Рішення від 12.12.2025 по справі 420/19655/24

Справа № 420/19655/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державної міграційної служба України про визнання протиправними та скасування рішень і зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного 21.06.2024 надійшов позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 до Державної міграційної служба України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.05.2024 року № 89-24, яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка погребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог у позові вказано, що у грудні 2022 року позивач повторно звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 27.05.2024 року № 89-24 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 16 липня 2023 року розивач поштою отримав повідомлення видане Головним управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 60 від 03.06.2024 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У позові зазначено, що існує ризик переслідувань позивача, у зв'язку з релігійними переконаннями та політичними поглядами. а також, членством в організації «Хізб ут-Тахрір», яка визнана терористичною організацією та забороненою у РФ. За фактом членства та активної діяльності у вказаній організації щодо позивача та її єдиновірців було порушено кримінальну справу за участь в терористичній організації та пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 205-5 КК рф. Маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через релігійні та політичні переконання, позивач змушена були покинути російську федерацію. Також, вказано у позові, спостерігається значне посилення переслідування в російській федерації членів вищезазначеної організації після 2022 року (масові затримання та обвинувачення в екстремістській та терористичній діяльності і як наслідок тривалі строки позбавлення волі для членів партії та лідера «Хізб ут-Тахрір» в рф, доступ правоохоронних органів рф до списків членів партії та їх місць перебування), що також стало однією із підстав повторного звернення позивача.

Ухвалою судді від 27.06.2024 року по справі № 420/19655/24 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі, відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

15.07.2025 року від представника Державної міграційної служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 по справі № 420/19655/24, в якому вказано, що відповідач не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкегі про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стан жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. В своєму адміністративному позові ОСОБА_1 посилається на те, що вона не може повернутися до країни громадянської належності через порушену кримінальну справу за участь у Хізб ут-Тахрір та порушення міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. У відзиві вказано, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що за матеріалами особової справи основною причиною виїзду за межі країни громадянської належності вказано переховування від кримінального переслідування. Інших істотних елементів за матеріалами особової справи не виявлено. З матеріалів особової справи спостерігається, що позивач не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Так, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 .

21.06.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов (справа №420/19659/24) ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 27.05.2024 року № 90-24, яким ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_3 .

Ухвалою судді від 28.06.2024 року по справі №420/19659/24 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).

Ухвалою суду від 28.06.2024 року по справі №420/19659/24 у задоволенні клопотання п клопотання Позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

15.07.2024 року від представника Державної міграційної служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_3 по справі №420/19659/24, в якому зазначено, що ДМС не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі -Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кари тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. В своєму адміністративному позові ОСОБА_3 посилається на те, що він не може повернутися до країни громадянської належності через порушену кримінальну справу стосовно його дружини за участь у Хізб ут-Тахрір, порушення нею міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та спільну втечу з росії, додатковою обставиною неможливості повернення до росії шукач захисту повідомив факт ймовірної мобілізації до лав збройних сил рф. Інших істотних елементів за матеріалами особової справи не виявлено. З матеріалів особової справи спостерігається, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як вказано у відзиві, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 .

25.06.2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом (справа №420/20125/24) до Державної міграційної служби України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України віл 27.05.2024 року № 91-24, яким ОСОБА_4 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_4 .

Ухвалою судді від 01.07.2024 року по справі №420/20125/24 залишено без задоволення клопотання ОСОБА_4 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишити без задоволення, відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

15.07.2024 року від представника Державної міграційної служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_4 по справі №420/20125/24, в якому зазначено, що відповідач не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі -Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

У відзиві вказано, що в своєму адміністративному позові ОСОБА_4 посилається на те, що він не може повернутися до країни громадянської належності через кримінальне переслідування правоохоронними органами росії його матері - ОСОБА_1 у зв'язку з її членством в забороненій організації «Хізб ут-Тахрір». Додатковою причиною повідомив про ймовірність мобілізації. Інших істотних елементів за матеріалами особової справи не виявлено. З матеріалів особової справи спостерігається, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Як зазначено відповідачем, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 .

23.07.2024 року (вх.№ 29714/24) від ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 по справі №420/19655/24 надійшло клопотання про об'єднання в одне провадження адміністративні справи № 420/19655/24, № 420/19659/24 та № 420/20125/24 під загальним номером № 420/19655/24.

Ухвалою суду від 25.07.2024 року по справі №420/19655/24 задоволено клопотання ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 про об'єднання справ в одне провадження, об'єднано в одне провадження адміністративні справи №420/19655/24, №420/19659/24 та №420/20125/24 ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державної міграційної служба України про визнання протиправними та скасування рішень і зобов'язання вчинити певні дії - під загальним номером №420/19655/24.

06.08.2024 року від представника позивачів до суду надійшла відповідь на відзив.

За вх.№ЕС/31657/24 від представника позивачів до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження

За вх.№ЕС/48466/24 від представника позивачів до суду надійшло клопотання, в якому представник просить суд здійснити виклик в судове засідання та допитати в якості свідків у справі №: 420/19655/24:

1. ОСОБА_5 Голова інформаційного офісу Хізб ут-Тахрір в Україні: Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; тел. НОМЕР_1 . Може підтвердити факт членства та участі позивача у Хізб ут-Тахрір, також надати офіційну інформацію про цілі, методи та ідеологію Хізб ут-Тахрір, та її цілей в роботі на території України, а також повідомити про сучасний стан діяльності організації Хізб ут-Тахрір на території російської федерації, факти переслідувань та арештів з боку правоохоронних органів РФ уленів Хізб ут-Тахрір.

2. ОСОБА_6 юрист ГО «Правозахисний рух Криму». Місце проживання: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 . Може підтвердити факти переслідування членів Хізб ут-Тахрір в російській федерації на прикладі анексованого Криму.

Ухвалами суду від 11.12.2025 року

- відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачів про розгляд справи №420/19655/24 за правилами загального позовного провадження;

- відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачів про виклик свідків.

Станом на дату вирішення даної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовними заявами, відзивами на позови, відповіддю на відзиви, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою російської федерації, уродженкою м. Челябінська, рф, місце постійного проживання: рф, Республіка Татарстан, м. Альмєтьєвськ, за національністю - росіянка, за віросповіданням - мусульманка, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова російська.

За сімейним станом позивач - одружена з 25.10.2012 року на гр. рф ОСОБА_3 , з яким має трьох спільних неповнолітніх дітей:

доньку на установчі дані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

сина на установчі дані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився на території України;

доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка теж народилась на території України;

Крім того, позивач має сина від першого шлюбу на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Так, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не вписані у довідку матері, так як мають підстави на набуття громадянства України.

ОСОБА_1 має середню спеціальну освіту, яку здобула у середній школі м. Челябінська рф протягом 1989-1998 років та у професійному технічному училищі протягом 1998-2001 років за спеціальністю повар-кондитер. На Батьківщині позивач працювала касиром в магазині “ 5» в м. Альмєтьєвськ РФ протягом 2008-2011 років та адміністратором в ресторані ОО “Рєвьєра» в м. Альмєтьєвськ. На території України позивач не працює, невійськовозобов'язана.

На території рф, починаючи з 2013 року, вона є членом політичної партії “Хізбут-Тахрір», в якій займалась проведенням закликів до ісламу. 22.03.2016 року стосовно позивача була порушена кримінальна справа за звинуваченнями у скоєнні злочину, передбачених ч.2 ст.205.5 кримінального кодексу рф. Відповідно до умов домашнього арешту, позивач не мала права виходити за межі житлового приміщення за адресою постійного проживання.

15.07.2016 позивач за допомогою свого чоловіка звільнилась від пристрою, який відстежував її місцеположення та разом зі своїм чоловіком за допомогою посередників виїхала до України. Виїзд з країни походження зі слів позивача, відбувся через кримінальні переслідування, які пов'язані з належністю до політичної партії “Хізбут-Тахрір».

ОСОБА_1 22 серпня 2016 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою №170 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України №392-17 від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є громадянином російської федерації, уродженцем м. Альмєтьєвськ, рф, за національністю - росіянин, за етнічною належністю - татарин, за віросповіданням - мусульманин, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова татарська, вільно володіє російською мовою. За сімейним станом - одружений на гр. рф ОСОБА_1 та мають трьох спільних неповнолітніх дітей: доньку на установчі дані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; сина на установчі дані ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився на території України та доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка теж народилась на території України.

ОСОБА_3 має середню спеціальну освіту, яку здобув у загальноосвітній школі №18 м. Альмєтьєвська протягом 1996-2003 років, в послідуючому навчався в ліцеях №3, №65 м. Альмєтьєвська, за спеціальністю електромонтер. На батьківщині позивач офіційно працював на заводі, на посаді стажера-електромонтера протягом 2008 року, починаючи з 2009 року позивач працював стрілком-контролером у організації “Тат-Нефть», НГДУ “Алемєтьєв-Нефть» протягом 2009-2011 років. Інколи підробляв в охороні, а починаючи з 2013 року і до виїзду з країни громадянської належності у 2016 році позивач працював масажистом. На території України позивач не працює, невійськовозобов'язаний.

ОСОБА_3 на території російської федерації, починаючи з 2013 року є членом партії “Хізбут-Тахрір», в якій займався проведенням закликів до ісламу, закликів до встановлення так названої “ісламської держави», отриманням та поширенням знань про іслам, організацією та проведенням зборів членів партії (хала катів).

Також, ОСОБА_3 22 серпня 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою №169 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

Рішенням Державної міграційної служби України №394-17 від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні.

Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року у справі № 815/5587/17, позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 394-17 від 13.10.2017 року, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 394-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Зазначене рішення суду набрало законної сили згідно з Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року.

13.12.2018 року ДМС України прийнято рішення № 55-18 про повторний розгляд заяв позивачів про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

31.08.2020 року ДМС України прийнято рішення № 364-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 .

07.08.2020 року ДМС України прийнято рішення № 340-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 .

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями вони звернулися з позовом до Одеського окружного адміністративного суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 року по справі № 420/11544/20 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії- задоволено.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року скасовано. Ухвалено по справі №420/11544/20 нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянство російської федерації, національність росіянин, віросповідання ОСОБА_9 (мусульманин).

ОСОБА_4 має базову середню освіту, яку здобув у навчальних закладах: школі №2 (Республіка Татарстан, м. Альметьєвск з 1 по 4 класи), школі №21 (Республіка Татарстан, м. Альметьєвск) з 5 по 8 класи, приватному навчальному закладі «Харківський навчально-виховний комплекс «Мир» Харківської області з 8-9 класи (на території України є свідоцтво про здобуття базової середньої освіти від 12.06.2020 № НОМЕР_3 ).

На Батьківщині позивач не працював. На території України не працював, підробляв заробітками різноробочим. На теперішній час він допомагає іншим членам своїй родині у власній справі та доглядає за молодшими сестрами і братом. Невійськовозобов'язаний.

ОСОБА_4 ніколи не притягався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності на Батьківщині.

Виїзд із країни громадської належності відбувся через бажання возз'єднатися разом із своїми батьками, а саме матір'ю та вітчимом, які у 2016 році виїхали нелегально із росії до України через переслідування у політичній партії «Хізбут-Тахрір», відкриття кримінальної справи по відношенню до його матері через її участь у вищевказаній організації, яка є забороненою на території росії .

З 2019 року тобто з моменту прибуття до України та станом на теперішній час є учнем політичної партії «Хізб ут-Тахрір», де протягом останніх двох років отримує знання.

15.12.2022 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача з заявою про звернення за захистом в Україні.

Щодо причин звернення за захистом позивач вказав факт того, що 10.10.2018 року в росії заарештували ОСОБА_10 , якого російська влада вважає головою політичної партії «Хізбут-Тахрір». Разом з тим, під час проведення спецслужбами обшуків якого був отриманий доступ до переписки Нізамова, в якому вказаний факт членства батьків особи в політичній партії Хізбут-Тахрір» та факт переїзду з росії до України.

04.01.2023 року відповідач приймаючи до уваги висновок прийняв наказ №03 про відмову ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ОСОБА_1 15.12.2022 року повторно звернулась до відповідача з заявою з заявою про звернення за захистом в Україні в свої інтересах та в інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .

Щодо причин звернення за захистом, позивач вказала факт того, що 10.10.2018 року в росії заарештували ОСОБА_10 , якого російська влада вважає головою політичної партії «Хізбут-Тахрір». Разом з тим, під час проведення спецслужбами обшуків якого був отриманий доступ до переписки Нізамова, в якому вказаний факт членства її та чоловіка ОСОБА_11 в політичній партії Хізбут-Тахрір» та факт переїзду з росії до України.

04.01.2023 року відповідач приймаючи до уваги висновок прийняв наказ №03 про відмову ОСОБА_1 оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.12.2022 року ОСОБА_3 повторно звернувся до відповідача з заявою про звернення за захистом в Україні.

Щодо причин звернення за захистом, ОСОБА_3 вказав факт того, що 10.10.2018 року в росії заарештували ОСОБА_10 , якого російська влада вважає головою політичної партії «Хізбут-Тахрір». Разом з тим , під час проведення спецслужбами обшуків якого був отриманий доступ до переписки Нізамова, в якому вказаний факт членства його та його жінки в політичній партії Хізбут-Тахрір» та факт переїзду з росії до України.

04.01.2023 року відповідач приймаючи до уваги висновок прийняв наказ №03 про відмову ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року по справі №420/860/23, яке набрало законної сили 18.10.2023 року визнано протиправним наказ ГУ ДМС України в Одеській області №03 від 04.01.2023 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправними та скасувати їх, зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ ДМС в Одеській області від 19.10.2023 року було проведено повторний розгляд заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 повідомлено Головним правлінням ДМС в Одеській області, відповідно до повідомлення про відмову

Так, 20.03.2024 за результатами розгляду заяви та особової справи ОСОБА_1 , Головне управління ДМС в Одеській області склало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок).

Висновком, зокрема, встановлено, що за результатом опитування, отримані такі твердження:

- загальні права заявниці в рф не порушувалися (арк. 6-7 співбесіди від 28.12.2022);

- заявниця мала доступ до державних, комерційних, медичних та інших установ, користувалася правом на вільне переміщення територією рф, існував доступ до освіти і працевлаштування (арк. 8 співбесіди від 28.12.2022);

- без перешкод і дискримінації заявниця утворила родину, виховувала неповнолітніх дітей, користувалася правом релігійної свободи і відвідування мечеті. Додатковими критеріями, що вказують на відсутність порушення п.13 ч.1 ст. 1 Закону, що узгоджується із ст. 14 Директиви № 2011/95/ЄС є наступне:

а) за матеріалами особової справи встановлена відсутність ознак щодо можливого застосування до позивача серйозної шкоди у вигляді смертної кари, через відсутність у законодавстві таких норм права, підтвердженням зазначеного є наступне. Джерело ІКП: https://www.bbc.com/russian/russia/2014/04/140408_russia_no_death_penalty;

б) у регіоні постійного проживання (Республіка Татарстан) не виявлено фактів загальнопоширеного насильства, які б були пов'язані з ситуацією міжнародного або внутрішнього конфліктів;

в) у рамках порушеної в рф кримінальної справи узгоджені приписи ст. 5 Європейською Конвенцією з прав людини 1950 року, а саме:

- процедура затримання проведена рідною для заявниці мовою;

- процедури обшуку і вилучення речей проведені відповідно до процесуальних документів (докази долучені заявницею до матеріалів особової справи);

- ОСОБА_1 була забезпечена державним адвокатом, який додатково ознайомив її з правами і обов'язками, брав участь у допиті, судових засіданнях, у тому числі при продовженні строків застосування домашнього арешту;

- затримання у рамках кримінальної справи не перевищувало дозволених термінів тримання. Зокрема, наступного дня після затримання відбулося судове сідання, винесено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, особу доставлено до СІЗО задля повернення власних речей і до адреси проживання;

- відповідно до власної заяви досудової інстанції в умовах перебування під запобіжним заходом, домашній арешт було пом'якшено. Позивач отримала можливість кожного дня виходити на свіже повітря, дозвіл на прогулянку протягом 2 годин, а також дозвіл на відвідування об'єктів побутового характеру (магазини, базари), будь-які обмеження щодо доступу до адміністративних послуг не застосовувалися. Зокрема, у рішенні суду передбачено безперешкодне звернення заявниці до медичних установ у разі виникнення такої доцільності;

-незважаючи на той факт що чоловік позивача належав до Хізб ут-Тахрір, він проходив по кримінальній справі виключно як свідок;

- будь-які елементи серйозної шкоди у вигляді фізичної сили чи погроз не застосовувалися, в тому числі по відношенню до родичів заявниці, які проживають в країні громадянської належності. Так, станом на 2024 рік в рф проживають: матір, вітчим, рідний брат, тітки і племінниці по лінії матері заявниці, будь-які дискримінаційні елементи на їх адресу за матеріалами особової справи не надходили і не виявлені, погрози відсутні, що підтверджується шукачем захисту самостійно;

г) під час незаконного виїзду позивача до України в липні 2016 року, неповнолітні діти залишені на виховання матері, елементи дискримінаційного характеру не виявлені.

д) під юридичними термінами переслідування, тортури і дискримінація, заявниця називає: офіційне порушення кримінальної справи за злочин, судове рішення про застосування домашнього арешту, одягнення електронного браслету, офіційну заборону діяльності Хізб ут-Тахрір в рф.

У висновку звертається увага, що позивач не поділяє державної політики та вважає забороненими:

- елементи усиновлення дітей;

- телебачення, будь-які розважаючи заклади, де відбувається продаж

- алкоголю чи тютюну;

- контрацепцію;

- відкриті частини тіла для жінок (руки, шия, ноги);

- не поділяє традиційного Ісламу, називає таких мусульман «харам». Така ж саме ідеологія спостерігається по відношенню до євреїв та християн, заявниця вважає правильним аспект заборони будування церков;

- вважає правильним ідеологію Хізб ут-Тахрір, насамперед через застосовування покарання у разі відмови християн від Халіфату;

- заявниця проти демократичних принципів, вважає владу будь-якої держави такою, що не відповідає принципам Халіфату.

У висновку зазначено, що лист організації «Меморіал» від 08.02.2021 № 11/21 не розкриває нової інформації. Відомості про належність заявниці до Хізб ут-Тахрір та про перебування в Україні є відомим фактом для правоохоронних структур рф та були предметом розгляду в справ № 420/11544/20, в якій постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Щодо арешту в 2018 році на території рф голови Хізб ут-Тахрір на установчі дані ОСОБА_12 , у висновку вказано, що заявниця особисто не була знайома з особою, будь-яких контактів з ним не підтримувала, річ йде про людину, яка мала різні функціональні повноваження у порівнянні з заявницею. Так, відомим є той факт, що шукач захисту є «учнем» Хізб ут-Тахрір, керівних посад на Батьківщині не займала. Відомості щодо затримання ОСОБА_13 в 2018 році, за строками, є застарілими, а інформація про арешт членів Хізб ут-Тахрір на території рф не виглядає надмірним у контексті визнання такої структури терористичною та забороненою, починаючи з 2003 року

Таким чином, вказано у висновку, факти, повідомлені позивачем не можуть бути підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що водночас не позбавляє її права залишитись на території України у разі наявнос і інших правових підстав для перебування в нашій країні.

Також, судом встановлено, що 20.03.2024 за результатами розгляду заяви та особової справи ОСОБА_3 , Головне управління ДМС в Одеській області склало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок).

У висновку, зокрема, вказано, що за результатом опитування, отримані такі твердження:

- шукач захисту мав можливість вільного доступу до державних, комерційних, медичних установ під час проживання у Росії, що свідчить про відсутність прикладів дискримінації (арк. 8 співбесіди від 29.12.2022);

- на території країни громадянської належності до позивача не застосовувались тортури, нелюдське, або таке, що принижує людську гідність поводження (арк. 7 співбесіди від 29.12.2022);

- ОСОБА_3 не був причетним до насильницьких зникнень або викрадень на території країни громадянської належності (арк. 7 співбесіди від 29.12.2022);

- у шукача захисту та його близьких родичів не виникало суттєвих проблем із представниками органів державної влади у росії (арк. 7 співбесіди від 29.12.2022):

- ані позивач, ані його близькі родичі не були причетні до свавільних арештів, затримань, позасудових рішень на території країни громадянської належності (арк. 7 співбесіди від 29.12.2022)

- загальні права шукача захисту в рф не порушувалися;

- позивач мав доступ до державних, комерційних, медичних та інших установ, користувався правом на вільне переміщення територією рф, існував доступ до освіти і працевлаштування (арк. 8 співбесіди від 29.12.2022);

- без перешкод і дискримінації шукач захисту створив родину, виховував неповнолітніх дітей, користувався правом релігійної свободи і безперешкодним відвідування мечетей.

У висновку також зазначено, що:

а) за матеріалами особової справи встановлена відсутність ознак щодо можливого застосування до позивача серйозної шкоди у вигляді смертної кари, через відсутність у законодавстві таких норм права, підтвердженням зазначеного є наступне. Джерело ІКП: https://www.bbc.com/russian/russia/2014/04/140408_russia_no_death_penalty;

б) у регіоні постійного проживання (Республіка Татарстан) не виявлено фактів загальнопоширеного насильства, які б були пов'язані з ситуацією міжнародного або внутрішнього конфліктів;

в) у рамках порушеної у рф кримінальної справи на адресу дружини ОСОБА_1 , узгоджені припаси ст. 5 Європейською Конвенцією з прав людини 1950 року, а саме:

- процедура затримання проведена рідною для заявниці мовою;

- процедури обшуку і вилучення речей проведені відповідно до процесуальних документів (докази долучені заявницею до матеріалів особової справи);

- ОСОБА_1 була забезпечена державним адвокатом, який додатково ознайомив її з правами і обов'язками, брав участь у допиті, судових засіданнях, у тому числі при продовженні строків застосування домашнього арешту;

- затримання у рамках кримінальної справи не перевищувало дозволених термінів тримання. Зокрема, наступного дня після затримання відбулося судове сідання, винесено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, особу доставлено до СІЗО задля повернення власних речей і до адреси проживання;

- відповідно до власної заяви досудової інстанції в умовах перебування під запобіжним заходом, домашній арешт було пом'якшено. ОСОБА_1 отримала можливість кожного дня виходити на свіже повітря, дозвіл на прогулянку протягом 2 годин, а також дозвіл на відвідування об'єктів побутового характеру (магазини, базари), будь-які обмеження щодо доступу до адміністративних послуг не застосовувалися. Зокрема, у рішенні суду передбачено безперешкодне звернення заявниці до медичних установ у разі виникнення такої доцільності;

- незважаючи на той факт, що шукач захисту належав до Хізб ут-Тахрір, він проходив по кримінальній справі виключно як свідок, а не як учасник. Разом з тим, належність заявника до Хізб ут-Тахрір могло стати результатом подальшого законного переслідування, структура визнана терористичною, а дії свідчать про спрямований і навмисний характер;

- будь-які елементи серйозної шкоди у вигляді фізичної сили чи погроз не застосовувалися до ОСОБА_14 , у тому числі по відношенню до його близьких родичів які проживають у країні громадянської належності. Так, станом на 2024 рік у рф проживають матір та рідна сестра, будь-які дискримінаційні елементи на їх адресу за матеріалами особової справи не спостерігаються і не виявлені, погрози відсутні, що підтверджується шукачем захисту самостійно (арк. 3 співбесіди від 04.01.2023). Будь-яких спроб встановити зв'язок чи вийти на контакт із близькими родичами з боку правоохоронних органів росії не встановлено протягом 2017-2022 років;

г) під час виїзду позивача росії у липні 2016 року, неповнолітні діти залишені на виховання тещі. елементи дискримінаційного характеру не виявлені. д) на момент виїзду. в країні громадянської належності залишилися проживати усі близькі родичі як позивача, так і його дружини, які по сьогоднішній день проживають у регіоні постійного попереднього місця проживання (м. Альметьєвськ). Шукач захисту повідомив, що близькі родичі у повній мірі забезпечені необхідними умовами для проживання. Варто зауважити, що близькі родичі ОСОБА_3 не змінювали адреси проживання ані після виїзду подружжя з росії у 2016 році, ані після виїзду його доньки у 2016 році, ані після виїзду його пасинка у 2019 році.

У висновку зазначено, що лист організації «Меморіал» від 08.02.2021 № 11/21 не розкриває нової інформації. Відомості про належність заявника до Хізб ут-Тахрір та про перебування в Україні є відомим фактом для правоохоронних структур рф та були предметом розгляду в справ № 420/11544/20, в якій постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Щодо арешту в 2018 році на території рф голови Хізб ут-Тахрір на установчі дані ОСОБА_12 , у висновку вказано, що спілкування ОСОБА_3 разом із Нізамовим мало поодинокий характер у вигляді виконаної одноразової послуги щодо масажу (давній період часу) та періодично пересікалися під час візитів до мечетей у с. Урсала (арк. 4 співбесіди від 29.12.2022). Разом з тим, заявник не підтримував жодних контактів з приводу організаційної роботи Хізб ут-Та рір, спільних задумів та їх реалізації (арк. 4 співбесіди від 22.11.2023). Крім гого, мова йде про людину, яка мала інші функціональні повноваження у порівнянні з шукачем захисту. Так, відомим є той факт, що шукач захисту є рядовим членом та виступає в якості «вчителя» Хізб ут-Тахрір, водночас керівних посад на Батьківщині не займав (арк. 4 співбесіди від 22.11.2023). Будь-яких контактів із ОСОБА_15 або його близькими родичами після приїзду до України шукач захисту не підтримував (арк. 4 співбесіди від 22.11.2023). Відомості стосовно затримання ОСОБА_13 в 2018 році, за строками, є застарілими, а інформація про арешт інших членів Хізб ут-Тахрір на території рф не виглядає надмірною у контексті визнання такої структури терористичною та забороненою, починаючи від 2003 року.

У висновку вказано, що клопотання ОСОБА_3 не містить умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1 Закону, в саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території РФ. Також, відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання ОСОБА_3 додаткового захисту в Україні відповідно до вимог ст.3, ст.14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні його громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Крім того, судом встановлено, що 20.03.2024 за результатами розгляду заяви та особової справи ОСОБА_4 , Головне управління ДМС в Одеській області склало висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Висновок).

Як вказано у висновку, за результатом розгляду особової справи встановлено, що фундаментальні права ОСОБА_4 , а саме свобода думки, совісті і релігії, передбачені Європейською Конвенцією з прав людини 1950 року не порушувалися (арк. 5 співбесіди від 02.01.2023 року).

Також, у висновку, зокрема, зазначено, що за результатом опитування, отримані твердження, що ані заявник, ані інші родичі, які залишились проживати у РФ:

- мали право на свободу пересування, вільний доступу до державних, адміністративних, комерційних, медичних установ країни, що свідчить про відсутність прикладів дискримінації (арк. 5-6 співбесіди від 02.01.2023 року). Зокрема, заявник навчався, займався спортом, дотримувався релігійних поглядів, без перешкод та у відповідності до законодавства країни оформляв паспортні документи:

- на території країни громадянської належності не застосовувались тортури, нелюдське, або таке, що принижує людську гідність поводження (арк. 5 співбесіди від 02.01.2023 року);

- не були причетними до насильницьких зникнень або викрадень (арк. 5 співбесіди від 02.01.2023 року);

- проблем із представниками органів державної влади Росії не виникало (арк. 5 співбесіди від 02.01.2023 року);

- заявник не зазнавав суттєвої шкоди через періодичне відвідування мечетей. Проблем з родичами, які належать до Християн не виникало, навіть побутового характеру (арк. 8 співбесіди від 02.01.2023 року), а звичайний образ життя вказує про наявність адаптаційних умов у випадку добровільного повернення. Варто зауважити, що ані ОСОБА_4 , ані його близькі родичі не змінювали адреси проживання після виїзду матері та вітчима з Росії у 2016 році, що додаткового свідчить про відсутність потреби у переховуванні.

У висновку зазначено, що додатковими критеріями, що вказують на відсутність порушення п.13 ч.1 ст. 1 Закону, що узгоджується зі ст. 14 Директиви № 2011/95/ЄС є наступне:

- за матеріалами особової справи встановлена відсутність ознак щодо можливого застосування до заявника серйозної шкоди у вигляді смертної кари, через відсутність у законодавстві такої норми права, підтвердженням є наступне ІКП та усні твердження особи (арк. 2 співбесіди від 04.01.2024 року). Джерело ІКП: https://www.bbc.com/russian/russia/2014/04/140408_russia_no_death_penalty (повний текст у додатку № 3 до висновку);

- у регіоні постійного проживання (Республіка Татарстан) не виявлено фактів загальнопоширеного насильства, які б були пов'язані з ситуацією міжнародного або внутрішнього конфліктів (арк. 2 співбесіди від 04.01.2024 року);

- заявник та інші родичі не зазнавали проблем, пов'язаних із законним переслідуванням його матері в рамках кримінальної справи (арк. 3 співбесіди від 04.01.2023 року);

- матір заявника оформила приватне запрошення для бабусі, ОСОБА_16 та інші дозвільні документи, нотаріально завірені в Україні, що дозволяли супроводжувати неповнолітнього ОСОБА_4 через кордон РФ, в'їзд до нашої держави відбувся легально 09.07.2019 року (арк. 9 співбесіди від 29.12.2022 року). Додатково встановлено, що бабусею шукача захисту на території РФ була оформлена опіка над шукачем захисту, а після повернення у 2019 році з України до рф вона безперешкодно отримала свідоцтво про закінчення загальноосвітнього закладу;

- щодо листа організації «Меморіал» від 08.02.2021 № 11/21, заявник не має належності до визначених осіб і структури, а документ у контексті його матері не виявляє нової інформації щодо переслідування чи дискримінації. Додатково встановлено, що заявник починаючи з травня 2023 року відійшов від ідеології Хізб ут-Тахрір;

У висновку вказано, що відповідно до релевантного ІКП за 2022-2023 роки, ситуація з Хізб ут-Тахрір не змінилася, структура належить до категорії терористичних, починаючи з 2003 року, стосовно членів структури порушуються кримінальні справи за законодавством.

Також, як зазначено у висновку, заявником надана інформація, що протягом 2016-2019 років він не дотримувався ідеології Хізб ут-Тахрір, а відвідування звичайної мечеті не привертає уваги правоохоронні інстанції, що виключає його з ймовірної категорії, яка підлягає законному переслідуванню

Крім того, у висновку зазначено, що клопотання особи не відповідає умовам, які передбачені п. 13 ч.1 статті 1 Закону, заявник не зазнавав серйозної шкоди чи дискримінації, у тому числі через порушену кримінальну справу стосовно матері; елемент ймовірної мобілізації не підтверджено, а релевантне ІКП вказує на неможливість зазначеного станом на першу декаду 2024 року.

Як зазначено у висновку, клопотання ОСОБА_4 , не містить умов, передбачених п. 1 ч.1 ст. 1 Закону, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території РФ. Також, відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання ОСОБА_4 , додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п.13 ч.1 ст. 1 Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні його громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

27.05.2024 відповідачем було прийнято:

- рішення №90-24 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, громадянину рф ОСОБА_3 ;

- рішення №89-24 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» яким відмовлено у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, громадянці рф ОСОБА_1 ;

- рішення №91-24 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» яким відмовлено у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, громадянці рф ОСОБА_4 .

Про вказані рішення:

- ОСОБА_3 повідомлено Головним правлінням ДМС в Одеській області, відповідно до повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.06.2024 №61;

- ОСОБА_1 повідомлено Головним правлінням ДМС в Одеській області, відповідно до повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.06.2024 №60;

- ОСОБА_4 повідомлено Головним правлінням ДМС в Одеській області, відповідно до повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.06.2024 №59;

Вважаючи рішення №90-24, №89-24, №91-24 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачі звернулись.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з п. п. 1, 13 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У ст. 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до частини п'ятої якої особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 7 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Частиною 11 статті 9 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до п. п. 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно п. 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців “Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, серед іншого: подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців “Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Одночасно, необхідно зазначити, що заявник, в свою чергу, зобов'язаний надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення. Крім того, на заявника загальними правовими принципами доказового права покладено обов'язок доказу тверджень, які він висловлює. І тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

При цьому залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, інших міжнародних, державних і неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Відповідно до абз. 5 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 №3 “Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (далі Постанова №3), інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

За своєю суттю позиція шукача захисту щодо побоювань зазнати переслідувань в країні походження ґрунтується на покликаннях ймовірного переслідування правоохоронними органами країни походження.

Вивчивши протоколи співбесід з позивачами, які проводились органами ДМС України, а також співставивши їх доводами заяви-анкети та обставинами справи в цілому, суд робить такі висновки.

Так, ОСОБА_1 вважає, що не може добровільно повернутися до російської федерації через порушену кримінальну справу за участь у Хізбут-Тахрір та порушення судового припису (домашній арешт). Її чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 вважають, що не можуть добровільно повернутися до російської федерації через порушену кримінальну справу щодо ОСОБА_1 та членство ОСОБА_1 в забороненій організації «Хізб ут-Тахрір».

Матеріалами справи не підтверджено, що шукачі захисту зазнавали переслідувань саме за ознаками віросповідання, сповідували іслам.

На переконання суду, є обґрунтовані підстави вважати, що позивач - ОСОБА_1 не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинення дій, які визнані законодавством цієї країни як протиправні, зокрема, за участь у забороненій організації.

В той же час причини звернення за захистом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безпосередньо пов'язані з діяльністю ОСОБА_1 .

Суд вважає, що скоєння злочину (участь у забороненій організації) не може належати до проблематики міжнародного захисту.

Суд зазначає, що власне релігія іслам, яку позивачі сповідують, не є забороненою у рф, що вказує на можливість дотримання дозволених елементів релігійної діяльності шукачем захисту.

Позивачі належним чином не обґрунтували твердження стосовно неможливості у подальшому дотримуватися канонів релігії без стійкого постійного зв'язку з організацією «Хізб ут-Тахрір».

За наслідками розгляду справи, враховуючи наведені норми права, обставини справи і докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що ДМС України обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивачі не бажають повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В даному випадку обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою участі в організації «Хізб ут-Тахрір», про що зазначено шукачами захисту, не є такою конвенційною ознакою також.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», якою передбачено, що особа, яка намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що ані під час перебування на батьківщині, ані перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності позивачі не зазнавали і не зазнають жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у них відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Окремо суд зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України «Про політичні партії в Україні», політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програмі суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Організація «Хізб ут-Тахрір» не має зазначеної реєстрації, а отже не має вважатися політичною партією, яка здійснює законну політичну діяльність у нашій державі, відповідно до вимог чинного законодавства України. Окрім цього, вказана організація не має реєстрації в Україні як громадське об'єднання, створене відповідно до вимог Закону України «Про громадські об'єднання».

Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 4 та частини дев'ятої статті 9 Закону України «Про громадські об'єднання», неурядові організації інших держав, міжнародні неурядові організації діють на території України відповідно до цього та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а дії від імені незареєстрованого громадського об'єднання, крім дій, пов'язаних із реєстрацією такого об'єднання, забороняються.

Таким чином, діяльність, яка здійснюється від імені організації «Хізб ут-Тахрір» в Україні на теперішній час не є легальною.

В той же час, відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про політичні партії в Україні» та Закону України «Про громадські об'єднання», рішення про заборону зазначених організацій приймається виключно до політичних партій та громадських об'єднань, що були зареєстровані в Україні відповідно до вимог чинного законодавства. Окреме судове рішення про заборону об'єднань, які діють незаконно прийнято бути не може.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про громадські об'єднання» та статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», утворення і діяльність громадських об'єднань (політичних партій), мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, розпалювання міжетнічної расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, забороняються. Такі громадські об'єднання (політичні партії) не можуть бути зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку.

При прийнятті рішення суд не може оминути думку Європейського суду з прав людини, згідно якої «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не є виключно мирною організацією, запропоновані нею зміни в конституційному устрої держав (наприклад, встановлення різних правових систем для різних категорій віруючих), є несумісними з принципами демократичного суспільства, а сама організація відмовляється від участі в демократичному процесі для досягнення влади (рішення ЄСПЛ по справі «Касимуханов і Сайбаталлов проти Росії (Kasymakhimov and Saybataiov v. Russia, № 26261/05 и 26377/06).

Також рішенням Європейського Суду з прав людини № 31098/08 від 12.06.2012 у справі «Хізбут-Тахрір» проти Німеччини» визнано законним та обґрунтованим рішення Німецького уряду щодо заборони діяльності організації «Хізбут-Тахрір» в зв'язку з пропагандою заперечення права на існування держави Ізраїль, закликів його насильницького знищення, вигнання та вбивства його мешканців.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, діяльність членів «Хізб ут-Тахрір» засуджується не лише правоохоронними органами рф, а і Європейськім судом з прав людини, який визнав діяльність цієї організації несумісною з принципами демократичного суспільства.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю, адже оскаржувані рішення прийняті правомірно та в межах чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державної міграційної служба України про визнання протиправними та скасування рішень і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачі - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ).

Відповідач - Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Суддя O.A. Вовченко

.