Головуючий І інстанції: Є.Б. Супрун
12 грудня 2025 р. Справа № 440/10407/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 12.12.25 по справі № 440/10407/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Київській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.02.2025 із встановленням базового місяця - листопад 2015 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.02.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - листопад 2015 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за вирахуванням виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та роз'яснено позивачеві необхідність усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.
На усунення недоліків, виявлених судом, представник позивача 06.08.2025 засобами системи "Електронний суд" надав до суду заяву про поновлення строку, в якій просить поновити строк на оскарження та відкрити провадження. При цьому зазначає, що під час проходження служби позивачу інформації про нарахування грошового забезпечення та його складові не надавали жодного разу протягом усього строку служби. У зв'язку з цим позивач помилково вважав, що йому виплачуються усі передбачені законодавством виплати і складові грошового забезпечення, приводів для перевірки складових їх нарахування під час проходження служби не було. Однак після звільнення від знайомих позивач дізнався, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.02.2025 відповідачем нараховувалася та виплачувалася з невірно встановленим базовим місяцем, що призвело до нарахування індексації грошового забезпечення або у занижених розмірах, або не нараховувалась та не виплачувалась жодному працівникові поліції взагалі. Позивач не міг передбачити, що ГУНП в Київській області може порушувати трудове законодавство. У відповідь на адвокатський запит відповідачем було надано довідку №362 від 16.06.2025 про нарахування грошового забезпечення позивача, згідно з якою індексація грошового забезпечення за періоди з 01.01.2024 по 01.08.2024, а також з 01.01.2025 по 21.02.2025 позивачу дійсно не нараховувалась, а з серпня по листопад 2024 року нарахована у сумі 130,20 грн, у грудні 2024 року - у сумі 254,35 грн. Відсутність запитуваної інформації унеможливлювала звернення до суду, адже докази протиправності дій відповідача були відсутні. Позивачем та його представником були негайно вжиті заходи для врегулювання спору в добровільному порядку та витребування у відповідача необхідних для справи доказів порушення ним прав позивача.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.01.2024 по 27.11.2024 - повернуто позивачеві.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу в частині позовних вимог за період з 01.01.2024 до 27.11.2024 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що без спеціальних знань, ні в період з 01.01.2024 по 27.11.2024, ні в подальшому після звільнення позивач не міг об'єктивно усвідомити факт порушення свого права.
За професійною допомогою до адвоката позивач звернувся одразу ж після звільнення. І лише після отримання спеціалізованої консультації, отримання офіційного роз'яснення відповідача на адвокатський запит, позивачу стало відомо про порушення його права на повне отримання індексації, що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивач маючи вищу юридичну освіту повинен мати достатній рівень знань для об'єктивного усвідомлення факту порушення свого права.
Представник відповідача зазначає, що твердження позивача, що він звернувся до адвоката лише після звільнення, не може бути поважною причиною для пропуску строку. Позивач мав абсолютне право звернутися за професійною правничою допомогою в будь-який момент протягом спірного періоду (з 01.01.2024 до 27.11.2024) та отримати необхідну консультацію щодо своїх прав та можливих порушень. Його бездіяльність протягом цього часу є наслідком власного вибору, а не об'єктивною перешкодою, що унеможливила звернення до суду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Повертаючи позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2024 по 27.11.2024, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.01.2024 по 27.11.2024.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною другою статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним і обмежене, передусім, встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого, принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - юридичної визначеності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано положенням статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
За правилами частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містить прямих приписів, які б закріплювали положення щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.
Проте за правилами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строки звернення до адміністративного суду можуть установлюватися не лише Кодексом адміністративного судочинства України, а і іншими законами.
У цій справі таким законом є Кодекс законів про працю України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Норми статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу.
Ураховуючи, що норми частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 Кодексу законів про працю України визначають строк звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є спеціальною нормою відносно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.
При цьому такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управління Національної поліції в Київській області на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Броварського районного управління поліції ГУНП.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 21.02.2025 року №44 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (за станом здоров'я (через хворобу) частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію», з 21.02.2025 року.
Позивачем заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.02.2025
До суду з такими вимогами позивач звернувся 25.07.2025.
За висновками суду першої інстанції, звернувшись до суду з позовом лише 25.07.2025, ОСОБА_1 пропустив визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України строк звернення до суду з вимогами, що охоплюють період з 01.01.2024 по 21.02.2025, оскільки про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися у місяці виплати такої винагороди.
Як уже зазначалося, норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк звернення до суду у разі порушення законодавства про працю та поширює свою дію на осіб, які проходять публічну службу.
Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Оскільки позивачем заявлено до суду вимоги щодо виплати належних сум (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, тримісячний строк звернення до суду має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України законодавець поєднав сполучником “або» дві події, з яких обчислюється строк звернення до суду:
- з дня, коли працівник дізнався про порушення свого права;
- з дня, коли працівник повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дійсно, стаття 233 Кодексу законів про працю України пов'язує початок обчислення строку не лише з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а із моментом, коли він дізнався про порушення свого права.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.11.2025 року по справі № 420/27284/24.
Як було зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка отримує грошове забезпечення. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення чи був здійснений правильний розрахунок, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, а не з моменту отримання відповіді на звернення.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого грошового забезпечення звернулась до із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів звертає увагу, що позовні вимоги заявлені позивачем щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 21.02.2025, яка у свою чергу є складовою грошового забезпечення щомісячного грошового забезпечення. Водночас, законодавець чітко розмежовує поняття щомісячного грошового забезпечення та виплат при звільненні, що є визначено як дві абсолютно різні категорії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.10.2025 у справі №420/19263/24, де колегія суддів (п.53 постанови) наголосила, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує, та що така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зауважує, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби, а у момент настання календарної дати, коли суб'єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Колегія суддів не бере до уваги наведені позивачем аргументи в обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду, що позивач після звільнення від знайомих дізнався, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 21.02.2025 року відповідачем нараховувалася та виплачувалася з невірно встановленим базовим місяцем.
Крім того, не беруться до уваги посилання позивача на те, що строк звернення до суду розпочинається із моменту отримання відповіді відповідача на адвокатський запит, оскільки зазначена обставина вказує лише на його триваючу пасивну поведінку.
Водночас, позивачем не наведено поважних причин пропуску процесуальних строків звернення до суду, як не наведено і доводів того, що позивач отримуючи щомісяця відповідне грошове забезпечення виявляв належну зацікавленість та вчиняв активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення чи був здійснений правильний розрахунок, з яких складових складається його грошове забезпечення, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не повідомив суду поважних причин пропуску строку звернення з позовом, отже позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 01.01.2024 по 27.11.2024 підлягає поверненню позивачеві.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано повернув адміністративний позов.
З офіційного вебсайту Конституційного Суду України стало відомо, що Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.
У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, ча стині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.
Текст Рішення на час вирішення цієї справи не оприлюднений, проте колегія суддів вважає, що прийняття Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2025 не впливає на висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, оскільки Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58). Вказані положення Конституції України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, на час їх виникнення спірних правовідносинах застосуванню підлягали приписи частини першої статті 233 КЗпП України, в редакції, діючій до 11.12.2025 року.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 року по справі № 440/10407/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 440/10407/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов