11 грудня 2025 року м. Київ Справа №320/25934/25
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Саса Є.В.,
суддів: Вісьтак М.Я., Войтовича І.І.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України та Міністерство освіти і науки України
про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акта,
Рух справи
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України та Міністерство освіти і науки України, з вимогами:
1) визнати протиправним та нечинними пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024;
2) зобов'язати Кабінет Міністрів України викласти в новій редакції пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024 відповідно до статті 35 Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», постанови Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо застосування Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено дату, час та місце проведення підготовчого засідання, залучено як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України та Міністерство освіти і науки України, встановлено учасникам провадження строк для подання заяв по суті справи, а також зобов'язано відповідача опублікувати не пізніше 08.07.2025 оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі у виданні, в якому був або мав бути офіційно оприлюднений оскаржуваний нормативно-правовий акт.
25.06.2025 опубліковано оголошення про відкриття провадження у цій справі у Офіційному віснику України № 048.
23.06.2025 через підсистему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду надійшли письмові пояснення від уповноваженого представника Міністерства оборони України, а 24.06.2025 - заперечення позивача на пояснення третьої особи.
02.07.2025 надійшов відзив на позовну заяву, а 28.06.2025 - відповідь позивача на відзив.
07.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду надійшли письмові пояснення від уповноваженого представника Міністерства освіти і науки України.
07.07.2025 надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою судового засідання від 16.07.2025 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення третьою особою Державної служби з етнополітики та свободи совісті.
21.07.2025 та 27.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Київського окружного адміністративного суду надійшли письмові пояснення позивача.
Протокольною ухвалою судового засідання від 23.09.2025 закрито підготовче судове засідання, призначено справу для розгляду по суті.
Протокольною ухвалою судового засідання від 20.10.2025 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.
Аргументи учасників справи
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що оскаржувані положення Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024 суперечать вимогам статті 21, 22 та 35 Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Позивач наголосив, що Кабінет Міністрів України не включив до переліку громадян, що звільняються від проходження базової загальновійськової підготовки, який міститься у пункті 2 оскаржуваної постанови категорію громадян, яка визначена в Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 (зокрема, й Свідків Єгови, до яких належить позивач).
Окрім того, позивач вказує, що відповідно до настанов Свідків Єгови в Україні навчання володіння та використання зброї розцінюється як добровільне відречення від організації. Водночас пунктом 15 оскаржуваної постанови передбачено, що відмова здобувача освіти чоловічої статі, який визнаний придатним до військової служби, від проходження практичної підготовки базової підготовки є підставою для його відрахування із закладу освіти відповідно до законодавства у сфері освіти. Позивач вважає, що таким чином оскаржуваним положенням його змушено обирати між правом на освіту та правом на свободу віросповідання.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що оскаржувана постанова прийнята Урядом в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначив, що, як виснував Верховний Суд у справі № 573/406/24 (постанова від 15.04.2025) Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку російської федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Відповідач наголошує, що вимога зобов'язати Кабінет Міністрів України викласти положення пунктів 2 та 12 оскаржуваної постанови в новій редакції не може бути задоволеною, оскільки Уряд України має право самостійно визначати порядок, організацію та здійснення загальновійськової підготовки громадян України, це є його дискреційним повноваженням, а суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
На думку відповідача, суд не може розглядати питання відповідності оскаржуваної постанови Конституції України в межах адміністративного судочинства, оскільки питання дослідження відповідності нормативно-правових актів Уряду Конституції України є виключним повноваженням Конституційного Суду України.
Окрім того, відповідач зазначає, що докази порушення прав позивача, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку відсутні, а це у свою чергу фактично вказує на безпідставність позову.
Позивач у відповіді на відзив позивач зазначив, що Верховний Суд України неодноразово підтверджував повноваження адміністративних судів щодо перевірки нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України на відповідність Конституції та законам України, зокрема у контексті судового контролю за дотриманням законів при реалізації владних повноважень.
На думку позивача, безпосередньо прийняттям та застосуванням оскаржуваної постанови були порушені такі його права як право на свободу совісті та релігійних переконань, оскільки його релігійні переконання прямо суперечать участі у військовій підготовці, володінню зброєю та принесенню військової присяги, а також право на освіту, оскільки оскаржувана постанова передбачає відрахування студента зі закладу вищої освіти у разі відмови від проходження базової загальновійськової підготовки, що створює неприпустимий вибір між дотриманням релігійних переконань і правом на здобуття вищої освіти.
Позивач наголосив, що стаття 35 Конституції України передбачає заміну на альтернативну (невійськову) службу виконання військового обов'язку, якщо такий суперечить релігійним переконанням громадянина. Формулювання «виконання військового обов'язку» є широким і охоплює всі складові військового обов'язку, визначені статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», включаючи «підготовку громадян до військової служби». Скасування строкової військової служби не анулює пряму дію статті 35 Конституції України та Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу)» в цілому. Обов'язок держави - забезпечити механізм реалізації права на альтернативну службу для будь-якої форми військового обов'язку, яка суперечить релігійним переконанням, а не посилатися на відсутність строкової служби як підставу для ігнорування конституційної гарантії. Держава повинна знайти баланс між обов'язком захисту Вітчизни та реалізацією конституційного права на свободу совісті, надаючи альтернативні форми виконання цього обов'язку громадянином.
Як вказує позивач, право на сумлінну відмову від військової служби є визнаним міжнародним стандартом, що випливає зі свободи думки, совісті та релігії, гарантованої статтею 9 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини у знаковій справі «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia, рішення від 07.07.2011) чітко визнав це право та наголосив, що держави зобов'язані його поважати, а запропонована альтернативна служба має бути справді цивільного характеру. Аналогічна позиція висловлена у справі «Телятніков проти Литви» (Teliatnikov v. Lithuania, рішення від 07.06.2022), яка підтверджує необхідність створення альтернативи, відокремленої від військових структур. Ці рішення є обов'язковими для України як держави-члена Ради Європи.
Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких він вказав, що законодавцем проходження базової загальновійськової підготовки не віднесено до виду військової служби, тобто базова загальновійськова підготовка є однією із складових військового обов'язку, але не є повною мірою виконанням військового обов'язку у розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також відповідач наголосив, що законодавець не наділив Кабінет Міністрів України повноваженнями на вирішення питання щодо заміни військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
Окрім того, відповідач вважає, що позивач, зважаючи на обрану спеціальність, може бути залучений до виконання військового обов'язку без необхідності носіння та застосування зброї, а саме у медичній службі, відділеннях реабілітація, тощо.
У відповіді на заперечення відповідача позивач вказав, що предметом спору є не конституційність закону, а неповнота пунктів 2 та 15 оскаржуваної постанови.
Також позивач наголосив, що будь-які обмеження прав, навіть під час воєнного стану, мають бути пропорційними та обґрунтованими. Міжнародні стандарти та рішення Європейського суду з прав людини визнають право на сумлінну відмову від військової служби та вимагають надання справді цивільної альтернативи. Оскаржувана постанова, не передбачаючи такої альтернативи для базової загальновійськової підготовки, порушує ці стандарти.
Позивач звернув увагу на ухвалу Верховного Суду у справі № 573/838/24 від 18.06.2025, в якій суд наголосив, що заходи правового режиму воєнного стану, визначені статтею 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не передбачають втручання у право людини на свободу віросповідання, а Україна не відступала у порядку статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від своїх міжнародних зобов'язань за статтею 9 Конвенції в частині захисту права на свободу совісті та релігії.
Міністерство оборони України у письмових поясненнях проти задоволення позову заперечило та вказало, що законодавцем проходження базової загальновійськової підготовки не віднесено до виду військової служби, тобто базова загальновійськова підготовка є однією із складових військового обов'язку, але не є повною мірою виконанням військового обов'язку у розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Затверджуючи оскаржувану постанову в цілому та встановлюючи пунктами 2, 15 певні вимоги щодо визначеної категорії громадян, Кабінет Міністрів України діяв на реалізацію одного із фундаментальних національних інтересів України, а саме захисту державного суверенітету і територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, недопущення втручання у внутрішні справи України одним із інструментів реалізації якого є організація підготовки громадян України до виконання військового обов'язку.
Окрім того, Міністерство наголошує, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, а тому Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не може бути застосований до спірних правовідносин.
Також Міністерство зауважило, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України. Враховуючи вибрану позивачем спеціальність, для здобуття якої він і має намір отримати вищу освіту, останній може бути залучений до виконання військового обов'язку без необхідності носіння та застосування зброї, а саме у медичній службі, відділеннях реабілітації, тощо.
Міністерство звернуло увагу суду на те, що враховуючи широкомасштабне вторгнення російської федерації до України, прийняття оскаржуваної постанови в умовах особливого періоду та правового режиму воєнного стану зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а відтак відповідає критеріям пропорційності, позаяк є співрозмірним з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.
У своєму запереченні на пояснення Міністерства оборони України позивач вказав, що відсутність належної законодавчої бази та механізмів реалізації конституційних прав громадян є відповідальністю держави, а не проблемою окремого громадянина. Державні органи не можуть посилатися на власну бездіяльність чи недосконалість законодавства для обмеження чи порушення конституційних прав. Навпаки, їхній обов'язок полягає у створенні таких умов, за яких права та свободи, гарантовані Конституцією, можуть бути ефективно реалізовані. Таким чином, перекладання відповідальності за відсутність механізму заміни базової загальновійськової підготовки на позивача є неприпустимим.
Окрім того, позивач зазначив, що навіть під час дії воєнного стану або стану війни цивільне життя в державі не припиняється, а функціонування суспільства критично залежить від багатьох цивільних професій та видів діяльності. Отже, потреба в альтернативній (невійськовій) службі залишається актуальною та життєво важливою для забезпечення життєдіяльності та стабільності держави в цілому.
Також позивач наголосив, що базова загальновійськова підготовка, відповідно до оскаржуваної постанови передбачає обов'язкове опанування навичок поводження зі зброєю та участь у військових заняттях, а за її завершенням - отримання військово-облікової спеціальності та зарахування до війська після прийняття присяги. Позивач вказує, що ці аспекти підготовки прямо суперечать його релігійним переконанням, незалежно від того, яка майбутня військова спеціалізація йому може бути призначена. Неможливість проходження саме базової загальновійськової підготовки, яка включає елементи військової справи та носіння зброї, є ключовою проблемою, що потребує заміни на альтернативну (невійськову) службу.
Міністерство освіти і науки України у письмових поясненнях повністю заперечило проти задоволення позовних вимог та вказало, що перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів.
У письмових поясненнях позивач зазначив, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не скасований ані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ані Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ані Законом України «Про правовий режим воєнного стану», ані Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», ані будь-якими законами та підзаконними актами, які набрали чинності після 24 лютого 2022 року по теперішній час.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» не запроваджувалися обмеження конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, гарантованого статтею 35 Конституції України.
Заходи правового режиму воєнного стану, перелік яких наведено у статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», також не передбачають втручання у право людини на свободу віросповідання.
Крім того, держава Україна не відступала у порядку статті 15 Європейської конвенції з прав людини (Конвенції) від своїх міжнародних зобов'язань за статтею 9 Конвенції в частині захисту права на свободу совісті та релігії.
Також позивач наголосив, що оскільки базова загальновійськова підготовка є новою формою обов'язкового військового обов'язку, яка інтегрована до навчального процесу здобувачів освіти, вона за своєю правовою природою та наслідками стає повним аналогом строкової служби. Тому, щоб не порушувати конституційні права громадян, держава зобов'язана забезпечити можливість заміни базової загальновійськової підготовки альтернативною (невійськовою) службою для осіб, чиї релігійні переконання не допускають навчання та користування зброєю.
Позивач вважає, що має право на заміну військового обов'язку незалежно від того, яку назву він на сьогодні має, на альтернативну (невійськову) службу, яка за його заявою відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та постанови Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 має бути забезпечена йому районною державною (військовою) адміністрацією за місцем реєстрації або навчальним закладом, у якому він проходить навчання відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Позивач також звернувся до суду зі клопотаннями про долучення доказів, а саме рішення Європейського суду з прав людини у справі Ерікас Руткаускас проти Литви (заява № 15816/20) від 26.08.2025 та Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 736/1999/24 від 17.07.2025, в якій суд зазначив, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначає порядок заміни саме військового обов'язку, а не лише строкової військової служби, а право громадян на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою зберігається навіть в умовах воєнного стану, оскільки Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» не обмежував конституційне право на свободу світогляду і віросповідання, гарантоване статтею 35 Конституції України.
Позиція сторін по справі, висловлена у судових засіданнях
Позивач та його представник у судовому засіданні просили позовні вимоги задовольнити. Додатково пояснив, що віровчення Свідків Єгови не лише не дозволяє йому тримати зброю в руках, а й в широкому значенні вчитися воювати, навіть для захисту свого життя і життя своїх близьких. Підкреслили, що питання конституційності оскаржуваного нормативно-правового акта в справі, що розглядається, ними не порушується.
Представник Міністерства освіти і науки України надав суду заяву про розгляд справи без його участі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав свої вимоги, просив відмовити у задоволенні позовної заяви.
Представник Міністерства оборони України у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обставини справи, встановлені судом
21.06.2024 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 734 «Про затвердження Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських» (далі - Постанова № 734). Того ж дня Постанова № 734 набрала чинності. 27.07.2025 Постанова № 734 була опублікована в офіційних виданнях «Урядовий кур'єр» та «Офіційний вісник України».
Проєкт Постанови № 734 розроблено Міністерством оборони України на виконання статті 10-1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» щодо базової загальновійськової підготовки громадян України в закладах вищої освіти всіх форм власності з метою здобуття ними військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та накопичення військовонавченого людського ресурсу військовозобов?язаних.
Проєкт оскаржуваної постанови на етапі підготовки погоджено без зауважень Міністерством цифрової трансформації України та Міністерством економіки України.
До проєкту оскаржуваної постанови Уряду України № 734 висловлено зауваження (пропозиції) Міністерством освіти та науки України, Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством фінансів України, які були враховані.
До проєкту акта висловлено зауваження (пропозиції) Міністерством охорони здоров'я України, які не враховано. За результатами обговорення на засіданні Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров'я, захисту довкілля та природних ресурсів національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей Міністерством охорони здоров'я підтримано проєкт акта.
Відповідно до висновку Міністерства юстиції України, за результатами правової експертизи проєкту Постанови № 734, оскаржуваний нормативно-правовий акт відповідає актам законодавства - Конституції України та законам України, іншим актам законодавства та у проєкті акта відсутні положення, які можуть бути предметом оцінки відповідності щодо дотримання принципу недискримінації.
Позивач є громадянином України.
Відповідно до довідки, виданої Релігійною організацією «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» з 29 липня 2023 року позивач є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні.
З 2023 року позивач є студентом Національного університету фізичного виховання і спорту України на денній формі навчання за спеціальністю «Фізична терапія, ерготерапія» (код 227).
Релевантні джерела права, які застосував суд
Відповідно до приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, повноваження Кабінету Міністрів України регламентовано Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 18.07.2007 (далі - Регламент) та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 3 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Згідно із положеннями статті 4 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Водночас, частиною першою статті 6 Закону України «Про основи національного спротиву» від 16.07.2021 № 1702-IX (далі - Закон № 1702-IX) визначено, що основою підготовки громадян України до національного спротиву є їх загальновійськова підготовка, яка організовується за територіально-зональним принципом, ґрунтується на засадах високої мотиваційної привабливості та узгоджується з процесом трансформації системи комплектування за призовом відповідно до принципів та найкращих практик держав - членів НАТО.
Частиною другою статті 6 Закону № 1702-IX передбачено, що загальновійськова підготовка громадян України полягає в опануванні базовими загальновійськовими знаннями, практичними вміннями і навичками та поділяється на початкову і базову підготовку. Загальновійськова підготовка громадян України організовується та здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військовий обов'язок включає серед іншого й підготовку громадян до військової служби.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IХ (далі - Закон № 3633-IХ) Закон № 2232-XII доповнено статтею 10-1.
Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2232-XII базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Частиною другою статті 10-1 Закону № 2232-XII передбачено, що базова загальновійськова підготовка проводиться у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, навчальних частинах (центрах) Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, а також у закладах вищої освіти всіх форм власності.
Для проведення базової загальновійськової підготовки залучаються громадські організації та об'єднання, у тому числі громадські об'єднання ветеранів війни.
Відповідно до частини третьої статті 10-1 Закону № 2232-XII порядок проведення базової загальновійськової підготовки визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Частина четверта статті 10-1 Закону № 2232-XII встановлює, що базова загальновійськова підготовка включається до навчальних планів закладів вищої освіти всіх форм власності як окрема навчальна дисципліна.
Базова загальновійськова підготовка у закладах вищої освіти всіх форм власності проводиться з громадянами України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно).
Від проходження базової загальновійськової підготовки у закладах вищої освіти всіх форм власності звільняються громадяни:
які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби;
які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;
які проходили військову службу.
Пунктом 7 частини другої розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-IХ визначено, що базова загальновійськова підготовка, передбачена статтею 10-1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», для громадян, які здобувають вищу освіту в закладах вищої освіти всіх форм власності, а також закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, розпочинається з 1 вересня 2025 року.
Згідно з оскаржуваним пунктом 2 Постанови № 734 базову підготовку проходять громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти (абзац 1).
Базову підготовку згідно з навчальним планом проходять:
курсанти вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти;
курсанти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських;
поліцейські під час проходження первинної професійної підготовки у закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (абзац 2).
Від проходження базової підготовки звільняються громадяни, які:
визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби;
до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;
проходили військову службу;
мають сертифікат про проходження базової підготовки та здобуття військово-облікової спеціальності (абзац 3).
Також, оскаржуваним пунктом 15 Постанови № 734 встановлено, що практична підготовка базової підготовки проводиться після опанування теоретичної підготовки у поточному навчальному році строком до одного місяця протягом травня - жовтня за рахунок часу, відведеного на канікулярну відпустку здобувачів вищої освіти (абзац 1).
Дозвіл на перенесення практичної підготовки базової підготовки на наступний рік для здобувачів вищої освіти, які не пройшли її з поважних причин, надається керівником закладу вищої освіти, в якому проводиться базова підготовка таких здобувачів (абзац 2).
Проходження практичної підготовки базової підготовки для здобувачів освіти чоловічої статі є обов'язковою умовою опанування відповідної освітньої програми (у тому числі бакалавра, магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування) (абзац 3).
Відмова здобувача освіти чоловічої статі, який визнаний придатним до військової служби, від проходження практичної підготовки базової підготовки є підставою для його відрахування із закладу освіти відповідно до законодавства у сфері освіти (абзац 4).
Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України (крім рішень стосовно виведення банків з ринку) унормовано положеннями статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, в пункті 1 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що предмет судового контролю стосується питання законності (крім конституційності) відповідних актів Кабінету Міністрів України.
У зв'язку з цим питання невідповідності оскаржуваного нормативно-правового акта вимогам статей 21, 22 та 35 Конституції України, на що звертає увагу позивач, не може бути предметом оцінки суду у цій справі.
Водночас, відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
При цьому, відповідно до положень частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Визначення нормативно-правового акта наведено в пункті 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого таким визнається акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожного в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Таким чином, Постанова № 734 є нормативно-правовим актом, відповідні положення якого будуть застосовуватись у правовідносинах, пов'язаних з навчанням позивача у вищому навчальному закладі, а відтак він наділений правом звернення з даним позовом.
Ключовим питанням у цій справі є перевірка доводів позивача щодо невідповідності оскаржуваних норм приписам частини четвертої статті 1 Закону № 2232-XII, якою визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII (далі - Закон № 1975-XII), в статті 1 якого зазначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що буквальне тлумачення зазначених норм дає підстави для висновку, що оскаржувані пункти Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України не суперечать приписам статті 1 Закону № 2232-XII, яка має бланкетний характер, а саме відсилає до Закону № 1975-XII, норми якого, в свою чергу визначають, що альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, а не замість базової загальновійськової підготовки.
Доводи позивача про те, що оскільки базова загальновійськова підготовка є новою формою обов'язкового військового обов'язку, яка інтегрована до навчального процесу здобувачів освіти, вона за своєю правовою природою та наслідками стає повним аналогом строкової служби, колегія вважає помилковими.
Фактично Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX» слова "строкова військова служба" в усіх відмінках замінено словами "базова військова служба", для проходження якої направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку (ч. 1 ст. 15 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу»).
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини четвертої статті першої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Приписами абзацу першого статті першої Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
З урахуванням внесених змін, як вже було зазначено колегією суддів вище, у тексті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» слова "строкова військова служба" в усіх відмінках замінено словами "базова військова служба" у відповідному відмінку згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024.
Відповідно альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження базової військової служби, як складової військового обов'язку.
Разом з тим, частиною третьої статті першої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Таким чином, указаний закон розмежовує підготовку до військової служби і проходження військової служби.
Відповідно, колегія суддів звертає увагу, що і Закон «Про військовий обов'язок і військову службу» і Порядок проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затверджений Постановою № 734 визначають базову військову підготовку, як підготовку громадян до військової служби, а не її проходження.
Натомість приписи Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" не містять нормативно-правового регулювання проходження альтернативної підготовки громадян до військової служби, замість проходження базової загальновійськової підготовки.
Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що підстав для ототожнення базової загальновійськової підготовки і строкової служби відсутні.
Покликання позивача на протиправне не включення відповідачем до переліку громадян, що звільняються від проходження базової загальновійськової підготовки, який міститься у пункті 2 оскаржуваної постанови категорії громадян, яка визначена в Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066, суд відхиляє з огляду на те, що перелік громадян, які звільнені від проходження базової загальновійськової підготовки у закладах вищої освіти всіх форм власності наведено в абзаці 3 частини четвертої статті 10-1 Закону № 2232-XII, а повноваженнями встановлювати додаткові підстави для такого звільнення відповідач не наділений.
Аргументи позивача, що проходження базової загальновійськової підготовки є формою виконання військового обов'язку є правильним з огляду на приписи частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII, проте вони не доводять невідповідність положень оскаржуваного нормативно-правового акта актам вищої юридичної сили.
Процедурних порушень прийняття оскаржуваної Постанови також не встановлено.
Інші доводи позовної заяви, зокрема, щодо неврахування міжнародних стандартів у сфері свободи думки, совісті та релігії, фактично свідчать про незгоду з законодавчим регулюванням спірних правовідносин.
У зв'язку з цим, колегія суддів звертає увагу, що заміна базової загальновійськової підготовки альтернативним видом можлива шляхом ухвалення відповідних законодавчих змін, які визначать порядок, умови та підстави такої заміни. Задоволення інтересу, який переслідує позивач виходить за межі повноважень адміністративного суду та суперечить принципам розподілу влади, правової визначеності як складової верховенства права.
Колегія суддів наголошує, що законодавче врегулювання відповідних правовідносин належить до виключної компетенції Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, що випливає з принципу розподілу державної влади, закріпленого у статті 6 Конституції України. Адміністративні суди, вирішуючи публічно-правовий спір, не можуть підміняти собою законодавчий орган та створювати новий правовий механізм, якого не передбачено законодавством.
Доводи позивача щодо «неповноти» оскаржуваного нормативно-правового акта не можуть свідчити про його незаконність (невідповідіність актам вищої юридичної сили), оскільки бажані для позивача позитивні приписи в законах, на які він посилається, відсутні.
З урахуванням наведеного правового регулювання та встановлених обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання нечинним та скасування оскаржуваних положень нормативно-правового акта.
З приводу вимоги зобов'язати відповідача викласти в новій редакції пункт 2 та пункт 15 Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 734 від 21.06.2024 в іншій редакції слід зазначити таке.
Частиною п'ятою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що, якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.
Оскільки, протиправність оскаржуваного нормативно-правового акта не встановлено, то в задоволенні вказаної вимоги також слід відмовити з мотивів недопущення безпідставного втручання в правотворчу діяльність Кабінету Міністрів України.
Таким чином, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України та Міністерство освіти і науки України - відмовити.
2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копії судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 11 грудня 2025 року.
Судді Сас Є.В.
Вісьтак М.Я.
Войтович І.І.