Окрема думка
в порядку ч. 3 ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України
"12" грудня 2025 р. Справа № 520/10625/25
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495) з 8 квітня 2025 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 по справі № 520/10625/25 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495) з 8 квітня 2025 року .
Відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України усі питання, що виникають під час колегіального розгляду адміністративної справи, вирішуються більшістю голосів суддів. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім. Суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість викладення окремої думки виключно за наслідками розгляду справи.
З рішенням Другого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року я не погоджуюсь, та вважаю за необхідне викласти свою окрему думку.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2000 року по 7 квітня 2025 року проходив державну службу в податкових органах Державної податкової служби України (далі - ДПС) на території Харківської області, на посадах: державного податкового інспектора-юриста відділу правового забезпечення Харківської об'єднаної ДПІ, старшого державного податкового інспектора, головного державного податкового інспектора, завідувача сектором, начальника відділу, начальника юридичного управління та заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС). Позивач має третій ранг державного службовця.
24 березня 2025 року позивачем подано на ім'я голови ДПС було подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін 07.04.2025.
Дана заява була подана через в.о. начальника ГУ ДПС - ОСОБА_2 , що підтверджується резолюцією останнього на заяві позивача від 24.03.2025.
Наказом ДПС від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », виданим на підставі заяви ОСОБА_1 та листа-погодження Міністерства фінансів України від 25.03.2025 № 17030-17-62/8792, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, 07 квітня 2025 року за угодою сторін, згідно з пунктом 3 частини першої статті 83, частиною другою статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (зі змінами).
Наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »» (далі - наказ ГУ ДПС у Харківській області № 145-о) оголошено наказ ДПС від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
За наслідками апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді та задоволенні заяви позивача про звільнення від 24.03.2025 року, відповідачем не з'ясовано дійсне волевиявлення позивача на звільнення, позаяк позивач фактично відкликав заяву про звільнення від 24.03.2025 , в якій повідомив про призов його на військову службу та просив застосувати до нього приписи ст. 119 КЗпП України (увільнити від виконання обов'язків за займаною посадою заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період із збереженням місця роботи і посади до дня фактичного звільнення з військової служби або закінчення особливого періоду). За таких обставин, реалізована відповідачем заява не може вважатися такою, що відображає дійсне волевиявлення позивача розірвати трудовий договір на підставі частини другої статті 86 Закону України № 889-VIII.
Не погоджуючись з вказаним висновком колегії суддів апеляційного суду, вважаю за необхідне, керуючись ст.34 КАС України, висловити окрему думку.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України “Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який набрав чинності з 01 травня 2016 року.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86 цього Закону).
Умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін визначені ст. 86 Закону № 889-VIII.
Так, згідно з ч. 1 ст. 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону № 889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч. 3 ст. 86 Закону № 889-VIII).
Системний аналіз Закону № 889-VIII свідчить про те, що основними умовами припинення державної служби за ч. 1 ст. 86 Закону № 889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням.
Водночас, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст. 86 Закону № 889-VIII, оскільки ч. 2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого ч.1 ст. 86 Закону № 889-VIII.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо відмінностей припинення державної служби з підстав, визначених частиною першою (за ініціативи державного службовця) і частиною другою (за угодою сторін) статті 86 Закону №889.
Зокрема, у постанові від 19.02.2020 у справі №815/4354/17 Верховний Суд зазначив, що з аналізу статті 86 Закону №889-VIII випливає, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення «за угодою сторін», означає домовленість між суб'єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав. Тобто підстава звільнення та дата звільнення є обов'язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.
У постанові від 19.02.2020 у справі №820/3360/17 Верховний Суд зазначив, що при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи.
Якщо ж суб'єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.
Отже, принциповою відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи державного службовця є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише державного службовця у випадку припинення державної служби за його ініціативою.
Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що суб'єктом призначення та державним службовцем досягнуто спільної згоди щодо припинення державної служби у визначений строк.
У свою чергу, звільнення з ініціативи державного службовця не передбачає обов'язкової наявності згоди суб'єкта призначення на таке звільнення, оскільки в такому випадку державний службовець реалізує своє право, передбачене Законом №889-VIII, а суб'єкт призначення вимушений погодитись зі звільненням державного службовця незалежно від свого бажання.
У постанові від 09 липня 2020 року в справі №815/7236/16 Верховний Суд констатував, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною 2 статті 86 Закону №889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб'єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб'єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.
При домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Отже, згідно із усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб'єкта призначення.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги щодо скасування наказу про припинення державної служби/звільнення за угодою сторін, з'ясуванню судом підлягають обставини: чи дійсно існувала домовленість державного службовця і суб'єкта призначення про припинення державної служби/звільнення за взаємною згодою; чи було волевиявлення державного службовця на припинення державної служби/звільнення в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв державний службовець про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби/звільнення за угодою сторін; чи була згода суб'єкта призначення на анулювання угоди сторін про припинення державної служби/звільнення.
Під час розгляду цієї справи судом установлено, що позивач і суб'єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.
Так, відповідно до наданої ОСОБА_1 заяви від 24.03.2025 з проханням звільнити його з займаної посади за згодою сторін 07.04.2025 та з метою реалізації такого прохання суб'єктом призначення, а саме ДПС України було видано відповідний наказ від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Згідно із усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і роботодавцем (власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом) про припинення трудового договору за угодою сторін, такий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це роботодавця (власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу) і працівника.
Відповідних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 22 квітня 2019 року в справі №759/11508/16-ц, від 19 липня 2019 року в справі №452/1839/16-а, від 27 травня 2020 року в справі №404/6236/19, від 15 липня 2020 року в справі №733/498/17, від 31 серпня 2020 року в справі №359/5905/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №234/3268/19, від 29 жовтня 2020 року в справі №826/3388/18, від 21 квітня 2021 року в справі №758/11224/18, від 28 квітня 2021 року в справі №647/3372/19 та від 21 жовтня 2021 року в справі №540/1615/19.
Як свідчать матеріали справи, угода про припинення трудового договору оформлена зі сторони позивача заявою від 24.03.2025, в якій позивач просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін 07.04.2025.
У свою чергу зі сторони відповідача угода про припинення трудового договору з позивачем оформлена резолюцією уповноваженої особи на вказаній заяві - в.о. начальника - ОСОБА_2 , що зокрема підтверджується резолюцією останнього на відповідній заяві наступного змісту: «Клопочу по суті заяви», особистий підпис, ПІБ та в подальшому реалізована оскаржуваними наказами.
Вказані обставини свідчать про досягнення між сторонами домовленості та наявність обопільного волевиявлення щодо дати і підстави припинення трудового договору.
Таким чином, ГУ ДПС при виданні наказу від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » дотримався вимог чинного законодавства про працю та державну службу.
Звільнення позивача відбулося за угодою сторін згідно з частиною 2 статті 86 Закону №889-VIII - за результатами досягнутої між державним службовцем і суб'єктом призначення взаємної домовленості - на підставі власноруч написаної позивачем 24 березня 2025 року на ім'я голови ДПС України заяви, у якій міститься підпис позивача, чітко визначено підставу звільнення - за угодою сторін і дату звільнення - 07.04.2025.
З приводу аргументів позивача щодо відсутності у нього вільного волевиявлення на написання заяви про звільнення із займаної посади з 07.04.2025 за угодою сторін, судом першої інстанції вірно зазначено, пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила від позивача. Доказів, які б свідчили, що подання цієї заяви не відповідає дійсному волевиявленню позивача матеріали справи не містять.
Посилання позивача на те, що 6 квітня 2025 року він був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, про що ним відповідними заявами (від 06.04.2025) за допомогою електронної пошти, оператора поштового зв'язку «Укрпошта» та Харківського обласного вузла спецзв'язку було повідомлено безпосереднього керівника (в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області Владислава Селезня) та керівника ДПС України про відкликання раніше поданої заяви про звільнення та проханням (з метою дотримання гарантій під час виконання державних обов'язків, передбачених приписами частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) увільнити позивача від виконання обов'язків за займаною посадою заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період із збереженням місця роботи і посади до дня фактичного звільнення з військової служби або закінчення особливого періоду, є безпідставними, з огляду на наступне.
Як встановлено матеріалами справи, позивача призвано на військову службу 06.04.2025, а оскаржуваний наказ Державної податкової служби України № 601-о був виданий 31.03.2025, тобто значно раніше в часі, ніж відбулася вищевказана подія, на мою думку, вказана обставина не могла бути підставою для застосування положень ст. 119 КЗпП України при прийнятті оскаржуваного наказу.
Крім того, зазначаю, що розгляд питань та прийняття рішень щодо увільнення у зв'язку із призовом на військову службу на період мобілізації ОСОБА_1 не належить до компетенції керівника територіального органу ДПС, оскільки посада заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області належить до Номенклатури Голови ДПС.
Номенклатура Голови ДПС - це перелік посад, зокрема Головних управлінь ДПС, утворених на правах відокремлених підрозділів Державної податкової служби України, розгляд питань та прийняття рішень щодо увільнення у зв'язку із призовом на військову службу на період мобілізації призначення (переведення), на які та звільнення з яких здійснюється Головою ДПС або особою, яка виконує його обов'язки.
Відповідно до абзацу першого пункту 12 Положення про Головне управління ДПС у Харківській області затвердженого наказом Державної податкової служби України 12.11.2020 №643 (із змінами) начальник ГУ ДПС має заступників, яких призначає на посади та звільняє з посад Голова ДПС відповідно до законодавства про державну службу.
З матеріалів справи встановлено, що наказом Державної податкової служби України від 09.12.2020 року № 704 «Про затвердження Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов'язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», визначено, що до Номенклатури Голови ДПС належать посади начальників та заступників начальників головних управлінь ДПС в областях та м. Києві.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області з 07.09.2021 у порядку переведення. Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці позивача (наказ ДПС України від 06.09.2021 № 1839-о, наказ ГУ від 06.09.2021 № 762-о/ВП). Посада позивача належить до посад державної служби категорії «Б».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1041 «Про затвердження Порядку делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади» затверджений Порядок делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади (далі - Порядок №1041).
Порядок №1041 визначає процедуру делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади з питань управління персоналом, визначених частиною другою статті 17 Закону України «Про державну службу», керівникам самостійних структурних підрозділів апарату та територіальних органів чи відокремлених підрозділів центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку №1041 до окремих повноважень керівника державної служби (в центральному органі виконавчої влади), які можуть бути делеговані, належать: проведення співбесід з кандидатами на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В»; забезпечення оприлюднення та передачі НАДС наказу (розпорядження) про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В» та його умови; забезпечення своєчасного оприлюднення та передачі НАДС інформації про вакантні посади державної служби категорій «Б» і «В» з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, який оприлюднюється; встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня для державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; надання відпусток державним службовцям, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», та відкликання їх із щорічної основної та додаткової відпустки; направлення державного службовця у службове відрядження в межах України; здійснення планування навчання персоналу державного органу з метою вдосконалення рівня володіння державними службовцями державною мовою, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону, а також іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи, у разі, коли володіння такою мовою є обов'язковим відповідно до Закону України «Про державну службу»; забезпечення організації підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; попередження державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», про звільнення та повідомлення таким державним службовцям про зміну істотних умов державної служби; присвоєння чергових рангів державним службовцям, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; створення належних умов для роботи працівників та їх матеріально-технічне забезпечення; затвердження посадових інструкцій державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; виконання функцій роботодавця стосовно працівників державного органу, які не є державними службовцями, крім функцій щодо їх призначення, переведення, звільнення, заохочення, притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, а також щодо встановлення премій та інших виплат, визначених законодавством про працю, таким працівникам.
Як зазначалося, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З огляду на викладене, керівник Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, не наділений правом увільнення від виконання посадових обов'язків (обов'язків державної служби) державного службовця, призначеного на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, посада якого належить до посад державної служби категорії «Б».
Щодо заяви позивача ( ОСОБА_1 ) із проханням увільнення від виконання обов'язків за займаною посадою із збереженням місця роботи і посади необхідно зазначити, що така заява була адресована в. о. начальника Головного управління ДПС у Харківській області Селезню В.В., до компетенції якого не належить розгляд питання та прийняття такого рішення, про що ОСОБА_1 було проінформовано листом ГУ ДПС від 07.04.2025 №18036/6/20-40-11-22.
Враховуючи викладене, звернення позивача із заявою про увільнення від виконання обов'язків за посадою заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області було адресоване особі, яка не є належним суб'єктом владних повноважень у вирішенні такого питання, а відтак не могла вчинити відповідну дію в межах компетенції, визначеної законом.
За відсутності повноважень у керівника територіального органу ДПС не було підстав для прийняття рішення щодо увільнення державного службовця, який обіймає посаду з номенклатури Голови ДПС.
Крім того, направлення заяви про відкликання після подання заяви про звільнення не може вважатися спільним волевиявленням державного службовця і суб'єкта призначення на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.
Тобто відкликання позивачем заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін могло б мати місце виключно у випадку домовленості про це з відповідачем, а в спірному випадку такої взаємної домовленості сторін не було досягнуто. Сам собою факт направлення позивачем заяв про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.
Як було зазначено, наказом Державної податкової служби України від 09.12.2020 року № 704 «Про затвердження Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов'язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС визначено, що до Номенклатури Голови ДПС належать посади начальників та заступників начальників головних управлінь ДПС в областях та м. Києві.
Номенклатура Голови ДПС - це перелік посад, зокрема Головних управлінь ДПС, утворених на правах відокремлених підрозділів Державної податкової служби України, призначення (переведення) на які та звільнення з яких здійснюється Головою ДПС або особою, яка виконує його обов'язки.
Наказ ГУ ДПС від 07.04.2025 №145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.02.2025 №601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », видано на виконання вимог п. 6.5 Розділу 6 Наказу № 704 та з метою проведення розрахунку з ОСОБА_1 , про що прямо зазначено у пункті 2 наказу ДПС України від 31.02.2025 №601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Таким чином, наказ ГУ ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о, яким було оголошено наказ центрального апарату ДПС України про звільнення ОСОБА_1 , є лише реалізацією вимог пункту 6.5 Розділу 6 Наказу № 704.
Цей пункт покладає на відповідний територіальний орган обов'язок організаційного виконання кадрового рішення Голови ДПС, зокрема - забезпечення фінансового розрахунку з працівником, оформлення трудових документів та внесення відповідних записів.
Таким чином, ГУ ДПС у Харківській області у даному випадку діяло не як суб'єкт прийняття рішення щодо припинення державної служби ОСОБА_1 , а як виконавець рішення ДПС України.
Дії територіального органу мали виключно технічний характер, зумовлений необхідністю реалізувати наказ, виданий уповноваженим суб'єктом.
Також безпідставним є посилання позивача на те, що заява про звільнення написана ним під тиском, оскільки матеріали справи не містять доказів примушування позивача до написання заяви про звільнення.
Крім того, позивач не зазначав та не надав суду доказів того, що він перебував в безпорадному стані при написанні заяви, а тому не міг усвідомлювати свої дії чи керувати своїми вчинками. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу здійснення на нього тиску матеріали справи не містять.
Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 29 жовтня 2020 року в справі № 826/3388/18 Законом №889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їхню діяльність, у зв'язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва.
З урахуванням наведеного, вважаю, що звільнення позивача відбулося у порядку та спосіб, що визначені законодавством про державну службу, тому передбачені законом підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів, що відповідає визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відсутні, та, як наслідок, не підлягають задоволенню як похідні позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495) з 8 квітня 2025 року.
Суддя
Другого апеляційного
адміністративного суду Катунов В.В.