11 грудня 2025 року справа №200/3978/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/3978/25 (головуючий І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 25.02.2025 № 262140015017, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 25.02.2025 № 262140015017, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 18.02.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, за результатами розгляду вищевказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення від 25.02.2025 № 262140015017 про відмову в призначенні пенсії, оскільки відповідно до наданих до заяви документів загальний страховий стаж складає 21 рік 03 місяці 01 день (з необхідних 32 років). У свою чергу не було зараховано період робити позивача з 23.05.1989 по 31.07.2001, оскільки дата наказу про прийом на роботу не відповідає даті прийому, відсутній номер наказу на звільнення та відсутні відомості про роботу згідно з даними, наявними в індивідуальних відомостях про застраховану особу. На переконання позивача, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З огляду на вказане, позивач просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.02.2025 № 262140015017 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.02.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.05.1989 по 31.07.2001, здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.02.2025. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/3978/25 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.02.2025 № 262140015017 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18 лютого 2025 року із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 23.05.1989 по 31.07.2001. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 .
З трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1982 судом встановлено, що позивач у період з 23.05.1989 по 31.07.2001 працював у Виробничому кооперативі “Лідер».
18 лютого 2025 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 25.02.2025 прийнято рішення № 262140015017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Крім того в рішенні вказано, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 14.12.1982 не зараховано період роботи в Виробничому кооперативі “Лідер» з 23.05.1989 по 31.07.2001 (запис 10 - 11), оскільки дата наказу про прийом на роботу (01.08.1989) не відповідає даті прийому, відсутній номер наказу на звільнення та відсутні відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями ст. 3 Конституції України, як основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. ст. 21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частина 5 статті 45 Закону № 1058 передбачає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійною фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону № 1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058 врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Порядок підтвердження стажу роботи регламентований ст. 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Статтею 62 Закону № 1788 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка діяла до 29 липня 1993 року, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Крім того, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
На переконання суду, законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову в призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 127/9055/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації, в тому числі внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб, з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, суд зазначає, що період роботи позивача з 23.05.1989 по 31.07.2001 має бути зарахований до страхового стажу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.02.2025 № 262140015017 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Крім того, в даному випадку належним та достатнім способом захисту прав позивача є зобов'язання пенсійного органу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 лютого 2025 року про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 23.05.1989 по 31.07.2001.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/3978/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 200/3978/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв