12 грудня 2025 року м. Рівне №460/20046/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд: 1) визнати протиправними та скасувати: рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.05.2025 року, рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.09.2025 року; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи із 14 травня 2025 року. В обґрунтування вимог зазначає, що 14.05.2025 звернувся до відповідача 2 з заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Проте, пенсійним органом відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю визначеного терміну проживання на території зони гарантованого добровільного відселення. Також відповідач 1 відмовив у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку з аналогічних підстав. Вважає рішення відповідачів протиправними та просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 14 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 правом на подання відзиву не скористався.
Відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що 14.05.2025 позивач подав до пенсійного органу заяву про призначення пенсії на умовах ст. 55 Закону №796. За принципом екстериторіальності ним розглянуто вказану заяву та рішенням від 21.05.2025 відмовлено у її задоволенні. Зазначив, що загальний страховий стаж позивача на час подання заяви про призначення пенсії становить 36 років 01 місяць 03 дні. Необхідний страховий стаж для позивача становить 25 років, тобто, мінімальний таж для призначення пенсії в 2024 році - 31 років зменшений на 6 років. За доданими документами періоди проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення становить 01 рік 02 місяці (станом на 1 січня 1993 року). В призначенні пенсії за віком відповідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", рішенням №172850032586 від 21.05.2025 відмовлено, оскільки позивач станом на 01.01.1993 не прожив (не відпрацював) 3 роки у зоні гарантованого добровільного відселення.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини, встановлені судом:
ОСОБА_1 є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 21.03.2002.
Згідно довідки №10-08/367 від 01.04.2025 ОСОБА_1 з 12.10.1991 по 14.09.1993, з 19.06.1996 по 16.10.2000 був зареєстрований та дійсно проживав у селищі Рокитне Сарненського району Рівненської області.
Селище Рокитне Сарненського (раніше - Рокитнівського) району Рівненської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
14.05.2025 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням відповідача 2 №172850032586 від 21.05.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що загальний страховий стаж заявника становить 36 років 1 місяць 03 дні. Тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 2 місяці, станом на 01.01.1993 - 1 рік 2 місяці, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Не погодившись із діями відповідача 2, позивач 06.08.2025 повторно звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням від 13.08.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.08.2025.
У зв'язку з неправомірним призначенням позивачу пенсії, відповідачем 1 здійснено перегляд рішення про призначення пенсії та 29.09.2025 відмовлено у призначенні пенсії позивачу через відсутність необхідного періоду проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Зазначив, що загальний страховий стаж заявника становить 27 років 3 місяці 03 дні. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1991 по 31.03.2000, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_3 від 17.11.1986 та довідки №5 від 31.03.2000, оскільки печатка організації не містить код ЄДРПОУ.
Не погоджуючись з рішеннями відповідачів 1 та 2, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абзац 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII).
Із аналізу наведеної правової норми слідує, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вказаного Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» іншими актами законодавства.
З матеріалів справи слідує, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1). Відповідно до п.2.1 Порядку №22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку №22-1 чітко відображено які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей - не передбачено чинним законодавством.
Згідно зі ст. 65 Закону №796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 №501 (далі - Порядок №501), передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З аналізу наведених норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Довідки про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.
Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
За правилами, встановленими п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, - категорія 3.
Окрім цього, пунктом 6 Порядку №501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Рівненської обласної державної адміністрації визнала, що позивач станом на 1 січня 1993 року прожила у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
Вказане вище спростовує доводи відповідачів щодо не підтвердження позивачем факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років.
При цьому згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно довідки №2978 від 24.01.1994, виданої Рокитнівською районної державною адміністрацією позивач у смт. Рокитне Рокитнівського району Рівненської області з 1970 по 14.09.1993.
Судом встановлено, що згідно довідки Рокитнівської селищної ради №10-08/367 від 01.04.2025 ОСОБА_1 був зареєстрований та дійсно проживав в селищі Рокитне Сарненського (раніше - Рокитнівського) району Рівненської області (зона гарантованого добровільного відселення), зокрема, в період з 12.10.1991 по 14.09.1993.
Оскільки, 01.04.2025 позивачу була видана нова довідка органу місцевого самоврядування про період проживання у зоні радіоактивного забруднення, то у суду відсутні підстави для врахування довідки від 24.01.1994.
Зі змісту спірного рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 29.09.2025 слідує, що ним не заперечується, що період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 1 рік 2 місяці 19 днів.
Згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 17.11.1986, довідки №38 від 08.08.2024 та довідки №5 від 31.03.2000 позивач працював з 17.11.1986 по 08.05.1987 в СМПК - 4 в селищі Рокитне Сарненського (раніше Рокитнівсього) району Рівненської області на посаді слюсара-сантехніка 1-го розряду; з 09.06.1987 по 26.08.1987 в КП "Рокитнерайагробуд" на посаді слюсара 3-го розряду; з 07.09.1988 по 22.11.1988 в КП "Рокитнерайагробуд" на посаді бетонника 2-го розряду; з 02.01.1991 по 31.03.2000 в МП "Свідомість" на посаді інженера постачальника.
КП "Рокитнерайагробуд" та МП "Свідомість" знаходилися на території селищі Рокитне Сарненського (раніше - Рокитнівського) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи викладене, доданими до матеріалів справи доказами не підтверджується період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років.
Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 по справі №572/456/17 (провадження № К/9901/22569/18, К/9901/22573/18), та від 31.07.2019 у справі № 572/1173/17 (провадження № 61-34544св18) висловлена правова позиція щодо періоду (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. Так, Верховний Суд сказав, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрація у зоні гарантованого добровільного відселення.
Аналогічна правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 11 березня 2024 року № 500/2422/23 провадження № К/990/40765/23.
Враховуючи сукупно надані сторонами докази та встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідачі 1, 2 підставно відмовили позивачу в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Зважаючи на те, що при розгляді заяви позивача про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ відповідачі діяли в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що встановлені чинним законодавством, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.
При цьому, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що оцінка таких обставин не має вирішального значення для правильного вирішення спору по суті.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень в ході розгляду справи довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, не знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинення певних дій відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 грудня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094, ЄДРПОУ/РНОКПП 21910427)
Суддя Т.О. Комшелюк