м. Львів
12 грудня 2025 рокусправа № 380/14310/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному обсязі за період з 27.02.2022 року по 30.09.2022 року з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі за період з 27.02.2022 року по 30.09.2022 року з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в повному обсязі за період з 27.02.2022 року по 30.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі за період з 27.02.2022 року по 30.09.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити, з урахуванням раніше виплачених сум, ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік на підставі перерахованого розміру грошового забезпечення з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків і посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно з Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення строків виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині. Вважає, що під час проходження військової служби відповідачем з порушенням норм законодавства здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти розрахунку з ним протиправною, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 18.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 28.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом до суду задоволено. Причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом визнано поважними та поновлено строк звернення до суду.
16.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Зазначає, що публічно-правові спори між сторонами у справі стосуються перерахунку позивачу раніше нарахованих та сплачених сум грошового забезпечення, розрахованого та сплаченого позивачу військовою частиною НОМЕР_2 .
Вимога отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за обставин коли відсутній факт затримки вже нарахованих сум грошового забезпечення є неправомірною.
Зауважує, під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 нарахування йому грошового забезпечення здійснювалося посадовими/службовими особами військової частини НОМЕР_2 , а виплата нарахованих сум здійснювалася військовою частиною НОМЕР_2 .
У зв'язку з чим, можлива протиправна бездіяльність може бути тільки в бездіяльності військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 .
12.09.2025, 06.10.2025та 07.10.2025 від відповідача надійшли заяви про долучення доказів.
Ухвалою суду від 12.12.2025 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду - відмовлено.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 27.02.2022 по 30.09.2022, що сторонами не заперечується.
Відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив, що військова частина НОМЕР_2 розформована (ліквідована) 30.06.2023 року. Відповідно до Директиви Міністра оборони України та Головнокомандуючого Збройних Сил України №Д-321/25/дск від 27.02.2023 та наказу командира військової частини НОМЕР_3 №42/дск від 03.03.2023 військову частину НОМЕР_1 визначено правонаступником розформованої військової частини НОМЕР_2 .
У відповідь на адвокатський запит від 11.04.2025 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що остання є правонаступницею військової частини НОМЕР_2 (ліквідована).
Позивач ознайомившись з розрахунково-платіжною відомістю з'ясував, що впродовж спірного періоду часу отримував невірно нараховане грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , адже посадовий оклад відповідав 19 тарифному розряду, тобто 4 370 грн = 1762 грн х 2,48, де 1762 грн - прожитковий мінімум для працездатних осіб, станом на 01.01.2018 року; 2,48 - тарифний коефіцієнт.
Окрім того, з'ясував, що військова частина НОМЕР_2 не нараховувала та не виплачувала позивачу надбавку за вислугу років всупереч вимогам законодавства, адже згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09 листопада 2021 року №495-ОС моя календарна вислуга років складала 26 років 03 місяці та 17 днів.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо неповноти нарахування усіх сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, є розрахунок основного розміру грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на кожен рік.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Згідно з п. 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни, відповідно до яких п. 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зауважив, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених п. 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Водночас, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Відповідно до ст. 1 Закону №2017-III державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (надалі - Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі Закон № 1082-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Таким чином, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Ураховуючи наведене в сукупності, суд виснує, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У силу приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на перерахунок та виплату з 27.02.2022 по 30.09.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022.
Позовні вимоги щодо перерахунку та виплати надбавки за вислугу років в розмірі 50 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, задоволенню не підлягають, оскільки така надбавка була виплачена позивачу, що підтверджується Довідкою про перерахунок надбавки за вислугу років колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 від 02.10.2025 та Архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 24.09.2025.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вирішуючи питання вимоги про нарахування та виплату на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд в силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21, а саме: «У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17, від 21.01.2020 у справі № 826/15879/18, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та інш.».
Таким чином, з огляду на те, що суд дійшов висновку, що відповідача потрібно зобов'язати здійснити донарахування належних позивачу сум доходів, то позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тому позовна вимога про компенсацію позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що застосування при нарахуванні позивачу з 27.02.2022 по 30.09.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними, задовольнивши першу позовну вимогу.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, інші позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом:
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 27.02.2022 по 30.09.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по день фактичної виплати такої заборгованості.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 27.02.2022 по 30.09.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 27.02.2022 по 30.09.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їx виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по день фактичної виплати такої заборгованості.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повне рішення суду складено 12.12.2025.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна