10 грудня 2025 року м. Рівне №460/10953/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Симонюк Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Коробенюк О.В.,
відповідача: представник Глазкова Н.О., третьої особи на стороні відповідача: представник Мицько Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне
доВиконавчого комітету Рівненської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Рівнетеплосервіс"
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне (далі по тексту - позивач) до Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- Визнати незаконним та скасувати Рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25.02.2025 № 27 “Про встановлення ПП «Рівнетеплосервіс» тарифів на теплову енергію, вироблену на установках з використанням альтернативних джерел енергії» в частині його застосування з 01.01.2025.
- Визнати незаконним та скасувати Рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 18.03.2025 № 44 «Про встановлення ПП «Рівнетеплосервіс» тарифів на теплову енергію, вироблену на установках з використанням альтернативних джерел енергії» в частині його застосування з 01.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вищезазначеними рішеннями виконавчого комітету Рівненської міської ради встановлено тарифи на теплову енергію. При цьому, відповідні ціни встановлені суб'єктом владних повноважень з 01.01.2025 та 01.02.2025, та є обов'язковими для застосування учасниками відносин теплопостачання
Позивач стверджує, що після виконання ним зобов'язань з оплати вартості спожитої теплової енергії за договором №2003 від 25.02.2025 року, укладеним з третьою особою, Відповідач своїми рішеннями у відповідній частині змінив вартість отриманої теплової енергії, що суперечить ч.3 ст. 632 ЦК України.
Позивач зазначає, що такі рішення в частині визначення періоду їх застосування порушують принцип незворотності дії нормативно-правового акта у часі, який на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин.
Ухвалою суду від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Відповідач, у строк встановлений судом, подав до суду відзив на позовну заяву відповідно до якого заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень покликається на положення законодавства про державне регулювання цін на теплову енергію та виключні повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на встановлення цін на теплову енергію та неефективність обраного позивачем способу захисту прав.
Зокрема, зазначає, що Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення". Відповідно до ст. 13 Закону України "Про теплопостачання" до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, перегляд за власною ініціативою та/або за зверненням суб'єкта господарювання тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій, атомних електростанцій та когенераційних установок).
Оскільки встановлення тарифів має на меті відшкодування фактично понесених виробником витрат у визначений період, набрання чинності рішення про встановлення тарифу не змінює прав суб'єктів визначених Законом на відшкодування фактично понесених витрат у вказаний в рішенні період застосування тарифу.
Ухвалою суду від 06.08.2025, постановленою без виходу судді до нарадчої кімнати залучено до участі у справі третю особу Приватне підприємство «РІВНЕТЕПЛОСЕРВІС».
Представник третьої особи подав до суд письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що доводи про безпідставне встановлення для Позивача додаткових фінансових зобов'язань у відносинах ПП «Рівнетеплосервіс» не відповідають дійсності та спростовуються рішенням Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України від 20 грудня 2024 року та основних завдань тарифоутворення закріплених положеннями ч.1 ст.20 Закону України «Про теплопостачання». Додатково зауважує, що на момент встановлення тарифів оскаржуваними рішеннями, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне не розрахувався за теплову енергію отриману в січні та лютому 2025 року, тому безпідставно стверджує про зміну грошових зобов'язань після фактичного їх виконання.
Ухвалою суду від 29.10.2025, постановленою без виходу судді до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві.
Представник відповідача та представник третьої особи просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 10.12.2025 проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
20 грудня 2024 року на офіційному сайті Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України було розміщено нові середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії затверджені Головою Держенергоефективності.
З метою встановлення економічно обґрунтованого тарифу Приватне підприємство «Рівнетеплосервіс» 26 грудня 2024 року подало Заяву №359 про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії (з розрахунком тарифів та підтвердними матеріалами).
Заявник просив встановити тариф на виробництво та постачання теплової енергії за категоріями споживачів, враховуючи середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії, затверджені Головою Держенергоефективності від 20.12.2024 року, відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 2633-IV.
У зв'язку із відсутністю у ПП «Рівнетеплосервіс» можливості самостійно транспортувати теплову енергію, відповідно до укладеного з ТОВ «Рівнетеплоенерго» договору на транспортування теплової енергії від 01.11.2022 № 3087/4, та проєкту тарифу для ТОВ «Рівнетеплоенерго» на транспортування теплової енергії ПП «Рівнетеплосервіс» за категоріями споживачів, Підприємство просило встановити тарифи на транспортування теплової енергії на рівні тарифів для ТОВ «Рівнетеплоенерго» (Заява №15 від 16 січня 2025 року).
Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25.02.2025 №27 встановлено для ПП «Рівнетеплосервіс» на відповідному рівні тарифи на теплову енергію, вироблену на установках з використанням альтернативних джерел енергії, для установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету та для населення.
Відповідно до п.3 рішення передбачено, що це рішення набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення на сайті Рівненської міської ради та її виконавчого комітету і застосовується з 01.01.2025
Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 18.03.2025 № 44 встановлено для ПП «Рівнетеплосервіс» на відповідному рівні тарифи на теплову енергію, вироблену на установках з використанням альтернативних джерел енергії, для установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету та для населення.
Положеннями п.3 рішень рішення передбачено, що це рішення набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення на сайті Рівненської міської ради та її виконавчого комітету і застосовується з 01.02.2025.
Приватне підприємство «Рівнетеплосервіс» в особі директора Поліщука Ігоря Васильовича, що діє на підставі Статуту (в якості Учасника), з однієї сторони, та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне в особі начальника КЕВ м. Рівне Чухіля Андрія Миколайовича, що діє на підставі Положення (в якості Замовника) уклали договір постачання теплової енергії №2003 від 26.02.2025, відповідно до умов якого учасник зобов'язується у 2025 році надавати Замовникові теплову енергію, код ДК 021:2015:09320000-8, а Замовник прийняти і оплатити надану теплову енергію.
Відповідно до п.4.14 Договору №2003 сторонами узгоджено, що тарифи на теплову енергію можуть змінюватися за умови їх затвердження (погодження) в установленому законодавством порядку, зокрема, на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - уповноважений орган).
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну ціни/тарифу на теплову енергію, Учасник у найкоротший строк, але не пізніше 15 календарних днів з дати отримання рішення, повідомляє про це Замовника шляхом надсилання відповідного листа та з наданням копії рішення відповідних органів. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії Договору, новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію. Нові тарифи є обов'язковими до застосування. Зміни до Договору в частині застосування нових тарифів здійснюються в порядку, визначеному п. 10.3.5 цього Договору.
Як вбачається з пояснень третьої особи та не заперечувалось позивачем за змістом письмових заяв та пояснень, наданих в судовому засіданні, на момент встановлення тарифів оскаржуваними рішеннями, розрахунки між сторонами за теплову енергію отриману в січні та лютому 2025 року не проведено.
Разом з тим, між сторонами договору існує спір про порядок застосування рішень Відповідача у справі, зокрема, щодо набрання чинності такими актами та встановлення господарських зобов'язань Позивача у відносинах з Третьою особою.
Вказане слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує наступне.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Відповідно до п. 2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги, відповідно до закону.
Спірні правовідносини виникни у сфері застосування, встановлених міською радою, тарифів на теплову енергію, вироблену на установках з використанням альтернативних джерел енергії, які поширюються на установи та організації, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету (крім населення), до яких належить позивач.
Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення".
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про теплопостачання" до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема, перегляд за власною ініціативою та/або за зверненням суб'єкта господарювання тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій, атомних електростанцій та когенераційних установок).
Частиною 1 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» унормовано, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Статтею 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» встановлено, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обгрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обгрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Оскільки встановлення тарифів має на меті відшкодування фактично понесених виробником витрат у визначений період, набрання чинності рішення про встановлення тарифу не змінює прав Суб'єктів визначених законом на відшкодування фактично понесених витрат у вказаний в рішенні період застосування тарифу.
Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію для суб'єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб'єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб'єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів
Як зазначалось вище судом, 20 грудня 2024 року на офіційному сайті Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України було розміщено нові середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії затверджені Головою Держенергоефективності.
З метою встановлення економічно обґрунтованого тарифу Приватне підприємство «Рівнетеплосервіс» 26 грудня 2024 року подало Заяву №359 про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії (з розрахунком тарифів та підтвердними матеріалами).
Заявник просив встановити тариф на виробництво та постачання теплової енергії за категоріями споживачів, враховуючи середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії, затверджені Головою Держенергоефективності від 20.12.2024 року, відповідно до ст. 20 ЗУ «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 2633-IV.
Суд зауважує, що встановлені рішеннями тарифи відповідають розміру встановлених законодавцем розміру середньозважених тарифів право на відшкодування яких отримав ПП «Рівнетеплосервіс» у відносинах з позивачем починаючи з 20 грудня 2024 року.
Водночас, позивач просить скасувати відповідні рішення з підстав порушення порядку застосування таких рішень та породження підстав для зміни фінансових зобов'язань Позивача перед ПП «Рівнетеплосервіс» після фактичного їх виконання.
У відповідності до ч.ч. 1, 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
У відповідності до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з цього правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, у даному випадку потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, у тому разі, коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.
Відповідно до усталеної судової практики обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18).
Відповідно до положень ч.2 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
З даного приводу суд зауважує, що способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Загальні способи захисту права у публічно-правових відносинах визначені положеннями статті 245 КАС України.
Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.
Крім того, аналогічно, положеннями частини дев'ятої статті 264 КАС України також передбачено, що Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
При цьому відповідно до статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 814/396/17, від 18.04.2018 у справі № 810/3687/16, від 20.08.2019 у справі № 817/368/16, від 10.09.2019 у справі № 826/3785/16, від 20.05.2020 у справі № 817/57/17.
Приписами статті 4 КАС України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:
- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
- індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Суд зауважує, що спірні рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради №27 від 25.02.2025 та №44 від 18.03.2025 є нормативно-правовими актами регуляторного характеру, тому єдиним наслідком визнання їх протиправними може бути визнання їх нечинним з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №183/6195/17(2-а/183/251/17) вказав, що перевіряючи законність рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права необхідно розмежовувати поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт».
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі №826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 20 травня 2020 року у справі № 310/6300/16-а(2-а/310/12/17), від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16 та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права позивача як скасування рішень відповідача.
В контексті зазначеного, суд зауважує, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин
Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.
Тому, суд зазначає про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 10 грудня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне (вул. Олега Дудєя, буд.8,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33001, код ЄДРПОУ 08005801)
Відповідач: Виконавчий комітет Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12А,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33028, код ЄДРПОУ 04057758)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне підприємство "Рівнетеплосервіс" (33019, м. Рівне, вул. Д.Галицького, 27, код ЄДРПОУ 39815181)
Суддя В.В. Щербаков