01 грудня 2025 року м. Київ № 320/29251/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Корень Р.М.
відповідача - Усенко О.І., Басан Д.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Болт Оперейшнз Україна"
до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Болт Оперейшнз Україна" з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення за формою "ПС" № 1063/Ж10/31-00-07-03-03-24 від 20.05.2025 та податкове повідомлення-рішення за формою "С" №1064/Ж10/31-00-07-03-03-24 від 20.05.2025 прийняті Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує, що оскільки у наказі не наведені фактичні підстави для призначення перевірки та не відображено, яка саме інформація, що наявна та/або отримана контролюючим органом, стала підставою для призначення фактичної перевірки, у спірних правовідносинах відсутні дійсні, фактичні підстави для прийняття наказу 27.03.2025 № 171/Ж1 та необхідності здійснення податкового контролю за діяльністю ТОВ "Болт Оперейшнз Україна" у формі фактичної перевірки, що в свою чергу, свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також вказує, що висновки контролюючого органу про невідповідність розрахункових документів вимогам закону через відсутність у них в якості обов'язкових реквізитів є безпідставними, а в діях позивача відсутні будь-які правопорушення щодо неналежного підтвердження виконання розрахункових операцій. Щодо необхідності подання повідомлення форми 20-ОПП позивач зазначав, що подання такого повідомлення не було предметом перевірки, оскільки метою та предметом фактичної перевірки не були та не могли бути питання дотримання порядку подання повідомлення за формою 20-ОПП.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав, зазначаючи про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки вони прийняті за наслідками перевірки позивача, якою виявлено проведення останнім розрахункових операцій без використання реєстраторів розрахункових операцій або без застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій. Зазначає, що фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов'язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст. 80 Податкового Кодексу. Вимоги чинного податкового законодавства не передбачають обов'язку щодо зазначення контролюючим органом у наказі на проведення фактичної перевірки конкретизації підстав, окрім перелічених у пп. 80.2.1- 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України. З огляду на вказане відповідач вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно та не підлягають скасуванню.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив, в якій додатково наголошено на обґрунтованості позовних вимог.
Протокольною ухвалою від 13.10.2025 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні 01.12.2025 представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Болт Оперейшнз Україна" створене 28.05.2020 та є частиною групи Bolt, материнською компанією якої є Bolt Technology OU, резидент Естонії.
Товариство надає у користування користувачам електричні самокати (скутери).
Товариство є платником податку на прибуток підприємств та платником податку на додану вартість.
На підставі п.п.19.1.4 п.19.1 ст. 19-1, керуючись п.п.20.1.4, п.п.20.1.6, п.п.20.1.8, п.п.20.1.9, п.п.20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.13, п.п.20.1.14 п.20.1 ст.20, п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80, Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УI (із змінами і доповненнями), Закону України від 19.12.95 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (із змінами і доповненнями), Закону України від 18.06.2024 №3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-BP (із змінами і доповненнями) та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на органи ДПС, проведено фактичну перевірку Товариство з обмеженою відповідальністю "Болт Оперейшнз Україна" за адресою: 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, будинок 11.
За результатами перевірки складено акт № 1057/Ж5/31-00-07-03-03-19/43637532 від 10.04.2025.
У вказаному акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: проведення розрахункових операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на загальну суму 147, 92 грн. без застосування РРО та вимоги пункту 63.3 статті 63 Податкового Кодексу України, а саме: не подано відомості про 10 374 об'єкти оподаткування, які використовувались у цьому періоді та стосовно яких у платника податків виникали обов'язки щодо сплати податків та зборів у відповідний контролюючий орган.
30.04.2025 позивач надав Центральному міжрегіональному управлінню ДПС по роботі з великими платниками податків заперечення на акт перевірки.
Листом № 718/Ж12/31-00-07-03-03-26 від 14.05.2025 Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків повідомило позивача про залишення висновків акта перевірки без змін.
На підставі акта перевірки Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 20.05.2025 № 1063/Ж10/31-00-07-03-03-24 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 10 581 480,00 грн за порушення вимоги пункту 63.3 статті 63 ПК України;
- від 20.05.2025 №1064/Ж10/31-00-07-03-03-24 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) 210,78 грн за порушення вимог п. 1, 2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Так, відповідно до статті 62 ПК України, одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 сттаті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно із пунктом 80.1 статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Абзацами 1-4 пункту 81.1 статті 81 ПК України, встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Згідно з вимогами пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п.80.2.2);
письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3);
неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (підпункт 80.2.4).
Таким чином, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
За приписами пункту 80.7 статті 80 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Як закріплено у пункті 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
За положеннями пункту 86.1 статті 86 результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
За нормами пункту 86.5 статті 86 ПК України, акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
За змістом пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Стосовно наявності підстав для проведення перевірки суд зазначає наступне.
У постанові від 26.03.2024 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24) виклав наступну позицію: «Єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 сттаті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.
Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним».
Таким чином, зазначення конкретних порушень платником законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи у наказі про проведення фактичної перевірки, так само і деталізація і зміст обставин, не вимагається нормами ПК України.
Крім того, відсутні підстави вважати, що у розумінні підпункту п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.3, п.п. 80.2.4 п. 80.2 ст.80 ПК України і отримана контролюючим органом інформація на стадії призначення перевірки обов'язково має містити достовірні підтвердження того, що платником податків вже скоєно конкретне порушення.
Суд констатує, що наявна та/або отримана контролюючим органом інформація має вказувати на обставини, які дають обґрунтовані підстави вважати, що платник податків з високою імовірністю може порушувати вимоги податкового законодавства у певній сфері.
Саме для перевірки дійсної наявності порушень і призначається перевірка.
У випадку, який розглядається, наказ про проведення перевірки містить посилання на приписи Податкового кодексу України, що є мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.
З урахуванням зазначеного, твердження позивача щодо відсутності підстав проведення перевірки є помилковим.
Щодо встановлених порушень, позивач вказує на таке.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом № 265/95-ВР, дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
За змістом пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Абзацом дев'ятнадцятим статті 2 Закону № 265/95-ВР визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21.01.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (далі - Положення).
Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.
У відповідності до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції.
Згідно із матеріалами справи, податковим органом встановлено факти проведення розрахункових операцій без застосування на повну суму покупки РРО при прийманні оплати за надання в оренду самокаті під брендом Bolt через інтернет-застосунок для мобільного телефону Bolt.
Так, відповідно до абзаців 5, 6 статті 2 Закону №265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.
Розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Тобто, згідно норм чинного законодавства, розрахунковою операцією, серед іншого є така операція, коли суб'єкт господарювання приймає (отримує) від покупця готівкові кошти, платіжні картки, платіжні чеки, жетони тощо безпосередньо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
При цьому, місце проведення розрахунків - це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Тобто, щоб договір найму (оренди) відбувся, в розумінні моменту видачі розрахункового документу, необхідна сукупність вимог, а саме передача товару (або зобов'язання його передати) та приймання товару (зобов'язання прийняти) і сплата за нього грошових коштів (що є підставою для видачі розрахункового документу).
Із зазначеного слідує висновок, що фактично, якщо немає прив'язки до дати отримання товару і місця отримання товару, то наймач (орендар) і на сьогоднішній день не позбавлений можливості здійснити проведення розрахункової операції через РРО.
Крім того, за правилами пунктів 12, 14 частини 1 статті 9 Закону №265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (склади, місця зберігання товарів, оптова торгівля тощо); при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.
Тобто, дозволено підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності не застосовувати реєстратори розрахункових операцій у разі якщо в місці отримання товарів операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (склади, місця зберігання товарів, оптова торгівля тощо), а також у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.
Проте, очевидним є факт, що у даному виді операцій взагалі є невизначеним момент "проведення розрахункової операції через РРО", як і "момент укладення договору найму (оренди) між наймачем (орендарем) та наймодавцем (орендодавцем)".
Так, (наймач) орендар, щоб орендувати електросамокат сплачує вартість його розблокування та поїздки, скануючи двовимірний код (QR-код) через інтернет-застосунок Bolt. При цьому, оплачує послуги з оренди електросамокату фінансовому посереднику, який після отримання від покупця грошових коштів перераховує їх у безготівковій формі на банківський рахунок позивача на підставі укладеного з ним договору.
Тобто, при (наймі) оренді електросамокатів через інтернет-застосунок Bolt, позивач не отримує безпосередньо коштів від наймача (орендаря), а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для ТОВ є безготівковими.
При цьому, оренда (найм) товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації послуг з оренди (найму), а за місцем проведення розрахунку за вказані послуги позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять позивачу в безготівковій формі від фінансових установ.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується фіскальним органом, для ведення господарської діяльності позивачем укладено Договір еквайрингу № 43 від 15.10.2024 з АТ "Універсал Банк" та Договір комплексного банківського обслуговування № CMDCORPLE-3313712 від 30.05.2024 з АТ "Райффайзен Банк".
Загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури, визначає Закон України від 30.06.2021 № 1591 «Про платіжні послуги» (далі - Закон № 1591).
Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону 1591 еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.
Пункт 57 ст. 1 Закону 1591 визначає, що платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.
Згідно п. 71 ст. 1 Закону 1591 послуга з ініціювання платіжної операції - нефінансова платіжна послуга, що полягає в ініціюванні платіжної інструкції надавачем послуги з ініціювання платіжної операції на запит платника з рахунку платника, відкритого в іншому надавачі платіжних послуг.
У той же час, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 визначено, що безготівкові розрахунки - перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.
Згідно з ч. 2 ст. 41 Закону 1591 визначено, що ініціювання платіжної операції здійснюється:
надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок;
надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції;
надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою;
використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції;
надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей;
надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.
В той же час, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 визначено, що безготівкові розрахунки - перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.
Відповідно до роз'яснення Національного банку України від 15.09.2020 № 57-0009/50471, у відповідності до якого оплата товарів та послуг, що здійснена шляхом переказу коштів (у тому числі, з використанням платником платіжної картки) на рахунок отримувача/суб'єкта господарювання (зокрема, із залученням небанківської фінансової установи, яка в установленому законом порядку отримала ліцензію па переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку) є безготівковим розрахунком для суб'єкта господарювання.
При цьому розрахунки допомогою банківської (платіжної) карти є безготівковими розрахунками, адже платіжна картка є лише інструментом для здійснення операції з коштами, які знаходяться на рахунку платника і які фактично списуються з такого рахунку та зараховуються на поточний рахунок банківської установи для подальшого перерахування отримувачу, у даному випадку позивача.
Тобто, відбувається перерахунок коштів за допомогою сервісів переказу коштів, що не потрапляє під визначення розрахункової операції, а отже, виключає обов'язок ТОВ проводити оплату за послуги користування електросамокатами із застосуванням РРО
Аналізуючи зміст пункту 12 статті 9 Закону №265/95-ВР та наявність складу правопорушення, Верховний Суд у постанові від 07 січня 2025 року у справі № 120/19027/23 виснував, що контролюючим органом не доведено складу правопорушення, за яке застосовано штрафні санкції згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням, за умови, що оплата здійснювалася виключно у безготівковій формі шляхом переказу коштів замовниками із розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок підприємства через установу банку, тому реєстратор розрахункових операцій не застосовується.
Верховний Суд зазначив, що обов'язкові критерії (об'єктивна сторона правопорушення) для притягнення позивача до відповідальності на об'єкті фактичної перевірки «нафтобаза» відсутні, оскільки реалізація газу скрапленого нафтового на базі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій не здійснюється та дійшов висновку, що контролюючим органом при перевірці помилково застосовано до позивача вимоги Закону №265/95-ВР, при цьому суд врахував аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №140/2233/19, від 08 вересня 2020 у справі №140/2131/19.
Зазначені правові позиції хоч і не в повній мірі релевантні до обставин цієї справи, однак з точки зору тлумачення змісту пункту 12 статті 9 Закону № 265/95-ВР та підстав для незастосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, є прийнятними.
Суд зауважує, що сама суть проведення розрахункових операцій через РРО та видачі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків) при розрахунках із суб'єктами господарювання у готівковій формі чи за допомогою банківських карток полягає у тому, щоб суб'єкт господарювання вів прозорий та відкритий облік господарської діяльності, показував усі доходи та не приховував будь-якої готівки, яка не обліковується, внаслідок чого до державного бюджету у повному обсязі надходитимуть податки.
У даному випадку, позивач здійснюючи свою діяльність відповідно до вимог чинного законодавства, отримував грошові кошти у безготівковій формі від АТ "Універсал Банк" та АТ "Райффайзен Банк", в тому числі проводячи оплату з токенізованих через сервіс Apple Pay та/або Google Pay платіжних карток (роблячи це відкрито та прозоро), не приховуючи будь-якого доходу.
Більш того, під час проведення перевірки фіскальним органом не було виявлено будь-яких порушень щодо невідповідності реального обсягу здійснених господарських операцій наявній документації щодо діяльності позивача.
Враховуючи наведене, суд приймає доводи позивача про те, що позивач при наданні послуг (оренду електросамокатів) через Інтернет не отримує безпосередньо коштів від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для позивача є безготівковими, а тому на ці операції не розповсюджується обов'язок щодо застосування РРО.
Відповідно, спірне податкове повідомлення-рішення № 1064/Ж10/31-00-07-03-03-24 від 20.05.2025 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 1063/Ж10/31-00-07-03-03-24 від 20.05.2025, суд зазначає таке.
У Податковому кодексі України в п. 63.3 ст. 63 зазначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) IX підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків, в тому числі визначити, що облік такого платника податків здійснює територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, та його структурні підрозділи в разі створення.
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
Відповідальність за порушення п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, передбачена п. 117.1 ст. 117 цього ж Кодексу, а саме: за неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, 1020 гривень.
Предметом фактичної перевірки є дотримання норм законодавства питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій наявності ліцензій свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки).
Перевірка реєстрації, взяття на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) не є предметом фактичної перевірки.
Вказане свідчить, що співробітники контролюючого органу вийшли за межі повноважень наданих їм пп. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75, абзацом 1, 2 п. 69.27 ст. 69 підрозділу 10 Інші перехідні положення Податкового кодексу України під час проведення фактичної перевірки.
Крім того, суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 20.05.2025 №1063/Ж10/31-00-07-03-03-24 щодо штрафу за неподання повідомлень за формою 20-ОПП є неправомірним, оскільки ст. 117 ПКУ не встановлює застосування санкцій за неподання цього повідомлення. Повідомлення за формою 20-ОПП є лише способом інформування про об'єкти оподаткування, а не самостійним об'єктом, за ненадання якого передбачено штраф, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023, справа № 140/4362/21.
За обставин, як склались у цій справі, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій підлягає скасуванню.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
З урахуванням наведених норм діючого законодавства, фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 30280,00 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1063/Ж10/31-00-07-03-03-24 від 20.05.2025 та податкове повідомлення-рішення № 1064/Ж10/31-00-07-03-03-24 від 20.05.2025.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Болт Оперейшнз Україна» (код ЄДРПОУ 43637532, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 11) судовий збір у сумі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44082145, місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 11 грудня 2025 р.