про встановлення нового строку подання звіту
11 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/26168/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши питання про встановлення нового строку подання звіту про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити відповідні дії,,
установив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі №240/26168/23 зобов'язано Державну установу «Житомирська виправна колонія (№4)» здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 27 вересня 2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки та одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач подав до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі. Обґрунтовуючи заяву, позивач зазначає, що рішення суду не виконується, та додаткова винагорода не виплачується.
Відповідач подав до суду заперечення на заяву, в яких указує, що Державна установа «Житомирська виправна колонія (№4)» є розпорядником бюджетних коштів третього рівня та фінансується Міністерством юстиції України. Установа належить до неприбуткових організацій, а тому не може виконувати судові рішення, не отримуючи цільові кошти з державного бюджету. Запитувані кошти станом на 31 жовтня 2025 року НЕ ВИДІЛЕНІ. Отже, на виконання судового рішення, установою був здійснений перерахунок необхідних сум, що підлягає стягненню та було надіслане звернення до Департаменту щодо виділення додаткового фінансування за КПКВК 3601020, що свідчить про часткове виконання предмету виконавчих проваджень та часткове невиконання поважних причин. Однак відповідь так і не надійшла на адресу установи, що унеможливлює своєчасне виконання судового рішення, у зв'язку з протиправним ігноруванням даної проблеми вищестоящим розпорядником грошових коштів. При цьому просить суд не накладати штрафних санкцій на начальника державної установи «Житомирська виправна колонія (№4), залучити до процесу виконання судового рішення по справі 240/26168/23, Департамент з питань виконання кримінальних покарань та Міністерство юстиції України, як розпорядників грошових коштів державного бюджету вищого рівня та зобов'язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань та Міністерство юстиції України, як розпорядників грошових коштів державного бюджету вищого рівня виділити додаткове фінансування за КЕКВ 2800 за КПКВК 3601020 для виконання судового рішення по справі 240/26168/23.
Ухвалою суду від 04 листопада 2025 року зобов'язано Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" подати до суду звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі №240/26157/22. Встановлено Державній установі "Житомирська виправна колонія (№4)" строк для подання звіту про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі №240/26157/22 протягом 30 днів з дня отримання копії цієї ухвали суду.
09 грудня 2025 року до суду надійшов звіт, у якому відповідач повідомляє таке.
Установа не відмовляється та не ухиляється від виконання рішення суду, проте в умовах, що склалися, станом на зараз виконання не вбачається можливим.
Листом від 03 грудня 2025 року до Північно - Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за вихідним номером № 5/4/15-6317 Установа вкотре звернулася про потребу додатковому фінансуванні на суму 1814,2 тис.грн. на виконання судових рішень Житомирського окружного суду та постанов виконавчої служби, в тому числі на виконання судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року за позовом ОСОБА_1 у справі № 240/26168/23 додаючи копію Ухвали Житомирського окружного адміністративного суду про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 04 листопада 2025 року у справі № 240/26168/23.
Ураховуючи викладене, судове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року за позовом ОСОБА_1 у справі № 240/26168/23 буде виконане установою в повному обсязі при надходженні коштів.
Зазначає про те, що в кінці кожного бюджетного року Міністерство юстиції виділяє кошти для часткового погашення боргів установ ДКВСУ. Оскільки борг ОСОБА_1 є першочерговим за терміном давності, є надія на його погашення у поточному році.
Окрім цього, просить зобов'язати Північно - Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня виділити додаткове фінансування за КЕКВ 2800 за КПКВК 3601020 для виконання судового рішення по справі 240/26168/23.
10 грудня 2025 року позивач подав клопотання про застосування до начальника відповідача заходи процесуального примусу, оскільки рішення суду протиправно не виконується. Відповідач листом від 20 жовтня 2025 року № 5/4/15-5432 вказав, що залишок коштів на рахунках Боржника за КЕКВ 2800 складає 106971,98 грн. Тобто у відповідача наявні ЦІЛЬОВІ КОШТИ за КЕКВ 2800, що дає йому можливість виконати судове рішення. Згідно відомостей із систем: “Судова влада», “Електронний суд» та АСВП убачається, що у зв'язку із системною сплатою судового збору та витрат виконавчого провадження, на рахунках боржника за КЕКВ 2800 наявні грошові кошти призначення для виконання судових рішень, однак Державна установа «Житомирська виправна колонія (№4)» на систематичній основі вдається до умисного невиконання судового рішення, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого статті 382 Кримінального кодексу України у редакції від 01 лютого 2025 року. Більше того, на звернення, ще у липні 2025 року відповідач листом від 07 липня 2025 року № 5/4/15-301 повідомив, що 107,8 тис. грн за загальним фондом; 622,2 тис. грн за спеціальним фондом. З наведеного вбачається, що у період з 07 липня 2025 року по 16 жовтня 2025 року, відповідачем було не санкціоновано використано більше 623 тис. гривень за КЕКВ 2800, з якого у першу чергу підлягає виконання рішень судів. Таким чином, заборгованість з грошового забезпечення позивача є прямою заборгованістю з оплати праці у розумінні Закону України «Про оплату праці», а отже, відповідно до Порядку № 4312/5, повинна бути погашена в першу чергу за рахунок коштів спеціального фонду, які колонія отримує від своєї господарської діяльності. Будь-які посилання установи на відсутність коштів на бюджетному рахунку не звільняють її від обов'язку виконувати судове рішення, оскільки закон надає їй право та обов'язок формувати власні надходження та використовувати їх насамперед на погашення заборгованості за оплату праці.
11 грудня 2025 року до суду надійшло повторне клопотання позивача про встановлення нового строку для подання звіту та накладення на начальника відповідача штрафу за невиконання рішення суду з мотивів схожих до тих, які викладені у лопотання від 10 грудня 2025 року.
11 грудня 2025 року відповідач повторно подав звіт про виконання рішення суду, в якому просить не накладати штрафних санкцій на начальника Державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)», зобов'язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань та Міністерство юстиції України, як розпорядників грошових коштів державного бюджету вищого рівня виділити додаткове фінансування за КЕКВ 2800 за КПКВК 3601020 для виконання судового рішення у справі 240/26168/23, витребувати у Департамента з питань виконання кримінальних покарань пояснення щодо підстав невиділення грошових коштів на погашення заборгованості по судовому рішенню та орієнтовний строк фінансування.
При вирішенні питання при прийняття звіту, суд керується таким.
Конституція України гарантує обов'язковість судового рішення, що є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини 2 статті 129 Основного Закону); держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25- 26 березня 2011 року [CDL-AD(2011)003rev], зазначила, що «юридична визначеність» вимагає додержання принципу res judicata, що в тому числі охоплює виконання остаточних рішень судів (пункт 46).
Судовий контроль є одним з найефективніших способів забезпечення виконання судових рішень, оскільки є гарантією дотримання закону та прав інших суб'єктів; дозволяє мінімізувати можливість зловживань; стимулює зобов'язану особу виконувати судові рішення добровільно та без застосування до неї відповідних санкцій; передбачає можливість застосування додаткових заходів для виявлення реальних перешкод у виконанні судового рішення, зокрема шляхом реагування на це окремими судовими рішеннями; сприяє підвищенню рівня довіри суспільства до судової системи.
Схожі праві висновки зроблені Конституційним Судом України у рішенні у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 частини 2, частини 3 статті 321 Господарського процесуального кодексу України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини) від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положеннями статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини 3 статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Також за приписами названої правової норми суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Частиною 11 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини 3 статті 3821 цього Кодексу.
Отже, з указаних законодавчих положень убачається, що суд може вжити заходів реагування в контексті судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.
Разом з тим суд зауважує, що такі заходи судового контролю застосовуються в разі неподання звіту суб'єктом владних повноважень про виконання рішення суду або якщо зазначені в поданому звіті причини невиконання чи неповного виконання судового рішення є неповажними.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 30 червня 2022 року у справі № 826/9960/15, а також Верховним Судом в ухвалах від 11 серпня 2020 року у справі №160/3586/19 та від 17 вересня 2024 року у справі №200/3958/19-а.
Усталеною судовою практикою також сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, установлюючи строк для подання звіту, повинен ураховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
Указана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19.
Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Окрім того, Верховний Суд у названій постанові зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Проаналізувавши наданий відповідачем звіт та додані до нього докази на підтвердження виконання рішення, суд уважає рішення суду не виконаним.
Суд наголошує, що невиплата позивачу перерахованого розміру грошового забезпечення, яка обґрунтована відсутністю цільових бюджетних коштів, не може бути свідченням повного виконання судового рішення, оскільки при цьому порушується гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).
За практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Шмалько проти України», суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Також, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у зразковій справі № 160/3586/19, а також в ухвалах Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 200/3958/19-а, від 03 квітня 2025 року у справі № 560/1080/19 тощо.
Отже, невиконання остаточного рішення суду з підстав відсутності коштів не є поважною причиною, за якою боржник звільняється від такого обов'язку, та відповідно не може підтверджувати фактичне виконання рішення суду.
Суд зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для прийняття звіту відповідача про виконання рішення суду та про необхідність встановлення відповідачу нового строку подання до суду звіту про виконання рішення суду.
При цьому, суд наголошує про необхідність в рамках нового строку для виконання рішення суду подати докази з відповідним нормативно-правовим обґрунтуванням використання коштів по КВЕК 2800 в розмірах, зазначених в листах від 23 травня 2025 року № 2265/265-аз/5.3.1/13-25/9/2/23-25 та від 07 липня 2025 року № 5/4/15-301.
Вимога відповідача про зобов'язання Північно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня виділити додаткове фінансування за КЕКВ 2800 за КПКВК 3601020 для виконання судового рішення по справі 240/26168/23 та Департамент з питань виконання кримінальних покарань та Міністерство юстиції України, як розпорядників грошових коштів державного бюджету вищого рівня виділити додаткове фінансування за КЕКВ 2800 за КПКВК 3601020 для виконання судового рішення по справі 240/26168/23, витребувати у Департамента з питань виконання кримінальних покарань пояснення щодо підстав невиділення грошових коштів на погашення заборгованості по судовому рішенню та орієнтовний строк фінансування задоволенню не підлягає, оскільки не стосується предмета спору, який розглядався судом.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.
Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту.
Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту.
Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Аналогічних висновків Верховний Суду дійшов у справі №560/523/19.
Таким чином суд зазначає, що на теперішній час не вбачається підстав накладення на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу за не виконання рішення суду з огляду на вказані вище обставини, які свідчать про активні дії відповідача з приводу виконання рішення суду.
З урахуванням викладеного, суд уважає за можливим звільнити від сплати штрафу керівника Державної установи "Житомирська виправна колонія (№4)".
Керуючись статтями 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У прийнятті звіту про виконання рішення суду по справі №240/26168/23 відмовити.
Установити Державній установі "Житомирська виправна колонія (№4)" новий строк для подання звіту про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі №240/26168/23
Зобов'язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" в місячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі №240/26168/23.
Зобов'язати Державну установу "Житомирська виправна колонія (№4)" подати докази з відповідним нормативно-правовим обґрунтуванням використання коштів по КВЕК 2800 в розмірах, зазначених в листах від 23 травня 2025 року № 2265/265-аз/5.3.1/13-25/9/2/23-25 та від 07 липня 2025 року № 5/4/15-301.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис