16.09.2025 по справі № 520/18428/25
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виклонавчої служби України (№ 54)", в якому просить суд:
- визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», у зв'язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення;
- зобов'язання Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 54)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 08.04.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 заяву Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)" віл 25.07.2025р. про закриття провадження у справі - залишено без задоволення.
Позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)" з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за платежем по судовому рішенню у справі № 520/10072/24.
Зобов'язано Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у порядку Закону України від 19.10.2000р. № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за платежем по судовому рішенню у справі № 520/10072/24 за період 01.01.2020р. - 07.04.2025р.
Позов в решті вимог - залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що перебування позивачки у трудових відносинах із ДП "Підприємство ДКВС України (№ 54)" не є аналогічним перебуванню на публічній службі, отже цей спір не є таким, що підлягає визначенню як публічно-правовий. Також вказує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що заявник проходив військову службу у лавах Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідно до витягу з наказу в.о. Директора ДП «Підприємство ДКВС України (№ 54)» № 94/ос-20 від 28.12.2020 року заявника звільнено з посади відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 4 частини 1 статті 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 28.12.2020р. із показником календарної вислуги - 19р. 01м. 18дн., у пільговому обчисленні 25р. 06м. 04д.; датою припинення публічної служби є - 28.12.2020р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025р. у справі №520/10072/24 було визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 54», щодо не проведення ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні з 29.01.2020року по дату звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов'язано Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 54» провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020р. по 28.12.2020р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019р. № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплаченої суми. В решті позовних вимогах відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025р. у справі № 520/10072/24 апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 54)" було залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 по справі № 520/10072/24 - скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо позовного періоду з 01.01.2020 по 28.01.2020. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 54», щодо не проведення ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні з 01.01.2020 по 28.01.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов'язано Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 54» провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020р. по 28.01.2020р. за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019р. № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020рік» на 1 січня 2020року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплаченої суми. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 по справі № 520/10072/24 було залишено без змін.
08.04.2025р. на виконання судових рішень у справі № 520/10072/24 заявник отримав 31.078,61грн. грошового забезпечення.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу за платежем у справі № 520/10072/24 заявник ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)" з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за платежем по судовому рішенню у справі № 520/10072/24, є протиправною.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Крім того, згідно зі ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункту 4 Порядку № 159 вказано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Як встановлено судом першої інстанції, фактичну виплату позивачеві перерахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 28.12.2020 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 № 520/10072/24 та Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 520/10072/24 відповідач здійснив лише 08.04.2025.
Відтак, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з метою ефективного захисту прав позивача дійшов вірного висновку про визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)" з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за платежем по судовому рішенню у справі № 520/10072/24; та зобов'язано Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у порядку Закону України від 19.10.2000р. № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за платежем по судовому рішенню у справі № 520/10072/24 за період 01.01.2020р. - 07.04.2025р.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не є державним органом чи установою та не фінансується за рахунок коштів бюджету, а перебування позивачки у трудових відносинах із ДП "ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№5 4)" не є аналогічним перебуванню на публічній службі, і тому цей спір не є таким, що підлягає визначенню як публічно-правовий, колегія суддів зазначає.
Згідно зі статтею 55 та частиною 2 статті 124 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист від рішень, дій чи бездіяльності органів влади, а юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до статей 2 та 5 КАС України адміністративні суди забезпечують ефективний захист прав і свобод у сфері публічно-правових відносин, розглядаючи спори, що виникають унаслідок здійснення суб'єктами владних повноважень управлінських функцій, якщо їх вирішення не віднесено до юрисдикції інших судів.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.
Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».
Відповідно до Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України «Про державну службу» та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов'язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та ін.
В матеріалах справи міститься наказ ДП "ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 54)" про звільнення заявника зі служби, яка має спеціальне звання підполковник внутрішньої служби, на підставі спеціального закону - п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», а не за нормами Кодексу законів про працю, відтак її діяльність є публічною службою, у розумінні КАС України.
Отже, спір між заявником та ДП «Підприємство ДКВС України (№ 54)» виник у зв'язку з реалізацією владних повноважень держави щодо проходження публічної служби.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально - виконавчої служби України (№ 54) - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 по справі № 520/18428/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов