Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.
12 грудня 2025 р. Справа № 520/12906/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.08.25 по справі № 520/12906/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п.1 положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн за період із травня по вересень 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до п. 1 положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн за період із травня по вересень 2022 року, з урахуванням вже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про протиправну бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу збільшеної додаткової винагороди 100000 грн з травня по вересень 2022 року, на яку ОСОБА_1 має право у межах своїх посадових обов'язків, як особа, яка у цей період безпосередньо брала участь у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії ворога. Зауважив, що таку збільшену винагороду він отримував лише у березні та квітні 2022 року, разом з цим безпосередні бойові дії на підступах та у межах адміністративного кордону м. Харкова тривали до вересня 2022 року, а тому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» така винагорода повинна була виплачуватися йому і з травня по вересень 2022 року.
Звернув увагу, що фактичні обставини перебування ворожих військ Російської Федерації на підступах до міста Харкова та на його адміністративних кордонах з першого дня агресії (24.02.2022) до вересня 2022 року і активне ведення бойових дій військовослужбовцями Національної гвардії України у цей період є загальновідомими (у великій кількості наявні в мережі Інтернет) і не потребують доказування.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 року у справі № 520/12906/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 по справі № 520/12906/23 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 29.05.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року скасовані, справу № 520/12906/23 направлено на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що обставини щодо не виконання позивачем своїх посадових обов'язків за спірний період за займаною посадою та не прийняття участі у стримуванні збройної агресії ворога у районах проведення бойових дій залишились непідтвердженими відповідачем. Не вжито заходів щодо витребування таких доказів і судом першої інстанції, що свідчить про неповне з'ясування обставин у справі, що призвело до помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Зазначив, що у спірний період виконував усі покладені на нього обов'язки за посадою технік (начальник групи) групи спеціального та шифрованого зв'язку ІІ категорії Військової частини НОМЕР_1 , при цьому жодних заперечень щодо змісту цих посадових обов'язків або доказів на підтвердження змін у порядку виконання службових обов'язків позивача після 01.05.2022 відповідачем не надано, що свідчить про безпідставність доводів про неприйняття позивачем участі у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони.
Враховуючи, що його обов'язки з питань забезпечення секретності (таємності) у ВЧ НОМЕР_1 не можуть бути ним розголошені, він не накопичував та не зберігав такої інформації, не збирав відповідні докази своєї участі у здійсненні відсічі збройної агресії, а тому не мав змоги надати їх до суду.
Також зауважив, що відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022» (далі - Наказ № 75), територія Харківської міської територіальної громади у Харківському районі Харківської області була визначена районом проведення воєнних (бойових) дій у весь період виникнення спірних правовідносин з 01.05.2022 по 30.09.2022, а тому перебування позивача у цей період виключно на території м. Харкова (без урахування постійних і систематичних виїздів на бойові позиції у зони бойового зіткнення з ворожими військами) та виконання останнім свого військового обов'язку свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на отримання щомісячної додаткової винагороди в сумі 100000,00 грн, що передбачені Постановою № 168.
Зазначив, що Постанова № 168 має вищу юридичну силу ніж наказ Національної Гвардії України від 29.03.2022 № 89 (далі - Наказ № 89), водночас, навіть під час дії Наказу № 89 ніяких перешкод для виплати позивачу підвищеної додаткової винагороди у квітні 2022 року не було. При цьому, відповідачем в свою чергу не підтверджено будь - якими доказами наявність підстав не виплати позивачу після 01.05.2022 підвищеної грошової допомоги, оскільки з 24.02.2022 по 30.04.2022 така допомога виплачувалась.
На переконання позивача, його право позивача на отримання підвищеної додаткової винагороди не повинно залежати від обставин складання або не складання командуванням відповідних документів для здійснення спірної виплати.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 17.01.2005 по 01.05.2023, що підтверджується довідкою № 854 від 15.06.2023. (а.с. 52)
Позивач брав участь у заходах із забезпечення оборони України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації протягом 24.02.2022-30.04.2022, що не заперечується сторонами.
10.04.2023 позивача визнано непридатним до служби за станом здоров'я, у зв'язку із чим наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.05.2023 № 123 контракт було припинено, а його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. (а.с. 6-8)
У період з лютого по квітень 2022 року позивач отримував підвищену додаткову винагороду в сумі 100 000 грн за безпосередню участь у бойових діях та заходах із нацбезпеки, що підтверджено довідкою № 655 від 26.05.2023 про безпосередню участь позивача в бойових діях та довідкою про доходи № 107 від 15.06.2023. (а.с. 53-54)
З травня 2022 року по квітень 2023 року позивачу виплачувалась додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн на місяць відповідно до Постанови КМУ № 168.
Позивач звернувся до відповідача з запитом про підстави невиплати підвищеної винагороди у спірний період, зокрема і при остаточному розрахунку.
У відповіді від 26.05.2023 № 40/05/12-3352/С-Ззі відповідач зазначив, що додаткова винагорода, збільшена до 100 000,00 грн виплачувалася позивачу з 24.02.2022 по 30.04.2022 внаслідок того, що бойові дії велися в безпосередній близькості до міста Харків і в цей час позивач забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. (а.с. 10-14)
Не погодившись із тим, що у спірний період (травень-вересень 2022 року) відповідачем не нараховувалася підвищена винагорода, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів, які б підтверджували бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах щодо невиплати позивачу додаткової винагороди за період з травня по вересень 2022 року, оскільки позивачем не надано доказів (пояснень) щодо безпосередньої участі в бойових діях у зазначений період, що було б підставою для виплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абзацами першим, другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, пунктом 1 якої, у редакції станом на 07 березня 2022 року, визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ; тут - в редакції, викладеній згідно із Законом України від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ) бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» і № 69 «Про загальну мобілізацію» та Постанови № 168 командувач Національної гвардії України Наказом № 89 затвердив: Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України; Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Частиною першою статті 7 Закону України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію» (далі - Закон № 876-VII) передбачено, що безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.
Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України - це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань.
Відповідно до пункту 10 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України» командувач Національної гвардії України у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання.
Колегія суддів аналізуючи обставини даної справи судом вважає, що спірним у даній справі є питання щодо виплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн за період з травня по жовтень 2022 року пропорційно дням участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування з, оскільки вважає, що протягом цього періоду позивач не брав участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, отже і документи (бойові розпорядження, накази командира), які б це підтверджували, у відповідача відсутні.
За доводами відповідача, Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу додаткову винагороду у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн за ті періоди, за які є документальне підтвердження його участі у бойових діях або заходах; за ті періоди, - щодо яких виник спір - які не мають документального підтвердження участі позивача у бойових діях і заходах, додаткову винагороду у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн позивачу не виплачували.
Так, у матеріалах справи міститься довідка Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 03.07.2025 № 4411, в якій вказано про те, що позивач дійсно в період з 24.02.2022 по 30.04.2022; з 12.12.2022 по 13.12.2022 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Харків, Харківській області.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів про безпосередню участь позивача у бойових діях в спірний у даній справі період, з травня по вересень 2022 року.
Порядок виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, відповідно до постанови №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" визначається Інструкцією з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженою наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 (далі по тексту - Інструкція №89).
Відповідно до п.2 Інструкції №89 на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень (у розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах, розмір цієї винагороди збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах.
Згідно з п.3 Інструкції №89 виплата додаткової винагороди здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження військової служби на підставі наказів командирів (начальників) (далі - командири) органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я та установ (далі - військові частини), а командирам військових частин - на підставі наказів командирів вищого рівня.
Відповідно до п.4 Інструкції №89 підготовка проектів наказів для здійснення виплати додаткової винагороди, покладається на підрозділи, що відповідають за облік особового складу.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються не пізніше 10 числа поточного місяця.
Підставою включення військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди є рапорт командира (начальника) підрозділу, що має містити інформацію про військове звання, прізвище ім'я та по-батькові, кількість днів та дати участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця та підстави залучення цих військовослужбовців до бойових дій або заходів із зазначенням реквізитів конкретних документів, що підтверджують участь військовослужбовців у бойових діях або заходах.
Безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджується відповідно до Порядку підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 (далі по тексту - Порядок №89).
Відповідно до п.1 Порядку №89 під терміном «безпосередня участь військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів» (далі бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії в районах ведення воєнних (бойових) дій, що визначаються Головнокомандувачем Збройних Сил України; бойових (спеціальних) завдань, згідно з бойовими розпорядженнями, із всебічного забезпечення військових частин (підрозділів) в районі ведення воєнних (бойових) дій; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях України; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів в разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань із знешкодження (знищення) незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), диверсійно-розвідувальних сил та інших збройних формувань агресора (у т.ч. поза межами районів ведення бойових Дій); виконання завдань підрозділами артилерії з вогневого ураження противника; виконання завдань підрозділами протиповітряної оборони з ураження повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій; ведення повітряного бою; здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т. ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання групами розмінування завдань з розмінування або робіт з улаштування, нарощування, утримання інженерних загороджень на визначених об'єктах, рубежах, районах та позиціях.
Згідно з п.2 Порядку №89 для документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або заходах використовуються такі документи: журнал бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки) або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або книга служби нарядів та подій, що відбувалися або постова відомість під час охорони об'єкта (блокпоста, базового табору, складу ракетно-артилерійського озброєння, польового парку тощо), на який було здійснено збройний напад або довідка командира військової частини про підтвердження безпосередньої участі відряджених (прикомандированих) військовослужбовців у бойових діях або заходах. Рапорт (донесення) командира підрозділу про участь у бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (виконання бойових або спеціальних завдань). До рапорту долучаються списки особового складу (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих (прикомандированих) підрозділів, військовослужбовців), які брали участь у бойових діях або заходах, із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, періодів участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця.
Згідно з п.3 Порядку №89 облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій, здійснюється штабами військових частин.
Крім того, відповідно до розпорядження командувача Національної гвардії України від 20.05.2022 №27/11/3-6154, військовослужбовці мають право на збільшення додаткової винагороди до 100000 грн із розрахунку на місяць, за дні, коли об'єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника.
Отже, підставою для виплати підвищеної додаткової грошової винагороди є документально підтверджений факт здійснення безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за фактичний час виконання ними цих службових обов'язків або коли об'єкти, що охороняються піддавались ракетним (авіаційним) та (або) артилерійським ударам противника.
Колегія суддів бере до уваги, що позивачем на підтвердження безпосередньої участі в бойових діях у спірний період не надано відповідних наказів про направлення позивача для безпосередньої участі в бойових діях або заходах з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, рапортів, доручень, бойових журналів або інших відповідних документів.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 року по справі № 520/12906/23 звернув увагу на необхідність з'ясування, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував позивач, перебуваючи на військовій службі упродовж спірного періоду (травень-вересень 2022 року) та чим це підтверджується.
Ухвалою від 23.06.2025 Харківський окружний адміністративний суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 29.05.2025 у даній справі, витребував в позивача та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відомості та відповідні документи (довідки, накази, витяги з журналів бойових дій тощо) щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 в бойових діях або заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в період із травня по вересень 2022 року, в тому числі відомості щодо того, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі впродовж спірного періоду.
На виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала до суду довідку від 03.07.2025 № 4411 про участь позивача в період з 24.02.2022 по 30.04.2022, з 12.12.2022 по 13.12.2022 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Харків Харківської області. Також, у наданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач фактично зазначив, що в інші періоди позивач не брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в зоні бойових дій.
Позивачем не надано до суду витребувані судом пояснення щодо того, які саме завдання (безпосередня участь у бойових діях) і де (на якому напрямку) він виконував в спірний період, перебуваючи на військовій службі. Посада, яку займав позивач - технік (начальник групи) групи спеціального та шифрованого зв'язку вузла зв'язку ІІ категорії не передбачає безпосередню участь у бойових діях, а фактичне перебування позивача у місті Харкові в спірний період не свідчить про безпосередню участь позивача в бойових діях.
Отже, матеріали справи не містять жодних доказів (рапорти, накази чи інше) щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій за більшу кількість днів, ніж було зазначено у відповідних наказах, на підставі яких здійснювалась виплата спірної винагороди за період з лютого по квітень 2022 року, при цьому сам факт перебування позивача на території Харківської міської територіальної громади, яка у спірний період була визначена районом проведення воєнних (бойових) дій, не свідчить про безпосередню участь позивача у бойових діях протягом спірного періоду.
Колегія суддів зауважує, що за змістом Постанови № 168 відсутність наказу суб'єкта владних повноважень про призначення додаткової винагороди у конкретній сумі унеможливлює проведення грошового платежу (ініціювання переказу коштів) на користь громадянина.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України поклав на нього обов'язок доказування, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19.
За викладених обставин, судом не встановлено бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах щодо невиплати позивачу додаткової винагороди за період з травня по вересень 2022 року, оскільки позивачем не надано доказів (пояснень) щодо безпосередньої участі в бойових діях у зазначений період, що було б підставою для виплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000,00 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п.1 положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн за період із травня по вересень 2022 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до п. 1 положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100000 грн за період із травня по вересень 2022 року, з урахуванням вже виплачених сум.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року по справі № 520/12906/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі № 520/12906/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий