Справа № 420/26365/25
11 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо бездіяльності у вирішенні питання компенсації ОСОБА_1 витрат на придбання безцементного ендопротезу кульшового суглобу голівки CoCrMo Evolutis (Франція) в розмірі 158000 (сто п'ятдесят вісім тисяч) грн.; стягнути з Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» на користь ОСОБА_1 вартість витрат на придбання безцементного ендопротезу кульшового суглобу голівки CoCrMo Evolutis (Франція) в розмірі 158000 (сто п'ятдесят вісім тисяч) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України в період з 15.03.2022 по 11.02.2025. Згідно виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №13073 від 05.09.2024 року, ОСОБА_1 за направленням військової частини НОМЕР_2 НГУ був госпіталізований до 3 травматологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, де перебував на стаціонарному лікуванні з 13.08.2024 року по 05.09.2024 року. У зазначеному епікризі вказано про прогресуючий перебіг хвороби та вказано основний діагноз: Лівосторонній коксартоз Ш-ІV ст. Правосторонній коксартоз І-ІІ ст. Проведено хірургічну операцію: 20.08.24 10:50 DMN7 08 03 ендопротезування стегнового суглоба тотальне безцементне Тотальне ендопротезування лівого кульшового суглобу безцементним протезом фірми Evolutis (62*16*(36)0. В той же час, за вказаний період проведення обстежень та лікування, позивач був змушений самостійно здійснити повну оплату витрат на лікування, а саме на придбання Комплекту безцементного ендопротезу кульшового суглобу голівки CoCrMo Evolutis (Франція). Загальна суми витрат складає 158000 (сто п'ятдесят вісім тисяч) грн, що підтверджується Документом №18723121458 від 19.08.2024 про платіжний переказ та Рахунком фактурою №24 від 19.08.2024, які надано у додатках до позовної заяви. В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 НГУ №46 від 11.02.2025 року позивача звільнено зі служби за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Одеській області» від 15.01.2025 про непридатність до військової служби. Згідно діагнозу і постанові ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва: «Тотальне безцементне ендопротезування лівого кульшового суглоба безцементним протезом (20.08.2024р.) внаслідок лівобічного коксартозу Ш-ІV ст., правобічний коксартоз І-ІІ ст., пов'язані з проходженням військової служби. Позивач неодноразово звертався з рапортами до командування військової частини щодо необхідності вирішення питання перерахунку коштів на придбання ендопротезу, неодноразово телефонував до медичної частини з цього приводу, а післяоперації звертався з питань повернення витрачених коштів, але всі мої звернення було проігноровано. В КНП «Міська клінічна лікарня №11» йому повідомили, що безоплатна медична допомога надається тільки військовослужбовцям ЗСУ, а з Національною гвардією України відповідні договори на укладались. На час виключення зі списків частини 11.02.2025 і до теперішнього часу понесені мною витрати йому не компенсовано. Вважає, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому вищезгаданих витрат.
Ухвалою судді від 08.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
25.08.2025 до суду від в/ч НОМЕР_2 НГУ надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України позивачу було надане повне та всебічне медичне забезпечення та відповідне лікування, що підтверджується неодноразовим перебуванням на лікуванні в медичних закладах, в тому числі й медичних закладах Міністерства Внутрішніх справ України. Жодним чином права позивача щодо передбаченого чинним законодавством належного медичного забезпечення, відповідачем - військовою частиною НОМЕР_2 НГУ не порушені. Як зазначає позивач, що саме за направленням військової частин НОМЕР_2 він був госпіталізований до 3 травматологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, де перебував на стаціонарному лікуванні з 13.08.2024 року по 05.09.2024 року. Однак, відповідно зазначеного позивачем виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №13073 від 05.09.2024 року, зазначено, що на підставі направлення військової частини НОМЕР_2 позивачу було проведене клінічне та рентгенологічне обстеження, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою № 4090 від 26 травня 2023 року виданою КНП «МКЛ № 11» ОМР» де зазначений діагноз та рекомендовано: планове оперативне лікування…, а відповідно зазначеної інформації в тому ж епікризі з медичної карти стаціонарного хворого №13073 від 05.09.2024 року - проведено хірургічну операцію 20.08.2024 року, що становить проміжок часу в один рік та майже чотири місяці, що й є основним та незаперечним доказом, що військовою частиною НОМЕР_2 НГУ, в тому числі й начальником медичної служби було надане направлення на консультацію до лікаря - фахівця, а не на госпіталізацію та для проведення хірургічної операції. Також, жодних підтверджень, що саме військовою частиною НОМЕР_2 НГУ чи начальником медичної служби частини позивачу було надане направлення для проведення хірургічної операції позивачем не надано. Як вбачається з наданих документів позивачем, проведення хірургічної операції було плановим, а не оперативним (невідкладним, екстреним) тобто у позивач мав час для самостійного прийняття рішення де саме, в якому медичному закладі проводити зазначену хірургічну операцію. Що й підтверджується досить тривалим проміжком часу між проведеною консультацією 26 травня 2023 року та хірургічної операції 05 вересня 2024 року. Направлення на консультацію до фахівця зовсім не є відповідним направленням на проведення хірургічної операції, що відповідно не є компетенцією начальника медичної служби військової частини НОМЕР_2 та мало б ознаки перевищення службових обов'язків. В зазначеному епікризі не зазначено, що саме за направленням військової частини НОМЕР_2 позивач був госпіталізований для проведення хірургічної операції. Слід зазначити, що позивач має право сам вирішувати де саме йому отримувати необхідні консультації, лікування чи інші необхідні для підтримання та його здоров'я послуги. Військова частина не має законних підстав обмежувати позивача, як військовослужбовця, у прийнятті ним рішення щодо вибору медичного закладу чи відповідного лікаря-фахівця. Позивач не звертався з рапортом до командування військової частини щодо направлення його до Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» для проходження там лікування чи отримання інших передбачених видів послуг, в тому числі й хірургічного втручання. Позивачем не надано до суду жодних доказів його звернення з відповідними рапортами, заявами, листами тощо, а ні до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, а ні до Державної установи «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України», а також не надано до суду доказів, що позивачу було відмовлено командуванням військової частини НОМЕР_2 у вирішенні будь-якого питання, що стосується порядку проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 НГУ та відповідного лікування, а також щодо відшкодування відповідних грошових коштів за проведене протезування. Відповідно наданого рахунку фактури № 24 від 19.08.2024 року на товар - Комплект без цементний ендопротез кульшового суглобу гомілка - 1 шт. - сума 158000.00 грн. та наданого документу УКРСІББАНК № 187231458 від 19.08.2024 - де відправник ОСОБА_2 , а не - позивач ОСОБА_1 вбачається, що фактично позивач не здійснював зазначений платіж, а відповідно не має права на його відшкодування. Також, з вищезазначеного платежу вбачається, що позивачу було відомо про вартість необхідного йому «виробу» до проведення відповідної операції з протезування суглобу. Як зазначає сам позивач, КНП «Міська клінічна лікарня №11» йому було повідомлено, що безоплатна медична допомога йому як військовослужбовцю з Національної гвардії України не буде надана у зв'язку з відсутністю відповідних договорів. Тобто позивачу було заздалегідь відомо про вартість та необхідність проведення відповідних розрахунків за надані йому медичним закладом послуг за проведене лікування.
26.08.2025 до суду від Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що у матеріалах, доданих до адміністративного позову, відсутні документи, які б підтверджували направлення Позивача на проведення оперативного втручання. Зокрема, не надано жодного доказу щодо того, яким медичним закладом та якими саме лікарями було встановлено відповідні медичні показання. Також слід зазначити, що наданий Позивачем Рахунок-фактура №?24 від 19 серпня 2024 року, виписаний на ім'я Отримувача: ОСОБА_3 , не містить відомостей про особу, яка надала доручення на здійснення відповідної закупівлі. Крім того, вказаний документ не завірено відбитком печатки, що унеможливлює його ідентифікацію як належного та допустимого доказу у розумінні статей 73- 78 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене, надані матеріали не підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Державна установа «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» (далі - ДУ «ГМКЦ МВС України»), не має жодного стосунку до предмета спору. Позивач жодного разу не звертався до ДУ «ГМКЦ МВС України» у будь-який спосіб - ані письмово, ані усно, ані через електронні засоби зв'язку. Рекомендацій лікарів ДУ «ГМКЦ МВС України», щодо направлення та безпосереднє проведення оперативного втручання, зокрема щодо встановлення та придбання безцементного ендопротезу кульшового суглобу голівки CoCrMo Evolutis (Франція) в розмірі 158 000 грн. (Сто п'ятдесят вісім тисяч гривень 00 копійок), не надавалось. В ДУ «ГМКЦ МВС України» відсутні будь-які медичні картки, реєстраційні документи, запити, заяви або інші звернення від Позивача. Крім того, адвокат/представник Позивача, також не звертався до ДУ «ГМКЦ МВС України» із заявами, запитами, скаргами або будь-якими іншими юридично значущими документами щодо Позивача.
28.08.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзиви, згідно з якою позивач звертався з рапортами до командування військової частини щодо необхідності вирішення питання перерахунку коштів на придбання ендопротезу, неодноразово телефонував до медичної частини з цього приводу, а після операції звертався з питань повернення витрачених коштів, але всі мої звернення було проігноровано. В КНП «Міська клінічна лікарня №11» йому повідомили, що безоплатна медична допомога надається тільки військовослужбовцям ЗСУ, а з Національною гвардією України відповідні договори на укладались. На час виключення зі списків частини 11.02.2025 і до теперішнього часу понесені позивачем витрати мені не компенсовано. Відповідачі самоусунулись від контролю та забезпеченню позивача ОСОБА_1 необхідною йому безоплатною медичною допомогою, чим допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу понесених ним витрат.
09.09.2025 до суду від Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» надійшли заперечення, згідно з якими представник Позивача, не обґрунтовує свої позовні до Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України», керуючись лише своїм внутрішнім переконанням, а саме, про те, що, як на думку представника Позивача - «Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Одеській області», яка направляла ОСОБА_1 для продовження лікування в КНП «Міська клінічна лікарня №11», підпорядкована Державній установі «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України»». Одночасно зазначаємо, що згідно Положення про Державну установу «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 квітня 2020 року № 332 (далі - Положення ТМО МВС України по Одеській області). Аргументація представника Позивача щодо організаційної структури та підпорядкованості є неприпустимою з огляду на прямі положення чинного нормативного акту, який регламентує статус ТМО МВС України по Одеській області. Це свідчить про те, що позовні вимоги, сформульовані на основі таких припущень, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Водночас представник позивача у своєму позові фактично намагається зобов'язати Державну установу «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» діяти з перевищенням меж, встановлених чинним законодавством та внутрішніми нормативними документами. Позовні вимоги спрямовані на нав'язування такій установі повноважень, яких вона не має, зокрема - на участь у правовідносинах, що не належать до її компетенції. Крім того, позивач безпідставно намагається залучити Державну установу «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» до оскаржуваних дій, нібито вчинених з боку Відповідача 2. Таким чином, позиція представника Позивача є необґрунтованою, суперечить чинному законодавству та порушує принцип правової визначеності, гарантований статтею 8 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Будь-яка спроба надати юридичну значущість припущенням представника Позивача щодо функціональних повноважень Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України», а також залучити її до справи у статусі Відповідача 2 без належного правового обґрунтування є незаконною і неприпустимою з точки зору процесуального права.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України в період з 15.03.2022 року по 11.02.2025 року, займав посади: командира протитанкового взводу, командира взводу по охороні важливих державних об'єктів. Звільнений з військової служби за станом здоров'я.
Згідно виписного епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №13073 від 05.09.2024 року, ОСОБА_1 за направленням військової частини НОМЕР_2 НГУ був госпіталізований до 3 травматологічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради, де перебував на стаціонарному лікуванні з 13.08.2024 року по 05.09.2024 року.
У зазначеному епікризі вказано про прогресуючий перебіг хвороби та вказано основний діагноз: Лівосторонній коксартоз Ш-ІV ст. Правосторонній коксартоз І-ІІ ст. Проведено хірургічну операцію: 20.08.24 10:50 DMN7 08 03 ендопротезування стегнового суглоба тотальне безцементне Тотальне ендопротезування лівого кульшового суглобу безцементним протезом фірми Evolutis (62*16*(36)0.
За вказаний період проведення обстежень та лікування, позивач був змушений самостійно здійснити повну оплату витрат на лікування, а саме на придбання Комплекту безцементного ендопротезу кульшового суглобу голівки CoCrMo Evolutis (Франція). Загальна суми витрат складає 158000 (сто п'ятдесят вісім тисяч) грн, що підтверджується Документом №18723121458 від 19.08.2024 про платіжний переказ та Рахунком фактурою №24 від 19.08.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 НГУ №46 від 11.02.2025 року позивача звільнено зі служби за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ по Одеській області» від 15.01.2025 про непридатність до військової служби.
Згідно діагнозу і постанові ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва: «Тотальне безцементне ендопротезування лівого кульшового суглоба безцементним протезом (20.08.2024р.) внаслідок лівобічного коксартозу Ш-ІV ст., правобічний коксартоз І-ІІ ст., пов'язані з проходженням військової служби.
Зважаючи на те, що позивач неодноразово звертався з рапортами до командування військової частини щодо необхідності вирішення питання перерахунку коштів на придбання ендопротезу, неодноразово телефонував до медичної частини з цього приводу, а після операції звертався з питань повернення витрачених коштів, проте безрезультатно, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин, далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 11 Закону встановлено право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу.
Відповідно до абзаців 3,4 ст.11 Закону військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до пункту 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові (п.12 Статуту).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (п.14 Статуту).
Відповідно до положень п.254, 255 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини. Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
За приписами п.260 Статуту на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 затверджено Порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями (далі - Порядок, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 №1923 (надалі - Порядок), цей Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патологоанатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарноепідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя/
Пунктом 2 Порядку визначено, що медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.
Згідно з п. 3 та 3-2 Порядку, витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.
На період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Відповідно до п. 4 Порядку центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, Національним антикорупційним бюро, Державним бюро розслідувань призначаються посадові особи - розпорядники кредитів, уповноважені здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Ці посадові особи затверджують списки осіб, уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Списки посадових осіб, уповноважених здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань, а також уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги, подаються центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, військово-медичні заклади яких надаватимуть медичну допомогу, і цим військово-медичним закладам.
Згідно з пунктом 5 Порядку, надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.
У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.
Відповідно до п. 6 Порядку, рахунки на оплату медичної допомоги протягом п'яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).
Пунктом 7 Порядку визначено, що відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.
З огляду на матеріали справи, на підставі направлення військової частини НОМЕР_2 позивачу було проведене клінічне та рентгенологічне обстеження, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою № 4090 від 26 травня 2023 року виданою КНП «МКЛ № 11» ОМР» де зазначений діагноз та рекомендовано: планове оперативне лікування…, а відповідно зазначеної інформації в тому ж епікризі з медичної карти стаціонарного хворого №13073 від 05.09.2024 року - проведено хірургічну операцію 20.08.2024 року, що становить проміжок часу в один рік та майже чотири місяці, що й є основним та незаперечним доказом, що військовою частиною НОМЕР_2 НГУ, в тому числі й начальником медичної служби було надане направлення на консультацію до лікаря - фахівця, а не на госпіталізацію та для проведення хірургічної операції.
Як вбачається з наданих документів позивачем, проведення хірургічної операції було плановим, а не оперативним (невідкладним, екстреним) тобто у позивач мав час для самостійного прийняття рішення де саме, в якому медичному закладі проводити зазначену хірургічну операцію. Що й підтверджується досить тривалим проміжком часу між проведеною консультацією 26 травня 2023 року та хірургічної операції 05 вересня 2024 року.
Направлення на консультацію до фахівця зовсім не є відповідним направленням на проведення хірургічної операції, що відповідно не є компетенцією начальника медичної служби військової частини НОМЕР_2 та мало б ознаки перевищення службових обов'язків. В зазначеному епікризі не зазначено, що саме за направленням військової частини НОМЕР_2 позивач був госпіталізований для проведення хірургічної операції.
Як зазначає сам позивач, КНП «Міська клінічна лікарня №11» йому було повідомлено, що безоплатна медична допомога йому як військовослужбовцю з Національної гвардії України не буде надана у зв'язку з відсутністю відповідних договорів. Тобто позивачу було заздалегідь відомо про вартість та необхідність проведення відповідних розрахунків за надані йому медичним закладом послуг за проведене лікування.
Водночас, позивач жодного разу не звертався до ДУ «ГМКЦ МВС України» у будь-який спосіб - ані письмово, ані усно, ані через електронні засоби зв'язку. Рекомендацій лікарів ДУ «ГМКЦ МВС України», щодо направлення та безпосереднє проведення оперативного втручання, зокрема щодо встановлення та придбання безцементного ендопротезу кульшового суглобу голівки CoCrMo Evolutis (Франція) в розмірі 158 000 грн. (Сто п'ятдесят вісім тисяч гривень 00 копійок), не надавалось.
Як наголошує відповідач 2, в ДУ «ГМКЦ МВС України» відсутні будь-які медичні картки, реєстраційні документи, запити, заяви або інші звернення від Позивача. Крім того, адвокат/представник Позивача, також не звертався до ДУ «ГМКЦ МВС України» із заявами, запитами, скаргами або будь-якими іншими юридично значущими документами щодо Позивача.
Медичне забезпечення осіб із складових сил оборони та сил безпеки, постраждалих у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, організовано з урахуванням Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, статті 3 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.
Зазначеними нормативно-правовими актами встановлено, що військовим командуванням, в межах повноважень, надано право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму.
З метою визначення стратегії та основних напрямів розвитку медичного забезпечення Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій Кабінет Міністрів України 31.10.2018 р. затвердив Воєнно-медичну доктрину України (далі - Постанова №910).
Пунктом 7 розділу ІІ Постанови № 910 визначено основні складові (елементи) системи охорони здоров'я військовослужбовців.
Основою системи охорони здоров'я військовослужбовців є медичні служби (військово-медичні підрозділи, військові заклади охорони здоров'я та органи управління медичним забезпеченням), а також визначена кількість закладів охорони здоров'я системи охорони здоров'я цивільного населення.
До них належать медичні служби Збройних Сил, МВС, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Служби зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужби.
Медичні служби утворюються відповідно до потреб Збройних Сил та інших військових формувань, мають систему управління, організаційно-штатну структуру та визначений комплект сил і засобів.
У воєнний час для надання всіх видів медичної допомоги, медичної і психологічної реабілітації поранених (хворих) утворюються функціональні об'єднання закладів охорони здоров'я Міноборони, МВС, інших військових формувань та системи охорони здоров'я цивільного населення.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 352-р "Деякі питання медичного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських, які беруть участь в антитерористичній операції", з метою встановлення механізму організації надання військовослужбовцям вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та підготовки визначених цивільних закладів охорони здоров'я затверджено "Інструкцію щодо механізму організації надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям у закладах охорони здоров'я, що залучаються для надання такої допомоги" (далі - Інструкція) та "Перелік закладів охорони здоров'я та державних установ НАМН, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів, особам рядового і начальницького складу та поліцейським, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану" (далі - Перелік закладів).
Пунктом 1 Інструкції визначено механізм організації надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів, особам рядового і начальницького складу та поліцейським, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану (далі - військовослужбовці), в закладах охорони здоров'я адміністративно-територіальних одиниць (далі - заклади охорони здоров'я) та державних установах Національної академії медичних наук України (далі - НАМН).
Пункт 4 Інструкції визначає основні завдання закладів охорони здоров'я та державних установ НАМН, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям: прийом, реєстрація та облік щодо кількості поранених (хворих) військовослужбовців; надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги і лікування поранених (хворих) військовослужбовців; проведення медичної та фізичної реабілітації поранених (хворих).
Відповідно до абз. 1 пункту 7 Інструкції організація надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги пораненим (хворим) військовослужбовцям в закладах охорони здоров'я, що залучаються для надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям, покладається на МОЗ спільно з Міноборони.
Абзацом 1 пункту 9 Інструкції визначено, що надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям здійснюється медичними працівниками закладів охорони здоров'я та державних установ НАМН, що залучаються для надання такої медичної допомоги.
Згідно наказів Міністерства охорони здоров'я України від 25.02.2022 № 379 "Щодо надання медичної допомоги в умовах: воєнного стану військовослужбовцям, які беруть участь в операції Об'єднаних сил" та від 16.03.2022 № 495 "Про організацію надання відновного лікування та реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я військовослужбовцям сил оборони", для надання медичної допомоги постраждалим і пораненим військовослужбовцям, залучаються заклади охорони здоров'я, які перебувають у сфері управління Міністерства охорони здоров'я України. Надання медичної допомоги потерпілим військовослужбовцям здійснюється на безоплатних засадах у цілодобовому режимі безвідмовно.
Таким чином, придбання військовослужбовцем протезу у фізичної особи, з подальшим відшкодуванням витрачених коштів за рахунок державного бюджету, діючими нормативно-правовими актами України не передбачено.
Аналізуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення вартості протезу, придбаного у фізичної особи за власною ініціативою позивача для планового хірургічного лікування, не підлягають задоволенню. Відповідно до норм чинного законодавства України, забезпечення військовослужбовців необхідними медичними послугами та обладнанням здійснюється через військово-медичні заклади або інші заклади охорони здоров'я, що діють у межах державних програм медичного забезпечення.
Оплата ж позивачем вартості протезу фізичній особі без дотримання встановлених процедур суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки не узгоджується з порядком, передбаченим для фінансування таких витрат за рахунок державного бюджету.
Додатково, суд зазначає, що медична допомога, надана позивачу в КНП «Міська клінічна лікарня №11», здійснювалася в межах державних гарантій і була безоплатною, що підтверджується відсутністю доказів з боку позивача щодо здійснення ним будь-яких витрат на оплату медичних послуг саме у цій медичній установі.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Державної установи «Головний медичний клінічний центр МВС України» (04116, м. Київ, вул. Бердичівська, буд. 1; ЄДРПОУ 08735882) про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк