Справа № 500/5805/25
12 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №192250010026 від 03 липня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 страховий стаж роботи з 12 листопада 1984 року по 11 березня 2003 року згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1 від 03 травня 1983 року та призначити пенсію за віком з дати подання заяви - 25 червня 2025 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно прийнято рішення № 192250010026 від 03 липня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком та не зараховано до страхового стажу позивача періоду роботи з 12 листопада 1984 по 11 березня 2003, згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , дата заповнення 03 травня 1983 року, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, даний період зараховано частково з 01 січня 1999 року згідно реєстру застрахованих осіб.
Вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 13.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представники відповідачів проти заявлених позовних вимог заперечили з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказали, що рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте правомірно у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу. Підстав для зарахування спірного стажу немає, оскільки до страхового стажу не врахований період роботи відповідно трудової книжки від 03.05.1983 НОМЕР_1 : - з 12.11.1984 по 11.03.2003, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, даний період зараховано частково з 01.01.1999 згідно реєстру застрахованих осіб. Інші документи, передбачені пунктами 3 Порядку №637 відсутні. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Таким чином, підтверджений належними документами, страховий стаж становить 17 років 04 місяці 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії. Просили в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 21.11.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про перехід від розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін до загального позовного провадження відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
25 червня 2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 03 липня 2025 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 192250010026.
ГУ ПФУ в Тернопільській області надіслано супровідним листом № 1900-0208-8/31968 від 08 липня 2025 року прийняте ГУ ПФУ в Житомирській області рішення про відмову у призначенні пенсії № 192250010026 від 03 липня 2025 року.
Так, вказаним рішення позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу 32 роки. Зазначено, що страховий стаж становить 17 років 04 місяців 25 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви не зараховано до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.05.1983, оскільки у періоді роботи з 12.11.1984 по 11.03.2003 відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, даний період зараховано частково з 01.01.1999 згідно реєстру застрахованих осіб.
Не погоджуючись з вказаним рішенням щодо не зарахування страхового стажу позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи з урахуванням норм матеріального права, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно із пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Судом встановлено відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.05.1983, що позивач, зокрема, у спірний період роботи з 12.11.1984 по 11.03.2003:
Пересувна механізована колона №340 трест "Тернопільсільбуд"
- 26.04.1983 прийнятий на роботу електриком 3 розряду (запис №1);
- 31.10.1983 звільнений з роботи ст. 36 п. 3 у зв'язку із призовом до радянської армії (запис №2);
- 14.11.1983-18.10.1984 служба в радянській армії (запис №3);
- 12.11.1984 прийнятий на роботу каменярем 3-го розряду (запис №4);
- 17.03.1989 присвоєно 4 розряд каменяра (запис №5);
- 01.04.1986 у зв'язку з ліквідацією треста «Тернопільсільбуд» ПМК-340 перейменовано в міжгосподарську пересувну механізовану колону №10 (МПМК-10) Тернопільського «Облагробуду» (запис №6);
- 23.04.1997 в зв'язку з приватизацією організації, згідно наказу ФДМУ від 09.04.1997 №312 і розпорядження Зборівської райдержадміністрації від 23.04.1997 №178 МПМК-10 перереєстровано у ВАТ «Зборівська ПМК-10» (запис №7);
- 11.03.2003 звільнений з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) (запис №8).
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні даного стажу позивача згідно поданої трудової книжки було те, що у записі за період роботи з 12.11.1984 по 11.03.2003 відсутня назва підприємства при прийнятті.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 № 252), зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці від 19.10.1990 № 412 та підпунктом 2.4 пунктом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі - інструкція), у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Відтак, зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.05.1983 очевидним і безспірним для обох сторін є те, що позивач розпочав трудову діяльність у Пересувній механізованій колоні №340 трест "Тернопільсільбуд" 26.04.1983 електриком 3 розряду та надалі 31.10.1983 звільнений у зв'язку із призовом до радянської армії, адже цей період відповідачем зарахований до страхового стажу позивача, про що свідчать відомості форми РС-право.
Наступний запис 3 стосується період служби в радянській армії, а із запису 4 слідує прийняття позивача на роботу каменярем 3 розряду. Відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 03.07.2025 зазначив про відсутність у записі 4 найменування роботодавця при прийнятті позивача 14.11.1983 каменярем 3 розряду, однак не враховував і залишив поза увагою ту обставину, що найменування роботодавця у розділі 3 "Відомостей про роботу" зазначеної трудової книжки мітить запис "Пересувна механізована колона №340 трест "Тернопільсільбуд", що свідчить про продовження позивачем трудової діяльності у зазначеного роботодавця після проходження служби в радянській армії.
На підтвердження такого висновку слугує наступний запис 6 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.05.1983 про ліквідацію 01.04.1986 треста "Тернопільсільбуд" і перейменування Пересувної механізованої колони №340 у міжгосподарську пересувну механізовану колону №10 (МПМК-10) Тернопільського "Облагробуду".
Проте, не зважаючи на наявність запису 6 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.05.1983 про продовження позивачем з 01.04.1986 трудової діяльності у міжгосподарській пересувній механізованій колоні №10 (МПМК-10) Тернопільського "Облагробуду" і запису 7 про перереєстрацію 23.04.1997 МПМК-10 у ВАТ "Зборівська ПМК-10", з якого ОСОБА_1 звільнився 11.03.2003, відповідач протиправно посилається на відсутність відомостей про найменування роботодавця у цей період, відмовивши з таких формальних підстав у зарахуванні зазначеного періоду трудової діяльності до страхового стажу позивача.
Судом встановлено, що вказані записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять підпис відповідальної особи та печатки підприємств, номер і дату наказів про прийняття та звільнення з роботи, а також про реорганізацію суб'єктів господарювання, які були роботодавцями позивача. За вказаних обставин, можна чітко ідентифікувати, посаду, підприємство на якому позивач працював.
При цьому суд зазначає, що жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивача, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено. Окрім цього, відповідачем також не вказано жодних підстав, за яких таке оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Крім того, оспорюване рішення №192250010026 від 03.07.2025 в частині відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності позивача з 12.11.1984 по 11.03.2003 через відсутність найменування у трудовій книжці роботодавця, суперечить відомостям форми РС-право і ОК-5, з яких слідує, що у період роботи з 01.01.1999 по 11.03.2003 за позивача ВАТ "Зборівська ПМК №10" сплачувалися до Пенсійного фонду відповідні страхові внески.
Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, зазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваного періоду роботи позивача до його трудового стажу.
Суд зазначає, що, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки НОМЕР_1 від 03.05.1983 відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на неможливість врахування періоду роботи з 12.11.1984 по 11.03.2003 у зв'язку з відсутністю назви підприємства при прийнятті не є достатньо обгрунтованою підставою для не врахування періоду трудової діяльності позивача до його страхового стажу чи не врахування записів трудової книжки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду роботи позивача з 12.11.1984 по 11.03.2003 до його страхового стажу.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Крім того, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідачів та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 страховий стаж роботи, суд зазначає наступне.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, тому саме дане управління зобов'язане повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03.07.2025 №192250010026 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 25.06.2025, зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи з 12.11.1984 по 11.03.2003.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (орган який прийняв оскаржуване рішення по справі) на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03.07.2025 №192250010026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 12.11.1984 по 11.03.2003 згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1 від 03 травня 1983 року із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 605,60 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 12 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003 код ЄДРПОУ 13559341).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.