Справа № 420/27305/25
12 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
12 серпня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (сформована в системі “Електронний суд» 11.08.2025 року) до Військової часини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:
прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 18.08.2025 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності подання суду заяви про залучення ОСОБА_1 до участі у справі у належному процесуальному статусі та доказів направлення копії позовної заяви з додатками цій особі; встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 5 днів з дня вручення копії даної ухвали позивачеві.
22.08.2025 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подав позовну заяву, у якій просить суд:
прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі.
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року.
Ухвалою суду від 27.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії матеріалів, які стали підставою для прийняття наказу (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі є військовослужбовцями та на момент виникнення спірних правовідносин проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_3 . 20 липня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийнятий наказ (з адміністративно-господарської діяльності) № 978, яким позивачів притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарні стягнення. Оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку із тим, що у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності, а оскаржуване рішення прийнято не уповноваженим командиром, який не мав повної дисциплінарної влади по відношенню до позивачів відповідно до вимог статті 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Крім того, протиправність оскаржуваного наказу стороною позивача пов'язується із тим, що відповідачем було допущено порушення процедури прийняття спірного наказу, що виявилося зокрема у відсутності в наказі відомостей про ступінь вини позивачів, як того вимагає не лише Інструкція з діловодства в Збройних Силах України, а й Дисциплінарний статут Збройних Сил України.
По-друге, за твердженням позивачів, спірний наказ хоча і містить візування, але таке погодження випереджає дату прийняття самого наказу. До того ж не всі посадові особи, які погодили спірний наказ зазначили дату такого візування, а ті посадові особи, що поставили дату зазначили візування як « 19.07.2025 року», тобто у час коли спірний наказ ще не був прийнятий загалом.
На думку позивачів в спірному наказі взагалі відсутня інформація про ступінь їх вини та усупереч вимогам статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України при накладенні дисциплінарного стягнення у позивачів пояснення не відбиралися.
Окремо сторона позивача звертає увагу суду на те, що оскаржуваний наказ відповідача не може вважатися обґрунтованим, оскільки не містить конкретизації, які саме пункти чи підпункти статей Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України було порушено позивачами з огляду на наявні у них функціональні обов'язки. При цьому ставлення у вину ОСОБА_2 недотримання ним вимог статей 66 та 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є неправомірним позаяк вказані положення мають відношення до командира бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону), а ОСОБА_2 рівнозначну посаду не займає.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, хоча про відкриття провадження у справі повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа в особистий кабінет в підсистемі «Електронний Суд» військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є військовослужбовцями Військової частини НОМЕР_2 , мають статус учасників бойових дій.
20 липня 2025 року командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким відповідно до пунктів 1 та 2 вирішено командира військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_1 та начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_2 за порушення вимог статей 11, 16, 59, 66, 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 3, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на виконання статей 7, 45, 55, 86 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарні стягнення, передбачені пунктом «а» та «б» статті 48 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України - «ЗАУВАЖЕННЯ» та «ДОГАНА» (відповідно).
При цьому відповідачем зазначено, що Військова частина НОМЕР_2 перебуває в оперативному підпорядкуванні командира Військової частини НОМЕР_1 , який є прямим (начальником) командиром Військової частини НОМЕР_2 .
Начальнику адміністративної групи штабу Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року, наказано довести наказ до особового складу згідно розрахунку доведення - направити супровідним листом копію цього наказу до командування військової частини НОМЕР_3 для обліку та врахування під час здійснення виплат з урахуванням вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018.
Контроль за виконанням наказу, відповідно до пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року, покладено на начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_1 .
Листом № 1559/10665 від 23.07.2025 року військова частина НОМЕР_1 засобами СЕДО направила на адресу військової частини НОМЕР_2 копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.07.2025 року № 978 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» для обліку та врахування під час здійснення виплат майору ОСОБА_1 та капітану ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності» № 978 від 20.07.2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», вважаючи його протиправним, позивачі звернулися до суду із даним позовом для захисту своїх прав.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд враховує наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут).
Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Положеннями статті 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі статтею 26 Статуту, військовослужбовців залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
У свою чергу, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права і командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут).
Згідно з положеннями статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Частиною 3 статті 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); г) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
В силу вимог статей 83 та 84 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Системний аналіз вищенаведених правових норм дозволяє суду зробити висновок, що на військовослужбовців покладається обов'язок неухильного дотримання військової дисципліни, а командир у свою чергу повинен реагувати на кожен випадок порушення підлеглими військовослужбовцями військової дисципліни та за наявності підстав притягати їх до дисциплінарної відповідальності.
За обставинами цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставилося у вину те, що ними не надано вчасно підсумкового бойового донесення військової частини НОМЕР_2 згідно вимог табелю термінових донесень командира Військової частини НОМЕР_1 .
З наявних в матеріалах справи доказів, суд убачає, що належних та достатніх доказів, які б доводили обставини вчинення позивачами дисциплінарного порушення і як наслідок правомірність прийнятого рішення відповідачем не надано.
При цьому суд зазначає, що вимогами статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також погоджується із тим, що посилання у спірному наказі лише на рапорт майора ОСОБА_3 від 15.07.2025 № 3807/р як на єдиний доказ, що підтверджує факт вчинення позивачами дисциплінарного порушення не може бути достатнім для притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності у зв'язку із тим, що такий документ містить викладення власних суджень особи, яка склала рапорт/надала пояснення, про відповідну подію.
У контексті спірних правовідносин, суд наголошує, що притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення без проведення службового розслідування можливо лише, якщо її вину повністю доведено, тобто за наявності беззаперечних фактів, що підтверджують вчинення особою дисциплінарного правопорушення.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №817/1221/16.
За відсутності доказів, які б достовірно підтверджували факт неналежного виконання позивачами обов'язків військової служби за займаними посадами, суд приходить висновку, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» не може вважатися законним.
Суд також погоджується із доводами сторони позивачів, що при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем відносно ОСОБА_2 не було враховано те, що положення статей 66 та 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України стосуються командира бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону), натомість ОСОБА_2 займав посаду начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 і його функціональні обов'язки визначені статтями 68 та 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Відтак, суд робить висновок, що у даному випадку порушення ОСОБА_2 вимог статей 66 та 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є таким, що не знайшло свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи та відповідач в процесуальному порядку не довів правомірність таких висновків в оскаржуваному наказі.
Надаючи правову оцінку доводам позивачів, що спірний наказ прийнято не уповноваженим командиром та який не мав повної дисциплінарної влади по відношенню до позивачів, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 Статуту.
Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командиром, завжди мають і старші командири.
Частиною 1 статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
У свою чергу, статтями 28 та 29 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до статті 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Отже, суд констатує, що Статутами Збройних Сил України чітко унормовано питання підлеглості військовослужбовців та наділення командирів правом на вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців з правом накладення на них дисциплінарних стягнень. У Збройних Силах України допускаються випадки тимчасового підпорядкування військовослужбовців за службою, що також наділяє командирів правом вирішувати питання щодо дисциплінарної відповідальність військовослужбовців, які тимчасово перебувають у їх підпорядкуванні.
Таким чином, для правильного вирішення даної адміністративної справи, з урахуванням заявлених підстав позову, суд зокрема має перевірити наявність у командира військової частини НОМЕР_1 права притягати позивачів до дисциплінарної відповідальності.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин був командиром військової частини НОМЕР_2 , а ОСОБА_2 займав посаду начальника штабу - заступника командира військової частини НОМЕР_2 .
Згідно пункту 1 та підпункту 1.3 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 231 від 31.07.2025 року слідує, що відповідної до спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України», директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року «Про проведення додаткових організаційних заходів у Силах територіальної оборони Збройних Сил України в 2025 році» та наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 26 травня 2025 з 01 серпня 2025 року ввести в дію штат та військову частину НОМЕР_2 вважати НОМЕР_4 батальйоном територіальної оборони військової частини НОМЕР_3 .
Отже, матеріалами справи підтверджено, що військова частина НОМЕР_2 перебувала в підпорядкуванні військовій частині НОМЕР_3 . До того ж, правильність таких висновків суду підтверджується зокрема і тим, що у спірному наказі відповідач у підпункті 3.2 пункту 3 зазначив про необхідність направлення копії наказу до командування військової частини НОМЕР_5 обліку та врахування під час здійснення виплат з урахуванням вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018.
Суд, за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів, вважає недоведеною обставину оперативного підпорядкування Військової частини НОМЕР_2 командиру Військової частини НОМЕР_1 . Будь-яких вагомих доводів із наданням відповідних доказів цьому відповідачем не надано, а суд у свою чергу не наділений повноваженнями ґрунтувати висновки в адміністративних справах на припущеннях, де діє презумпція вини суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що доводи позивачів щодо відсутності у командира Військової частини НОМЕР_1 права притягати до дисциплінарної відповідальності та накладати дисциплінарні стягнення на позивачів у даному випадку знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відповідачем зворотнього не доведено та не надано будь-яких доказів суду.
Звертаючись до суду із цим адміністративним позовом сторона позивача зокрема наголошувала, що при прийнятті оскаржуваного наказу не було отримано від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пояснень по суті спірних правовідносин, що не відповідає вимогам статті 86 Дисциплінарного статуту, а сам наказ не містить інформації щодо ступеня вини позивачів.
Суд звертає увагу на те, що положення статті 86 Дисциплінарного статуту не може бути застосоване у даному випадку, оскільки виходячи із змісту даного нормативного положення воно застосовується у випадку призначення та проведення службового розслідування. Втім, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у даному випадку службове розслідування не призначалося.
У зв'язку із цим доводи сторони позивача щодо неотримання відповідачем пояснень у позивачів по обставинам, які і стали підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності судом відхиляються з вищевикладених мотивів.
Що ж стосується посилання позивачів на відсутність в оскаржуваному наказі відомостей про ступінь вини військовослужбовців, суд зазначає, що під час офіційного з'ясування обставин справи на підставі наявних доказів, встановлено відсутність вини позивачів в неналежному виконанні службових обов'язків у зв'язку із чим заявлені доводи є обґрунтованими та приймаються судом. На переконання суду, притягнення позивачів до дисциплінарної відповідальності за відсутності встановлення їх вини також вказує на протиправність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 .
Стосовно доводів сторони позивача щодо порушення відповідачем правил візування оскаржуваного наказу суд такі твердження відхиляє, оскільки матеріали справи не містять аркушу погодження наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Позивачами при зверненні до суду не надано жодного доказу, який би підтверджував порушення відповідачем правила візування спірного наказу, а відтак суд за відсутності відповідних доказів визнає дану обставину не підтвердженою й відхиляє такі аргументи у зв'язку із їх необґрунтованістю.
При цьому, у даному випадку судом також враховується і те, що дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Скасування рішення суб'єкта владних повноважень з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
На переконання суду недотримання процедури візування спірного наказу у даному випадку само по собі не може бути самостійною підставою для його скасування лише з цих мотивів, оскільки ключовим у даному випадку є встановлення факту наявності чи відсутності складу дисциплінарного проступку в діяннях позивачів.
Отже, суд вважає, що позивачами не доведено обставини, що у даних спірних правовідносинах мало місце порушення відповідачем правил візування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності і що вказане у свою чергу суттєво вплинуло на прийняття рішення, яке оскаржується в судовому порядку.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 978 від 20.07.2025 року є протиправним та наявні правові підстави для його скасування, оскільки такий акт індивідуальної дії прийнятий всупереч вимогам чинного законодавства України та за відсутності встановлення складу дисциплінарного проступку позивачів.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваного наказу не доведена та не обґрунтована.
Отже, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з вищенаведених мотивів.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи те, що позивачі звільнені від сплати судового збору та інших витрат, пов'язаних із розглядом справи не понесено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №978 від 20.07.2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивачі:
ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_7 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Суддя М.М. Аракелян