Справа № 420/16379/25
12 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:
- Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №163 від 21.04.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до вимог пункту “а» статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до вимог пункту “а» статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997) з урахуванням вислуги років на день звільнення у календарному обчисленні 24 роки 01 місяць 01 доба.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона, ОСОБА_1 , з 26.08.1997 року по 27.09.2021 року проходила службу в структурі органів податкової міліції. 02.10.2023 року позивач зверталася до голови Комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області із заявою про підготовку документів та направлення їх до ГУ ПФУ в Одеській області для призначення пенсії відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997). 27.01.2025 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/28140/23 було задоволено позов ОСОБА_1 до Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. Рішення Одеського окружного адміністративного суду було виконано, Комісією з реорганізації ДФС в Одеській області 07.04.2025 року за вих. №104/ДФС було направлено до ГУ ПФУ в Одеській області документи для призначення пенсії ОСОБА_1 . 01.05.2025 року на поштову адресу позивача надійшла відповідь від ГУ ПФУ в Одеській області, з якої вбачається, що 21.04.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення №163 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, оскільки ОСОБА_1 має календарну вислугу 24 роки 01 місяць 01 день, а для призначення пенсії, на думку відповідача, потрібно не менше 25 років календарної вислуги. Згідно зі статтею 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) мають право на пенсію за вислугою строків служби особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають на день звільнення зі служби вислугу на військовій службі або на службі в органах внутрішніх справ 20 років і більше. Разом із тим, відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI), пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше. Тобто, статтею 12 цього Закону після 07 липня 2011 року збільшено стаж позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні із цією статтею, у попередній редакції, що звужує права позивача у розумінні Конституції України. Однак, з урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, безпосередньо досліджених судом доказів, у справі №420/28140/23, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) та відмова у призначенні такої порушує його конституційне право на соціальний захист. Тобто, враховуючи що право позивача на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) було встановлено у судовому рішенні від 27.01.2025 року по справі №420/28140/23 (яке набрало законної сили), слід дійти до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №163 від 21.04.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним.
Ухвалою від 02.06.2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
16.06.2025 року від представника відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 передбачено, що для отримання права на призначення пенсії за вислугу років обов'язковою умовою є наявність саме календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років. Права на пенсію за вислугу років Позивач не має, тому Головним управлінням прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії. Дії Головного управління є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, Законах України, роз'яснювальних листах органів Пенсійного фонду. При розгляді питання про призначення пенсії за вислугу років Позивачу Головне управління не порушувало норм чинного законодавства та прав Позивача. Таким чином, Головне управління діє на підставі та у межах, передбачених діючим законодавством України і підстави для визнання їх протиправними відсутні.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах податкової міліції з 26.08.1997 по 27.09.2021 року, що підтверджується даними з послужного списку №М-110820.
27.09.2021 року наказом заступника голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області № 250-о ОСОБА_1 підполковника податкової міліції, старшого слідчого з особливо важких справ контрольно-методичного відділу Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області звільнено з посади та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п. «г» (через скорочення штатів) Постанови № 114 з 27 вересня 2021 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає - 24 роки, 01 місяць, 01 доба.
02.10.2023 року позивач звернулася до голови комісії з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області, в якій просила підготувати та направити до ГУ ПФУ в Одеській області документи для призначення їй пенсії за вислугою років на підставі пп. «а» ст.12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, яка діяла на 1997 рік.
05.10.2023 року Комісія з реорганізації ГУ ДФС в Одеській області листом-відповіддю за №352/ ДФС повідомила, що відповідно до ст. 12 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII у ОСОБА_1 не наступило право на призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року по справі № 420/28140/23, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997); зобов'язано Комісію з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997).
Листом від 07.04.2025 року Комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року по справі № 420/28140/23, яке набрало законної сили, оформлено та подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
21.04.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 163, яким відмовлено ОСОБА_1 у відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги - 25 років.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів з даним позовом до суду.
Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За ст.1 Закону №2262-XII, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Як передбачено п.«б» ст.1-2 Закону №2262-XII, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог ч.5 ст.30 цього ж Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького та рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького та рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
У силу вимог ст.2 Закону №2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії у відповідності до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
За приписами п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-XII, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п.п. «б»-«д», «ж» ст.1-2 цього Закону (окрім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього ж Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.
Як наслідок, згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.08.2023р. у справі №200/4951/22, від 11.09.2023р. у справі № 480/4827/22, від 07.09.2023р. у справі №560/9478/22, від 15.09.2023р. у справі №380/10714/22, від 18.10.2023р. у справі №360/17/23.
Судом встановлено, що 27.09.2021 року наказом заступника голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС в Одеській області № 250-о ОСОБА_1 підполковника податкової міліції, старшого слідчого з особливо важких справ контрольно-методичного відділу Слідчого управління фінансового розслідувань Головного управління ДФС в Одеській області звільнено з посади та з податкової міліції ДФС у запас ЗСУ за ст. 64 п. г (через скорочення штатів) Постанови № 114 з 27 вересня 2021 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає - 24 роки, 01 місяць, 01 доба.
Тобто, станом на дату звільнення зі служби та дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії у відповідності до вимог пункту «а» статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у позивача, ОСОБА_1 , була відсутня вислуга у календарному обчисленні 25 років і більше.
Суд вважає безпідставними посилання представника позивача на те, що позивачу слід призначити пенсію за вислугою років відповідно до вимог пункту “а» статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997), оскільки Законом № 2262-ХІІ врегульовано право на пенсійне забезпечення після звільнення осіб, визначених ст. 1 цього Закону зі служби, а тому його приписи не можуть бути застосовані до звільнення зі служби.
У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Верховний Суд в постанові від 14 травня 2025 року по справі № 120/10332/23 звернув увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
За таких підстав, приймаючи оскаржуване рішення від 21.04.2025 року № 163, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Головне управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не мало законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним.
Також суд вважає неспроможними посилання позивача на те, що право позивача на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду) було встановлено у судовому рішенні від 27.01.2025 року по справі №420/28140/23 (яке набрало законної сили), з огляду на те, що рішення по справі № 420/28140/23 не містить вимог зобов'язального характеру для Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Тобто, після підготовки та направлення документів для призначення пенсії позивачу до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішення суду по справі № 420/28140/23 є виконаним.
Саме рішення суду від 27.01.2025 року по справі №420/28140/23 у частині встановлених судом обставин не містить такої обставини, що встановлена судом, як встановлення права позивача на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ст.12 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду).
Крім того, частиною 7 ст. 78 КАС України визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №163 від 21.04.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до вимог пункту “а» статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду - 26.08.1997) - є правомірними, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.
Оскільки у позові відмовлено, понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В.Андрухів
.