11 грудня 2025 року Справа № 280/7504/25
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у повному розмірі, а саме: збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період його військової служби з 03.05.2023 по 30.11.2024;
зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період його військової служби з 03.05.2023 по 30.11.2024, з урахуванням вже виплачених сум;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди за період з 03.05.2023 по 30.11.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 03 травня 2023 року по дату виплати, розрахувавши її розмір за методикою відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III.
Ухвалою від 01 вересня 2025 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у даній справі. Відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Представником Військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, за змістом якого, крім іншого, просить суд позовну заяву залишити без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Зазначено, що військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду. Як вбачається з наявного у справі витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 18 липня 2025 року №421-ОС, позивач був звільнений з військової служби, та відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №426-ОС від 21 липня 2025 року був виключений зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону. Відповідно до «Обхідного листа» ОСОБА_1 21.07.2025, останній був ознайомлений з розрахунком на день звільнення та не має скарг, заяв та пропозицій, про що свідчить особистий підпис позивача. Тому позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливі порушення своїх прав, свобод чи інтересів щонайменше з дня виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону, а саме 21 липня 2025 року, або фактично одразу після здійснення виплат, хоча позивач зазначає, що виявив «зменшення розміру грошового забезпечення» в період з 03.05.2023 по 30.11.2024. Представник позивача з даною позовною заявою звернувся через електронний суд 26.08.2025 року, тобто з пропуском встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду. Таким чином, для визначення початку перебігу строку звернення потрібно виходити не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, розглянувши подане клопотання, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданого клопотання, з огляду на наступне.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 та 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
На переконання суду, в даному випадку відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на наступне.
Так, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. (постанови Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21, від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20).
Вирішуючи клопотання Військової частини НОМЕР_1 , суд бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24.
Так, Верховний Суд зазначив, що проходження особою військової служби, призваної по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Формулюючи такі висновки, колегія суддів зазначила, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 Верховний Суд також зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суд враховує обставини, пов'язані з проходженням позивачем військової служби, як вагому підставу для поновлення строку та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 листопада 2024 року по справі № 120/359/24.
Отже, враховуючи статус позивача як військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом по мобілізації, особливості проходження служби, суд доходить висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Крім того, слід звернути увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог статті 6 КАС України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст.122, 240, 241, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала про набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ж.М. Чернова