Головуючий І інстанції: Р.І. Молодецький
12 грудня 2025 р. Справа № 440/10692/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2025, по справі № 440/10692/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з березня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплаті суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 та виплати суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суми матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 в період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року , а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказав, що позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду, а суд першої інстанції помилково поновив пропущений строк звернення до суду з позов.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.02.2022 мобілізований на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 та з 01.03.2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 25.06.2022.
26.07.2024 позивач звернувся до командира мінометної батареї військової частини НОМЕР_2 із рапортом, в якому просив про клопотання перед вищим командуванням здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 01.01.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням на відповідний рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Листом від 31.07.2024 №1657/2437 військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про те, що розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, становить 1762,00 грн, а тому підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення відсутні.
Позивач, не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування грошового забезпечення у належному розмірі, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності щодо не нарахування в період з 01.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі 380/14039/22, від 07.10.2024 року у справі №500/7802/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Із матеріалів справи встановлено, що предметом даного спору є правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 01.03.2022 по 19.05.2023.
З адміністративним позовом позивач звернувся до суду 09.09.2024.
Суд зазначає, що заробітна плата (грошове забезпечення) є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати (грошового забезпечення), з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Суд враховує, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Тобто, на момент нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Отже, у даному випадку, позовні вимоги, які стосуються нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 18.07.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022-2023 календарних років на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови №704, не обмежені будь-яким строком звернення до суду, тому позивач, звертаючись до суду з позовом 09.09.2024, не пропустив строк звернення у цій частині вимог.
Стосовно періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023, колегія суддів враховує вищенаведені норми Закону №2352-IX, якими частину першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №380/14039/22.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що на правовідносини з нарахування й виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі, з урахуванням дії карантину, у період з 19.07.2022 по 19.05.2023, слід обчислювати з 01.07.2023.
Тобто тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням приписів частини шостої статті 120 КАС України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до суду).
Як зазначено вище, з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 09.09.2024, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ст.233 КЗпП України.
У ході судового розгляду справи з метою з'ясування питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, зокрема наявності поважних причин його пропуску, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 було запропоновано ОСОБА_1 подати протягом десяти днів з дня вручення копії зазначеної ухвали заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог нарахування та виплату грошового забезпечення, нарахування та виплату допомоги на оздоровлення за 2022 - 2023 роки, допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік, починаючи з 03.10.2023.
На виконання вимог зазначеної ухвали до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Чернеця Віталія Миколайовича - про поновлення строку звернення до суду із даним позовом.
В обґрунтування зазначеної заяви, представник позивача зазначає, що про порушення свого права позивач не знав, оскільки нараховані суми кожного місяця відрізняються одна від одної, виплати здійснювалися з порушенням строків, з затримкою. Окрім цього, позивач перебував на нульовій лінії без доступу до засобів зв'язку, інтернету тощо. З огляду на зазначене, позивач реалізував своє право щодо звернення до суду тільки у вересні 2024 року.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Вважаючи зазначене, колегія суддів вважає поважними причини пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду.
Стосовно доводів апелянта про наявність у матеріалах справи доказів, які спростовують причини пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Військова частина № НОМЕР_4 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що посилання позивача на відмінність спірних сум нарахувань спростовуються картками особового рахунку. Однак колегія суддів відхиляє ці доводи, оскільки з карток особового рахунку ОСОБА_1 за період з березня 2022 року по грудень 2023 року вбачаються різні розміри сум до виплати, що суперечить твердженням апелянта.
Щодо посилання апелянта на те, що позивач не перебував на лінії бойового зіткнення, оскільки таке перебування оплачується додатковою винагородою у розмірі 100 000 грн, колегія суддів зазначає, що згідно з карткою особового рахунку за 2022 рік ОСОБА_1 до виплати за липень 2022 року надійшло 101079,95 грн, за серпень 2022 року надійшло 129581,23 грн, за вересень 2022 року надійшло 173516,29 грн та за жовтень 103519,19 грн. З зазначеного вбачається, що ОСОБА_1 перебував на лінії бойового зіткнення.
Стосовно періодів з грудня 2022 року по березень 2023 року та з вересня 2023 року по грудень 2023 року, апелянт у своїй скарзі зазначає, що ОСОБА_1 залучався до виконання бойових завдань на лінії бойового зіткнення, а тому колегія суддів відхиляє зазначені доводи.
Щодо посилань апелянта на те, що військова частина НОМЕР_2 у період з квітня 2023 року по вересень 2023 року перебувала на відновленні у межах Київської області, а тому позивач мав можливість звернутися до суду, колегія суддів ці доводи відхиляє, оскільки, як зазначалося раніше, позивач у цей період отримував виплати у різних розмірах, а тому не знав про порушення свого права.
Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог стосовно здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно
Враховуючи, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі № 440/10692/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов