про відмову у забезпеченні позову
12 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/28093/25
категорія 109020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Житомирської обласна рада Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" до Житомирської обласної ради про заборона вчиняти дії,
встановив:
Позивач, до подачі позову, подав заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- зупинити дію Інформаційного повідомлення про приватизацію об'єкта малої приватизації від 02.12.2025 року щодо приміщення площею 251,2 кв.м за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Київська, 74, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3230609918040, унікальний код КА8001-иА-20251128-23646, затвердженого наказом №103-Г від 01.12.2025;
- заборонити Житомирській обласній раді, Управлінню майном Житомирської обласної ради та іншим залученим органам вчиняти будь-які дії з підготовки, організації чи проведення аукціону, призначеного на 15.12.2025 року, та будь-які інші дії щодо приватизації або відчуження зазначеного приміщення;
- заборонити здійснювати продаж, передачу, укладення договорів купівлі-продажу або інших правочинів щодо об'єкта малої приватизації з реєстраційним номером 3230609918040 до вирішення справи по суті.
В обґрунтування заяви зазначає, що має намір подати позов про визнання протиправним та скасування інформаційного повідомлення про приватизацію об'єкта малої приватизації - приміщення за адресою м. Житомир вул. Київська, 74; приміщення не перебувало у власності територіальної громади міста чи області, не передавалися у власність Житомирської обласної ради, не будувалися нею та не використовувалися для її потреб; приміщенням безперервно та добросовісно користується позивач; сумнівні підстави виникнення права власності у Житомирської обласної ради; невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або істотно ускладнить виконання майбутнього рішення суду, оскільки приватизація є незворотним правочином, а правомірність набуття власності третіми особами підлягає особливому захисту.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 даної статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частинами першою, другою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Публічно-правовий спір у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.
Позивач наголошує, що з огляду на предмет позову, який безпосередньо пов'язаний із захистом порушеного права на об'єкт, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 136 ГПК України.
За приписами частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у cправі №904/1045/22).
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч.3 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас, судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Оскільки дані правовідносини належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст.20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб'єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частини 1 статті 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, оскільки, враховуючи предмет позову, суті права та/або інтересу, за захистом якого має звернутися позивач до суду з позовом, такий позов не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 243, 248 КАС України, суд
ухвалив:
Відмовити Житомирській обласній раді Українського Фонду "Реабілітація інвалідів" у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.М. Семенюк