Справа № 420/20555/25
12 грудня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незарахування ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік як особи, яка є заброньованою, виключення з військового оперативного резерву та звільнення зі служби у військовому резерві у зв'язку наявним бронюванням;
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 зарахувати ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік як особу, яка є заброньованою;
Виключити ОСОБА_1 з військового оперативного резерву та звільнити зі служби у військовому резерві у зв'язку наявним бронюванням.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.04.2024 року, він зарахований до військового оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 . Також, позивач отримав відстрочку від мобілізації строком на 12 місяців, до 23.10.2025 року та звернувся з рапортом про звільнення з військового оперативного резерву на підставі наявного бронювання, однак відповідь не отримав. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система Оберіг) станом на 01.06.2025 року інформація про бронювання позивача строком до 23.10.2025 року відсутня, а бронювання фактично анульовано за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким надано в усній формі відповідь, що особи, які зараховані до оперативного резерву не мають право на бронювання.
Ухвалою суду 01.07.2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначає, що позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу, адже стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не застосовується напряму до резервістів, а лише з урахуванням ст. 39-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідне посвідченні про відстрочку йому видано помилково та є недопустимим доказом у справі, тоді як допустимим є рішення про бронювання, якого немає.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить такі висновки.
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року призваний на строкову військову службу, увільнений з посади на час проходження військової служби.
У квітні 2024 року звільнений в запас Збройних Сил України, ВОС 100203.
На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.04.2024 року зарахований до військового оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з посвідчення серії НОМЕР_2 від 23.10.2024 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493, позивачу надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на 12 місяців, з дня оформлення відстрочки від призову.
Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (система Оберіг) відсутня інформація про відстрочку від призову на військову службу строком до 23.10.2025 року, як працівнику критично-важливого підприємства відповідно до посвідчення про бронювання.
Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незарахування ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік як особи, яка є заброньованою, виключення з військового оперативного резерву та звільнення зі служби у військовому резерві у зв'язку наявним бронюванням, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Згідно з ч. 2 ст. ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.
Частиною 3статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст.22 Закону № 3543-ХІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки № 154 від 23.02.2022 року, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За приписами п.12 цього Положення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Таким чином, призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки на підставі ст.22 Закону № 3543-ХІ та Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабміну України № 154 від 23.02.2022 року.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Так, згідно зі ст. 26-2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в особливий період на службу у військовому оперативному резерві в обов'язковому порядку зараховуються особи, звільнені з військової служби, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров'я придатні до служби у військовому резерві та відповідають встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.
Контракт про проходження громадянином України служби у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань не може бути припиненим (розірваним) в особливий період, а громадянин, який його уклав та зарахований до військового оперативного резерву, продовжує службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань на умовах, визначених законодавством, до завершення особливого періоду.
Після завершення особливого періоду громадяни, які проходили службу у військовому оперативному резерві, мають право в добровільному порядку укласти контракт про проходження служби у військовому резерві на умовах, визначених цим Законом.
Суд встановив, що на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.04.2024 року зарахований до військового оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 .
Вказаний наказ є чинним, доказів, які б спростовували вказаний факт позивач не надав.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 39-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України може бути прийнято рішення про призов громадян України, зарахованих до військового оперативного резерву, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Завдання, обсяги, строки та порядок проведення призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначаються Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України в рішенні про його проведення.
Призов громадян України на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та їх оповіщення здійснюються командирами військових частин - стосовно громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом та/або зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву, та керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки - стосовно громадян України, які після їх звільнення з військової служби зараховані до військового оперативного резерву.
Згідно з ч. 8 ст. 39-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», призову на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період не підлягають також громадяни України, визначені абзацами четвертим - дванадцятим частини першої та частиною другою статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: 1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
При цьому, з огляду на зміст ч. 8 ст. 39-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», приписи п. 1 ч 1 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не розповсюджуються на резервістів, у зв'язку із чим, вимоги позивача щодо зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік як особу, яка є заброньованою з виключенням ОСОБА_1 з військового оперативного резерву та звільненням зі служби у військовому резерві у зв'язку наявним бронюванням є безпідставними та такими, що не належать до задоволення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 243, 245, 246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 12.12.2025 року, з урахуванням терміну тимчасової непрацездатності судді Бжассо Н.В.
Суддя Н.В. Бжассо
.