09 грудня 2025 р. Справа № 520/7465/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 (суддя Садова М.І., м. Харків, майдан Свободи) по справі № 520/7465/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС в Харківській області, контролюючий орган), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС у Харківській області від 09 серпня 2024 року №00453220707 в частині нарахування фінансових санкцій за порушення п. 12 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у сумі 132538,00 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, в якій останній просив суд першої інстанції поновити ФОП ОСОБА_1 строк на звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування вимог вказаної заяви позивач наполягала, що 22.07.2024 через Електронний кабінет платника податків подала заперечення на акт фактичної перевірки від 15.07.2024. Законодавство України (п. 86.7 ст. 86 ПК) гарантує право платника податків подавати заперечення та додаткові документи протягом 10 робочих днів після отримання акта перевірки. Однак контролюючий орган не повідомив позивача про час і місце розгляду заперечень, що позбавило його можливості брати участь у процедурі та надавати пояснення. Заперечення та додаткові документи були зареєстровані 22.07.2024, проте підтвердження їх розгляду або офіційне повідомлення про результати позивач не отримав. Відповідно, процесуальний строк на звернення до суду щодо оскарження податкового рішення становить шість місяців, але позивач не використовував процедуру адміністративного оскарження. Відсутність заяви про отримання документів через Електронний кабінет також впливає на доказову базу щодо строків звернення. Отже, контролюючий орган не дотримався вимог законодавства щодо належного повідомлення позивача, що могло призвести до пропуску строку звернення до суду з поважних причин.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 у клопотанні про поновлення строку звернення до суду за подання адміністративного позову до суду - відмовлено. Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрити провадження у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Витребувано у головного управління ДПС у Харківській області належним чином завірені копії документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення та належним чином завірені копії направлення оскаржуваного ППР поштовим відправленням із рекомендованим повідомленням про вручення.
02.05.2025 на адресу суду першої інстанції від головного управління ДПС у Харківській області надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
В обґрунтуванні клопотання покликається на те, що податкове повідомлення-рішення від 09.08.2024 № 00453220707 було направлено позивачу поштою, але повернулося «за закінченням терміну зберігання». Відповідно до норм Податкового кодексу України, документ вважається врученим 29.08.2024. Позивач не скористалася процедурою досудового оскарження та звернулася до суду 31.03.2025, що перевищує шестимісячний строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України. Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20 у аналогічних справах визнає порушення строку підставою для залишення позову без розгляду. Враховуючи зазначене, просить залишити позов без розгляду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 клопотання представника відповідача від 28.04.2025 у справі № 520/7465/25 про залишення позову без розгляду - задоволено.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишено без розгляду.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/7465/25 та направити справу № до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач не була належним чином проінформована про надходження оскаржуваного податкового повідомлення - рішення у зв'язку із не зазначенням контролюючим органом номера телефону адресата. Вказує, що відсутність номера абонента ускладнює повідомлення платника податків про надходження йому поштового відправлення, та як наслідок ознайомлення зі змістом та за необхідності звернення до суду з позовом. Крім того, стверджує, що повернення поштових відправлень “за закінченням встановленого строку зберігання» не дає можливості встановити дійсну причину невручення поштового відправлення платнику податків, до того ж така причина невручення не передбачена нормами Податкового кодексу України, тому повернення поштових відправлень “за закінченням встановленого строку зберігання» не може прирівнюватися до вручення поштового відправлення належним чином, оскільки за відсутності будь-яких доказів сповіщення платника податків про надходження поштового відправлення, платник податків не може отримати таке поштове відправлення через незнання про його існування. Також наголошує на тому, що позивач реалізувала своє право, передбачене пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, подавши у встановлений законом строк заперечення та додаткові документи до акта фактичної перевірки від 15.07.2024 року. Водночас контролюючий орган не виконав покладений на нього обов'язок щодо належного повідомлення платника про дату та час розгляду матеріалів перевірки, а також не надав позивачу відповідь за результатами їх розгляду. Таким чином, на думку скаржника, вона була позбавлена можливості особисто взяти участь у процедурі розгляду заперечень, надати пояснення та отримати інформацію про прийняте рішення, що свідчить про порушення контролюючим органом порядку, встановленого пунктом 86.7 статті 86 ПК України. За відсутності будь-якого повідомлення або відповіді від податкового органу позивач не могла об'єктивно знати, яке рішення було прийнято за результатами розгляду поданих нею заперечень.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2024 року №00453220707 надіслано на зареєстровану адресу позивача (вул. Грицевця 23, 110, м. Харків,) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 06 009 512 746 04, який повернувся до контролюючого органу неврученим 29.08.2024, із відміткою пошти: “за закінченням терміну зберігання».
Отже, за висновком суду, днем вручення податкового повідомлення-рішення є 29.08.2024, а відтак, строк звернення до суду сплив 01.03.2025, утім позивач звернувся до суду 31.03.2025.
З огляду на те, що позов подано до суду з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до позовної заяви приписів пункту 7 частини 1 статті 240 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки (стаття 49 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поряд з цим суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Предметом оскарження у цій справі є податкові повідомлення-рішення 09 серпня 2024 року №00453220707.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/11673/20 (постанова від 27.01.2022) сформував правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
За приписами підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 Податкового кодексу України до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення вноситься інформація про місце проживання.
Відповідно до пункту 70.7 статті 70 Податкового кодексу України фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення, протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику), (пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.4 статті 42 Податкового кодексу України).
Зазначена норма кореспондується і з абзацом третім пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
З положення наведених норм чинного законодавства вбачається, що надіслане контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків (за зареєстрованим місцем проживання) вважається врученим у тому числі і у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.
Так Верховний Суд у постановах від 12.02.2020 у справі № 826/17798/18, від 23.09.2021 у справі № 640/8096/19 вказав, що враховуючи викладені вище обставини, аналізуючи норми чинного законодавства та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, контролюючий орган, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Також слід зазначити, що Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17 Верховний Суд наголосив, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
До аналогійних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.08.2024 у справі 440/18128/21.
Судовим розглядом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2024 року №00453220707 надіслано на зареєстровану адресу позивача (вул. Грицевця 23, 110, м. Харків,) рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 06 009 512 746 04, який повернувся до контролюючого органу неврученим 29.08.2024, із відміткою пошти: “за закінченням терміну зберігання».
Доказів повідомлення позивачем про зміну податкової адреси матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 09 серпня 2024 року №00453220707 вважаються врученими позивачу 29.08.2024.
Отже, строк звернення до суду із позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 серпня 2024 року №00453220707 розпочав свій відлік з 29.08.2024 та закінчився 01.03.2025.
Позовну заяву про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 серпня 2024 року №00453220707 представник позивача подала до суду 31.03.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність стверджень позивача про те, що 22.07.2024 через Електронний кабінет платника податків подав заперечення на акт фактичної перевірки від 15.07.2024, однак контролюючий орган не повідомив позивача про час і місце розгляду заперечень, що позбавило його можливості брати участь у процедурі та надавати пояснення, суд зазначає наступне.
Так, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Аналогічна правова позиція щодо дотримання процесуального строку звернення до суду викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23.
З огляду на викладене, позивач міг дізнатися про порушення свого права, адже подавши заперечення 22.07.2024 на акт перевірки також міг вчиняти активні дії, спрямовані на з'ясування обставин.
Посилання позивача лише на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, а разом і з тим, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості дізнатися про порушення свого права з 22.07.2024, що підтверджено доказами, які надані до адміністративного позову.
Що стосується доводів про те, що за приписами пп. 1 п. 32 розділу Адресування поштових відправлень, поштових переказів Правил № 270 поштове відправлення, поштовий переказ супроводжує така інформація, що надається відправником або зазначається на поштовому відправлення: найменування адресата (одержувача) та відправника: для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), номер абонента, за яким отримуються електронні комунікаційні послуги щодо мобільного або фіксованого зв'язку відправника та адресата (одержувача), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. № 1071) (далі Правила № 270) ці Правила визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відповідно до п. 32 Правил № 270, поштове відправлення, поштовий переказ супроводжує така інформація, що надається відправником або зазначається на поштовому відправленні, якщо обов'язковість її надання (зазначення на поштовому відправленні) встановлена оператором поштового зв'язку:
1) найменування адресата (одержувача) та відправника: для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), для юридичних осіб - повне найменування підприємства, установи, організації, якщо відомо - ім'я та прізвище адресата. На простих та реєстрованих поштових картках, листах (крім тих, що адресуються до запитання, до відділення) може бути зазначено лише прізвище та ініціали або ім'я та прізвище. На поштових відправленнях, адресованих до населених пунктів, які не мають вулиць і нумерації будинків, прізвище, ім'я та по батькові адресата (за наявності) зазначаються повністю;
номер абонента, за яким отримуються електронні комунікаційні послуги щодо мобільного або фіксованого зв'язку відправника та адресата (одержувача) (для реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, крім поштових карток, листів без оголошеної цінності, відправлень для сліпих);
2) поштова адреса:
найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулку тощо), номер будинку, квартири/офісу;
найменування населеного пункту, району, області (крім поштових переказів);
поштовий індекс;
країна призначення.
Оператор поштового зв'язку самостійно визначає спосіб надання відправником зазначеної інформації або спосіб зазначення такої інформації на поштовому відправленні, а також може визначати інші відомості, надання яких (зазначення яких на поштовому відправленні) для відправника обов'язкове.
Крім того, п. 49 Правил № 270 визначено, що у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк (форму) повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Оформлення реєстрованого поштового відправлення здійснюється у порядку, встановленому оператором поштового зв'язку.
Відправник, який бажає одержати повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату грошей за поштовим переказом, текстове повідомлення із застосуванням технічних засобів, визначених оператором поштового зв'язку, повинен зазначити на поштовому відправленні або надати оператору поштового зв'язку номер телефону мобільного зв'язку, адресу електронної пошти або іншу адресу, на яку необхідно надіслати таке повідомлення.
Аналіз наведеного вище пунктів Правил № 270 свідчить про те, що обов'язкова інформація, яка має бути зазначена на поштовому відправленні, а також відомості, які зазначаються в реєстрованому поштовому відправленні встановлюють саме оператором поштового зв'язку, у зв'язку з чим відправник не зобов'язаний вказувати певну інформацію, якщо цього прямо не вимагається оператором поштового зв'язку.
Зі змісту рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення у розділі, де вказується інформація про адресата, відсутня графа для зазначення номера телефону цієї особи, а тому у відповідача відсутній обов'язок вказувати таку інформацію. Натомість, така графа (щодо номера телефону) міститься в розділі, де зазначається інформація про відправника і наявне у справі зворотнє поштове повідомлення містить таку інформацію.
У зв'язку з цим, доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Щодо посилань позивача на воєнний стан, то слід зазначити, що це не може безумовно свідчити про відсутність у позивача можливості своєчасного звернення до суду з даним позовом, оскільки сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення строків звернення до суду, якщо позивач не обґрунтував неможливість такого звернення у встановленні строки (Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 )
Зза правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Варто вказати, що за усталеною позицією Верховного Суду поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19 зазначила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Згідно з правовими висновками ВС висловленими у постанові від 10.12.2024 у справі № 280/2363/24 "контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов'язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки".
Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, а також враховуючи те, що позивачем не надано доказів наявності поважних причин, які б унеможливлювали її звернення до суду, у строк визначений Законом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 10.12.2024 у справі № 280/2363/24.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення,а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2025 по справі № 520/7465/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Постанова складена в повному обсязі 12.12.25.