11 грудня 2025 року справа №200/2937/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 200/2937/25 (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період 20.12.2019 по 31.12.2019 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2019 - 1921 грн; на 1 липня 2019 - 2007 грн; на 1 грудня 2019 - 2102 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 - 2027 грн; на 1 липня 2020 - 2118 грн; на 1 грудня 2020 - 2189 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період 01.01.2021 по 25.03.2021 та з 12.10.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на1 січня 2021 року - 2270 грн; на 1 липня 2021 року - 2379 грн; на 1 грудня 2021 року - 2481 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 - 2481 грн, на 1 липня 2022- 2600 грн, на 1 грудня 2023- 2684 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2020 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та здійснити виплату донарахованих сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2021 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та здійснити виплату донарахованих сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2022 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та здійснити виплату донарахованих сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2023 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням та здійснити виплату донарахованих сум; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період 20.12.2019 по 31.12.2019 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2019 року (2102 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року (із 1 січня - 2027 грн; із 1 липня - 2118 грн; із 1 грудня - 2189 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», починаючи з 01.01.2020; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період 01.01.2021 по 25.03.2021 та з 12.10.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року (з 1 січня 2021 року - 2 270 грн, з 1 липня - 2 379 грн, з 1 грудня - 2 481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 25.03.2021 та 12.10.2021 по 31.12.2021 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень. ) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (із урахуванням раніше сплачених сум) за період 01.01.2023 по 19.05.2023 включно за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (2684) на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2020 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2021 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2022 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2023 рік за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням, передбаченого додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 20.12.2019 по 25.03.2021 та з 12.10.2021 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що за час проходження служби з 01.01.2020 по 12.05.2023 отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж це встановлено. Як зауважує позивач, у період з 20.12.2019 по 19.05.2023 його грошове забезпечення та інші додаткові виплати мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 200/2937/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 25.03.2021, з 12.10.2021 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року відповідно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 25.03.2021, з 12.10.2021 по 19.05.2023, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2022, 2023 роки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 01 березня 2021 року.
Позивач з 20.12.2019 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2019 № 370.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2021 № 88 позивача з 25.03.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2021 № 247 позивача зараховано до списків особового складу частини з 11.10.2021.
Протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби - з 20.12.2019 по 25.03.2021 та з 12.10.2021 по 19.05.2023 грошове забезпечення та інші додаткові одноразові види грошового забезпечення нараховувалися та виплачувалися із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, що не заперечується відповідачем.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати усіх сум грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 1 частини четвертої статті 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
24.02.2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діє п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме:
1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
З 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є посилання у постанові від 12 вересня 2022 у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18.
Верховним Судом зроблено правовий висновок про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, саме з 29.01.2020, а не з 20.12.2019, як помилково визначив позивач в позовній заяві, суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Таким чином позовні вимоги за період з 20.12.2019 по 28.01.2020 задоволенню не підлягають.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01.01.2018 - 1762 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01.01.2020 - 2102 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01.01.2021 - 2270 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 - 2481 грн.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 - 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Відтак, протягом періоду проходження позивачем військової служби з 29.01.2020 по 25.03.2021 та з 12.10.2021 по 19.05.2023 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивача необхідно було обчислювати згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діє з 29.01.2020, а саме: щодо періоду з 29.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020; щодо періоду з 01.01.2021 по 25.03.2021, з 12.10.2021 по кінець 2021 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, щодо періоду з 01.01.2022 по кінець 2022 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, а щодо періоду з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від вказаних прожиткових мінімумів, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачці грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при розгляді цієї справи.
З огляду на наведене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.03.2021 та з 12.10.2021 по 19.05.2023 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 відповідно слід задовольнити частково.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 відповідно, судом першої інстанції зазначено таке.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем грошова допомога для оздоровлення у спірний період позивачу виплачена шляхом обчислення грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, який є нижчим від прожиткового мінімуму.
Таким чином, відповідачем не було застосовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка діє з 29.01.2020 (замість цього помилково застосовано цей пункт в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), що не відповідало вимогам законодавства та призвело до її виплати позивачу в меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, у зв'язку з чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення у 2020-2023 роках.
Проте, у 2021 році матеріальна допомога для оздоровлення позивачу не виплачувалась, що підтверджується карткою особового рахунку позивача за 2021 рік, тому в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити через відсутність об'єкту порушеного права.
Отже, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, а саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2022, 2023 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про державний бюджет України на 1 січня 2020 року, 1 січня 2022 року, 1 січня 2023 року відповідно.
Що стосується вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за періоди: з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 25.03.2021 та 12.10.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», судом першої інстанції зазначено наступне.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Як встановлено судом, відповідачем за спірний період позивачу не нарахована та не виплачена сума перерахованого грошового забезпечення.
Враховуючи ту обставину, що виплата грошового забезпечення за спірний період на час розгляду справи не відбулася, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів, оскільки задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 року у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 року у справі № 140/1547/19, від 16.04.2020 року у справі № 220/11292/19-а, від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина п'ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Також і щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням індексації, суд зазначає, що відповідний перерахунок ще не здійснено, тому ці вимоги є передчасними.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, слід зазначити, що вказане питання було вирішено в ухвалі суду першої інстанції про відкриття провадження по справі від 05 травня 2025 року, та з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 200/2937/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 200/2937/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв