справа№380/23423/25
10 грудня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо незакінчення виконавчого провадження №69054443 від 19.05.2022 року;
- зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 69054443 щодо виконання постанови №57458374 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Залізничного відділу ДВС у місті Львові виконавчого збору у розмірі 114 249,69 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.05.2022 відповідачем відкрито виконавче провадження №69054443 з примусового виконання постанови №57458374 від 23.10.2018 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 114249,69 грн. Вказана постанова винесена в межах основного виконавчого провадження щодо стягнення боргу за кредитним договором на користь ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник АТ «ТАСКОМБАНК»).
Позивач вказує, що ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2025 у справі № 462/3039/15-ц виконавчий лист, який є підставою для основного стягнення, визнано таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з прощенням боргу кредитором. Посилаючись на частину 7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», позивач стверджує, що у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується. 29.10.2025 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про закінчення виконавчого провадження № 69054443 на підставі вказаної ухвали суду. Однак листом від 17.11.2025 № 106401/В-з відповідач відмовив у задоволенні заяви, посилаючись на відсутність підстав для зняття арешту та закінчення провадження.
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та просить суд захистити її права.
Ухвалою від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 10.12.2025.
У судове засідання 10.12.2025 сторони не прибули.
Представник позивача подав через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (ухвала про відкриття провадження доставлена в електронний кабінет), відзиву на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи неявку сторін, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 червня 2017 року у справі №462/3039/15-ц задоволено позов Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № KF48383 від 10.04.2008 в сумі 54255,66 доларів США, що в еквіваленті становило 1142496,92 грн. На виконання вказаного рішення судом 24 жовтня 2017 року видано виконавчі листи.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2018 року у справі № 462/3039/15-ц задоволено заяву Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» та замінено стягувача у виконавчих провадженнях (зокрема ВП № 55481166) з ПАТ «ВіЕс Банк» на його правонаступника - АТ «ТАСКОМБАНК».
У подальшому, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення боргу, державним виконавцем Залізничного відділу ДВС у місті Львові 23 жовтня 2018 року винесено постанову №57458374 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 114249,69 грн (10% від суми боргу, що підлягала стягненню).
Виконавчий документ про стягнення основного боргу повернутий стягувачу.
19 травня 2022 року Залізничним відділом державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито окреме виконавче провадження №69054443 з примусового виконання постанови №57458374 від 23.10.2018 про стягнення виконавчого збору в сумі 114249,69 грн.
Судом встановлено, що виконавче провадження №69054443 відкрито для примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №57458374 від 23.10.2018. Ця постанова винесена державним виконавцем в межах основного виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №462/3039/15-ц, виданого Залізничним районним судом м.Львова на підставі рішення суду про стягнення боргу. Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору є похідним процесуальним документом, винесеним на підставі та у зв'язку з примусовим виконанням основного зобов'язання боржника.
Однак ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2025 у справі №462/3039/15-ц виконавчий лист № 462/3039/15-ц визнано таким, що не підлягає виконанню. Судове рішення мотивоване тим, що стягувачем (АТ «ТАСКОМБАНК») здійснено прощення боргу, внаслідок чого матеріально-правова підстава для примусового виконання рішення відпала. Ця ухвала набрала законної сили і є обов'язковою до виконання.
Враховуючи, що виконавчий документ (виконавчий лист №462/3039/15-ц), який став першопричиною відкриття виконавчого провадження та нарахування виконавчого збору, визнано судом таким, що не підлягає виконанню, то в силу прямої вказівки частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, підстави для стягнення виконавчого збору відпали. Законодавець чітко встановив імперативну норму: у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується. Це положення є спеціальною нормою, яка регулює долю виконавчого збору у випадку дефекту виконавчого документа або зникнення обов'язку боржника.
Існування відкритого виконавчого провадження №69054443 щодо стягнення виконавчого збору за таких обставин є неправомірним і порушує права боржника.
Продовження процедури примусового стягнення збору, коли основне зобов'язання анульоване судом як таке, що не підлягає виконанню, суперечить принципам справедливості та верховенства права у виконавчому провадженні.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Ця норма зобов'язує державного виконавця прийняти процесуальне рішення про закінчення виконавчого провадження за наявності відповідного судового акта.
Таким чином, отримавши від позивача заяву з доданою копією ухвали суду про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, державний виконавець зобов'язаний, керуючись пунктом 5 частини першої статті 39 у системному зв'язку з частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII, прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 69054443.
Відмова у вчиненні цих дій з посиланням на інші, нерелевантні підстави (зокрема, щодо загальних правил зняття арешту без врахування спеціальних наслідків визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця конституційна норма є фундаментом правової держави і вимагає від суб'єктів владних повноважень, зокрема державних виконавців, суворого дотримання принципу законності у своїй діяльності.
Виконання судових рішень є невід'ємною частиною права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однак, таке виконання повинно здійснюватися виключно на законних підставах.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Варто наголосити, що виконавчий збір за своєю правовою природою є санкцією майнового характеру, яка покладається на боржника за невиконання ним рішення суду в добровільному порядку, і одночасно є джерелом фінансування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Водночас, частина сьома статті 27 Закону № 1404-VIII містить імперативну норму, яка визначає випадки, коли виконавчий збір не стягується.
Зокрема, відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Ця норма встановлює прямий причинно-наслідковий зв'язок між чинністю виконавчого документа та обов'язком сплати виконавчого збору. Якщо виконавчий документ, який став підставою для відкриття виконавчого провадження, визнано судом таким, що не підлягає виконанню, це означає, що матеріально-правова підстава для примусового виконання відпала з моменту її виникнення або припинилася.
У такому разі, будь-які заходи примусового виконання, в тому числі стягнення виконавчого збору, втрачають свою легітимність.
Судом встановлено, що виконавче провадження №69054443 відкрито для примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №57458374 від 23.10.2018. Ця постанова винесена в межах основного виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №462/3039/15-ц, виданого Залізничним районним судом м. Львова.
Оскільки ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2025 у справі №462/3039/15-ц виконавчий лист № 462/3039/15-ц визнано таким, що не підлягає виконанню, то в силу прямої вказівки частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір у даному випадку не стягується.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що примусове стягнення виконавчого збору є неправомірним у разі, коли основний виконавчий документ визнано таким, що не підлягає виконанню, оскільки відсутній факт ухилення боржника від виконання законного рішення суду, яке підлягає примусовій реалізації.
Хоча виконавче провадження № 69054443 відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, а не самого виконавчого листа суду, однак, ця постанова є похідною від основного виконавчого документа. Скасування (анулювання юридичної сили) основного документа тягне за собою втрату правових підстав для виконання похідних постанов про стягнення збору, винесених в межах того ж виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Отримавши від представника позивача заяву від 29.10.2025 про закінчення виконавчого провадження, до якої додано копію ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2025, яка набрала законної сили, державний виконавець був зобов'язаний перевірити наявність підстав для закінчення виконавчого провадження, передбачених статтею 39 Закону № 1404-VIII.
Встановивши, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито основне виконавче провадження і в межах якого нараховано виконавчий збір, визнано таким, що не підлягає виконанню, державний виконавець мав прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 69054443 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, із застосуванням наслідків, передбачених частиною сьомою статті 27 цього Закону.
Відмова відповідача у вчиненні цих дій, оформлена листом від 17.11.2025, є необґрунтованою та протиправною, оскільки ігнорує прямі норми закону та фактичні обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ наголосив, що державні органи повинні діяти належним чином і з максимальною послідовністю. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стягнення виконавчого збору (як майнової санкції) за відсутності основного зобов'язання, яке визнано таким, що не підлягає виконанню, становить непропорційне втручання у право власності боржника. Таке стягнення не переслідує легітимної мети, оскільки каральна функція виконавчого збору втрачає сенс, якщо боржник не має обов'язку виконувати рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18 сформувала правовий висновок, згідно з яким виконавчий збір за своїм змістом є збором, що сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа.
Підставою для стягнення виконавчого збору є факт здійснення примусового виконання рішення. Якщо ж рішення суду або виконавчий документ, на підставі якого здійснювалося провадження, скасовано або визнано таким, що не підлягає виконанню, то відсутня сама підстава для нарахування та стягнення плати за таке "виконання". Продовження стягнення виконавчого збору за таких умов є безпідставним.
Також суд звертає увагу на принцип належного урядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
На державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України», «Москаль проти Польщі»). Дії відповідача щодо відмови у закритті виконавчого провадження після надання йому доказів відсутності боргового зобов'язання суперечать принципу належного урядування.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не скористався правом на подання відзиву, не надав суду жодних доказів правомірності своєї поведінки та не навів обґрунтувань, чому положення ч. 7 ст. 27 Закону № 1404-VIII не підлягають застосуванню у даному випадку.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими. Для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 69054443 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та застосуванням наслідків ч. 7 ст. 27 цього Закону).
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем при подані позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн (квитанція № 8091-3525-2566-0973 від 27.11.2025).
Оскільки позов задоволено повністю, вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо незакінчення виконавчого провадження №69054443 від 19.05.2022 року про стягнення виконавчого збору.
3. Зобов'язати Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 299; код ЄДРПОУ 35009206) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №69054443 щодо виконання постанови №57458374 від 23.10.2018 про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) виконавчого збору у розмірі 114 249,69 грн, на підставі пункту 5 частини першої статті 39 та частини сьомої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79040, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 299; код ЄДРПОУ 35009206) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.12.2025.
Суддя Коморний О.І.