Головуючий І інстанції: Кухар М.Д.
12 грудня 2025 р. Справа № 520/7483/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.07.25 по справі № 520/7483/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26 вересня 2024 року № 00544160707;
- судові витрати покласти на відповідача.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на його думку, приймаючи податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26 вересня 2024 року № 00544160707 відповідач діяв всупереч повноважень та у спосіб, що не передбачені Конституцією та законами України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що у податкового органу, відповідно до наказу про проведення фактичної перевірки від 30 серпня 2024 року №8617-п було відсутнє право на проведення перевірки позивача, оскільки всупереч імперативної вимоги п. 81.1 ст. 81 ПК України, у цьому наказі відсутні посилання на призначення перевірки саме ФОП ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що суд першої інстанції, погодившись із законністю наказу ГУ ДПС в Одеській області від 30 серпня 2024 року № 8617-п, не врахував, що цей наказ не відповідає обов'язковим вимогам п. 81.1 ст. 81 ПК України, оскільки у ньому відсутні відомості про суб'єкта перевірки - прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи- підприємця, щодо якого мала проводитись фактична перевірка. Натомість наказ стосується перевірки об'єкта (магазинів “Техно Їжак»), що суперечить прямій імперативній нормі податкового законодавства. За таких обставин податковий орган не мав правових підстав для проведення фактичної перевірки саме позивача, а висновки суду першої інстанції про правомірність спірного наказу є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.
Крім того, копія скарги покупця (споживача), на яку посилається податковий орган як на підставу для призначення перевірки, не містить жодних даних, які б прямо вказували на ФОП ОСОБА_1 як суб'єкта можливих порушень. У скарзі відсутні відомості про конкретного платника податків, його ідентифікаційні дані, опис конкретних фактів порушення чи періоду, в який вони нібито мали місце. Отже, подана до матеріалів справи скарга споживача взагалі не відповідає вимогам, встановленим до електронних звернень.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, який містить лише одну фактичну підставу для цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин, не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Представник відповідача зазначає, що п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-BP покладає на суб'єктів господарювання обов'язок надати контролюючому органу необхідні документи для підтвердження ведення обліку товарних запасів саме на початок проведення перевірки. Крім того, п. 85.2 ст. 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Також, позивачем було надано до суду апеляційної інстнції відповідь на відзив, в якому зазначає, що звернення від 29.08.2024 року не відповідає вимогам чинного законодавства та Порядку розгляду звернень громадян, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2020 № 297 (зареєстровано Мін'юстом 02.10.2020 за № 969/35252).
Отже, на переконання позивача, підстава для проведення перевірки не відповідає вимогам законодавства, а отже, сам наказ №?8617-п від 30.08.2024 року не може розглядатися як правомірний документ, на який можна спиратися при визначенні наявності порушень з боку ФОП ОСОБА_1 .
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 27.05.2019.
Протягом 30 серпня - 06 вересня 2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області проведено фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач.
За наслідками перевірки ГУ ДПС в Одеській області складено акт фактичної перевірки від 06.09.2024 № 38769/15/20/РРО/ НОМЕР_1 , в якому ГУ ДПС в Одеській області встановило порушення, зокрема п. 1, 2, 12 ст. З Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон про РРО), зазначивши в акті таке: " При реалізації товару на суму 39 999 грн. розрахункова операція не проведена через програмний реєстратор розрахункових операцій розрахунковий документ не видано.
Порушення встановленого законодавством порядку обліку товарних запасів за місцем реалізації а саме: суб'єктом господарювання не надано на початок та на кінець проведення перевірки оригіналів документів, які підтверджують облік та походження товарних запасів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарський об'єкт) на загальну суму товару 179 197 грн., згідно додатку до акту перевірки №2".
26 вересня 2024 року Головним управлінням ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), на підставі Акта перевірки від 06.09.2024 (реєстраційний № 38769/15/20/РРО/ НОМЕР_2 , дата реєстрації 09.09.2024), винесено податкове повідомлення-рішення № 00544160707 (далі - ППР) про стягнення з позивача 239 195, 50 грн штрафних санкцій за порушення п. 1, 2, 12 ст. З Закону про РРО.
27 вересня 2024 року було отримано податкове повідомлення-рішення. Фактично позивач ознайомився з ППР 28 вересня 2024 року.
Позивач вважає, що винесене ППР є неправомірним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ДПС у спірних правовідносинах забезпечено дотримання ч. 2 ст. 19 Конституції України, під час реалізації управлінської функції контролю правильно з'ясовано обставини фактичної дійсності, належно розтлумачено зміст норм права, надано правильну кваліфікацію діянням приватної особи, унаслідок чого вчинене управлінська волевиявлення узгоджується зі змістом нормативного регламентування та з характером, предметом та наслідками вчинків приватної особи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За правилами пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Пунктом 80.2 статті 80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; 80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; 80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; 80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; 80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; 80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. 80.3. Фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки. 80.4. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція. 80.5. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. 80.6. Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). 80.7. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. 80.8. Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції.
Наведене свідчить, що фактична перевірка може проводитися за умови дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).
Відповідно до статті 80 ПК України, нормативне регулювання передбачає окремі вимоги та різні підстави для проведення фактичних перевірок з різних питань, а саме: щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, а також дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Таким чином, фактичні перевірки можуть проводитися як з окремого питання, яке віднесено до кола питань, що є предметом даного виду перевірок, так і комплексно з усіх питань, визначених пунктом 80.2 статті 80 ПК України, але за обов'язкової наявності підстав, вказаних у підпунктах пункті 80.2 статті 80 ПК України.
Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок врегульований статтею 81 ПК України.
Пунктом 81.1 статті 81 ПК України визначено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Пунктом 81.2. статті 81 ПК України передбачено, що в разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.
У разі відмови платника податків та/або його посадових (службових) осіб (представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) підписати акт, що засвідчує факт відмови у допуску до проведення перевірки, посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт відмови в отриманні акта та/або наданні письмових пояснень до нього.
При вирішенні цього спору слід враховувати висновки Верховного Суду (зокрема, але не виключно, викладені у постановах від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21) відносно того, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 460/1239/19 зазначив, що в межах подібних правовідносин судами попередніх інстанцій не перевірено наявність (відсутність) підстав для проведення перевірки. При цьому, незазначення такої підстави в наказі на проведення перевірки, не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставі для проведення перевірки, визначену цим Кодексом. У посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава), пред'явлення або надіслання у випадках, визначених пунктом 81.1 статті 81 ПК України документів (формальна підстава).
У справах щодо законності/незаконності фактичної перевірки Верховний Суд зазначає, що відсутність у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України посилання на конкретну інформацію, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, безперечно є недоліком наказу. Однак, цей недолік не є безумовною підставою для висновку про незаконність перевірки та прийнятих за її результатом рішень, адже суд навіть у разі, якщо податковий орган не розкриває зміст інформації у наказі, повинен при розгляді справи дослідити інформаційну цінність наданих органом ДПС відомостей та надати оцінку тому, чи може вважатися певний документ джерелом інформації про можливі порушення платником податків законодавства.
Так, у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23 Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Судова палата акцентувала увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів звертає увагу, що суд не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для прийняття керівником ГУ ДПС у Одеській області наказу від 30.08.2024 № 8617-п про призначення фактичної перевірки слугувала доповідна записка начальника управління податкового аудиту ГУ ДПС у Одеській області від 29.08.2024 № 4941/15-32-07-06-11 на ім'я в. о. начальника ГУ ДПС у Одеській області, в якій зазначено, зокрема, що до контролюючого органу надійшла скарга покупця (споживача), про порушення установленого порядку проведення розрахункових операцій, а саме: реалізація товарів без видачі фіскальних чеків в торгових мережах магазинів «Техно їжак», якою запропоновано надати дозвіл на проведення фактичних перевірок платників податків, зокрема, об'єктів торгівлі - магазини, що знаходяться за адресою: вул. Грецька, буд.32, м. Одеса, Одеська область, пр-т. Небесної сотні, буд. 2, ТРЦ «Сіty Сеntег», м. Одеса, Одеська область, вул. Новощіпний Ряд, буд. 2, ТРЦ «Острів», м. Одеса, Одеська область.
Резолюція в. о. начальника ГУ ДПС у Одеській області, накладена на вказану доповідну записку, свідчить про надання дозволу на проведення фактичних перевірок.
Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23 дійшов висновку, зазначивши, що у судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.
Обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 19.11.2024 по справі № 160/2202/24 йдеться посилання на правовий висновок, сформований Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 420/9909/23: «якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, який містить лише одну фактичну підставу для цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин, не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним».
Аналогічна позиція Верховного Суду висловлена і у постановах від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 06.07.2022 у справі № 420/1242/21 та від 03.11.2022 у справі № 320/8042/21.
Отже, колегія суддів вважає, що вказаний лист (доповідна записка) в розумінні підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є інформацією, яка дає підстави для призначення та проведення фактичних перевірок.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 березня 2024 року по справі № 420/9909/23.
Також позивач зазначає, що наказ ГУ ДПС у Одеській області не містить найменування та реквізити суб'єкта, який перевіряється.
Слід звернути увагу на вимоги, встановлені ст. 81 ПК України до інформації, яка повинна бути зазначена у наказі про проведення фактичної перевірки: у наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Так, у п. 1 наказу ГУ ДПС у Одеській області від 30.08.2024 № 8617-п вказано назву та адреси об'єктів, перевірки яких будуть проводитися - в об'єктах торгівлі - магазинах «Техно їжак», що знаходяться за адресами: вул. Грецька, буд.32, м. Одеса, Одеська область, пр-т. Небесної сотні, буд. 2, ТРЦ «Сіty Сепtеr», м. Одеса, Одеська область, вул. Новощіпний Ряд, буд. 2, ТРЦ «Острів», м. Одеса, Одеська область.
Отже, враховуючи позицію Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наказ ГУ ДПС у Одеській області від 30.08.2024 № 8617-п про призначення фактичної перевірки є законним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Аргументи позивача, що наказ на проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , виданий з порушенням норм податкового законодавства, а саме: контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, при цьому не зазначивши ідентифікуючі ознаки скарги, яка надійшла до контролюючого органу, колегія суддів не бере до уваги.
З матеріалів справи встановлено, що фактичну перевірку об'єкта торгівлі «Техно їжак», що знаходиться у ТРЦ «Острів», та у якому здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 , було проведено посадовими особами Головного управління ДПС у Одеській області.
При дослідженні наданих матеріалів, встановлено що наказ ГУ ДПС у Одеській області відповідає вимогам ст. 81 ПК України, а саме: у ньому зазначено дату його видачі - 30 серпня 2024 року, найменування контролюючого органу - ГУ ДПС у Одеській області, підставу - пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80 ПК України (отримання скарги споживача).
У пункті 1 наказу зазначено найменування - магазин «Техно їжак», адреси об'єктів, перевірки яких проводяться, - вул. Грецька, буд.32, м. Одеса, Одеська область, пр-т. Небесної сотні, буд. 2, ТРЦ «Сіty Сепtеr», м. Одеса, Одеська область, вул. Новощіпний Ряд, буд. 2, ТРЦ «Острів», м. Одеса, Одеська область, мету перевірки - здійснення контролю щодо дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), вид перевірки - фактична, дату початку перевірки - ЗО серпня 2024 року, тривалість її проведення - 10 діб. Період діяльності з 30.08.2021 по дату закінчення фактичної перевірки.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ ГУ ДПС у Одеській області «Про проведення фактичної перевірки магазинів «Техно їжак» від 30.08.2024 № 8617-п є правомірний та прийнятий керівником контролюючого органу з дотриманням вимог ст. 81 ПК України.
Наведене твердження узгоджується з висновком Верховного Суду постанова від 20.05.2022 у справі № 826/8284/17.
Щодо аргументів позивача, що «перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.09.2024 по справі № 280/6823/23, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Щодо питання можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки було зроблено висновок Верховним Судом у постанові від 20 травня 2022 року по справі № 826/8284/17.
При цьому, Податковим кодексом не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім статті 102 ПК України (не пізніше 1095 днів), а так само, як і використання під час проведення фактичної перевірки відповідних документів, визначених ПК України, податкової інформації, даних СОД РРО, інших матеріалів, отриманих в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Отже, аргументи позивача про те, що проведена фактична перевірка з використанням відповідних документів, що складають предмет перевірки визначеного п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України за період діяльності з липня 2022 року носить характер документальної перевірки, є безпідставним.
Встановлений контролюючим органом, на підставі відповідних документальних даних про факт порушення Закону № 265/95-ВР та здійснення нарахування штрафної санкції перебувало в межах предмету проведеної фактичної перевірки встановленого п. п. 80.2,2 п. 80.2 ст. 80 ПК України.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2025 по справі № 120/11036/23.
Щодо аргументів позивача, що запит про надання документів не був вручений особисто ОСОБА_1 , тому у позивача не було часу надати ці документи під час перевірки, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що посадовими особами ГУ ДПС у Одеській області в ході проведення фактичної перевірки позивача встановлено порушення п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, відповідно до якого суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.
Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Слід зазначити, що ФОП ОСОБА_1 здійснює реалізацію саме технічно складних побутових товарів, тому на нього розповсюджуються вимоги п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР.
Перевіркою встановлено порушення порядку обліку товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) за місцем їх реалізації, а саме: ФОП ОСОБА_1 не веде облік товарних запасів за місцем їх реалізації згідно Відомості про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно - матеріальних цінностей) на загальну суму 179 197,00 грн. До перевірки не надано документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
При цьому, відмінність фактичної перевірки від документальної полягає саме у тому, що фактична перевірка може бути проведена у відсутність суб'єкта господарювання. Достатньо присутності лише особи, яка фактично проводить розрахункові операції, саме цій особі вручаються усі документи, необхідні для початку проведення фактичної перевірки.
Колегія суддів зазначає, що п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР покладає на суб'єктів господарювання обов'язок надати контролюючому органу необхідні документи для підтвердження ведення обліку товарних запасів саме на початок проведення перевірки.
Крім того, п. 85.2 ст. 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При цьому, позивач сам посилається на Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі - Порядок), який повністю підтверджує позицію контролюючого органу.
Відповідно до п. 1 розділу II Порядку ФОП, який здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об'єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об'єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об'єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФО-П та його окремими місцями продажу (господарськими об'єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід'ємною частиною такого обліку.
Пунктом 9 розділу II Порядку заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об'єктах) відсутні: первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.
Пунктом 10 розділу II Порядку передбачено, що Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.
До того ж, згідно з пунктом 11 розділу II Порядку: Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред'явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).
Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об'єкті) такої ФОП.
Колегія суддів не бере до уваги аргументи позивача, що «продавцем було надано контролюючому органу всі необхідні документи, у тому числі накладну на внутрішнє переміщення ТМЦ, форму ведення обліку товарних запасів та інші документи, які стосуються перевірки.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що документи, що підтверджують походження та облік ТМЦ, під час перевірки надані не були, що підтверджується актом перевірки від 06.09.2024 реєстраційний № 38769/25/15/20/РРО/3315303995 від 09.09.2024 та Відомістю про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно - матеріальних цінностей), в яких зазначено, що до перевірки не надано документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Також, необхідно звернути увагу, що на підставі висновків акту фактичної перевірки від 06.09.2024 реєстраційний № 38769/25/15/20/РРО/3315303995 від 09.09.2024, ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення від 26.09.2024 № 00544340707, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 040 грн. (за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю).
Зазначене податкове повідомлення - рішення позивачем не оскаржується.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.04.2025 по справі № 580/1158/23: "66. У справі, що розглядається, суди встановили, що на момент проведення фактичних перевірок платник не мав первинні та інші документи на товари, що знаходились за місцем їх реалізації, а ведення обліку товарних запасів відповідно до вимог чинного законодавства документально не підтверджено як на час перевірок, так й під час судового розгляду справи, з огляду на що притягнення позивача до відповідальності, встановленої ст. 20 Закону № 265/95-ВР суди обґрунтовано визнали правомірним."
За відсутності таких документів неможливо встановити, що форма обліку товарних запасів була складена на підставі первинних бухгалтерських документів, як того вимагає законодавство. Це, в свою чергу, унеможливлює підтвердження законності походження та обліку ТМЦ, і свідчить про порушення вимог облікової дисципліни, визначених Податковим кодексом України.
В силу приписів ст. 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Отже, вказана норма покладає на суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обов'язок надання контролюючому органу на підтвердження ведення обліку товарних запасів контролюючому органу необхідні документи на початок проведення перевірки документи.
Проте, у межах розгляду даних спірних правовідносин позивачем не доведено наявності належно оформлених документів обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а також факту надання таких документів контролюючому органу під час перевірки. Подані матеріали не містять підтвердження ведення обліку відповідно до вимог чинного законодавства.
Керівником ГУ ДПС на підставі встановленого актом перевірки порушення прийнято податкове повідомлення - рішення (далі - ППР) від 26.09.2024 № 00544160707 за порушення вимог п. 12 ст. № Закону № 265/95-ВР на суму 179 197,00 грн.
Також, під час проведення перевірки було встановлено порушення: при реалізації товару на загальну суму 39 999,00 грн., розрахункова операція не проведена через реєстратор розрахункових операцій (далі - РРО), розрахунковий документ не видано.
Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання повинні проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
У разі встановлення в ході перевірки факту не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у розмірі 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення (п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР).
З матеріалів справи встановлено, що до позивача вже застосовувались фінансові санкції за порушення вимог п. 1, п. 2 ст. З Закону № 265/95-ВР на підставі податкового повідомлення - рішення від 13.08.2024 №00460160707.
Отже, до позивача правомірно застосовані фінансові санкції за наведене порушення у розмірі 59 998,50 грн (39 999,00 грн. * 150% = 59 998,50 грн) вартості товару проданого з порушенням вимог п. 1, п. 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР.
Крім того, позивач аргументуючи свою позицію вказує, що 01.09.2024 через Електронний кабінет платника податків, шляхом надсилання документів в електронній формі, ним було подано до ГУ ДПС у Одеській області пояснення до акту фактичної перевірки та копії необхідних документів, які зареєстровані контролюючим органом 02.09.2024. Проте позивача не було повідомлено про місце та час розгляду матеріалів перевірки, також жодних повідомлень за результатами розгляду заперечень позивач не отримував.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Зазначена норма стосується надання заперечень та додаткових документів на акт перевірки у разі незгоди платника податків.
Саме на виконання вимог запиту контролюючого органу, який був вручений особі, яка проводила розрахункові операції під час проведення перевірки, була надана відповідь та документи (вх. до ГУ ДПС у Одеській області від 02.09.2024 № 96882/6), а не надані заперечення на акт фактичної перевірки у розумінні вимог ст. 86 ПК України.
З урахуванням вищенаведеного, контролюючий орган обґрунтовано дійшов висновку про відсутність документів, що підтверджують облік товарних запасів за місцем реалізації, а також про здійснення господарських операцій без наявності первинних документів, які підтверджують походження товарів (послуг), що є порушенням пункту 12 статті 3 Закону України №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій».
Стаття 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Також колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 10.04.2025 по справі №580/1158/23, відповідно до яких зазначено, що якщо на момент проведення фактичних перевірок платник не мав первинних та інших документів на товари, що знаходились за місцем їх реалізації, а ведення обліку товарних запасів відповідно до вимог чинного законодавства документально не підтверджено як на час перевірок, так й під час судового розгляду справи, то притягнення до відповідальності, встановленої ст. 20 Закону №265/95-ВР є правомірним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в ході перевірки відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, за яке застосовано штрафні санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року по справі № 520/7483/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 по справі № 520/7483/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов