ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" грудня 2025 р. справа № 300/1044/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Главача І.А.,
за участі:
секретаря судового засідання - Сливінської М.Ю.,
позивача - ОСОБА_1
представник відповідача у судове засідання не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (надалі, також - відповідач, Західний МЦ НБПД), в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення недоліків заяви позивача від 10.02.2025 в листі без номера і дати як такої, що суперечить наказу № 102 від 10.10.2024 Координаційного центру з надання безоплатної правничої допомоги в таких недоліках;
незазначення ПІП клієнта;
відсутність адреси клієнта;
відсутність засобів зв'язку клієнта;
суть питання за вирішенням якого звернувся не вказана;
конкретизації майна яке не увійшло і не охоплено рішенням суду від 09.09.2024;
посвідчення копії документів в день подачі заяви;
відсутність додатків до листа відповідача про повернення заяви від 10.02.2025;
відсутність у листі відповідача роз'яснення про порядок оскарження дій і рішень відповідача;
- зобов'язати відповідача прийняти заяву від 10.02.2025 позивача та надати безоплатну вторинну правничу допомогу ОСОБА_1 згідно заяви від 10.02.2025;
- стягнути з відповідача на користь позивача процесуальні витрати в сумі 42120 гривень і моральну шкоду в сумі 10000 євро.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому правової допомоги в позові щодо відшкодування російською федерацією шкоди, завданої майну позивача. Проте, відповідач листом, в якому неможливо встановити номер і дату відмовив позивачу в наданні безоплатної правової допомоги, мотивуючи відмову недоліками поданої позивачем заяви. Зокрема, відповідач зазначає про такі недоліки заяви, як незазначення позивачем прізвища, імені та по батькові, адреси, засобів зв'язку, відсутності конкретизації суті питання, щодо якого позивач просить надати правову допомогу, зокрема в частині конкретизації майна, а також щодо посвідчення копій документів, доданих до заяви про надання безоплатної правової допомоги іншою датою. Також звертає увагу суду на нечитабельність надісланого відповідачем листа про відмову в призначенні безоплатної правничої допомоги. Також позивач заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки дії відповідача завдали йому значних страждань. Також, у зв'язку з підготовкою позовної заяви та інших заяв по суті справи, позивач заявляє вимоги про стягнення процесуальних витрат. Зважаючи на те, що всі необхідні відомості для прийняття відповідачем рішення про надання безоплатної правничої допомоги позивачем у поданій ним заяві було зазначено, просить позов задовольнити (а.с. 1-18).
24.02.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява, якою долучено до позовної заяви довідку з податкового органу про доходи за попередній календарний рік для вирішення питання про сплату судового збору (а.с. 26-28).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 відкрито провадження у справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с. 20-22).
11.03.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що у заяві про надання безоплатної вторинної правничої допомоги зазначаються відомості, визначені законом, серед яких короткий виклад суті питання, з приводу якого особа звертається за безоплатною правничою допомогою та зазначається інформація про належність такої особи до осіб, які мають право на правничу допомогу. Відповідач вказує, що в поданому ОСОБА_1 зверненні про надання йому безоплатної правничої допомоги не конкретизовано суть питання, з приводу якого позивач просить надати безоплатну правничу допомогу. Відповідач вказує, що позивачу вже надавалася правнича допомога щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої російською федерацією. Зважаючи на те, що відповідачем правнича допомога з такого питання позивачу вже надавалася, то відповідно при поданні нового звернення з даного питання позивачу слід було уточнити перелік майна, щоб відповідач мав можливість визначити, чи не охоплено питання, порушене позивачем, предметом іншого спору, щодо якого вже надавалася правнича допомога позивачу. З приводу заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат, то проти таких відповідач заперечує та звертає увагу суду на відсутність доказів понесення позивачем таких витрат. Зважаючи на викладене, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 30-43).
31.03.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 44).
01.04.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи. До даної заяви позивач долучив бланк заяви про надання безоплатної правничої допомоги, який надається відповідачем при поданні таких заяв (а.с. 45-46).
03.04.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи. До даної заяви долучено копію ухвали Івано-Франківського апеляційного суду про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 47-48).
21.05.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про застосування до відповідача заходів процесуального примусу, а саме штрафу за неналежне виконання відповідачем обов'язків щодо надання доказів надсилання відзиву (а.с. 51).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 здійснено перехід щодо розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у даній справі призначено на "02" червня 2025 року о 10:30 (а.с. 52-54).
28.05.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду від представниці відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 02.06.2025 та усіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції за участю представника відповідача Недокуса Віктора Ігоровича, з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду (а.с. 62-64).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 клопотання представниці відповідача задоволено частково. В участі у судовому засіданні, призначеному на 02.06.2025 о 10:30 відмовлено у зв'язку з порушенням строку подання клопотання. Постановлено подальші судові засідання з розгляду адміністративної справи № 300/1044/25 проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням представником відповідача Недокусом Віктором Ігоровичем власних технічних засобів за допомогою сервісу "EASYCON" (а.с. 65-67).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 у задоволенні клопотання про витребування у відповідача доказів направлення відзиву із додатками позивачу відмовлено (а.с. 70-72).
В підготовчому засіданні 02.06.2025 оголошено перерву у зв'язку з неявкою представника відповідача та наявністю клопотання відповідача про забезпечення участі його представника у подальших судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференцзв'язку. Підготовче засідання призначене на "23" червня 2025 о 10:30.
23.06.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про накладення штрафу на відповідача за порушення вимог частини 9 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 82).
23.06.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про долучення доказів надсилання відзиву по даній справі. Також заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника відповідача у іншому судовому засіданні (а.с. 83-84).
В підготовчому засіданні 23.06.2025 оголошено перерву у зв'язку з наявністю клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Підготовче засідання призначене на "14" липня 2025 о 10:30.
02.07.2025 до відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява інформаційного характеру, щодо надсилання відповідачем відзиву позивачу засобами поштового зв'язку "E-POST" (а.с. 89).
В підготовчому засіданні 14.07.2025 судом поставлено на обговорення питання про продовження строку підготовчого засідання на 30 днів для збору всіх необхідних доказів по даній справі. Сторони підтримали продовження строку підготовчого провадження.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Призначено проведення підготовчого засідання на "04" серпня 2025 року о 10:30.
Підготовче засідання по даній адміністративній справі, призначене на 04.08.2025 не відбулося у зв'язку з неявкою сторін, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 113). Підготовче засідання призначено на "18" серпня 2025 о 13:30.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 07.08.2025 по 22.08.2025 згідно наказу від 25.07.2025 № 213-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 121), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
14.08.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів. До даної заяви долучено докази реєстрації відповідачем заяви позивача про надання правничої допомоги від 10.02.2025 (а.с. 116-119).
Підготовче засідання, призначене на 18.08.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого судді по даній справі у відпустці, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 121). Призначено проведення підготовчого судового засідання на "15" вересня 2025 року о 10:30.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.08.2025 по 03.09.2025 згідно наказу від 20.08.2025 № 261-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 122), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
У підготовчому засіданні 15.09.2025 судом поставлено на обговорення питання щодо закриття підготовчого провадження у справі та перехід до судового розгляду по суті спору. Сторони проти закриття підготовчого провадження не заперечували.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 закрито підготовче провадження по справі та перейдено до розгляду справи по суті (а.с. 134-136). Розгляд справи по суті призначено на "15" жовтня 2025 о 10:30.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 23.09.2025 по 07.10.2025 згідно наказу від 15.09.2025 № 290-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
В судовому засіданні 15.10.2025 оголошено перерву у зв'язку з наявністю клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи по суті призначено на "03" листопада 2025 о 10:30.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.
Судове засідання, призначене на 03.11.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого судді по даній справі на лікарняному, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 151). Призначено розгляд справи по суті на "03" грудня 2025 року о 10:30.
В ході судового засідання під час розгляду справи по суті було досліджено всі наявні письмові докази та заслухано позицїі сторін. Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у раніше поданих відзиві та додаткових поясненнях.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті спору, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 2615-7001800731 від 03.06.2023 року (а.с. 15).
10.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правової допомоги із заявою про надання йому безоплатної правової допомоги у складенні додаткового позову до російської федерації щодо відшкодування вартості націоналізованого нею майна. У своїй заяві позивач зазначає, що Центром вже була надана йому правова допомога у такому спорі, відповідно до доручення № 017/075/5099 від 03.06.2024. Проте, ОСОБА_1 в ході розгляду тієї справи виявив, що до позову ним не включено частину майна. Зважаючи на те, що з приводу відшкодування вартості частини майна правова допомога позивачу не надавалася, ОСОБА_1 просив надати йому безоплатну вторинну правничу допомогу в такому спорі (а.с. 14).
До поданої заяви позивачем долучено довідку про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи № 2615-7001800731 від 03.06.2023 року та облікової картки платника податків (а.с. 15-16).
Заява позивача від 10.02.2025 про надання безоплатної вторинної правничої допомоги була прийнята відповідачем та зареєстрована за номером 2025-3790097, що підтверджується талоном про прийняття звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги (а.с. 117).
За результатами розгляду заяви позивача, Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги надіслав ОСОБА_1 лист № 017/04.3.2-5/549 від 13.02.2025 року. У даному листі відповідач зазначає, що 10.01.2024 позивач звертався із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги щодо представлення інтересів у справі щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дій військових збройних сил російської федерації. Зважаючи на це, відповідач зазначив, що відповідачу слід уточнити, чи звертається він за отриманням безоплатної вторинної правничої допомоги щодо представлення інтересів у справі щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дій військових збройних сил російської федерації щодо майна, яке не охоплено рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.09.2024 у справі № 344/8228/24 або конкретизувати перелік майна, відшкодування шкоди за втрату якого заявляє свої вимоги позивач. Також відповідач зазначає, що позивачем до поданої ним заяви не долучено належним чином засвідчених копій належності ОСОБА_1 до кола суб'єктів, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу. Зважаючи на наявність недоліків у поданому позивачем зверненні, таке було повернено йому на доопрацювання (а.с. 40-41).
Вважаючи дії відповідача щодо повернення його заяви про надання йому безоплатної правничої допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Зміст права на безоплатну правничу допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правничої допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правничої допомоги визначено Законом України "Про безоплатну правничу допомогу" від 02.06.2011 року № 3460-VI (надалі, також - Закон №3460-VI).
Відповідно до визначень, що містяться у статті 1 Закону № 3460-VI: безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел; правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення; правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.
Відповідно до статті 3 Закону № 3460-VI, право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 6-1 Закону № 3460-VI, до системи надання безоплатної правничої допомоги належать: 1) Координаційний центр з надання правничої допомоги; 2) суб'єкти надання безоплатної первинної правничої допомоги; 3) суб'єкти надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
Статтею 13 Закону № 3460-VI визначено, що безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 14 Закону № 3460-VI, право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають такі категорії фізичних осіб, внутрішньо переміщені особи - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
Відповідно до статті 15 Закону № 3460-VI суб'єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
Приписами статті 16 Закону № 3460-VI передбачено, що Міністерство юстиції України утворює регіональні (республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські), місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах) та міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) центри з надання безоплатної правничої допомоги. Центри з надання безоплатної правничої допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правничої допомоги і утворюються з урахуванням потреб відповідних адміністративно-територіальних одиниць та забезпечення доступу осіб до безоплатної правничої допомоги. Центри з надання безоплатної правничої допомоги є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням. Центри з надання безоплатної правничої допомоги фінансуються з Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел. Центри з надання безоплатної правничої допомоги забезпечують надання всіх видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 і частиною другою статті 13 цього Закону. Повноваження та порядок діяльності центрів з надання безоплатної правничої допомоги встановлюються Положенням про центри з надання безоплатної правничої допомоги, що затверджується Міністерством юстиції України. Під час виконання функцій з надання безоплатної правничої допомоги центри з надання безоплатної правничої допомоги взаємодіють із судами, органами прокуратури та іншими правоохоронними органами, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Діяльність центру з надання безоплатної правничої допомоги поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Повноваження центрів з надання безоплатної вторинної правничої допомоги визначені статтею 17 Закону № 3460-VI та полягають у: 1) наданні правничих послуг безоплатної первинної правничої допомоги, визначені частиною другою статті 7 цього Закону; 2) здійсненні правопросвітництва; 3) прийнятті рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги; 4) забезпеченні складення процесуальних документів за зверненням суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу; 5) забезпеченні участі захисника при здійсненні досудового розслідування та судового провадження у випадках, коли захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії; 6) забезпеченні участі захисника у розгляді справи про адміністративне правопорушення; 7) забезпеченні здійснення представництва інтересів суб'єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 8) укладенні договорів з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, для надання такої допомоги; 9) виданні доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 10) прийнятті рішення про уповноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги на надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 11) прийнятті рішення про заміну адвоката чи працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до статті 24 цього Закону; 12) поданні клопотання до Координаційного центру з надання правничої допомоги про виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 24 цього Закону; 13) прийнятті рішення про припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 14) забезпеченні надання послуг з медіації у встановленому порядку; 15) поданні Координаційному центру з надання правничої допомоги звітів про свою діяльність; 16) виконанні інших функцій, передбачених Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
Порядок подання звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги визначений статтею 18 Закону № 3460-VI.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону № 3460-VI передбачено, що звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, оформлене без дотримання вимог, визначених цією статтею, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження для усунення недоліків. Після усунення недоліків звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги може бути подано повторно. У такому разі забороняється відмовляти у прийнятті звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з підстав, про які не було зазначено раніше.
Статтею 19 Закону № 3460-VI визначено порядок розгляду звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, за змістом частин 1, 2 якої, у разі звернення особи, яка належить до однієї з категорій фізичних осіб, визначених пунктами 1, 2, 9-29 частини першої статті 14 цього Закону, або її законного представника, патронатного вихователя/представника про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення та документів, що підтверджують належність такої особи до відповідної категорії, приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає такій особі або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 3460-VI, якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правничої допомоги, центр з надання безоплатної правничої допомоги протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення приймає рішення про відмову в наданні такій особі безоплатної вторинної правничої допомоги і надсилає їй або її законному представнику, патронатному вихователю/представнику копію зазначеного рішення з одночасним роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до статті 20 Закону № 3460-VI, особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частинами першою-третьою статті 14 цього Закону; 2) особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до однієї категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу; 3) вимоги особи щодо захисту стосуються вчинення дій чи підготовки документів, що не передбачені законодавством; 4) особі раніше надавалася безоплатна вторинна правнича допомога з одного і того ж питання; 4-1) особа використала право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону; 5) особа використала всі національні засоби правового захисту у справі, з якої звертається за наданням безоплатної вторинної правничої допомоги.
Місцеві центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги здійснюють свою діяльність на підставі Положення про центри з надання безоплатної вторинної правничої допомоги, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 року № 967/5 (надалі, також - Положення № 967/5).
Відповідно до пункту 1 Положення центри з надання безоплатної правничої допомоги (далі - центри) утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Міністерством юстиції України за пропозицією Координаційного центру з надання правничої допомоги (далі - Координаційний центр) з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної правничої допомоги і є територіальними відділеннями Координаційного центру.
Відповідно до пункту 6 Положення під час виконання функцій з надання безоплатної правничої допомоги центри взаємодіють із судами, органами прокуратури та іншими правоохоронними органами, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами надання безоплатної правничої допомоги, органами адвокатського самоврядування, громадськими об'єднаннями.
Відповідно до підпункту 4 пункту 9 Положення № 967/5, міжрегіональні центри, юрисдикція яких поширюється на територію більше двох областей, а також Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, розглядають звернення осіб про надання безоплатної первинної правничої допомоги невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня надходження звернення. Якщо звернення з об'єктивних причин не може бути розглянуто у визначений строк у зв'язку із складністю питань, що в ньому зазначаються, встановлюється необхідний строк для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний строк розгляду звернення не може перевищувати 10 робочих днів.
Відповідно до підпункту 12 пункту 9 Положення № 967/5, міжрегіональні центри розглядають звернення суб'єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу та перевіряють належність особи до категорій осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги, у встановленому порядку.
Порядок організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги затверджено наказом Координаційного центру з надання правничої допомоги № 102 від 11.10.2024 (надалі, також - Порядок № 102). Даний наказ був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 102, звернення про надання БППД може подаватись до центру як в усній, так і в письмовій формі.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 102, письмове звернення про надання БППД оформлюється в довільній формі та надсилається поштою чи передається особою до центру особисто або через законного представника, патронатного вихователя/представника, повноваження якого оформлені відповідно до закону. У письмовому зверненні про надання БППД мають бути зазначені: 1) прізвище, ім'я, по батькові клієнта, який потребує первинної правничої допомоги, поштова адреса або адреса електронної пошти, а також номер засобу зв'язку (за наявності); 2) суть питання, для вирішення якого клієнт звертається за БППД; 3) дата і підпис.
Письмове звернення про надання БППД оформлене без дотримання вищезазначених вимог, повертається клієнту з відповідними роз'ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 102, письмове звернення про надання БППД оформлене без дотримання вищезазначених вимог, повертається клієнту з відповідними роз'ясненнями протягом трьох робочих днів з дня його надходження.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 102, працівник центру приймає заяву клієнта або його представника про надання БВПД разом з документами (копіями документів, завірених в установленому порядку), що ідентифікують клієнта та підтверджують його належність до відповідної категорії суб'єктів права на БВПД. За необхідності працівник центру роз'яснює, які документи можуть бути додані до такої заяви, враховуючи Примірний перелік документів, що підтверджують належність особи до однієї з категорій осіб, передбачених пунктами 1-2, 9-29 частини першої статті 14 Закону, наведений у додатку 3 до цього Порядку (далі - Примірний перелік), реєструє таке звернення. За потреби працівник центру надає допомогу у складенні документа правового характеру щодо отримання відповідних підтверджуючих документів.
Відповідно до пункту 2 розділу ІХ Порядку № 102, якщо за результатами перевірки належності клієнта до суб'єктів права на БВПД встановлено, що клієнт подав заяву про надання БВПД без дотримання вимог, передбачених статтею 18 Закону, працівник центру готує проект листа щодо повернення клієнту заяви про надання БВПД з відповідним роз'ясненням для усунення недоліків з урахуванням вимог частини другої статті 18 Закону та вносить відповідну інформацію до пункту 6 розділу V РКЗК, обравши опцію «заяву про надання БВПД повернуто відповідно до частини другої статті 18 Закону». Лист центру про повернення заяви про надання БВПД має бути надісланий клієнту протягом трьох робочих днів з дня надходження його звернення про надання БВПД.
Таким чином, і Закон України "Про безоплатну правничу допомогу" і Порядок організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги передбачає можливість повернення заяви без ухвалення рішення про надання чи відмову, якщо заявник не дотримався вимог до форми заяви про надання безоплатної правничої допомоги.
Повернення заяви із пропозицією доопрацювати чи доповнити - це належна процедура, спрямована на повне з'ясування обставин і запобігання формальному чи передчасному ухваленню рішення. Така дія Центру не може вважатися відмовою в наданні допомоги.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правової допомоги із заявою про надання йому безоплатної правової допомоги у складенні додаткового позову до російської федерації щодо відшкодування вартості націоналізованого нею майна. До поданої заяви позивачем долучено довідку про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи № 2615-7001800731 від 03.06.2023 року та облікової картки платника податків.
Із змісту листа Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правової допомоги встановлено, що підставою для відмови у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 стала неконкретизованість суті питання, щодо вирішення якого позивач звернувся до Центру про надання правничої допомоги, а також ненадання належно засвідчених копій документів, які підтверджують належність позивача до суб'єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу.
З даного приводу суд зазначає таке.
Частина 1 статті 18 Закону № 3460-VI визначає вимоги до звернень про надання безоплатної вторинної правничої допомоги. Зокрема, закріплено, що звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону, подаються особами, які досягли повноліття, або їх представниками до центру з надання безоплатної правничої допомоги в письмовій формі за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи або за місцезнаходженням органу, що здійснює дізнання, досудове розслідування, суду, слідчого судді, що розглядають справу. Письмове звернення підписується такою особою або її представником та подається до центру з надання безоплатної правничої допомоги особисто або надсилається поштою. Разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правничої допомоги подаються документи (копії документів, завірені в установленому порядку), що ідентифікують особу, яка потребує безоплатної вторинної правничої допомоги, та підтверджують її належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону. Центр з надання безоплатної правничої допомоги має право отримувати інформацію про підтвердження належності особи до суб'єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу з відповідних державних реєстрів. Подання електронного звернення та копій документів, що підтверджують належність особи до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, засобами електронного зв'язку здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Пунктом 6 розділу ІV Порядку № 102 передбачено, що заява про надання БВПД складається клієнтом або його представником відповідно до вимог статті 18 Закону із зазначенням виду послуги БВПД та суті правового питання. Суть правового питання має містити лаконічний опис ситуації, що склалася у клієнта; відомості, які містять назву відповідного органу, установи, організації, дії (бездіяльність) якої є предметом звернення за БВПД; реквізити, номери справ/проваджень, процесуальний статус клієнта у справі/провадженні, назви статей Кримінального кодексу України (якщо звернення клієнта стосується його участі у кримінальному провадженні) та інші відомості, необхідні для організації та надання клієнту БВПД. Якщо клієнт/представник клієнта не може скласти заяву про надання БВПД самостійно, працівник центру допомагає йому у складанні такої заяви. Форма заяви наведена у додатку 4 до цього Порядку. Заява про надання БВПД може містити лише одне правове питання, що потребує вирішення та один із видів правничих послуг.
Варто звернути увагу, що конкретизованість суті питання, з приводу якого особа звернулася для надання їй правової допомоги, є оціночним поняттям. Водночас, конкретизованість в аспекті вирішення питання про надання безоплатної правничої допомоги означає визначення загальних відомостей щодо сторони спору, характеру спірних відносин, змісту позовних вимог та ін.
Як зазначав суд вище, у своїй заяві про надання безоплатної правничої допомоги позивач звернувся із приводу надання йому безоплатної правової допомоги у складенні додаткового позову до російської федерації щодо відшкодування вартості націоналізованого нею майна. У своїй заяві позивач зазначив, що Центром вже була надана йому правова допомога у такому спорі, відповідно до доручення № 017/075/5099 від 03.06.2024. Проте, ОСОБА_1 в ході розгляду справи за попереднім дорученням Центру виявив, що до позову ним не включено частину майна. Зважаючи на те, що з приводу відшкодування вартості частини майна правова допомога позивачу не надавалася, ОСОБА_1 просив надати йому безоплатну вторинну правничу допомогу в такому спорі.
Проаналізувавши зміст заяви, суд дійшов висновку, що позивач просить Центр надати йому безоплатну вторинну правничу допомогу щодо позову до російської федерації щодо відшкодування вартості націоналізованого нею майна стосовно майна, відшкодування за шкодою якого не було предметом правового захисту попередньо.
Відповідач при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання безоплатної правничої допомоги, мав можливість проаналізувати зміст доручення № 017/075/5099 від 03.06.2024, на яке посилається позивач у такій заяві. Відповідач не заперечує щодо правильності зазначення позивачем номеру та дати доручення про надання правничої допомоги за його попередньою заявою.
Суд звертає увагу відповідача, що позивачем в поданій ним заяві чітко зазначено, що питання надання правничої допомоги стосується майна, яке позивач "забув" включити до позову у справі № 344/8228/24 (замість номера справи позивачем вказано номер та дату доручення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги).
Таким чином, аргументи відповідача щодо необхідності зазначення в заяві відомостей про те, що така заява стосується майна, яке не охоплено рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.09.2024 у справі № 344/8228/24 спростовуються змістом поданої ОСОБА_1 заяви про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, із змісту якої випливає, що така допомога стосується майна, яке позивачем не було включено раніше.
Щодо аргументів відповідача про необхідність конкретизації переліку майна, шкоду за націоналізацію якого позивач бажає стягнути із російської федерації суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу ХІ, під час надання БВПД працівник центру не пізніше п'яти робочих днів після прийняття наказу проводить перше конфіденційне побачення з клієнтом, з'ясовує обставини справи, отримує від нього інформацію, що має правове значення, ознайомлюється з наявними у клієнта документами. У разі необхідності отримання інформації чи документів, що можуть бути надані виключно клієнтом, повідомляє про це клієнта та роз'яснює неможливість подальшого надання БВПД без наданих клієнтом інформації чи документів, а також інформує клієнта, що безпідставне ненадання документів та доказів, що обґрунтовують вимоги клієнта щодо захисту його/її прав є підставою для припинення надання БВПД відповідно до статті 23 Закону. У разі якщо клієнт є особою похилого віку або має обмежені фізичні можливості та не може самостійно пересуватися, конфіденційне побачення може відбутися у зручному для клієнта місці, у тому числі шляхом надання адресної БПД.
Таким чином, варто зазначити, що встановлення конкретного переліку майна мало б здійснюватися безпосередньо під час надання правничої допомоги та зустрічей адвоката із клієнтом. Суд звертає увагу відповідача, що порядком передбачено лаконічний виклад суті питання, щодо якого виникли відносини як підставу для надання правничої допомоги. Зважаючи на це, аргументи відповідача щодо необхідності зазначення у заяві про надання безоплатної правничої допомоги конкретного переліку майна як основа для вирішення питання про можливість надання безоплатної правничої допомоги не відповідають вимогам законодавчих актів. Суд наголошує, що позивачем вказано у заяві про відмінність майна, з посиланням на те, що позивач не включив його у первісний позов з аналогічними вимогами.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Підстави та порядок припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги визначені статтею 23 Закону № 3460-VI. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України № 3460-VI, надання безоплатної вторинної правничої допомоги припиняється за рішенням центру з надання безоплатної правничої допомоги у разі, якщо особа подала повторне звернення з одного і того самого правового питання, з якого особі надавалася безоплатна правнича допомога, про що стало відомо після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги. Таким чином, якщо в ході надання безоплатної правничої допомоги відповідачем було б з'ясовано, що питання надання правової допомоги стосується майна, спір щодо якого був вирішений судом, то у відповідача виникло право припинити надання правової допомоги ОСОБА_1 у запитуваному ним позові. Однак, як зазначав суд вище, станом на момент подання заяви, у відповідача не було підстав для вимоги про зазначення конкретного переліку майна, якого стосуються позовні вимоги ОСОБА_1 .
Щодо аргументів відповідача про відсутність належно посвідчених копій документів, які підтверджують належність ОСОБА_1 до кола осіб, які мають право на безоплатну правничу допомогу, суд звертає увагу відповідача на наступне.
Відповідно до пункту 7 розділу ІV Порядку № 102, напис про завірення копії документа у паперовій формі складається із слів "Згідно з оригіналом", особистого підпису клієнта, який завіряє копію, ініціали та прізвища, дати завірення копії.
Додатком 3 до Порядку організації та надання безоплатної правничої допомоги міжрегіональними центрами з надання безоплатної правничої допомоги, затвердженого наказом Координаційного центру з надання правничої допомоги № 102 від 11.10.2024 передбачено примірний перелік документів, що підтверджують належність особи до однієї з категорій осіб, передбачених пунктами 1-2, 9-29 частини першої статті 14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". Відповідно до змісту даного додатку, документом, що підтверджує належність до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 Закону, зокрема до внутрішньо переміщених осіб - посвідчена клієнтом/представником клієнта копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як встановлено судом, в матеріалах справи наявні долучені позивачем до заяви про надання правової допомоги документи, зокрема копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Дана копія посвідчена позивачем, зокрема містить напис позивача "Згідно з оригіналом", дату 09.12.2024, підпис та прізвище та ініціали. Суд звертає увагу відповідача, що ані норми Закону України № 3460-VI, ані норми Порядку № 102 не визначають дати, якою має бути посвідчена копія доданого до заяви документа. Також суд звертає увагу відповідача, що ним не додано належних доказів для сумніву в наявності обставин припинення існування у ОСОБА_1 правового статусу внутрішньо переміщеної особи. Водночас, дата посвідчення копії довідки жодним чином не впливає на правовий статус позивача як внутрішньо переміщеної особи.
Підсумовуючи вищезазначене, суд робить висновок про те, що заява ОСОБА_1 про надання безоплатної правничої допомоги від 10.02.2025 відповідає вимогам, встановленим статтею 18 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" від 02.06.2011 № 3460-VI. Зважаючи на це, у відповідача не було підстав для прийняття рішення про повернення позивачу заяви про надання безоплатної правничої допомоги, тому дії відповідача щодо повернення заяви ОСОБА_1 про надання безоплатної правничої допомоги від 10.02.2025 є протиправними.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд зауважує, що за результатами розгляду заяви про надання безоплатної правничої допомоги Центр з надання безоплатної правничої допомоги має право прийняти рішення про надання такої допомоги чи відмову в наданні такої допомоги. Таке рішення приймається після перевірки заяви про надання правничої допомоги та за умови відповідності заяви нормам закону та відсутності підстав для прийняття рішення про повернення відповідної заяви заявнику. Зважаючи на те, що заява про надання безоплатної правничої допомоги була повернена заявнику без аналізу порушеного в ній питання по суті та наявності у позивача права на отримання безоплатної правничої допомоги в даному випадку, суд робить висновок про те, що відповідач не реалізував свої дискреційні повноваження з даного приводу.
Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому безоплатної правничої допомоги та прийняти за результатами її розгляду рішення, передбачене законом, зокрема щодо надання чи відмови у наданні безоплатної правничої допомоги.
З приводу заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 євро, суд звертає увагу позивача на таке.
Стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди обґрунтоване позивачем тим, що на думку позивача, відповідач діє умисно протиправно, не допускає позивача до гарантованої йому безоплатної правової допомоги, "відкрито насміхається" з позивача та використовує свої права всупереч інтересам держави, "насолоджується своєю владою та безкарністю", а посадова особа відповідача знає про те, що позивач постійно хворіє, однак веде себе протиправно, чим травмує його.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відносини з приводу відшкодування завданої моральної шкоди регулюються нормами Цивільного кодексу України (надалі, також - ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини 2 цієї статті, моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини 4 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Також норми ЦК України передбачають одноразове відшкодування моральної шкоди.
Наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Верховний суд у своїй постанові від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 зазначає, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Беручи до уваги дані положення, суд звертає увагу на наступне.
У своїй позовній заяві, позивач вказує, що відповідач діє умисно протиправно, не допускає позивача до гарантованої йому безоплатної правової допомоги, "відкрито насміхається" з позивача та використовує свої права всупереч інтересам держави, "насолоджується своєю владою та безкарністю", а посадова особа відповідача знає про те, що позивач постійно хворіє, однак веде себе протиправно, чим травмує його.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення та дії відповідача, суд не вбачає наявності фактів, про які зазначає позивач у своїй позовній заяві. Зокрема, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач, приймаючи протиправне рішення, діяв саме умисно та з метою недопуску позивача до гарантованої державою безоплатної правової допомоги. Факт наявності саме такого умислу та його спрямованості не доведено позивачем. Із змісту оскаржуваного рішення не випливає наявності факту того, що відповідач "відкрито насміхається" з позивача та використовує свої права всупереч інтересам держави, а також що відповідач "насолоджується своєю владою та безкарністю". Зміст аналізованого листа не містить жодних доказів наявності будь-якого упередженого ставлення до позивача чи наявності тих обставин, про які зазначає позивач у своїй позовній заяві. З приводу доводів, що стосуються посадової особи відповідача, то суд звертає увагу позивача, що ним не конкретизовано суть протиправної поведінки посадової особи відповідача, а предметом розгляду в даній адміністративній справі було рішення про повернення поданої позивачем заяви про надання безоплатної правничої допомоги заявнику без розгляду. Зважаючи на ці обставини, суд робить висновок про недоведеність позивачем наявності моральної шкоди, наведені позивачем факти не підтверджуються фактичними обставинами справи, а належних доказів наявності обставин, про які зазначає позивач суду не надано.
Також, в контексті аналізу даного питання, суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 9901/54/19, відповідно до змісту якого: "144. Велика Палата зауважує, що саме лише визнання Спірного рішення протиправним і його скасування не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які в силу статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, та не звільняє позивачку від обов'язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог.".
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду та фактичні обставини справи, суд робить висновок про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди, зважаючи на що у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Щодо судових витрат, то позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача наступних процесуальних витрат:
складення і подання позовної заяви від 10.02.2025 - канцтовари на суму 30 грн, транспортні витрати до відповідача на суму 30 грн, відрив від звичайних занять - лікування та відпочинку з розрахунку 2000 грн за одну годину, сумарно 5 годин: 5*2000 = 10000 грн;
досудове врегулювання спору 13.02.2025 - транспортні витрати до відповідача на суму 30 грн, відрив від звичайних занять - лікування та відпочинку з розрахунку 2000 грн за одну годину, сумарно 4 години: 4*2000 = 8000 грн;
підготовка позовної заяви 15.02.2025 - сумарно 8 годин: 8*2000 = 16000 грн;
продовження підготовки позовної заяви 16.02.2025 - сумарно 8 годин: 8*2000 = 16000 грн;
подання позовної заяви до суду 17.02.2025 - транспортні витрати до суду на суму 30 грн, відрив від звичайних занять - лікування та відпочинку з розрахунку 2000 грн за одну годину, сумарно 4 години: 4*2000 = 8000 грн.
Таким чином, загальна сума витрат позивача становить:
витрати на канцтовари - 30 грн;
транспортні витрати - 90 грн;
витрати, пов'язані з відривом від звичайних занять - 58000 грн.
З приводу відшкодування визначених позивачем процесуальних витрат суд звертає увагу на наступне.
Згідно положень частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; а також витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як випливає з матеріалів справи, позивачем до участі у даній справі не було залучено адвоката, у зв'язку з чим витрат, які належать до витрат на правничу допомогу позивачем не понесено.
Питання розподілу витрат, що пов'язані із прибуттям до суду врегульовано статтею 135 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 135 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Відповідно до частини 2 статті 135 КАС України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини 3 цієї статті, граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Граничні розміри компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 (надалі, також - Постанова № 590).
Відповідно до відомостей додатку до Постанови № 590, за участь в адміністративних справах передбачено компенсацію, серед іншого, за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду. Дана компенсація обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.
При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов'язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. Водночас сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов'язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір.
Позивачем, як доказ подано копію виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого№ 14623/23, відповідно до змісту якої позивач перебував у стаціонарі з 09.11.2023 по 15.11.2023. Даний доказ позивач надав до суду для підтвердження наявності у нього відповідних захворювань.
Як відрив від звичайних занять, позивач зазначає про такі заняття як лікування та відпочинок. Обсяг обчислених позивачем годин відриву від звичайних занять, про які зазначається в позовній заяві становить 29 годин. Суд констатує, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів витрати часу на підготовку до розгляду справи саме в такому обсязі.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 затверджено граничні розміри компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду. Компенсація за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду. Тобто, положення Постанови № 590 не передбачають відшкодування витрат за відрив від звичайних занять за інші дії, ніж ті, що пов'язані з явкою до суду. Натомість позивачем не заявлено вимоги про стягнення з відповідача компенсації за відрив від звичайних занять, саме у зв'язку з участю в розгляді даної справи, а заявлені вимоги стосуються стягнення витрат, не пов'язаних з явкою до суду.
Зважаючи на вищевикладене, у задоволенні вимоги про стягнення компенсації за відрив від звичайних занять слід відмовити.
З приводу стягнення транспортних витрат, то суд зазначає, що позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів понесення відповідних витрат.
Відповідно до частини 1 статті 138 КАС України, розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Серед вимог про стягнення процесуальних витрат, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на канцтовари, які суд відносить до інших витрат, пов'язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Однак, суд зазначає, що позивачем не надано суду жодних належних доказів понесення таких витрат та їх розміру.
Зважаючи на вищевикладене, у задоволенні вимог про стягнення процесуальних витрат слід відмовити.
Щодо судового збору, судом встановлено, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 за попередній календарний рік (а.с. 13). У зв'язку з цим позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги щодо повернення заяви ОСОБА_1 про надання безоплатної правничої допомоги від 10.02.2025.
Зобов'язати Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання безоплатної правничої допомоги від 10.02.2025 та прийняти передбачене законом рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Відповідачу копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (код ЄДРПОУ 38357766, вул. За Рудкою, буд. 33, офіс 601, м. Тернопіль, 46003).
Суддя Главач І.А.
Рішення складене в повному обсязі 12 грудня 2025 р.