11 грудня 2025 року м. Київ справа №320/45756/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ в м. Києві) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі по тексту також відповідач 2, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві, в результаті яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі по тексту також - Закон №3723) (переведення з одного виду пенсії на інший) згідно пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту також - Закон №889);
- зобов'язати відповідача 1 на підставі пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 призначити з 14.08.2024 позивачу пенсію за віком відповідно до статті Закону №3723 на підставі довідок від 13.08.2023 №№128, 129 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, виданих Державною митною службою України, з урахуванням стажу державної служби 34 роки 07 місяців 13 днів.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що 08.10.2019 його взято на облік в ГУ ПФУ в м. Києві та призначено пенсію по інвалідності. 11.04.2023 позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 13.05.2022 позивачем досягнуто встановленого Законом №3723 віку 62 роки та продовжено державну службу. На дату звільнення у зв'язку з виходом на пенсію 01.07.2024 стаж державної служби позивача склав понад 34 роки, страховий стаж складає понад 45 років, що, на його переконання, дає право на призначення пенсії державного службовця.
Проте, листом відповідача позивачу було надіслано рішення про відмову в перерахунку пенсії та повідомлено про відмову у переведенні на пенсію державного службовця, оскільки період роботи в митних органах не відноситься до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723.
Означена відмова слугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що заяву позивача щодо перерахунку-переходу на пенсію державного службовця за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в Донецькій області та за результатами розгляду прийняло рішення про відмову у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця у зв'язку з тим, що 16.10.1997 ОСОБА_1 був зарахований на посаду інспектора та прийняв присягу державного службовця без присвоєння рангу, що передбачено Законом №889; з 17.03.2000 по 29.04.2002 позивачу було присвоєне персональне звання «Інспектор митної служби 2-го рангу», з 30.04.2002 по 31.03.2004 присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 1-го рангу», з 01.04.2004 присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 1-го рангу, 28.05.2004 призначено спеціальне звання «Радника митної служби 3-го рангу», 19.08.2015 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 2-го рангу», що не підлягає зарахуванню до стажу державної служби. Отже станом на 01.05.2016 позивач не займає посади державної служби.
На думку відповідача 1, дія Закону №889 не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Працівники Державної митної служби не передбачені, а тому позивачу відмовлено в переході з пенсії за віком згідно Закону №1058 на пенсію за віком згідно Закону №889.
Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач з 08.10.2019 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві як отримувач пенсії по інвалідності, а з 11.04.2023 - як отримувач пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058. ОСОБА_1 звернувся з заявою від 14.08.2024 № 6915 про перерахунок пенсії, а саме: перехід з пенсії за віком на пенсію за віком, обчислену відповідно Закону України «Про державну службу», яку за принципом екстериторіальності розподілено для розгляду на відповідача 2. За результатами опрацювання заяви про перерахунок «Перехід на інший вид пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 14.08.2024 винесено рішення про відмову від 21.08.2024 № 262740002314, оскільки обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 означеного Закону та перехідних положень Закону №889 щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Відповідач 2 вважає, що період роботи ОСОБА_1 в Митних органах, в Державній фіскальній службі України з 16.10.1997 по 30.04.2016 не зараховано до стажу державної служби, оскільки це не передбачено чинним законодавством.
Таким чином, на думку відповідача 2, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 позивач з 16.10.1997 прийнятий на роботу в Державну митну службу України на посаду інспектора та 16.10.1997 прийняв присягу державного службовця. Позивач працював в митних органах на різних посадах з присвоєнням спеціальних звань. 01.07.2024 припинено державну службу позивача та звільнено його у зв'язку з виходом на пенсію.
Заявою від 14.08.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві про перерахунок пенсії у разі доцільності відповідно до Закону України «Про державну службу», зазначивши вид перерахунку - «перехід на інший вид пенсії».
За принципом екстериторіальності означена заява передана для розгляду до ГУ ПФУ в Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 21.08.2024 о/р 262740002314 позивачу відмовлено в проведенні перерахунку пенсії - перехід на інший вид пенсії згідно Закону №889, оскільки з наданих ним документів (трудової книжки) встановлено, що 16.10.1997 ОСОБА_1 був зарахований на посаду інспектора та прийняв присягу державного службовця без присвоєння рангу, що передбачено Законом №889. Також з 17.03.2000 по 29.04.2002 заявнику було присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 2-го рангу», з 30.04.2002 по 31.03.2004 присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 1-го рангу», з 01.04.2004 присвоєно спеціальне звання «Інспектора митної служби 1-го рангу», 28.05.2004 призначено спеціальне звання «Радника митної служби 3-го рангу», 19.08.2015 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 2-го рангу», що не підлягає зарахуванню до стажу державної служби. Отже станом на 01.05.2016 позивач не займає посади державної служби.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відмови у призначенні позивачу пенсії державного службовця, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту також - Закон №889).
Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі по тексту також - Закон №3723), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Положеннями пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889 встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до статті 37 Закону №3723 (у редакції на час набрання чинності Законом №889) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, зазначений вік визначається статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016 відповідно до статті 90 Закону №889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723.
Так, відповідно до пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Таким чином, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723 і «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889 та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723 вік і страховий стаж.
Стаж державної служби до 01.05.2016 обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі по тексту також - Порядок № 283), та додатка до нього.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 283 цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до пункту 4 Порядку №283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Пунктом 5 Порядку №283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Відповідно до статті 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11.07.2002 №92-IV) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Згідно з частиною першою статті 413 МК України особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 16.10.1997 прийняв присягу державного службовця.
Відповідно до частин першої та другої статті 569 МК України (у редакції Закону від 13.03.2012 №4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.
Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 588 МК України (у редакції Закону від 13.03.2012 №4495-VI) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.
Частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723 визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 46 Закону №889 до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Частиною другою статті 46 Закону №889 та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі по тексту також - Порядок №229), які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Пунктом 5 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
Отже, в сукупності стаж позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, зокрема період проходження служби в митних органах (понад 20 років), виходячи з того, що станом на дату звільнення він перебував на посаді головного державного інспектора Державної митної служби України, є достатній для призначення йому пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Виходячи з того, що на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» позивач досяг 62-річного віку та мав стаж державної служби понад 20 років, звільнений з посади головного державного інспектора Державної митної служби України, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії відповідно до положень Закону №3723.
Визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі по тексту також - Порядок № 622).
Відповідно до пункту 4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права.
Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та призначення пенсії неодноразово було предметом аналізу Верховного Суду України, зокрема у постановах від 31.03.2015 у справі №21-612а14, від 23.10.2018 у справі №317/4184/16-а; від 17.05.2019 у справі №511/777/17; від 11.07.2019 у справі №264/6292/16-а; від 10.10.2019 у справі №520/7533/17; від 13.02.2020 у справі №263/3478/17; від 17.07.2020 у справі №335/13894/16-а, в яких суд дійшов висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом, зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону, вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Станом на дату виникнення спірних правовідносин позивач отримує пенсію за віком, яка йому обчислюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, позивач має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723.
Щодо врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 Порядку №622 передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом №889-VIII: мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
За змістом абзацу 6 пункту 4 Порядку №622 за бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Відповідно до пункту 5 Порядку №622 форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Постановою Правління Пенсійного фонду України «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» від 17.01.2017 №1-3, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/300048 (далі по тексту також - Постанова №1-3), затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», від 16.12.1993 №3723-ХІІ, а саме:
1) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
2) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
3) форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Суд зазначає, що позивачу Державною митною службою України видано довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 13.08.2024 №128, 129, які відповідають формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, затвердженим Постановою №1-3 (Додатки №№4, 5).
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві, в результаті яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723 (переведення з одного виду пенсії на інший) згідно пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відтак, за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані бездіяльність або дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Таким чином, враховуючи, що в межах спірних відносин позивачу відмовлено у перерахунку пенсії рішенням відповідача 2 від 21.08.2024, суд дійшов висновку, що належним способом захисту у цій частині є визнання протиправним та скасування означеного рішення.
Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача 2 вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: призначити позивачу пенсію згідно Закону України «Про державну службу» із зарахуванням до стажу державної служби періодів служби в митних органах, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у його дискреційні повноваження.
При цьому, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог зобов'язального характеру в частині зазначення періоду служби позивача в митних органах у цифровому вираженні з огляду на те, що станом на дату винесення рішення у цій справі відповідачем 2 не було здійснено обрахунок означеного періоду.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві 14.08.2024, а тому датою, з якої слід зобов'язати відповідача 2 призначити пенсію згідно Закону України «Про державну службу», є 14.08.2024.
У свою чергу, не підлягають задоволенню позовні вимоги, заявлені до ГУ ПФУ в м. Києві з огляду на те, що означеним відповідачем не було вчинено протиправних дій, які були предметом позову в межах заявлених позовних вимог.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково зі зміною заявленого позивачем способу захисту його прав та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 9901/67/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93218001) та Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі №540/2321/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414456).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 26.09.2024 №М6АD-T563-К7ВЕ.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Донецькій області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 о/р НОМЕР_3 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з 14.08.2024 із зарахуванням до стажу державної служби періодів служби у митних органах.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 106).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.