11 грудня 2025 року м. Київ справа №640/11044/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати індивідуальний акт ГУ ПФУ в м. Києві №85785 від 18.05.2022 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправним у частині неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що по досягненню пенсійного віку звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком. Проте, відповідач спірним рішенням відмовив у призначенні пенсії за віком, зазначивши про відсутність необхідного страхового стажу та не зарахувавши до страхового стажу, зокрема, період роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991 у зв'язку із завіренням запису про звільнення печаткою іншої організації та відсутністю запису про реорганізацію.
Позивач наголошує на тому, що не зарахований позивачу період трудової діяльності відбувався на території Луганської області. Позивач пояснила, що нею отримано відповіді на запити з адміністрації міста Краснодона (м. Сорокине) та Краснодонського району лнр, проте такі довідки не враховані відповідачем.
Позивач вважає протиправним незарахування відповідачем до страхового стажу спірного періоду роботи з огляду на те, що в означений період вона працювала на одному підприємстві.
Означені обставини слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовної провадження.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.
24 квітня 2024 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 (суддя Балаклицький А.І.) адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
У зв'язку з повторним автоматизованим розподілом справу передано на розгляд судді Дудіну С.О., що підтверджується відповідним протоколом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що до страхового стажу не враховано, зокрема період роботи позивача з 13.10.1988 по 23.08.1991, оскільки запис про звільнення завірено печаткою іншої організації, довідка про реорганізацію відсутня.
На переконання відповідача, позивач повинен надати уточнюючу довідку для підтвердження записів у трудовій книжці щодо означеного періоду роботи для зарахування його до страхового стажу та наголосив на тому, що призначення та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями відповідача.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 22.06.1999.
Матеріалами справи підтверджено, що листом ГУ ПФУ в м. Києві від 18.05.2022 №85785 на заяву позивача від 25.04.2022 №4036 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту також - Закон №1058) повідомлено, що згідно з наданими документами страховий стажу ОСОБА_1 становить 25 років 9 місяців 23 дні.
При цьому, до страхового стажу не враховано період, зокрема, з 13.10.1988 по 23.08.1991, оскільки запис про звільнення завірено печаткою іншої організації, довідка про реорганізацію відсутня. Вказано, що для зарахування означеного періоду роботи до страхового стажу відповідач радить надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємством, на якому вона працювала.
В означеному листі відповідач зазначив про відмову у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 25.04.2022 №4036 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення в частині неврахування до страхового стажу періоду роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991, позивач звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту також - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту також - Закон №1058-IV).
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з положеннями пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту також - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з положеннями пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі по тексту також - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У такому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи незарахування позивачу відповідачем до страхового стажу періоду роботи, зокрема, з 13.10.1988 по 23.08.1991, оскільки запис про звільнення завірено печаткою іншої організації, довідка про реорганізацію відсутня.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 27.07.1979 позивач 13.10.1988 прийнята на роботу старшим касиром магазину виробничого об'єднання «Краснодонвугілля».
Відповідно до запису у трудовій книжці №8 23.08.1991 позивач звільнена по переведенню.
Відповідно до запису у трудовій книжці №9 запис №8 вважати недійсним.
Відповідно до запису у трудовій книжці №10 позивач звільнена 23.08.1991 за переведенням в техно-торговий центр «Днепр». Означений запис завірений печаткою секретаріату промислового виробничого об'єднання Краснодонвугілля.
Відповідно до довідки «адміністрації міста Краснодона Краснодонського району луганської народної республіки» від 29.06.2022 №27/8844-1/19 у документах архівного фонду Краснодонського промтоварного ОРС виробничого об'єднання Краснодонвугілля зазначено, що позивачу з жовтня 1988 року по серпень 1991 року виплачувалась заробітна плата.
Відповідно до довідки «адміністрації міста Краснодона Краснодонського району луганської народної республіки» від 29.06.2022 №27/8845-1/19 у документах архівного фонду Краснодонського промтоварного ОРС виробничого об'єднання Краснодонвугілля зазначено, що позивача 13.10.1988 прийнято на посаду старшого касира магазину наказом від 10.10.1988 №82-к, наказ про звільнення відсутній. Згідно особових рахунків наявні відомості про нарахування заробітної плати за період з жовтня 1988 року по серпень 1991 року. Зазначено, що документи про реорганізацію, перейменування даного підприємства на зберігання до архіву не надавались.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів відповідача, покладених ним в основу відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи позивача, суд наголошує на тому, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органам пенсійного фонду надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Водночас, судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу позивача.
Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи поданні документів, які підтверджують трудовий стаж.
У ситуації, що склалася у спірних правовідносинах, відповідач фактично переклав на позивача відповідальність на наявність певних дефектів у трудовій книжці, що є не припустимим та не відповідає принципам верховенства права.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 у справа №120/8471/23, наголосив на тому, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд зазначає, що означене підприємство, на якому позивач працювала у період з 13.10.1988 по 23.08.1991, знаходиться в м. Сорокине Луганської області, яке відповідно до Указу Президента України від 07.02.2019 №32/2019 «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» віднесено до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях належать.
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян а правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі-Закон №1207) тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону №1207 на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Суд зазначає, що та обставина, що органи Пенсійного фонду України Луганської області через перебуванням первинних документів на тимчасово окупованій території позбавлені можливості реалізувати своє право на проведення перевірки відповідності записів довідок промислового виробничого об'єднання Краснодонвугілля первинним документам, не може позбавляти позивача права на пенсійне забезпечення, оскільки довідки видані належним підприємством та містять усі необхідні реквізити та відомості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.03.2019 у справі №243/4816/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80728961).
Частиною першою статті 17 Закону №1207 передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1207 громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно із частинами першою-третьою статті 9 Закону №1207 державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, відповідно до положень вказаного Закону довідки, видані так званою «адміністрацією міста Краснодона Краснодонського району луганської народної республіки», дійсно не створюють правових наслідків.
Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 08.12.2021 у справі №560/3907/18, від 01.03.2021 у справі №426/12447/17, від 23.12.2019 у справі № 235/2773/17, від 04.03.2020 у справі № 235/2008/17, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17, від 31.03.2021 у справі №0440/6809/18.
Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
При цьому, суд враховує, що інформація, відображена у вищевказаних довідках, підтверджується довідкою ВАТ «Сивашський анілінофарбовий завод» від 03.03.1998 №56 про роботу позивача на вказаному підприємстві. Враховуючи дату видачі цієї довідки, інформація, викладена в ній, сумніву не підлягає.
У зв'язку з цим, суд вважає, що неврахування відповідачем вказаних довідок є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не здійснив зарахування до страхового стажу позивача період його роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991, підтверджений записами у трудовій книжці, що має наслідком наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 18.05.2022 №85785, у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, порушення яких відбулося внаслідок незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу означений період її роботи, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у його дискреційні повноваження.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю з виходом за межі позовних вимог.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 19.07.2022 №0432-5830-3164-8547.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 992,40 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в м. Києві
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлену листом від 18.05.2022 №85785, у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 27.07.1979.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві у зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 13.10.1988 по 23.08.1991 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 27.07.1979.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.