11 грудня 2025 р. Справа № 520/8396/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 12.06.25 по справі № 520/8396/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 06.12.2024 та щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації щодо виключення його з військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити передбачені законодавством дії щодо актуалізації відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п. З ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби» на підставі ст. 22А графи II Розкладу хвороб згідно довідки військово-лікарської комісії від 22.03.2022 № 37-39, шляхом внесення інформації та відміток, а саме в графу «Категорія, обліку»: не військовозобов'язаний; в графу «Облік»: виключено; в графу «Постанова ВЛК»: не придатний з виключенням з військового обліку; в графу «Дата ВЛК»: 22.03.2022; іншої інформації (за необхідності), яка буде підтверджувати виключення з військового обліку та статус невійськовозобов'язаного.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправний характер бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у не розгляді по суті заяви ОСОБА_1 від 06.12.2024 та невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації щодо виключення його з військового обліку (далі - Реєстр), оскільки позивач ще 18.07.2013 був визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, а тому в силу приписів Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII), такі відомості повинні бути внесені до Реєстру.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі №520/8396/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.12.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на ненадання судом належної оцінки всім аргументам учасників справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі № 520/8396/25 в частині відмови у задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити передбачені законодавством дії щодо актуалізації відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби» на підставі ст.22А графи II Розкладу хвороб згідно довідки військово-лікарської комісії від 22.03.2022 № 37-39, шляхом внесення інформації та відміток, а саме в графу «Категорія, обліку»: не військовозобов'язаний; в графу «Облік»: виключено; в графу «Постанова ВЛК»: не придатний з виключенням з військового обліку; в графу «Дата ВЛК»: 22.03.2022; іншої інформації (за необхідності), яка буде підтверджувати виключення з військового обліку та статус невійськовозобов'язаного.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції з приводу того, що з метою виключення з військового обліку позивач повинен повторно пройти медичний огляд та надати відповідачу свідоцтво про хворобу відповідно до додатку № 11 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі по тексту - Положення № 402), оскільки позивач ще 18.07.2013 був визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, а чинним станом на момент такого виключення законодавством не було передбачено повторного проходження ВЛК та надання до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_2 додаткових документів.
Звернув увагу, що 22.03.2022 позивач повторно пройшов медичний огляд та був визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, при цьому, станом на 2022 рік не існувало норми про необхідність надання свідоцтва про хворобу, у свою чергу, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував застосування неіснуючої станом на 22.03.2022 норми, що є протиправним та суперечить приписам статті 58 Конституції України.
Крім того, вважав неефективним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2024, оскільки такий не призводить до відновлення порушеного права, а позивач буде вимушений повторно звертатись до суду з відповідним позовом.
Відповідач у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Звернув увагу, що станом на момент проходження позивачем 22.03.2022 медичного огляду при ІНФОРМАЦІЯ_4 діяли норми саме Положення № 402, на які і покликався суд першої інстанції.
До того ж, просив врахувати, що ОСОБА_2 був знятим з військового обліку, як особа, що непридатна до військової служби у мирний час, та обмежено придатна у воєнний час, а не виключеним з військового обліку, що не є тотожним.
Враховуючи, що позивач перебував та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , з огляду на приписи пункту 3.3 глави 3 розділу ІІ Положення № 402, пройшовши у ІНФОРМАЦІЯ_4 медичний огляд, за результатами якого ОСОБА_2 був визнаний непридатним до військової служби, останній мав повторно пройшли медичний огляд ВЛК за місцем свого проживання.
Однак, фактично позивачем не завершено процедуру медичного огляду та визнання його непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку, а тому відсутні підстави для внесення відповідних відомостей до Реєстру.
Відповідно до частини 3 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з копії паспорту громадянина України, наявного в матеріалах справи. (а.с. 12-13)
Позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.
Відповідно до відомостей військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 18.07.2013, 21.03.2013 за рішенням комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 позивач визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. У військовому квитку міститься відмітка про зняття позивача з військового обліку від 18.07.2013 (а.с. 15-16).
Відповідні відомості містяться в облікових картках позивача, наданих відповідачем до матеріалів справи.
Із відомостей, наявних в електронному військово-обліковому документі в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (РЕЗЕРВ+), роздруківка якого наявна в матеріалах справи, встановлено, що позивач на підставі постанови ВЛК від 21.03.2013 визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час. (а.с. 17)
Відповідно до довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 від 22.03.2022 № 4247, позивач 22.03.2022 пройшов медичний огляд та визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 22А графи ІІ Розкладу хвороб згідно п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". (а.с. 20)
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_8 з заявою від 06.12.2024, яку направив засобами поштового зв'язку, згідно якої просив актуалізувати його дані в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів та внести зміни про проходження ним ВЛК 22.03.2022 та відомості щодо виключення його з військового обліку на підставі ст. 22А графи ІІ Розкладу хвороб наказу МОУ № 402 від 14.08.2008. (21-22)
ІНФОРМАЦІЯ_2 у Харківській області отримав заяву позивача 09.12.2024, що вбачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, наявної в матеріалах справи. (а.с. 24)
Відомостей щодо надання відповіді ІНФОРМАЦІЯ_8 на заяву позивача матеріали справи не містять.
Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 06.12.2024 та щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації щодо виключення його з військового обліку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не розгляду заяви ОСОБА_2 від 06.12.2024 про внесення Реєстру інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку, суд першої інстанції врахувавши наявні в матеріалах справи документи та повідомлені сторонами відомості, встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не розглянуто належним чином заяву ОСОБА_1 від 06.12.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку, що мало наслідком задоволення позовних вимог у цій частині.
Серед іншого, судом зазначено, що позивач уже під час дії нової редакції Положення № 402 та відповідно нового порядку щодо підтвердження непридатності до військової служби, звернувся до відповідача з метою актуалізації даних про нього у відповідному реєстрі та завершення процедури визнання його непридатним до військової служби, однак не надав документів, передбачених чинним законодавством, необхідних для визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, зокрема, свідоцтва про хворобу, що передбачено Положенням № 402, чинним на момент звернення позивача до відповідача з заявою від 06.12.2024.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 актуалізувати відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку, суд першої інстанції виснувався, що діючим законодавством не визначено чіткі умови для прийняття відповідного рішення відповідачем за наслідками розгляду відповідної заяви позивача, а тому суд не може підміняти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, уповноважений на здійснення відповідних дій щодо перевірки наведених у заяві відомостей та внесення відповідних змін до електронного реєстру та військово-облікового документу або відмовити у внесенні таких змін.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення переглядається в частині відмови у задоволенні позову), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону № 2232-XII).
За визначенням, наведеним у частині 9 статті 1 Закону № 2232-XII, для виконання військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно із пунктом 1 частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
За змістом абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов'язаних військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулювання відносин у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначено Законом № 1951-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Положеннями статті 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Розпорядник Реєстру відповідно до закону:
1) організовує функціонування Реєстру;
2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі;
3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру;
4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.
Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:
уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру;
оперативні командування;
територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
Центральне управління Служби безпеки України;
відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи адміністрування Реєстру:
1) здійснюють аналітичну обробку даних;
2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру;
3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.
Порядок обробки та захисту відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів органами адміністрування Реєстру визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Органи адміністрування та ведення Реєстру Служби безпеки України, розвідувальних органів України здійснюють адміністрування та ведення Реєстру в частині збирання, зберігання, обробки та використання даних про військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в їх органах (підрозділах). Порядок ведення та адміністрування Реєстру, в якому встановлюються процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають на військовому обліку в Службі безпеки України, розвідувальних органах України, а також їх службові дані визначаються спільними наказами Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
За змістом частини 1 статті 9 Закону № 1951-VIII призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Згідно із частиною 4 статті 14 Закону № 1951-VIII надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» та з метою встановлення процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів наказом Міністерства Оборони України від 28.03.2022 № 94, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2022 року за № 378/37714 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі по тексту - Порядок № 94) (чинний, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За нормами пунктів 1-2 Порядку № 94 цей Порядок встановлює процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр).
Реєстр - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно із пунктами 3-4 Порядку № 94 основними завданнями Реєстру є: ведення військового обліку громадян України; забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом в мирний час та в особливий період; інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Основними засадами ведення Реєстру є: обов'язковість внесення до Реєстру передбачених Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру; захищеність Реєстру та внесення до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу, зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного та програмного забезпечення відповідно до вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Відповідно до пункту 1, 2 розділу ІІ Порядку № 94 суб'єктами Реєстру є володілець Реєстру, розпорядник Реєстру, органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.
Володільцем Реєстру є Міністерство оборони України.
Згідно із пунктами 16-18 Порядку № 94 органами ведення Реєстру є ТЦК та СП, Центральне управління СБУ та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи СЗРУ.
Орган ведення Реєстру для виконання функцій ведення Реєстру призначає відповідальних осіб за ведення Реєстру.
Призначена відповідальна особа за ведення Реєстру відповідно до покладених на неї обов'язків здійснює:
внесення відомостей до електронних форм облікових карток призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до нормативно-правових актів з питань ведення військового обліку, взяття (зняття) на військовий облік з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів з існуючими обліковими даними;
внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, ТЦК та СП, військових частин, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
верифікацію персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних або резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію;
перегляд та друк облікових документів, звітів та статистичних відомостей Реєстру відповідного ТЦК та СП, Центрального управління СБУ та відповідного регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу СЗРУ;
знищення повторного запису з Реєстру.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 94 виправлення недостовірних відомостей Реєстру, а також включення (не включення) до Реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, здійснюється за результатами розгляду їхньої мотивованої заяви із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру.
З аналізу наведених норм слідує, що праву військовозобов'язаного на отримання за вмотивованою заявою інформації про своє включення (невключення) до Реєстру та відомостей про себе, внесених до Реєстру, виправлення недостовірних відомостей Реєстру кореспондує обов'язок адміністратора Реєстру (у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_2 ) із надання такої інформації або виправлення недостовірних відомостей Реєстру або ж надання обґрунтованої відмови у задоволенні отриманої заяви.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, позивач 06.12.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_8 з заявою про актуалізацію його даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів та внесення змін про проходження ним ВЛК 22.03.2022 та відомостей щодо виключення його з військового обліку на підставі статті 22А графи ІІ Розкладу хвороб Порядку № 402.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у Харківській області отримав заяву позивача 09.12.2024, що вбачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, наявної в матеріалах справи.
Разом з тим, відомостей щодо надання відповіді ІНФОРМАЦІЯ_8 на заяву позивача від 06.12.2024 матеріали справи не містять.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 було витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 дані щодо розгляду заяви позивача.
Однак, доказів розгляду заяви позивача від 06.12.2024 відповідач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, не надав.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В обґрунтування правомірності своєї бездіяльності щодо відсутності відповіді на заяву позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 у відзиві на позов та апеляційну зазначено, що позивач був знятим з військового обліку, а не виключеним із нього, а тому може бути повторно взятий на відповідний облік. Також вказано, що позивач повторно не пройшов медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби, що унеможливлює внесення відомостей до Реєстру про виключення ОСОБА_2 із військового обліку.
Разом з цим, колегія суддів наголошує, що будь-які сумніви у достовірності долучених позивачем до заяви документів, а також відсутність, на переконання відповідача, підстав для зняття ОСОБА_2 з відповідного обліку, не звільняють ІНФОРМАЦІЯ_2 від обов'язку розглянути таку заяву та надати обґрунтовану відповідь за наслідками розгляду.
Посилання суду першої інстанції на не надання ОСОБА_2 усіх необхідних документів для можливості завершення процедури визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням із військового обліку та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, є передчасним, оскільки відповідачем у встановлений законом спосіб не надавалась оцінка отриманим від позивача разом із заявою документам.
Відтак, саме на ІНФОРМАЦІЯ_2 у даному випадку покладений обов'язок із надання вмотивованої відповіді на відповідне звернення особи.
За відсутності у спірних правовідносин відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, ані суд першої інстанції, ані колегія суддів апеляційної інстанції не можуть надати оцінку наявності або відсутності підстав для внесення відомостей про ОСОБА_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як особу, яка виключена з військового обліку військовозобов'язаних, оскільки відповідним ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача не розглянута та відповідне рішення не прийнято, а тому такі дії матимуть наслідком перебирання на себе дискреційних повноважень відповідача, що не може вважатись правомірним.
За встановлених у справі обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження розгляду суб'єктом владних повноважень заяви позивача від 06.12.2024 та прийняття будь-якого рішення за наслідками такого розгляду, колегія суддів дійшла висновку про допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправної бездіяльності щодо нездійснення розгляду заяви ОСОБА_2 від 06.12.2024 по суті.
Посилання апелянта на відсутність у позивача обов'язку із надання свідоцтва про хворобу про непридатність до військової служби, оформленого відповідно до Положення № 402, з огляду на неприйняття відповідачем будь-якого рішення не є підставою для задоволення вимог апеляційної скарги в цій частині.
Що стосується вимоги апеляційної скарги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити передбачені законодавством дії щодо актуалізації відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п. З ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби» на підставі ст. 22А графи II Розкладу хвороб згідно довідки військово-лікарської комісії від 22.03.2022 № 37-39, шляхом внесення інформації та відміток, а саме в графу «Категорія, обліку»: не військовозобов'язаний; в графу «Облік»: виключено; в графу «Постанова ВЛК»: не придатний з виключенням з військового обліку; в графу «Дата ВЛК»: 22.03.2022; іншої інформації (за необхідності), яка буде підтверджувати виключення з військового обліку та статус невійськовозобов'язаного, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.
Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за приписами Порядку № 94 уповноваженою особою на надання відповідної інформації чи внесення змін до Реєстру призовників є саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, разом з цим, у даній справі ІНФОРМАЦІЯ_2 , як суб'єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 06.12.2024, остання не розглянута, відповідно аргументованої письмової відповіді на таку заяву не надано.
З огляду на те, що оцінка наявності чи відсутності підстав для внесення запису до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 не надавалася, а колегія суддів не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, а відтак, позовна вимога та вимога апеляційної скарги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити передбачені законодавством дії щодо актуалізації відомостей про ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про непридатність ОСОБА_1 до військової служби та виключення його з військового обліку на підставі п. З ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби» на підставі ст. 22А графи II Розкладу хвороб згідно довідки військово-лікарської комісії від 22.03.2022 № 37-39, шляхом внесення інформації та відміток, а саме в графу «Категорія, обліку»: не військовозобов'язаний; в графу «Облік»: виключено; в графу «Постанова ВЛК»: не придатний з виключенням з військового обліку; в графу «Дата ВЛК»: 22.03.2022; іншої інформації (за необхідності), яка буде підтверджувати виключення з військового обліку та статус невійськовозобов'язаного, є передчасною та задоволенню не підлягає.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на викладене, враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправної бездіяльності щодо розгляду заяви позивача від 06.12.2024, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2024 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України).
З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, проте, помилково вдався до оцінки заявленим у заяві ОСОБА_1 вимог, яка взагалі не була розглянута відповідачем, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 520/8396/25 підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 520/8396/25 слід залишити без змін.
Керуючись ч. 2 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 520/8396/25 - змінити шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.В. П'янова